Основоположник символізму у російській поезії

Основоположник символізму у російській поэзии

…вот основні риси символічною поезії, вона каже своїм особливою мовою, і це мову багатий інтонаціями; як музика і живопису, вона збуджує у душі складне настрій, більш як інший рід поезії зворушує наші слухові й зорові враження.

Константин Бальмонт.

Русский символізм зароджувався і оформлявся в 90−900-е роки. Бальмонту судилося стати однією з його лідерів.

Поэт легко відійшов від своїх ранніх віршів із їх мотивами жалостливого народолюбства і повністю перейшов у лоно художників, вважали себе народженими «для звуків солодких та молитви » .

В 1900 року з’явилася його книжка «Палаючі будинки », котра утвердила ім'я поета і яка прославила його. То справді був злет Бальмонта, його творчості. Він було закріплено «книгою символів «— «Будемо мов сонце «(1903). Епіграфом до книзі обрані рядки Анаксагора: «Я той інший світ прийшов, щоб бачити Сонце » .

Поэт декларував свою повну свободу від розпоряджень. У його поезіях вирує радість буття, звучать гімни весні. В усьому Бальмонту важливо було відчувати явне чи приховане присутність сонця:

Я не дуже вірю у чорне початок,.

Пусть праматір нашому житті ніч,.

Только сонцю серце відповідало.

И завжди втікає від тіні проти.

Тема Сонця його перемозі над Тьмою пройшла крізь все творчість Бальмонта.

Резкие, сонячні відблиски лежать на віршах Бальмонта напередодні 1905 р. І все-таки всього сильніше Бальмонт будь-якому іншому — в поезії натяків. Символи, натяки, підкреслена звукопись — усе це знайшло живий відгук у серцях любителів поезії початку століття.

Мы домчимося у світ чудовий,.

К невідомої Краси!

Красота він бачить і метою, і здоровим глуздом, і пафосом його життя. Краса як мету. Краса, яка панує та контроль добром, та контроль злом. Краса і мрія — сутнісна рима для Бальмонта. Вірність мрії, відданість мрії, самої далекою від реальності, були найбільш стійкими в поета.

Он декларував стихійність творчості, необузданность, довільність, повну можливість відволіктися від правив і розпоряджень, від класичної заходи. Міра поета, думав він, — безмірність. Його думку — безумство. Романтично бунтівний дух поезії Бальмонта відбивається у його поезіях про природних стихіях. Серію своїх віршів він присвячує Землі, Воді, Вогню, Повітрю.

Огонь очисний,.

Огонь фатальний,.

Красивый, властительный.

Блискучий, живої!

Так починається «Гімн вогню». Поет порівнює мирне мерехтіння церковної свічки, полыханье пожежі, вогонь багаття, сверканье блискавки. Перед нами різні іпостасі, різні лики вогненної стихії. Давня таємниця вогню й пов’язані з нею ритуали захоплюють Бальмонта до глибин історії всього людства.

Далее ми поринаємо у іншу стихію. Ось маємо «Заклик до океану».

Тихий, бурхливий, ніжний, стройно-важный,.

Ты — як показує життя: і справді і обман.

Дай мені бути твоєї порошиною вологій,.

Каплей у постійному… Вічність! Океан!

Бальмонт — натура найвищою мірою вразлива, артистична, ранима. Він поневірявся, аби побачити чуже, нове, але скрізь бачив себе, одного себе. Ілля Еренбург вірно зазначив, що, об'їхавши моря, и материки. Бальмонт «у світі не зауважив, окрім свого душі «. Він був ліриком в усьому. У кожному своєму русі, у своєму задумі. Така його натура. Бальмонт жив, вірить у свою виняткову багатогранність і свій вміння проникати в усі оточуючі світи.

Подзаголовок однією з найкращих книжок Бальмонта «Палаючі будинки «— «Лірика сучасної душі «. Ця лірика знімає швидкі, часом невиразні, дробные враження, скороминущості. Саме ця лірика характеризує зрілу манеру поета. Всі ці миті об'єднувалися в Бальмонте почуттям космічної цілісності. Розрізнені миті не лякали його власним несхожістю. Він вірив у їхнє єдність.

