Смысл мандрівок Івана Флягина

Смысл мандрівок Івана Флягина

(По нарису Лєскова «Зачарований мандрівник»)

Главной в творчості М. З. Лєскова є тема особистості, звільнюваної від станових уз. Цю тему історично пов’язані з тими соціальними процесами, які відбувалися Росії після скасування кріпацтва. Особливо для розуміння змісту і рух цієї теми повість «Зачарований мандрівник», ввійшла в цикл повістей про праведників землі російської. А. М. Горький писав: «Лєсков — письменник, відкрив праведника у кожному стані, переважають у всіх групах». Повість «Зачарований мандрівник» цікава саме тим, що головний герой, «чорноземний Телемах», Іван Север’янович Флягин проходить довгий і складний шлях становлення особистості, пошуків правди і істини, опори у житті. Цей чорноземний богатир, виглядом своїм нагадує легендарного Іллю Муромця, знавець коней, «несмертельний» авантюрист, стає монахом-черноризцем тільки після тисячі пригод, коли йому вже «подітися було нікуди». Особливим змістом наповнений розповідь-сповідь героя про ці мандрівках. Вихідна точка цих мандрівок — кріпосне, двірське становище героя. Лєсков малює тут гірку правду кріпосницьких відносин. Флягин ціною безмірною самовідданості врятував життя свого пана, але можна нещадно висікти і збирається відправити на принизливі йому роботи (мостити стежку до панському дому) лише над очевидно: він не догодив панської кішці. (Тут є тема ображеного людської гідності.) Але Лєсков в цій темі особливо наполягає, оскільки його цікавить подальше формування особистості героя. Слід зазначити, що у початковому етапі знають у Флягина немає жодної опорною точки (себто моралі, самосвідомості, ставлення до добру і злу). Його вчинки стихійні, непередбачувані, часом безглузді. Невідомо, як і надійде у наступного разу: попросить у нагороду на власний подвиг марну гармонь чи спробує повіситись. Внутрішня розмитість норм станової життя тут позначається відсутністю моральних та взагалі будь-яких інших критеріїв душевне життя. Яскравим прикладом такий непередбачуваності, випадковості служить епізод із дитиною. Вагнер втік від своєї пана, Флягин потрапляє до чиновника, у якого є нянькою. Дружина чиновника втекла з ремонтером, залишивши малолітнє дитя. Флягин доглядає до дівчини, прив’язується до неї. Але коли його з’являється мати дівчинки і віддати їй дитя, він, по незрозумілою причини, просто з упертості гребує віддати дитини нізащо гроші, ні з доброї волі. Тільки останню мить, підкоряючись якомусь інстинкту, Флягин віддає дівчинку матері та утікає від хозяина-чиновника. Цей вчинок — не заговоривший голос совісті, а чистого випадку, порив. Саме ця байдужість на добро і злу, відсутність внутрішніх критеріїв і жене мандрівника у житті, по миру.

Но весь сенс мандрівок Флягина у тому, що герой все-таки знаходить ці моральні норми. І на письменника особливо важливо, як і їх обретает.

Так, в татарською полоні (куди Флягин потрапив через власну дурість і безшабашності) зароджується у душі героя неусвідомлена ще любов до батьківщини, повірити, до свободи. У миражах і візіях постають перед Іваном Северьяновичем образи православних храмів з позолоченими банями, з протяжним дзвоном. І прагнення у що там що вирватися з полону оволодіває їм. Знову-таки випадок допомагає герою звільнитися з ненависного десятирічного полону: петарди і вертушки, залишені випадково заїжджими місіонерами, рятують йому життя й дають довгождане освобождение.

Кульминацией духовної драми мандрівника стає його зустріч із циганкою Грушею. У другому людині, у коханні й у повазі знайшов мандрівник перші нитки зв’язки й з світом, знайшов у надто високій пристрасті, повністю вільна від егоїстичної винятковості, і свій особистість, високу цінність свого власного людську індивідуальність. Звідси — прямий шлях в іншу любові, до любові народу, до батьківщини, ширшим і всеосяжної. Після смерті Груші, страшного гріху убивства, Флягин розуміє всю гріховність свого існування й прагне спокутувати своєї вини собі і для Богом. Знову випадок чи провидіння допомагає їй у цьому: він іде на кавказьку війну замість сина двох старих, врятували його, під назвою Петра Сердюкова. На війні Флягин робить подвиг — налагоджує переправу через річку, і здається то той час, як під градом ворожих куль перепливає він річку, що невидима і їхній невидимий душа Груші розпростерла свої крила, захищаючи його. На війні герой дослужився до дворянського звання. Але така «підвищення» статусу приносить йому лише неприємності: вона може знайти роботу, посаду, яка годувала його. І знову поневірянь: робота дрібним чиновником, служба в театрі. Багато чого виніс «несмертельний» Іван Флягин, як потрапив у монастир. І тут і розкрилася душа Івана Флягина остаточно: нарешті зрозумів він своє призначення, нарешті здобув спокій сенс усього життя. А сенс цей простий: він — в безкорисливому служінні людям, по-справжньому вірі, у коханні до батьківщини. У самому кінці розповіді слухачі запитують Флягина, чому не хоче прийняти старший постриг. Для чого він залюбки відповідає: «Мені за вітчизну дуже померти хочеться». І якщо перемоги настане лиха година, розпочнеться війна, то зніме Флягин рясу і надіне «амуничку».

Таким чином, епопея «поневіряння» виявилася драмою пошуків шляхів служіння Батьківщині. А герой Лєскова сильний тим, що, сам він не підозрюючи цього, виявився носієм високі морально-етичні якості. Саме через такі герої, як Флягин, з погляду Лєскова, є творцями, творцями російського життя й історію. Тому історія життя та шляхи «зачарованого» мандрівника надзвичайно значущою. У ньому виражено прагнення письменника знайти у епоху розпаду старих громадських зв’язків нових норм поведінки, моральності, нового національного самосознания.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.