Хлестаков — головним героєм комедії Ревизор

Хлестаков — головним героєм комедії «Ревізор «.

Известно, Микола Васильович Гоголь, хоч яким важливою ні представлялася йому боротьба зі різного роду хабарниками, казнокрадами та ін пройдисвітами, ослабляющими держава, все-таки головною особою своєї п'єси вважав саме пройдисвіта й шахрая Хлестакова. Що це? Геніальний хід великого художника? Бажання подразнити суспільство? Можливо, який-небудь тонкий намек?

Иван Олександрович Хлєстаков, дрібний чиновник з Петербурга, сам собою, як також знає читач, обличчя дуже звичайне. Скажу прямо, що з ошуканця з цими ефективними майбутніми результатами він просто дуже дурнуватий і простоват. Одне слово, не тягне він у великого шахрая. Понад те, читач з’ясовує, що Хлєстаков, власне, і устремлінь нікого обманювати. На нашу сучасному вираженню, Хлєстаков цілком законослухняний юнак. Побачивши уперше у своїй кімнаті Городничого, він страшно лякаються і поводиться зовсім ідіотським чином. Лише поступово Хлєстаков метикує, що відбувається навколо неї, а й, наважившись підіграти збентеженим його появою батькам міста, він пасивну позицію, беручи до уваги його шаленого хвастовства.

Гоголь побудував дію комедії в такий спосіб, що представники міської влади й люди імущі як самі нав’язали Хлестакову цю гру. Вони, немов самі палко прагнули вбачати у реформі цьому проходимце важливу, значну персону. Природно, цю лінію, гадаю, проводить сам автор. Хлестакову року вдається грати «суто». Він постійно дає приводи до викриття. Але це його «проколи» лише підігрівають підлеслеві почуття бувалих чиновников.

Примечательно, що Хлєстаков все зробив оскільки справжній ревізор: нагнав страху, зібрав хабарі і зник само раптово, як і появился.

Интересно, що комедія «Ревізор» сподобалася государеві. Ще одна парадокс! Адже Гоголь жорстоко критикував саме державних чиновників. І виявлялося, що у державі Російському, як серед можновладців, а й немає жодної позитивного особи. Можливо, реакція государя грунтувалася з його звичці вірити різної критичної інформації. Зрозуміло, доносом на пороки суспільства комедію Гоголя назвати не можна, але государ у разі сам хіба що перебував у ролі Городничого. І це дійсно, не посміятися разом із Гоголем над творящимися у державі темними делишками означала б, що государ і саме грішний. Додам до цього, автора, говорячи про своєї комедії у вступних «зауваженнях для панів акторів», зазначав, що немає сенсу шукати прототипи тих чи інших дійових осіб, «оригінали їх ніколи майже перебувають поперед очі». Зал для глядачів Гоголь теж напевно мав у виду.

По вибудуваній мною піраміді здогадок можна цілком припустити, під містечком, у якому розгорталися дії і який був в усіх відкриті. Гоголь розумів нічим іншим, як Російську империю.

Гоголю вдалося попередити всіх можливих звинувачення на свою з боку чиновницького апарату імперії, публічно заявивши, що єдиним позитивним обличчям у його творі є смех.

Итак, Хлєстаков — головна дійова особа, сміх — головне позитивне обличчя. Мені здається, що Гоголь таким художнім прийомом хотів донести її до кожного з глядачів думка про їх особисту відповідальність за події з ними навколо них, нагадати про неминучому відплату, яке рано чи пізно дістане кожного, хто над злагоді з совістю. Підтверджують це знаменита «німа сцена» на завершення комедії: приїхав справжній ревізор. Але це, на жаль, робить головним обличчям комедії, хоч і справжній. І його найморальніші якості глядачам невідомі, головною особою комедії з права залишається Хлєстаков — і це за!