Но цьому в поета було прагнення вчених моментальне поєднувати з цілісним пізнанням світу. У вашій книзі «Будемо мов сонце «Бальмонт справедливо ставить Сонце у центрі світу. Це криниця світла, і совісті, у прямому й алегоричному значенні. Поет висловлює прагнення служити головному джерелу життя. Сонце дарує життя, життя розпадається на миті.

Мимолетность зведено Бальмонтом в філософський принцип. Людина існує лише у дане мить. У цей мить виявляється всю повноту її буття. Слово, віще слово, приходить лише у цю мить і лише мить. Більшого не вимагай. Живи цим миттєво, тому що мав істина, він — джерело радості життя і його суму. Про більшому і мрій, художник, — аби вихопити у вічності цей побіжний мить і закарбувати їх у слові.

Я не знаю мудрості, придатної й інших,.

Только скороминущості я влагаю в вірш.

В кожної скороминущості бачу я світи,.

Полные мінливою райдужною гри.

Эту мінливість, хитку райдужність, гру знімає поет у про свої твори. У цьому одні його називали імпресіоністом, інші — декадентом… А Бальмонт просто жагуче бажала побачити вічність крізь мить, охопити поглядом і історичний шлях народів, і свій власне життя.

Год 1912. Грандіозне кругосвітню подорож. Лондон, Плімут, Канарські острови, Південна Америка, Мадагаскар, Південна Австралія, Полінезія, Нова Гвінея, Цейлон і ін. Це подорож насытило допитливого поета, у творчості з’являються нові сюжети, нових барв. Ось маємо вірш «Індійський мотив».

Как червоний колір небес, які червоні.

Как разногласье хвиль, що між собою згодні.

Как сни, які виникли у прозорому світлі дня,.

Как тіні димні вкруг яскравого вогню,.

Как відсвіт раковин, у яких перли дихає,.

Как звук, що у слух йде, але саму себе не чує,.

Как лежить на поверхні потоку білизна,.

Как лотос повітря, зростаючий від дна,.

Так життя захоплюватися і блиском помилки.

Есть сновидіння іншого сновиденья.

Но як і музична мовна ріка захоплює Бальмонта у себе, він підпорядковується її перебігу більшою мірою, ніж змісту висловлювання. На віршах Бальмонта, як у нотах, можна проставити музичні знаки, які зазвичай ставлять композитори. У цьому сенсі Бальмонт продовжує у російській поезії лінію, яка дістала своє класичне вираз у Фета. Бальмонт ставив за заслугу своєму попереднику саме те, що той встановив точне відповідність між скороминущим відчуттям і примхливими ритмами.

Я — вишуканість російської повільної промови,.

Предо мною інші поети — предтечі,.

Я вперше відкрив цієї промови ухили,.

Перепевные, гнівні, ніжні дзенькоти.

Аллитеративность російського слова була сильно збільшена Бальмонтом. Воно й сам, із властивою йому зарозумілістю, писав: «Маю спокійну переконаність, щодо мене, в це^гюм, не вміли у Росії писати гучні вірші «. У той самий час Бальмонт визнається у своїй любові до самого російській мові.

Язык, чудовий нашу мову.

Речное і степове у ньому роздолля,.

В ньому клекоты орла і вовчий рик,.

Напев, і дзенькіт, і ладан богомілля.

В ньому воркування голуба навесні, Злет жайворонка до сонця — вище, вище. Березова гай. Світло наскрізний. Небесний дощ, просыпанный по даху.

Главенство музичної теми, сладкогласие, впоєність промовою лежать у основі поетики Бальмонта. Магія звуків — його стихія. Інокентій Анненський писав: «У ньому, Бальмонте, хіба що здійснюється верленовский заклик: музика колись всього » .

Бальмонт був эвфонически високо обдарований. Його називали «Паганіні російського вірша ». Але аллитеративность Бальмонта часом нав’язлива. У добу появи поета, наприкінці уже минулого століття, ця віршована музика здавалася одкровенням і високим віршованим майстерністю. Але вже Блок писав, що «Бальмонт і слідом за багато сучасники вульгаризировали алітерацію ». Почасти він мав рацію.

Музыка все захльостує, все заливає у Бальмонта. Вслухаємося в звуки його віршів:

Между скель, під владою імли,.

Спят втомлені орли.

Ветер на прірву заснув,.

С моря чути сумний гул.

