А. Маршалл «я вмію стрибати через калюжі»
Алан думав, що з діти не мають жодної різниці між кульгавим і здоровим. І із ним цьому плані повністю згодна. «У дитинстві нечинна, стала непотрібної нога, бракує сорому, лиш, коли навчаєшся розпізнавати погляди людей, які вміють приховувати свої почуття, хочеш уникати їх суспільства. І — страшна річ — такі відверто зневажливі погляди виходять тільки від людей із слабким тілом, завжди пам’ятають… Читати ще >
А. Маршалл «я вмію стрибати через калюжі» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
А. Маршалл «я вмію стрибати через лужи».
В цього твору сам автор згадує своє нелегке дитинство. Будучи дитиною Алам занедужує дитячим на церебральний параліч і потім у нього віднімаються ноги, і рухатися може тільки з допомогою милиць. Він виявляється сильним хлопчиком, котрий зі своїми недугою. Праці його були славно винагороджені: Алам став щасливий мисливець; сміливий наїзник; хороший плавець у гірському озері, якого побоюються навіть дорослі, переможець в палочном бою. На кінці повісті Алан збирається стати бухгалтером і письменником.
Хотя Алан був хворою, він у душі цього хотів визнавати. Йому здавалося, що він живуть двоє хлопчиків, один його двійник. (Рядки з повісті) «Другий хлопчина завжди було зі мною: він був слабкий, завжди жалующийся, повний страху і побоювань, завжди благаючий мене зважати на нього, завжди з егоїзму намагається стримувати мене». Завжди, коли Алану потрібно було приймати рішення розумом і серцем він відштовхувала його, звільнявся з його влияния.
Алан думав, що з діти не мають жодної різниці між кульгавим і здоровим. І із ним цьому плані повністю згодна. «У дитинстві нечинна, стала непотрібної нога, бракує сорому, лиш, коли навчаєшся розпізнавати погляди людей, які вміють приховувати свої почуття, хочеш уникати їх суспільства. І - страшна річ — такі відверто зневажливі погляди виходять тільки від людей із слабким тілом, завжди пам’ятають власної фізичну неповноцінність. Сильні люди не сахаються каліки — її стан задалеко від своїх собственного».
Алан вважав, що не каліка, але люди настільки часто його називали так і наприкінці кінців він повинен визнати, що найбільше під це визначення, але він вірив, такий стан йде на іншим незручність і прикрощі, йому воно нипочем.
«Мироощущение хвору дитину таку ж як і в здорового». Отак вважав Алан в юнацькі роки.
Для мене ця повість дуже близька, тому що сама народилася з такою діагнозом — «Дитячий церебральний параліч». І я розумію Алана, що це таке, не ходити. Але моєї мами, її турботам мене, і завдяки лікарям, зробив у 5 років досконально побігла і повірю, у цьому є держава й моя заслуга, тому що була «живої» дитина. Нині ж згодом «ДЦП» в мене затримка в речи.
Но поза сумнівом, що цей недуга мені вдасться викреслити зі моєї жизни.
При підготовці цієї праці були використані матеріали із сайту internet.