Бытовые повісті XVII в

Бытовые повісті XVII в.

Архангельская А. У.

Во другої половини XVII в. жанр повісті зайняв провідне становище у системі літературних жанрів. Якщо давньоруська традиція позначала те слово будь-яке «розповідь », те що принципі розповідається, повість як літературний жанр наповнюється якісно іншим змістом. Його предметом стає індивідуальна доля людини, вибір їм свого життєвого шляху, усвідомлення свого особистого місця у життя. Вже негаразд однозначно, як раніше, вирішується питання авторському ставлення до описуваних подій: голос автора явно поступається місце сюжету як такого, а читачеві надається самому дійти невтішного висновку від цього сюжета.

" Повість про Горе-Злочастии «- перша група у групі побутових повістей XVII в., відкриває тему молодої людини, котрий бажає жити за законами старовини та шукає свій шлях у життя. Ці традиційні закони уособлюють його і «добрі люди », дають герою розумні поради: не пити «двох чар за едину », не заглядатися «на добрих червоних дружин », боятися не мудреця, а дурня, не красти, не брехати, не лжесвідчити, не думати скоріш про людях погано. Вочевидь, і нами — вільне перекладення біблійних десяти заповідей. Проте Молодець, який «була на той час се малий, і дурний, над повному розумі й несовершен розумом », відкидає цю традиційну християнську мораль, протиставляє їй свій шлях: «хотів жити, як йому любо ». Цей мотив життя жінок у своє задоволення посилюється в повісті, коли «названої брат «підносить Молодцю чару провина, і кухоль пива: випити «радує собі й центральної веселіє «. Саме прагнення задоволення наводить Молодці до краху, що дуже іронічно констатує анонімний автор, розповідаючи, як Горе «навчає молодці багато жити — убити і ограбити, щоб молодці за то повісили, чи з каменем в воду посадили ». Життя за новими правилами не складається, забуття батьківських рад призводить до катастрофи, відповідно, єдиною можливою виходом виявляється повернення до традиційним до християнських цінностей: «спамятует молодець врятований шлях — і оттоле молодець в монастыр пішов постригатися ». Поява образу монастиря на завершення «Повісті про Горе-Злочастии «важливо насамперед як показник традиційного розв’язання проблеми вибору свого шляху: Молодець, як і Блудний син Сімеона Полоцького, у результаті повертається до батьківського укладу. заповіді в початку шляху й монастир наприкінці - знакові точки цього уклада.

Принципиально нової рисою «Повісті про Горе-Злочастии «вважатимуться образ головного героя — безіменного Молодці. Молодець — фольклорний герой з походження, узагальнений представник покоління. Відсутність імені - істотна характеристика, т. до. саме відсутність є показник початкового етапу переходу від традиційного давньоруського героя до героя нової доби. Автору важливо наголосити саме узагальненість, принципову неконкретність цього, і вона вдається при цьому до традиційної фольклорному погляду на героя. Не знаємо багатьох зовнішній обставин його життя. Де він навчився пити і, за жодних обставин вийшов із рідної домівки — усе це залишається невідомим читачеві. Не знаємо, звідки і куди бреде Молодець, як він в результаті розширення зрештою прийнятий у монастирі, яка була там його подальшу долю цих. Єдиною характеристикою Молодці в «Повісті «виявляється його соціальна характеристика — він відбувається з купецької середовища. «Люди добрі «на чесному пиру Посадили ево за дубової стол, Не в болшее місце, над меншее, ;

Садят ево на місце среднее, Где седят діти гостиные.

В більшості давньоруських літературних творів особистість розкривається статично, а чи не динамічно. Людина чи діє у залежність від обставин і єдине можливу зміну — це поворот людської свідомості від зла до добру, найчастіше — внаслідок дива, яке б свідчило про божественному задумі про людину. У белетристичних творах нової доби особистість героя виявляється здатної саморозвиватися, і саморозвиток може відбуватися як від зла на добро, і від добра до зла, крім цього й це дуже важливо, розвиток людської особистості може відбуватися безвідносно до добру і злу.