Поэту вдалося поставити свого роду рекорд: понад півтори сотні його віршів було належить із музикою. Танєєв і Рахманінов, Прокоф'єв і Стравінський, Гліер і Мясковський створили романси на свої слова Бальмонта. Від неї у сенсі сильно «відстають «та блок, і Брюсов, і Сологуб, і Ахматова.

Разумеется, поетичне слово важливо і тепер своїм звучанням, і намагаються своєю значенням. Сенс потребує слові, слово потребує сенсі. Романтика, піднесена промову на кращих творах Бальмонта проступають з переконливою силою. Юнацька одухотвореність, обнадеженность, радість буття звучать віршем Бальмонта. Цим вони одержали понад всього залучали як тонких цінителів, і всіх сприймають вірші безпосередньо, всією душею.

В основному говорити про Бальмонте-лирике, а водночас він знаменитий своїми сатиричними творами. Роки літературного успіху Бальмонта — роки, попередні першої російської революції. Усім були відомі антиурядові виступи поета. Як приклад можна навести вірш «Маленький султан ». Воно мало загальне твердження ственный успіх. Понад те, цей вірш — ціла главку у біографії і творчість Т. Шевченка Бальмонта, але й російської нелегальної друку. Виникло воно як на побиття демонстрантів 4 березня 1901 року в Казанського собору Петербурзі і наступні для цього репресії. «Маленького султана «передавали з рук до рук, заучували напам’ять, переписували, використовували у політичних прокламаціях.

То був у Туреччини, де совість — річ порожня.

Там панує кулак, нагай, ятаган,.

Два-три нуля, чотири негідника.

И дурний маленький султан.

Так починається це знамените вірш. На правлячих нулів, негідників і маленького султана «наринули натовпом башибузуки ». Вони розсіялися. І ось обранці запитують поета: як «з цих темних бід » ?

И той присутнім, подумавши, так сказав:

" Хто хоче розмовляти, нехай дух у ньому словом дихає,.

И якщо хто глухий, нехай він слово чує,.

А якщо ні, — кинджал! «.

Всем читачам, самим непідготовленим, було зрозуміло, йдеться щодо Туреччини, йдеться про Росії, Ніколає П. Вперше цей вірш було опубліковано там, в Женеві. У Росії її вірш поширювалося до списків. Поетові заборонялося проживання столицях, в столичних та університетських містах в протягом трьох багатьох років після написання вірші .

Крушение царату сприйняли Бальмонтом радісно. Він декларував свою причетність до спільній справі — «могутній потоку ». Але це було лютому 1917 р.

Бальмонт відкидає Жовтневу революцію, трактує її як насильство, він покладає всю надію на генерала Корнілова. Поет не сприймає розруху, терор, рішучі способи перебудови світу, він намагається розв’язати відділення літератури від політики.

В 1920 року Бальмонт клопочеться про дозвіл йому поїздки зарубіжних країн. 1921;го року їде із сім'єю відрядження терміном роком. Але це рік протривав двадцять рік, на все життя. Бальмонт став емігрантом.

Тоска Бальмонта Росією нескінченна. Вона виражена в листах: «Я дуже хочу Росії… Порожньо, порожньо. Духа немає у Європі «. Про неї в віршах:

Мой будинок, мій отчий, кращих казок нянька,.

Святыня, щастя, звук — із усіх бажаний,.

Заря і північ, я твій раб, Росія!

Умер Костянтин Дмитрович Бальмонт окуповному гітлерівцями Парижі 24 грудня 1942 року.

В статті «Про ліриці «Олександр Блок написав: «Коли слухаєш Бальмонта — завжди слухаєш весну ». Це правда. За всього різноманіття тим гаслам і мотивів у творчості, за бажання передати всю гаму чуття людини, Бальмонт переважно все-таки поет весни, пробудження, початку життя, первоцвіту, духоподъемности. Ось одні з усіх рядків Бальмонта:

Потухли в безодні вод все головешки занепаду,.

На небі Зодчий пітьми вбиває цвяхи зірок.

Зовет чи Чумацький Шлях в дорогу без повернення?

Иль до Сонцю новому веде зоряний міст?

В серці Старого поета на мить виник образ смерті — дороги «без повернення », але вона відразу його перебив інший спосіб зоряного мосту, уводящего до Сонцю. Так прочерчивается хвиляста лінія шляху чоловіки й поета.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.