Мир людських почуттів у прозі початку ХХ століття

Мир людських почуттів, у прозі початку XX века

Повесть А. І. Купріна «Поєдинок» — вершина творчості, підсумкове його твір, у якому він звертається до проблеми особи й суспільства, їх трагічної дисгармонии.

«Поединок» — твір політично злободенне: у самій повісті щось говориться про російсько-японської війні, проте сучасники сприйняли їх у контексті тих подій. Купрін розкрив сутність стану суспільства, яке вело до вибуху, власне зазначив причини, які поразка російської армії у війни з Японией.

Документализм в «Поєдинку» очевидний (співзвуччя імен офіцерів — героїв повісті тим, з ким служив поручик Купрін 46-го піхотному Дніпровському полку, деталі біографії Ромашова і самого автора). Купрін і говорив: «Головна дійова особа — це», «Ромашов — мій двійник». При цьому твір включало у собі широкий узагальнюючий сенс. Увага автора звернене темі життя Росії у перше десятиліття ХХ століття. Зображення військової середовища в жодному разі було самоціллю. Йдучи від локальної «армійської» теми, Купрін піднімав проблеми, волновавшие усе суспільство, які й визначили моральний пафос повісті: доля народу, самоцінність людської особистості, пробудження її активности.

Название повісті символічно, повість стала поєдинком самого Купріна з царської армією, самодержавными порядками, губящими людей. Це поєдинок із брехнею, аморальністю, несправедливістю. Занепад моралі, апологія війни, розбою, насильства особливо ненависна писателю-гуманисту.

Куприн показує, який шлях у пошуках правди виконує головним героєм повісті Ромашов. Коли герой прозріває, дійшов висновку про самоцінності «я», декларація про повагу людської гідності він визнає як стосовно собі, а й поширює його за солдатів. На очах Ромашов морально мужніє: «Бити солдата — безчесно. Не можна бити людини, яка може тобі відповісти, немає права підняти руку до обличчя, щоб захисту від удару. Не сміє навіть відхилити голову. Це соромно!» Ромашов, що підтверджує: «Хлебниковы — мої брати», усвідомлюючий духовна порідненість з народом, робить величезний крок уперед, у її розвитку. Це вже інша людина: інший юноша-мечтатель, з яких ми знайомимося на початку повісті. Проте Ромашов гине. Автор довів свого героя до такого рубежу, що, якби він живими, довелося б відкрити скільки-небудь чітку перспективу її майбутнього. І це самому Купріну не уявлялося ясным.

Любя свого героя, Купрін уболіває про його загибелі й зрозуміло свідчить про тих, хто винен у цьому, каже чесно і аж, адже й не раз жорстоко страждав від людського равнодушия.

Повинна чи Шурочка Ніколаєва у загибелі Ромашова? Здебільшого — так. У його характері поєднуються контрастні якості. Вона — хижа і розумна, гарна й ловка. Високе і низьку якість і грубо прагматичне переплелося у ній. Уся біда у цьому, що ці негативні риси Шурочки до певного часу що приховані від Ромашова. Прагматична дама, нерозбірлива у засобах досягнення мети, цинічна Шурочка прибирає Ромашова як перешкоду своєму шляху. Вона робить ставку чоловіка — хоча й нелюбого, але він зробить тож він допоможе їй домогтися желаемого.

Позицию автора допомагає зрозуміти образ Назанского. Цей герой щонайменше складний і суперечливий, ніж Шурочка. Глибоке осмислення дійсності, неординарність мислення — і рефлексія, інертність, безмовність. Проте за всієї суперечливості суджень Назанского, у його знаменитих монологах, визначальних моральний пафос повісті, відкрито публіцистично виражені найважливіші для Купріна ідеї. У монологах «Назанского намічені дві лінії: різку критику самодержавства і від мрій про прекрасної жизни.

Офицерская маса, показана Купріним в повісті, — це різні за своєю людською якостям. Майже кожен із новачків має мінімумом «добрих» почуттів, вигадливо перемішаних з жорстокістю, грубістю, байдужістю. «Добрі» почуття ці до невпізнанності спотворені кастовыми військовими забобонами. Нехай командир полку Шульгович під своїм громоподібним бурбонством приховує турботу про офіцерів, чи підполковник Рафальский любить тварин і звинувачують весь вільний і невільний час віддає збиранню рідкісного домашнього звіринцю, — ніякого реального полегшення, за бажання, принести вони можуть. Офіцерство — лише слухняне знаряддя нелюдських статутних условностей.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.