" Повість про Горе-Злочастии «має своїм героєм тільки одну людину. Це монодрама. Решта дійових осіб відсунуті у тінь і характеризуються автором через множину, яке найрельєфніше протиставляється хоч і узагальненої, але водночас принципової «одиничності «головний герой («батько й мати », «друзі «, «добрі люди », «нагие-босые », «перевощики »). Тільки на початку повісті ідеться про одному «милому одному », який його обдурив і обкрав. Але це єдиний, крім Молодці, конкретний людський персонаж повісті виведений так узагальнено, що скоріш сприймається як символ усіх її товаришів по чарці, як тільки конкретна особистість. У повісті лише одне яскраво освітлений персонаж — це невдаха і нещасний Молодец.

Правда, в «Повісті «, крім Молодці, й інше яскраво змальований персонаж — це саме Горе-Злочастие. Але персонаж цей є alter ego самого Молодці. Це її індивідуальна доля, своєрідна еманація її особистість. Горе невіддільне від самого особистості Молодці. Це доля його, особиста, яку він обрав з доброї волі, хоч і подчинившая його, невідступно його наступна, прилепившаяся щодо нього. Вона не переходить до Молодцю від батьків не з’являється в нього при народженні. Горе-Злочастие вискакує до Молодцю через каменю тоді, коли його вже сам вибрав свій шлях, вже пішов із вдома, став бездомним пияком, потоваришував із «нагими-босыми », вдягнувся в «гуньку шинкарську » .

Непредвиденные події життя Молодці розвиваються під впливом змін — у його особистості. Ці зміни підпорядковуються однією головною думки повісті: «людське серце несмысленно і неуимчиво ». Людина вступає на небезпечну подорож спокус зовсім не від оскільки у світі є злом і диявол не дрімає, тому, що незалежно від існування поза людини почав добра і зла саме серце людське здатне обирати той чи інший шлях, а при «неповному умі «і «недосконалому розумі «неминуче схиляється до зла, до непокорству, до звабам і прельщениям.

В цілому розвиток Молодці йдеться радше до зла, ніж на добро, хоча наприкінці кінців він і в монастир, щоб постригтися. Але постриг його змушений — це душевне відродження на добро, а проста спроба Христом утекти від Горя. Горе залишається сторожити її в воріт монастиря, і хтозна, не опанує воно їм вторично.

Впрочем, питання добра і зла відступають в повісті з його традиційно перше місце на другому плані. Автор повісті й не так оцінює дії Молодці з погляду религиозно-этической, скільки по-людськи шкодує Молодці, співчуває його невдач, нещастю. Він засуджує Молодці, він горює за ним, внутрішньо йому симпатизуючи. Тому лірична стихія повісті, яскраво у ній що виявляється, не випадковою. Народна лірика — лірика пісні, голосіння, скарги на долі й частку — стала формою висловлювання емансипованих від церковної дидактики почуттів стосовно емансипованої ж особистості человека.

Исследователи відзначали, що «Повість про Горе-Злочастии «слід за межі автобіографії, вона переповнена особистої зацікавленістю автора у долі свого героя і її крок до скарги своє власне долю. І як і ні парадоксально, вона дуже близька до автобіографії Авакума зі свого ліричному тону.

