Мій Пушкін

Мой Пушкін (за романом «Євґєній Онєґін»).

Творчество О.С. Пушкіна є надбанням людства. Читаючи його твору, люди занурюються у «світ Пушкіна», з його неповторним, яскравим мовою, вічно сучасними образами й скрутами. У дитинстві ми зачитываемся казками, дорослішаючи, відкриваємо собі романтичні поеми і «Повісті Белкина». Вінцем творчості Олександра Сергійовича, мій погляд, є, роман віршем «Євґєній Онєґін». Його я прочитав нещодавно, коли батьки подарували мені двотомник творів О.С. Пушкіна, підготовлений і виданий місті на ювілей писателя.

Многое вражає у романі: і широта зображення дійсності 19 століття, і чудові картини природи, та «взаємини між героями роману. Найсильніше враження справило прямо мені зображення поетом головний герой — Євгенія Онєгіна, людину з складним суперечливим характером.

Автор зображує свого героя, як звичайного людини з його достоїнствами й недоліками. Будучи центральним героєм твори, Онєгін концентрує навколо себе проблеми роману, змушує читача замислитися, позитивний це герой, зайвий він людина свого часу. Роздуми автори і читача можна сформулювати питанням Тетяни: «Хто ти, мій ангел чи хранитель, чи підступний спокусник: мої сумніву разреши».

В початку роману Онєгін постає як людина, типовий для світської петербурзької молоді. У його образі розкриваються характерні риси столичної дворянській середовища. Це — «молодий джиґун», франт, «як денді лондонський одягнений», життя проходить лише світських розвагах і позбавлена глибокого людського змісту. Почасти це пояснювалося вихованням, відірваними народної грунту, його оточували іноземні гувернери і гувернантки, научившие досконало володіти французьким, танцювати, невимушено триматися у суспільстві. Для світла цього було чимало: «Світло вирішив, що він розумний і дуже милий».

Автор підкреслює в Онєгіні його «різкий, охолоджене розум», показуючи скептика, «філософа в осьмнадцать років»: він захоплюється економічними навчаннями, в суперечках він іронічний, уїдливий. Це схожим його за Чацького. З початку характеристики Онєгіна намічається можливість духовну еволюцію. Той спосіб життя, який веде, незважаючи на зовнішню наповненість (нескінченні відвідин театрів, балів, гулянок), не приносить Онєгіну задоволення, герой вбачає цілі й сенсу життя. Їм володіє «російська хандра»: він розчарований і, «попри молодість», пересичений чувствами.

И таки вступив у Онєгіні, «герої свого часу», багато пушкінського, автобіографічного. У самому характері Онєгіна, у його «хандри» було багато такого, що пережив і саме Пушкін. Автор говорить про своєму герої і собі:

Условий світла скинувши тягар,.

Как він, відставши від суєти,.

С ним подружився зробив у то время.

Мне подобалися її особливості,.

Мечтам мимовільна відданість,.

Неподражательная дивовижа.

И різкий, охолоджене ум.

Я був озлоблений, він угрюм;

Томила життя обох нас;

В обох серця жар угас;

Обоих очікувала злоба Слепой фортуни і людей На самому ранку наших дней.

(V, 26).

Итак, обидва розчаровані от у світській метушні, обидва зазнали гру пристрастей, обидва незадоволені, озлоблені, холодні. Автор показує, що «російська хандра» — не мода, а національна особливість, породжена російської життям, ударами долі, які відчували кращі люди.

Постепенно дедалі більше відчувається розрив Онєгіним і петербурзьким світлом; і Онєгін їде до село, де намагається зайнятися який-небудь корисною громадську діяльність. Він полегшує доля селян, замінивши тяжку панщину легким оброком:

Ярем він панщини старинной Оброком легким замінив,.

И раб долю благословил.

Этим він викликає лише недоброжелательство місцевих помещиков-крепостников, всіх цих Гвоздиных, Дріб'язкових, які вирішили, що Онєгін «найнебезпечніший дивак», фармазон, зайдиголова. Із цією людьми ніякого спільної мови головним героєм не знаходить. Але, відірваний від світської, дворянській життя, Онєгін виявляється і від народної життя. Саме і пояснюється складність, суперечливість онєгінського характера.

