Человек і природа в ліриці Ф.И. Тютчева

Человек і природа в ліриці Ф.И. Тютчева

Есть якийсь одну годину на ночі, всесвітнього молчанья…

Ф. І. Тютчев.

Поэзия Федора Івановича Тютчева сповнена ліризму, внутрішнього напруження і драматизму. Перед читачем відкриваються непросто прекрасні картини природи, і бачить «концентровану життя». Тютчев, як про, вмів передати кольору, запахи, звуки навколишнього світу.

Люблю грозу початку травня,.

Когда весняний, перші громи,.

Как б резвяся і граючи.

Грохочет в небі блакитному.

Гремят розкати молоді,.

Вот дощик бризнув, пил летить,.

Повисли перли дощові,.

И сонце нитки позолочує.

Он побачив первісну красу не, здивувався їй і «змусив» нас відкрити свої серця цього світу, впустити його у свої душі. Якщо людина відчуває красу природи серцем, намагається жити із нею у гармонії, то знаходить світ у собі.

И солодкий трепет, як струмінь,.

По жилах пробіг природи,.

Как б гарячих.

Коснулись ключові води.

Порой природа у виконанні Тютчева знаходить драматизм, назріває внутрішній конфлікт, але вона нав’язаний природі ззовні, світ довкола себе відбиває тільки ті пристрасть і переживання, які «киплять» навколо, не чіпаючи глибинних таємниць. Природа сповнена передчуттів і пророцтв, натяків, недоговореного зачарування.

Молчи, ховайся і тай.

И відчуття провини і мрії свої —.

Пускай в душевної глибині.

Встают і заходять оне.

Безмолвно, як зірки вночі, —.

Любуйся ними — і мовчи.

Природа існує як така, а «у взаємодії» з людиною. Вона відбиває його думок, відчуття провини та переживання чи висловлює конфлікт, вічне протистояння добра і зла, нетлінного і змінного.

Как серцю висловити себе?

Другому як зрозуміти тебе?

Поймет він, ніж ти живеш?

Мысль виречена є брехня.

Взрывая, обуриш ключі, —.

Питайся ними — і мовчи.

Лишь жити у собі самому вмій —.

Есть цілий світ душі твоєї.

Таинственно-волшебных дум;

Их оглушить зовнішнє шум,.

Дневные розженуть промені,—.

Внимай їх пенью — і мовчи!..

Природа не досяжна людині, до її таємниць можна тільки наблизитися, але з розібратися остаточно, вважає поет. Людині просто немає збагнути твори Бога, а можна лише захоплюватися його досконалістю.

Как океан объемлет кулю земної,.

Земная життя колом обійнята снами;

Настанет ніч — і звучними хвилями.

Стихия б'є про берег свій.

То глас її: він нудит б нас і просить…

Уж в пристані чарівний ожив човен;

Прилив росте, і швидко нас забирає.

В незмірність темних хвиль.

Поэзия Ф. І. Тютчева досконалий за формою і глибока за змістом, здається, сама природа водила рукою поета, восславляющего її велич та краси. Тільки людині із серцем і ясною душею можуть відкритися потаємні таємниці Творця.

Лениво дихає полудень імлистий.

Лениво котиться ріка,.

И в тверді полум’яною і чистої.

Лениво тануть хмари,.

И всю природу, як туман.

Дремота спекотна объемлет,.

И сам тепер великий Пан.

В печері німф спокійно дремлет.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.