" Повість про Саві Грудцыне «- наступний етап у розвитку головною в побутової повісті другої половини XVII в. теми пошуків молодим поколінням свій долі. Це твір становить повну протилежність «Повісті про Горе-Злочастии «у плані побутової конкретики. Розповідь про Молодцю і Горе ведеться принципово узагальнено, без називання конкретних місць і за повної відсутності індивідуалізації героя. І це були важливо задля невідомого автори цієї повісті, т. до. він намагався уявити читачеві шлях покоління загалом, життєвий вибір не конкретного, а узагальненого героя. «Повість про Саві Грудцыне «дає діючим особам російські, реальні імена і має події у конкретної географічної, побутової, етнографічної середовищі. Дія в неї цілком ймовірно підпорядковувалося купецької обстановці певної, близькій читачам епохи. Сава Грудцын постає перед читачем серед численних подробиць і деталей. На початку повісті простежуються торгові шляху батька Сави з Казані Соликамск, Астрахань і навіть за Каспійське море. Розповідається прибуття Сави в Орел і знайомстві його з батьківським іншому купцем Баженом Другим та його дружиною. І тут не першому плані виходить тема любові. При описі зародження почуття автор традиційний: » …супостат диавол, бачачи чоловіка того доброчесне житіє, абие уражає дружину його за юнака онаго до кепському змішання блуду і безперестану уловляше юнака онаго лстивыми словесы до падіння блудному ». Традиціоналізм «Повісті про Саві Грудцыне «позначається на середньовічному погляді на жінку як у «посудину диявола «майже у прямому сенсі, бо гріховна потяг до жінки, дружині батьківського товариша, наводить Саву до ще більшого гріха — продажу безсмертної душі риску. І це дійсно, невдовзі і саме диявол образ отрока, що стає Саві названим братом (пригадаємо «названого брата «» Повісті про Горе-Злочастии). Кінцівка повісті цілком традиційна: після цілого ряду докладно описаних пригод і подорожей Сава виявляється під Смоленськом, бере участь у звільнення міста від поляків, раптово занедужує і страшно мучимо бісом. У небезпечний момент йому є Богородиця і пророкує диво. І це дійсно, щодня престольного свята Казанської ікони Богородиці з-під бані храму падає Савіна «богоотсупная грамота », з якою стерті все письмена. Через війну Сава роздає все майно і постригается в ченці. Отже, як й у «Повісті про Горе-Злочастии », герой після тривалих випробувань дійшов традиційним цінностям. І все-таки сюжетної традиційністю не вичерпується зміст цієї повісті. В. В. Кожинов зазначив переплетення у ній жанрових ознак старої учительської проповіді з новою психологічної повістю і навіть романом. Подорожі Сави у всій Російської землі мотивують побутові замальовки купецької життя; її у військових дій переводять розповідь в пласт військової повісті, тема гріха і (мабуть, все-таки основна) вирішується на кшталт традиційної легенди про диво. І це жанрова неоднорідність — найяскравіша риса «Повісті про Саві Грудцыне «як явища літератури перехідного периода.

Кроме того, є засадничо важливим образ біса — «названого брата «Сави. Дослідники неодноразово відзначали, що це образ протистоїть всієї традиційної давньоруської демонології: диявол зовні нічого не відрізняється від людей, ходить у купецькому каптані і не здійснює обов’язків слуги. Демонологічні мотиви вставлені в причинно-наслідковий зв’язок подій, конкретизовано, оточені побутовими деталями, зроблено більш наочними і легко представимыми.

Савва у день місто, але спочатку не має зустрічі з дияволом. Він іде в полі був засмучений і скорботи. І тут Саві хіба що мимоволі є «зла думку »: «Егда би, хто від чоловік, або сам диавол створив ми це, їжака б паки совокупитися мені знайомі з женою оною, аз б послужих дияволові «. У «Повісті про Саві Грудцыне «показані як причини появи цієї «злий думки », а й обстановка, у якій ця думка виникла: порожній полі, самотня і, отже, що володіє до роздумів прогулянка знеможеного зневірою людини. Немов на у відповідь цю думку Сави, що з’явилася у нього на несамовитості розуму позаду нього виникає якийсь юнак. Спочатку їй чуються лише голос, манливий його за імені, потім, озирнувшись, бачить самого юнака. Явище цього швидкого на спомин диявола багато в чому схоже явище Горя-Злочастья.

Ничего жахливого образ біса немає, чудесний набуває звичайнісінький, навіть звичайний вид. За всієї своєї сюжетно-функциональной близькості до образу Горя «Повісті про Горе-Злочастии », у мистецькому відношенні то це вже зовсім інший образ: змінюють фольклорному узагальнення приходить літературна побутова конкретика. Недарма зазначалося, що біс «Повісті про Саві Грудцыне «почасти передбачає «партикулярного «риса Івана Карамазова у Ф. М. Достоевского.

Автор «Повісті про Саві Грудцыне «так важко дозволяє Саві здогадатися, що вона має працювати з бісом. Навіть дане «названому братові «» рукописання «не змушує її припустити недобре, навіть поява перед престолом головного сатани зароджує у ньому лише невиразні підозри. Для автора важливо, що «рукописання », дане Савою дияволові, символізує спочатку що охопила його пристрасть дружини Бажена Другого, потім — його честолюбні устремління. Вперше за історію російської белетристики автор користується прийомом виявлення прихованого значення подій: те, що ясно автора і читачеві, незрозуміло чинному особі; що читачеві відомо більше, ніж знають герої, й тому він з особливим інтересом чекає розв’язки, що складається у торжестві чесноти, а й у з’ясуванні того що відбувається для самих діючих лиц.

