Роман Євген Онегин

Роман «Євґєній Онєґін».

Роман «Євґєній Онєґін» займає центральне місце у творчості О.С. Пушкіна. Цю саму велике твір поета, найвідоміше, він у найбільшою мірою вплинув розвиток російської литературы.

Роману було віддано вісім років надійшло ретельної роботи (1823−1831).Это найефективніший період творчості Пушкіна. Те, що працював над «Євгеном Онєгіним» довгі роки, зіграло роль. Минав час, відбувалися значні події у світі, країни, у житті самого письменника. Закінчував роман вже й той, і та людина, який його начинал.

«Громаден працю Пушкіна, який створив перший російський роман ще у віршах», писав Белинский.

Почему роман віршем? Віршована форма набагато краще впливає на читача, ніж проза, краса розповіді досягається з допомогою суворої форми. Роману властиві афористичність, образно-метафорическое відтворення життя, музыкальность.

Белинский назвав «Євгенія Онєгіна» «енциклопедією російського життя пушкінського часу». За словами критика, вперше у російської літератури з такою широтою і правдивістю відновили ціла історична епоха. Багатьох дивувала формулювання критика: що це за енциклопедія, якщо весь роман присвячений світському франту та її оточенню у Петербурзі й у селі? Саме поняття «енциклопедія», вызывавшее у свідомості важкі важкі томи, хіба що вступало що суперечило з цим невеликим за обсягом твором, яке, проте, виявилося «томів премногих тяжчай». Роман Пушкіна у конкретній історизму, за широтою охоплення російського життя і масштабу поставлених у ньому етичних, соціальних, національних проблем був і залишається, то, можливо, самим унікальним, а й найзагадковішою явищем всієї російської литературы.

Портрет епохи складається у романі з багатьох деталей і подробиць, серед яких одно важливими виявляються такі непорівнянні, здавалося б, речі, як коло читання і розпорядок сільського життя, побут молодого петербуржця і пісня селянських дівчат, особливості виховання і освіти та моди на той час, предмети російського імпорту й експорту і загадки природи, творча біографія автори і «наука пристрасті», різні лики російської природи й трагедія Наполеона перед палючої Москвою. Щось Пушкін кидає мимохіть, наче між іншим, але в іншому спеціально затримується, щоб привернути увагу читача. Але, повторивши за Анною Ахматовою промови Пушкіна — «автора незамінних слів», — погодимося, що у картині Росії, створеної поетом, нічого немає незначного, все важливо і существенно.

Конечно, чільне місце у романі відведено Онєгіну, Ленскому, Тетяні і Ользі. Саме них, як Бєлінський, «позначилося російське суспільство, у одне з найважливіших моментів свого розвитку». Головні герої роману, належать одного стану, тим щонайменше несуть різну змістовну навантаження: Онєгін — типовий петербуржець, який одержав традиційне виховання і, попри яскраву індивідуальність, провідний традиційний для свого середовища спосіб життя. Ленський — поет, романтик, який «в Німеччині туманною привіз вченості плоди». Тетяна, «російська душею», — самобутня й сильна жіноча натура, впитавшая тим щонайменше все «звички милої старовини». Ольга — майже дитя природи, але обмеженість і вульгарність того кола, до якого вона належить. Тільки з'єднавши у романі долі героїв, примусивши їх взаємодіяти, він і могла дати узагальнений портрет російського дворянства на початку ХІХ століття. Усі враження свого буття Пушкін осмислює у романі й у формі ліричних зізнань, ліричних відступів, й у описі доль героев.

Впрочем, подробиці життя головних героїв що неспроможні вислизнути навіть від самої неуважного читача, але ними далеко ще не вичерпується енциклопедичність романа.

Уже першому розділі, повністю присвяченій Онєгіну, ми дізнаємося і репертуарі російського театру («Чарівний край! Там юны роки, сатири сміливий владар, вирізнявся Фонвізін, друг свободи, і перейнятливий Княжнін…», і Озеров, і Катенин, і Корнель…), і праці рознощика, візника, про Адама Сміта, книжками якого захоплюється головним героєм, про імпорті з Росією («Усі, ніж для примхи багатою торгує Лондон дражливий, що у Балтическим хвилях за ліс і сало возять до нас»), і ще багато дрібниці побуту, без які неможливо вважати історично точним зображення життя жінок у її многоликости.

