Обыватели тридцятих років у романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Обыватели тридцятих років у романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

В 1921 року у вірші «Про погані» У. У. Маяковський писав про сучасної йому дійсності: Утихомирилися бурі революційних лон.

Подернулась тванню радянська мешанина.

И вилізло Через спини РРФСР Мурло Мещанина.

В початку двадцятих років сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж — обиватель. У ХІХ столітті про неї писали М. У. Гоголь, Ф. М. Достоєвський і Р. І. Успенський. На межі століть він приковував пильна увага А. П. Чехова і І. А. Буніна, А. І. Купріна і У. Р. Короленка, Л. М. Андрєєва і М. Горького. У роки революції" і громадянської війни обиватель тимчасово затаївся. З жахом, подібно Лисовичу з «Білої гвардії», спостерігав він крізь щілину між ситцевими фіранками перипетії кривавої боротьби, але, щойно над шостий частиною суші остаточно й безповоротно утвердилася влада робітників і селян, зітхнув з полегшенням і почав шукати своє тепленьке місце у житті. З російського обивателя він перетворився на обивателя советского.

Со всіх неосяжних російських ланів,.

С першого дня радянського народження.

Стеклись вони,.

Наскоро оперенья змінивши,.

И засів в усі учреждения.

Проник обиватель й у «жодну з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменовану «МАССО-ЛИТ». Там його ще наприкінці двадцятих — початку тридцятих років і гроші знайшло Михайло Панасович Булгаков.

В Тлумачному словнику читаємо: «Обиватель — людина, позбавлений громадського кругозору, живе лише дрібними особистими интересами».

Московские сторінки роману присвячені життя творчої інтелігенції. Це літератори (Берліоз, Бездомний, Рюхин), театральна адміністрація (Лиходеев, Римський, Ва-ренуха). Проте з’ясовується, і нами люди, «живуть лише дрібними особистими інтересами». Вони його нічим немає від публіки вар'єте, від Никанора Івановича Босого, від буфетника Сокова. «Люди як», — говорить про москвичах Воланд. Який сенс вкладає він у ця фраза? Гадаю, той, який і повинен вкладати Сатана. Для Воланда люди — грішники. Вони слабкі й що неспроможні встояти перед мирськими соблазнами.

Появление Воланда у Москві тридцятих років невипадково. Роман починається з розмови про вірі, і Берліоз з гордістю заявляє, що він, і Бездомний — атеїсти. У місті, де правлять що засіли переважають у всіх установах безбожники, панує гріх. Якщо душі немає Бога, його його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме на тому й полягає, що він вперше у російської літератури зрівняв поняття «обиватель» і «грішник». Втім, раніше ця зробила радянська дійсність. Перечитавши знамениті Десять Заповідей, ми легко переконались у тому, що булгаковські москвичі винні порушення значної частини з них.

Семплеяров — перелюбник. Лиходеев — п’яниця, провідний розпусний спосіб життя, Латунський — брехун. А череводогідливість! Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, ще й таким, який називають «Грибоєдовим». Прізвище письменника набирає в її такому контексті гротескний сенс. Мимоволі згадується візник, супроводжував тіло вбитого у Тифлисі Грибоєдова. Відповідаючи на запитання А. З. Пушкіна, кого везете, відповів: «Грибоеда!» Літератори булгаковської Москви у буквальному значенні «грибоеды». Вони бездарні, їм література лише засіб створення власного добробуту. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі лише одне. Це Майстер. Але він, як і Ф. М. Достоєвський, немає жодного письменницького посвідчення. Про талант Майстра каже рукопис роману про Понтии Пілаті, подвергшаяся жорстокої критики з боку обивателів, пригревших містечка в різних літературних организациях.

Чтобы оголити перед читачем обивательську сутність «творчої інтелігенції», М. А. Булгаков і просить допоможе Воланда та її почет. Воланду нічого й нікого боятися, він не бачить користі вірити в міражі, вона прийшла відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми власними іменами. Ну, наприклад, сказати про «осетрину другий свіжості» що вона тухла. Воланд показує обивателям вони самі, і пояснюються деякі, хто їм ще живе душа, жахнувши своїм гріхів, стають на шлях перерождения.

Так бездарний поэт-атеист Іван Бездомний наприкінці роману постає маємо співробітником Інституту минуле й філософії професором Іваном Миколайовичем Поныревым. І це поет Рюхин не зміг піти далі короткого каяття, обернувшегося у результаті озлобленням та впевненістю у цьому, що «виправити у житті нічого не можна, а можна тільки забыть».

Особое місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально з місця зору соціальної ієрархії, і їх може бути обивателями. Однак у булгаковському розумінні вони такими є. Але й Майстра, та її кохану можна назвати безгрішними, вони, на відміну самовдоволених і упевнених у собі берлиозов, долаючи власні людські слабкості, прагне кохання, добру і красоте.

Мастер пише роман про Понтии Пілаті, та заодно перестав бути членом жодної письменницької організації, її практично ніколи би пустили в «Грибоєдов», так йому нічого там робити. Майстер мріє про спокої й усамітненні, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме оскільки все своє життя цей талановита людина жадав ней.

Пожалуй, талант і є тією критерієм, який дозволяє зарахувати Майстра до натовпі обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність в усі часи ворогували між собою. М. А. Булгаков високо цінував геній А. З. Пушкіна, й у його трактуванні теми «геній і лиходійство» чуються відгомони «Моцарта і Сальери».

Но бездарність обивателя виражається у відсутності творчого дару (Рюхин, Бездомний), а й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Усе це самі Майстер і Маргарита.

Эта жінка, по вираженню М. А. Булгакова, «все життя чекала Майстра» і, дочекавшись, подарувала йому таке кохання, якої читачі роману можуть тільки позаздрити. Нічого й говорити, що, зіпсовані «квартирним питанням», неспроможні на такі чувства.

Обывательская тема хвилювала М. А. Булгакова набагато раніше написання «Майстра й Маргарити». Судячи по «Записок на манжетах», він, на відміну Маяковського, вже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для створення нового ладу — явище не тимчасове, бо може лише спадщиною проклятого прошлого.

Писатель був впевнений, що обивателі, зайнявши керівні посади, почнуть керувати життям країни, і тоді від своїх аморальності залежатимуть долі справжніх людей, таких, як Мастер.

Продолжая традиції російської літератури ХІХ століття, М. А. Булгаков навіть у найважчі часи відстоював правду, красу, добро. Він був і Майстром російської литературы.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.