Существенное значення у цій беллетризации демонології мав перенесення дії купецьку середу. Тим самим було сюжет щодо продажу душі дияволові з'єднався з обстановкою подорожей, пересувань в різних містах та країнах, з темою вірності чи невірності дружини — звичайній для купецьких повістей. Втім, безперервні переміщення Сави по російським містам мають значення і суто художнє значення: ці пересування демонструють неспокійну совість Сави, неможливість йому позбутися наслідків свого гріха. Ці пересування мотивовані зовсім не купецькими справами, а лише непосидючістю, яку його штовхає слуга-дьявол.

С погляду повчальною в «Повісті про Саві Грудцыне «багато зайвого. Цілком було досить те, що Сава в відплату за своє рукописання повертає собі любов дружини Бажена Другого. Проте Сава разом із своїм другом-бесом подорожує, переїжджає із міста у місто, робить військові подвиги під Смоленськом. Продаж душі риску стає, в такий спосіб, сюжетообразующим моментом. Саві потрібна від диявола жодна послуга, а багато послуг, необхідна стала допомогу — саме тому біс приймає образі слуги чи який допомагає йому «названого брата ». Сюжет ускладнюється. Допомога диявола стає фатальністю, долею, часткою, і Сава приречений, вона може позбутися свого названого брата. Щось аналогічне ми вбачали у «Повісті про Горе-Злочастии » .

" Повість про Саві Грудцыне «цікавить й у плані порівняльного аналізу творів, які з’явились у різних національних література та відстаючі по-різному інтерпретує мотив договору людини з дьяволом.

Этот сюжет поширений у європейських, а й у східних літературах. Так, в поемі Фірдоусі «Шах-намэ «є епізод, розповідає про арабському князя Заххаке, вступающем заради земного панування у союзну спілку зі злим духом — Иблисом — який взяв образі юнаки, ставши слугою Заххака:

Однажды вранці посередині луга Иблис постав перед ним саме в образі друга…

Сказал Иблис «Щоб йдеться звучала, Я клятву від тебе хочу спочатку » .

Был простодушний юнак, тотчас Исполнил спокусника приказ:

" Твої слова тримати зробив у таємниці буду, Я корюся їм ніколи й всюду.

У Фірдоусі клятва виконує функцію властивого європейських літератур «рукописания » .

Исследователи іспанських розробок теми про договорі людини і диявола (п'єси XVII в. «Гігантський вогненний стовп, Святий Василь Великий «Лопе де Веги; «Засуджений за недолік віри «Тірсо де Молины; «За худі справи злітає голова «Хуана Руїса де Аларкона, «Маг-чудодей «Педро Кальдерона) відзначали, що, порівняно з легендою про доктора Фауста і його наступними розробками в літературах Європи іспанські розробки цього мотиву мають ряд характерних рис: герой входить у блок з дияволом виключно за володіння жінкою; герой не набуває у своїй другий молодості; зазвичай, герой ціною покаяння отримує порятунок від претендує з його душу злий силы.

Те ж особливості ми виявляємо й у «Повісті про Саві Грудцыне ». Пояснюється це спільністю літературної традиції: середньовічному західноєвропейському потім і російської читачеві були добре відомі християнські візантійські сказання про Елладии, Киприане і Юстине і Феофиле.

" Повість про Саві Грудцыне «як і будь-яке велике художнє твір, приєднуючись до цілком певний спосіб традиції, у вищій не вміщується (як «Маг-чудодей «Кальдерона, «Історія доктора Фауста «Марло і особливо «Фауст «Гете). Гріховна пристрасть дружини Бажена Другого дала привід спілки Сави і диявола. Проте по тому як вдаваний брат виконав свою зобов’язання, сюжет розвивався далі за своїм внутрішнім законам, незалежно від досить жорстка схеми релігійної легенди, перший вузол якої було вже цілком исчерпан.