Первая зустріч Онєгіна з Тетяною допомагає зрозуміти, наскільки великою є його відчуженість від народної життя. Він занадто звик до «науці пристрасті», до гри у кохання світських красунь, щоб по-справжньому відгукнутися серйозне почуття провінційної панянки, поринути у її душевний світ. Щоправда, він поступив із нею по-своєму чесно і шляхетно, сказавши їй прямо, що думав, не намагаючись віроломно скористатися її довірливістю. Але внутрішній, душевний світ Тетяни залишився йому чужим, як і поезія національних традицій, «звичок милої старовини», сільського життя. Дізнавшись, що Ленський буває в Ларін, Онєгін щиро дивується: але це — «проста російська семья».

В характері Онєгіна поруч із шляхетністю виявляються риси індивідуалізму, гордовитого зневаги до людям. Коли душі Тетяни прокинулося чисте почуття любові до Онєгіна, Пушкін восклицает:

Татьяна, мила Татьяна!

С тобою тепер сльози лью;

Ты до рук модного тирана Уж віддала долю свою.

Погибнешь, мила …

Но Онєгін — страждальців егоїст, він проходить важкий шлях життєвих душевних випробувань. Убивство Ленського виробляє нею сильне враження, ще більше посилюючи невдоволення Онєгіна собою, загострює смуток і змушує головний герой вирушити у мандрівку «святої Русі». Герой роману побував на Новгороді, де зараз його розмірковує про давньоруської вільності, на Волзі їй чуються пісні про Степана Разіна, побував він у Астрахані, Одесі. Тепер його думок займають героїчні сторінки минулого Росії. Саме на цей період намічається тема морального відновлення Онєгіна.

После всього баченого і пережитого Онєгін знову зустрічається з Тетяною. Тепер вже не легковажний світський франт: роки і переживання наклали свою печатку, допомогли скинути поверхове, наносне, пробудили таившиеся у ньому великі людські почуття. Вперше у життя Онєгін відчув справжнє кохання. Після глибоких, важких вражень він зумів уздріти і оцінити душевну принадність Тетяни, що її зауважив раніше. Доказом глибини що охопила Онєгіна почуття є його лист до Тетяни, про яку Бєлінський зауважив, що його горить пристрастю, що він що вже світської маски. Читаючи його лист, Тетяна «тихо сльози ллє рікою».

Но саме тепер, наприкінці роману, коли з’ясувалося, що герої люблять одне одного, шляху їхнього до особистого щастю відрізані. Тетяна, страждаючи від самоти світському світі початку й нещаслива у шлюбі, відкидає Онєгіна, залишаючись вірної своєму долгу.

Объяснением Онєгіна з Тетяною закінчується пушкінський роман. Автор залишає героя роздоріжжі, в «хвилину злий йому». Позірна незавершеність роману придбала глибший зміст, підкреслюючи трагічний характер долі героя. Пушкін наводить нас до думки, що насправді бувають ситуації, коли щастя недосяжно. Не міг стати по-справжньому щасливий в кріпосницькому суспільстві такий мислячий і відчуває людина, як Онєгін. Звідси та глибока смуток, яка пронизує роман: «А щастя була така можливо, так близко…».

Я вважаю, що образ Онєгіна сучасний. Понад те, це герой поза часом, бо ми завжди прогресивної силою суспільства є люди мислячі, незалежні, які шукають змила життя. Люди повинні йти до духовному вдосконаленню, оновленню. Цей шлях буває який завжди легким, він важкий і тернистий. Онєгін, пройшовши був цей шлях, показав нам, що можна стати новим людиною, здатним любити життя, людей, свою Родину.

Прочитав роман, ще раз переконався, в велич таланту Пушкіна, який дарує нам радість зустрічі з своїми творами та його героями. Творчість Олександра Сергійовича Пушкіна — це духовне багатство російського народа.