Орфоепія

Орфоэпия

Болычева Є. М.

Орфоэпия (від грецьк. orthos ‘правильний', epos ‘мова') описує правила вимови звуків у різних позиціях, особливості звукового оформлення окремих слів і граматичних форм, норми наголоси і интонации.

Перечислить і охарактеризувати все произносительные норми російської у межах одного розділу неможливо. Далі буде названо лише окремі з них.

В області гласних сучасне вимова пов’язані з аканьем і иканьем.

При акання ненаголошені голосні, що чергуються з ударними [ó] і [á], збігаються у першому предударном складі після парних твердих в звуці [а]: н[а]чнóй = н[а]с ы´пать (порівн. перевірочні ніч та насыпь).

При иканье ненаголошені голосні, що чергуються з ударними [и?], [э?], [ó], [á], збігаються у першому предударном складі після м’яких в звуці [і]: ч[и]тáть = ч[и]рв я´к = ч[и]рнéть = ч[и]с ы´ (порівн. перевірочні прочитаний, хробак, чорний, час).

Иной спосіб вимови ненаголошених гласних, характеризується протиставленням и-образного і э-образного звуків, називається эканьем: ч[и]тáть / ч[иэ]рв я´к = ч[иэ]рнéть = ч[иэ]с ы´ (в транскрипції використаний значок «і, схильний до е»). Экающая норма є застарілою, і на цей час не используется.

В позиції першого предударного стилю після твердих шиплячих дома літери, а вимовляється гласний [а]: ж[а]рá спека, ш[а]гáть крокувати, ш[а]мпáнское шампанське. Але кілька слов-исключений, в яких лунає [и]: лош[ы]дéй коней, ж[ы]лéть жаліти, до сож[ы]лéнию на жаль, двадц[ы]ти двадцяти. Слова жакет і жасмин допускають двояке произношение.

В сучасному мові перед [е] можливо поява як твердих, і м’яких згодних: мо[д]ель, ти[р]е, ан[т]енна, але [д']еспот, [р']ельс, [т']енор. У ряді слів допускається вариативное вимова, наприклад: прог[р]есс / прог[р']есс, к[р]едо / к[р']едо і т.д.

Сочетанию літер чн тільки в випадках відповідає послідовність [шн], за іншими — [ч'н]. Приміром, звісно, нудний, яєчня лунають з [шн], а точний, відмінник, вічний — з [ч'н]. У деяких словах правильними виявляються обидва варіанта: порядна, булочна, молочник. Є й такі приклади, у яких вибір між [шн] і [ч'н] залежить від змісту: друг серде[шн]ый, але серде[ч'н]ый напад; шапо[шн]ое знайомство, але шапо[ч'н]ая мастерская.

Согласный [ж:'] є дуже рідкісною звуком. Він вимовляється дома літер жж, зж в таких словах, як дріжджі, віжки, їжджу, порскає, деренчати, й деякі інші. Проте й цих словах м’який [ж:'] поступово втрачається, замінюючись твердим [ж: ]. Що стосується дощі, дощик згоден [ж:'] витісняється звуковим поєднанням [жд'].

В сучасному мові правила позиційного пом’якшення згодних перед м’якими характеризуються особливої варіативністю і нестійкістю. Послідовно відбувається лише заміна [зв] на [зв'] перед [год'] і [ш¯']: дива[н'ч']ик диванчик, обма[н' ш:']ик ошуканець. За інших групах згодних пом’якшення або виникла зовсім (ла[фк']и крамниці, тря[пк']и ганчірки), чи її пов’язані з вибором позицій, з представленістю у мові не всіх носіїв мови. Так, більшість людей пом’якшує зубні перед зубними у середині слова (ко[с'т'] кістку, пе[с'н']я пісня), а й у початку слова з кінця приставки з коренем, тобто. в «нестійких» позиціях: [с'т']ена стіна, ра[з'н']ести рознести. Пом’якшення ж погоджується за іншими поєднаннях скоріше, виняток, аніж правилом: [дв']ерь двері (рідше [д'в']ерь), [сj]ем з'їм (рідше [с'j]ем), е[сл']и якщо (рідше е[с'л']и).

Прилагательные на -київ, -гий, -хий лунають з м’якими заднеязычными приголосними: русс[к']ий російський, стро[г']ий суворий, ти[х']ий тихий. Переважна більшість випадків м’яким виявляється згоден й у -ся / -сь дієслів: учу[c'] навчаюся, поднимал[с']я поднимался.

В деяких запозичених словах допускається поява ненаголошених [про] і [е]: б[о]á боа, какá[о] какао, р[о]к[о]кó рококо, [э]клéктика еклектика, [э]кз[э]рси?с экзерсис.

Разноместность і рухливість російського наголоси зумовлює необхідність регулювання місця наголоси окремими словах і словоформах. Приміром, слово звонúть в наст. вр. має произноситься ще з наголосом на закінченні: звонúшь, звонúт. Деякі слова мають варіативні наголоси в усіх власних формах, наприклад твóрог і творóг. Інші слова характеризуються варіативністю наголоси деякі з своїх форм, наприклад: ткалá і допускається ткáла, кóсу і допускається косý.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.