Конкретные причини звернення людини по допомогу князя пітьми, як відзначають дослідники цієї теми у світовій літературі, надзвичайно різноманітні. У апокрифічної літературі Адам, вважаючи, що землю належить дияволові, укладає з нею пакт, щоб матимуть можливість працювати землі. Відповідно до іншого апокрифу, Адам дає розписку, аби повернути світло, втрачений з вигнанням із Раю. Ще за одним апокрифу, Адам вступив у блок з дияволом через те, щоб він позбавив Каїна від «12 глав зміїних », що від народження були в того голові. Феофіл дає «рукописання », щоб знову отримати втрачений їм духовний сан і помститися єпископу. Кипріян і Елладий — заради володіння жінкою. Герой популярною середньовіччі легенди про Лицаря — аби повернути промотанное багатство. Герої, висхідні до легенді про доктора Фауста, — аби повернути молодість й у прагнення до недоступному людям знанию.

Существенно, що і Кипріян, і Сава Грудцын поступилися по людської слабкості. Саме тому й з етичної, і з погляду вони мали права прощення свого гріховного вчинку. Не випадково і той і той довго не здогадуються, з ким мають справу. Відносність провини Сави підкреслюється і те, що він «уловлений був лестию женскою ». Цілу серію аргументів проти остаточного осуду героя, цілком укладывающихся в концепції всього кола тихий творів, знаходимо… у п'єсі Лопе де Веги (був пробачили апостол Петро, через слабкість зрікається від Христа; угода незаконна, т. до. за незначна насолоду чорти хочуть отримати людську душу, і т.д.).

Не менше значення має тут ідея обмеженості бісівської сили та залежності результатів його впливу від душевного складу людини. Відповідно до цієї ідеї, краще що у «Маге-чудодее «Кальдерона, менш — в «Повісті про Саві Грудцыне », на вічні борошна приречений лише те, хто їм немає внутрішньої боротьби між добро і зло. Допомога Божої Матері і святих винагороджує за цю перемогу і навіть за передумови цієї перемоги у душі самого людини. На думку Кальдерона й у певною мірою на думку автора «Повісті про Саві Грудцыне », свобода волі дозволяє людині, хіба що низько він і упав, знайти у собі сил скинути непомірний тягар зла і пороків й відновити своє людське достоинство.

Стилистически ж «Повість про Саві Грудцыне «написана ще старої манері. Трафаретні стилістичні формули найчастіше дозволяють поглибити психологічні і побутові характеристики. Пряма мова персонажів позбавлена побутової та психологічної характерності, не індивідуалізована, залишається книжкової. Стиль і естонську мови повісті не пускали у ній дійсність повною мірою, не дозволяли повністю досягти ефекту співприсутності читача за розгортання дії повести.

Ограниченность мовних коштів автора створювала ефект німоти персонажів повісті. Попри безліч прямої мови, ця пряма мова залишалася все-таки «промовою автора «за своїх персонажів. Ці останні ще здобули своєї мови, своїх, тільки їм властивих, слів. У тому вуста вставлені слова автора, що є свого роду «ляльководом ». Це ж стосується «Повісті про Горе-Злочастии », де вже добре бачимо Молодці, та ще їх слышим.

Попытка індивідуалізації прямої мови зроблено лише біса, а й ця індивідуалізація стосується не промови самої собою, лише манери, у якій біс розмовляє з Савою: то «осклабився », то «расмеявся », то «всміхаючись ». У мовному ж відношенні промови Сави, біса, Бажена Другого, його дружини, головного сатани та інші не різняться між собой.

