Мцирі. 
Лермонтов М.Ю

Мцыри. Лермонтов М.Ю..

Немного років тому.

Там, де зливався, шумлять,.

Обнявшись, ніби дві сестри,.

Струи Арагві і Кури,.

Был монастир…

Теперь один старий сивий,.

Развалин страж напівживий,.

Людьми і смертию забутий,.

Сметает порох із могильних плит,.

Которых напис каже.

О слави минулої — про те,.

Как, засмучений своїм вінцем,.

Такой-то цар в такий-то рік.

Вручал Росії свій народ.

«Однажды російський генерал з гір до Тифлису проїжджав…» за таким був полонений умираючий дитина років шести, який не цурався їжі. Один чернець пошкодував дитину і залишив їх у монастирі. Але ріс він відлюдним, самотнім, йому були далекі дитячих ігор… Він сумував за батьківщині. Однак поступово як ніби звик до полоні, вивчив чужу мову, був похрещений вже збирався прийняти чернечий обітницю, коли зник.

Три Дня все пошуки за ним.

Напрасны були, а згодом.

Его у казахському степу непритомний знайшли.

И знову на обитель принесли.

Но юнак в’яне, вже наближається його кінець. До нього приходить сповідник, просить його поговорити з нею, і Мцирі відкриває вуста:

Ты слухати сповідь мою.

Сюда прийшов, дякую.

Все краще перед ким-небудь.

Словами полегшити мені груди;

Но людям я — не робив зла,.

И тому мої справи.

Не багато користі вам дізнатися, —.

А душу можна ль розповісти?

Я мало жив і жив у полоні.

Таких два життя за,.

Но лише повну тривог,.

Я проміняв б, якби міг…

Мцыри визнається старому, що у душі його завжди був єдиний полум’яна пристрасть — до свободи. «Навіщо ти врятував мене?» — дорікає він старого. Адже жити йому довелося у полоні, він було сказати священних слів «батько» і «мати». І тепер Мцирі, як жив у землі чужій, помре рабом і сиротою.

«Меня могила не лякає… — каже юнак, — але з життям шкода розлучитися мені. Я молодий, молодий… Нехай ти слабкий, ти сивий… Ти жив, старий! Тобі є у світі що забути! Ти жив, — й міг жити!».

Мцыри розповідає за прекрасною природі, у тому числі що вона.

Вдали я бачив крізь туман.

В снігах, запалених, немов діамант,.

Седой непорушний Кавказ;

И було серцю моєму.

Легко, не знаю чому.

Мне таємний голос говорив,.

Что колись і це там жив,.

И стало у пам’яті моєї.

Прошедшее ясній, ясній…

Ему згадується батьків будинок, затінена розсипаний аул, додому які тікають табуни, гавкіт знайомих псів. Він згадує смаглявих старих, блиск кинджалів довгих… А ось і її батько, як цілющої, у своїй одязі бойової, молоді сестри і звук їх пісень її колыбелью-Мцыри каже старому:

Ты хочеш знати, що робив я.

На волі? Жив — життя й моя.

" Без цих блаженних днів.

Была б найсумнішу і хмурній.

Бессильной старості твоєї.

Мцыри давно хотілося подивитись далекі поля, оцінити землю, на природу, зрозуміти, «для волі чи в’язниці» народиться людина. Він проводить ночами біля обриву, вранці спускається вниз, до потоку. І бачить, як до потоку приходить за водою прекрасна грузинка. Він тривожить її спокою. В нього одна мета — пройти рідну країну, задля того він перемагає чувствоголода. Мцирі заблукав у лісі й, знаючи, що тільки він, дозволив собі заплакати від розпачу. Прокинувся він у лісової галявині від шуму: з хащів вискочив могутній барс. У поєдинку з барсом Мцирі перемагає. Це переконує у тому, «що аби міг в краю батьків ні з останніх молодців».

Израненный, він з лісу й до раптом зрозумів, що краю ці йому знайомі, — він повернувся туди, звідки втік.

И погано зрозумів я тоді.

Что мені там сліду.

Не прокласти вже ніколи.

Мцыри непритомніє, марить, у стані його знаходять ченці і приносять знову на монастир.

Да, заслужив я жереб мій!

Могучий кінь, у казахському степу чужій,.

Плохого скинувши вершника,.

На батьківщину здалеку.

Найдет прямий і короткий шлях…

Что я перед ним?..

На мені печатку свою в’язниця.

Оставила…

Прощай, батько… дай руку мені:

Ты відчуваєш, моя загинув у вогні…

Знай, цей пломінь з юних днів,.

Таяся, жив у грудях моєї;

Но нині їжі немає йому,.

И він пропалив свою в’язницю.

И повернеться знову до того що,.

Кто всім законної низкою.

Дает страданье і спокій…

Мой дух знайде собі притулок…

Увы! — протягом кількох хвилин.

Между крутих і темних скель,.

Где зробив у хлоп’яцтво грав,.

Я б рай і вічність проміняв…

Мцыри просить поховати їх у монастирському саду, де ростуть дві акації… «Звідти можна бачити і Кавказ!».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.