Быт помісного дворянства написано щонайменше докладно і точно:

Она езжала на роботах,.

Солила взимку гриби,.

Вела витрати, брила лбы, Ходила до лазні у суботу,.

Служанок била осердясь…

Однако як мати Тетяни представленій у романі так докладно, але й оточення Ларін, причому як сусіди поміщики, а й селяни, побут яких багато в чому збігаються з побутом хозяев:

Они зберігали у житті мирної.

Привычки милої старовини.

У них як на масниці жирною.

Водились російські млинці …

Наивность і простота сільського побуту чіпають душу поета, однак зовсім цікавить нього сентиментальних вигуків і заступають від Пушкіна всієї зашкарублості і нерухомості цієї розміреним жизни.

А крім Петербурга і села, є ще Москва, що входить у сюжет роману передусім ярмарок наречених, куди везуть Тетяну. Але автор розширює сюжетні рамки, нагадуючи читачам подвиг Москви у 1812 году:

Как часто у разлуке, В моєї блукає судьбе, Москва, я думав тебе …

Но і замало. Пушкін створює блискучий портрет московського панства, весь перейнятий асоціаціями зі знаменитої грибоедовской Москвою. Покладаючись на читача, який, звісно, згадає цей «старий зразок», оспіваний Грибоєдовим, Пушкін вкладає до однієї строфу цілий шар московського общества:

Но у яких немає зміни,.

Всё у яких на старий образец:

У тітоньки князівни Олени.

Всё хоча б тюлевий чепець,.

Всё белится Ликера Львівна,.

Всё те бреше Любов Петрівна,.

Иван Петрович як і дурний,.

Семен Петрович як і скупий…

Пушкин непросто охоплює поглядом різні верстви російського суспільства, але глибоко проникає у яких, занурюючи читача в неповторний світ національної стихії.

Конечно, широта охоплення національної життя же не бути повної та без сыновнего почуття поета до рідного природе:

Гонимы весняними лучами, С околишніх гір вже снега Сбежали каламутними ручьями На потоплені луга.

Улыбкой ясною природа Сквозь сон зустрічає ранок року …

Может бути, саме ця особливості пушкінського роману мав на оці Бєлінський, говорячи, що «Євґєній Онєґін» — найвищою мірою народне твір", що це «перше істинно національне російське твір». Звісно, і відчуття рідний природи, і стихія російської, і природа російського людини з його незадоволеністю — це разом складається у єдине поняття національної стихії. І головна у самому понятті народність, ми розмірковуємо над «Євгеном Онєгіним», — це ясне усвідомлення відмінності народності від простонародності. Саме тому Бєлінський був готовий почути, що чимало здивуються його думок про народності пушкінського роману. У період Бєлінського ще панувало дивне думка, «нібито російський у фраку чи російська в корсеті не росіяни й що російський дух дає почуватися лише там, де є зипун, постоли, сивуха і кисле капуста». Обстоюючи своє твердження, Бєлінський посилається і Гоголя, вважало, що «справжня національність не описання сарафана, але у самому дусі народа».

Безусловно, чарівними, природними й найвищою мірою поетичними є у «Євгенії Онєгіні» і сцени Тетяни з нянькою, яку поет, ясна річ, списав з Орини Родіонівни, і опис двірського хлопчика з Жучкою у візку, і знаменита «Пісня дівчат», яку повинні співати селянки, ніж є панському ягоди. Але народність роману над цих чудових сценах, чи, у разі у них, а насамперед у виконанні мислячого людини її середовища.

В тім-то й полягала геніальна «знахідка» поета, що героєм свого твору він зробив не купецького синка і потенційного бунтаря типу Чацького, а світського людини, у якому автора залучали типово російські риси: «мріям мимовільна відданість, не наслідувальна дивовижа і різкий охолоджене розум». Лише такий герой і як міг тримати автора у полоні все довгі роки роботи над романом. І, звісно, Тетяна Ларіна, «російська душею», «милий ідеал» Пушкіна. Показово, проте, як і Тетяна, як Онєгін, не зливається з середовищем скотининых, дріб'язкових та інші сусідів, ще яскравіше оттеняющих самобутність улюбленої героїні Пушкина.

«Собранье строкатих глав», як глумливо писав сам автор про своє романі, стало першим істинно національним російським романом, «у якому позначилося століття та сучасна людина зображений досить верно».