" Повість про Фролі Скобееве ", що становить третій, етап у процесі еволюції побутової повісті у російській літературі XVII в., зазвичай характеризується дослідниками як оригінальна російська новела. Присвячена тієї самої темі самовизначення покоління, вона, на відміну попередніх повістей, виконує його принципово антитрадиционно. Це — російський варіант європейського шахрайського роману. У «Повісті про Фролі Скобееве «відсутня давньоруська книжкова й фольклорна традиція, настільки сильна на більш ранніх повістях. Фрол Скобеев — представник нової генерації, добивається успіху саме відмові традиційної моралі: обманом, крутійством, хитрістю. Сюжет повісті становить оповідання про його вправною одруження з дочкою стольника Нардина-Нащокина Ганнусі. І розкриття любовної теми тут у корені відрізняється від «Повісті про Саві Грудцыне »: це оповідки не про небезпечну диявольському спокусу, а про спритно задуманої і здійсненого інтризі, у яких кожен із героїв отримує своє. Якщо «Повісті про Саві Грудцыне «дружина Бажена Другого постає у традиційному для давньоруської літератури образі спокусниці і наклепниці (лінія ця багата на приклади від «Слова «і «Моління «Данила Заточувальника в XIII в. до «Повісті сім мудрецях «XVII в.), то Ганнуся виявляється своєрідною жіночої паралеллю до образу Фрола — спритного шахрая. Зазначимо, що став саме їй спадає на думку, як і, не викликаючи підозр, залишити рідний дім: «І Ганнуся просила мамки своеи, як і, пішла Фролові Скобееву і, я йому, щоб він, як і, випросив карету і з возниками, приїхав сам до неї, і позначився бутто від сестри столника Нардина Нащекина приїхав по Ганнусю з Девичьева монастиря ». Єдиною традиційної рисою «Повісті про Фролі Скобеве «вважатимуться, мабуть, авторську позицію. У читача могли виникнути серйозні підозри, автора невідь що співчуває драмі, совершившейся у ній стольника, і без захоплення дивиться на витівки свого героя. Але впіймати автора на слові, звинуватити їх у співчуття пороку було невозможно.

Новая і дуже риса повісті - це відмови від традиційних літературних способів розповіді, повна зміна оповідального стилю. Стиль авторського розповіді близький до стилю ділової прози, наказового діловодства. Автор свідчить в суді більшою мірою, ніж пише художнє твір. Він ніде рветься до літературної височини. Перед нами невибагливий оповідання про знаменних событиях.

Весьма показові результати дає зіставлення початкових фрагментів двох повестей:

" Повість про Саві Грудцыне «.

Хощу убо вам, братіє, поведати повість цю предивную, страху і жаху исполнену і невиреченого подиву достойну, како людинолюбний Бог долготерпелив, очікуючи звернення нашого, і неизреченными своїми судбами наводить до спасению.

Бысть убо в дні наша влітку 7114 року, егда за множення гріхів наших попусти Бог на Московське держава богомерскаго відступника і єретика Гришку расстригу Отреп'єва похитити престол Российскаго держави разбоинически, а чи не царски.

В той час у граді Велицем Устюгу бысть хтось житель граду того ім'ям Фома прозванням нарицаемый Грудцын Усов, їхні ж рід і доднесь у граді тому тягнеться.

" Повість про Фролі Скобееве «.

1680 року у новгородському повіті був дворянин Фрол Скобеев; у тому Новгородському повіті були вотчини столника Нардина Нащекина; й у вотчинах була дочка ево Ганнуся і мешкала у них. І провідавши Фрол Скобеев про ту столничьей дочере і узявши собі намір, щоб вызыметь любление з тою Аннушкою; тільки не знає, через кого отримати бачити ея; проте вже умыслил опознатца тои вотчини з прикащиком і став завжди їздити до будинку ево, прикащика. І за якомусь часу стався бути Фрол Скобеев в одного прикащика у домі, й те водночас дійшла тому прикащику мамка дочки столника Нардина Нащекина, і усмотря Фрол Скобеев, що така мамка живе завжди при Аннушке.

Было б, проте, помилково не бачити цю зовнішньої невибагливістю досить своєрідного мистецтва оповідання. У цьому плані яскравою показательностью відрізняється пряма мова. У «Повісті про Фролі Скобееве «є саме те, чого всього бракувало «Повісті про Саві Грудцыне »: індивідуалізованої прямої мови дійових осіб, живих природничих інтонацій цієї прямий речи.

Итак, еволюція жанру побутової повісті у російській літературі другої половини XVII в. призводить до повзучої відмови від традиційних цінностей і для заміни їхній кругозір новими. Насамперед виявляється, що «молодий герой може вибрати свій шлях у життя і процвітати у ньому. Саме це позитивний висновок уможливив появу у петрівську епоху чергового витка жанру — «гисторий », що розповідають про героїв, що уособлюють собою нові віяння історія России.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.