Образ Чацького у комедії «Горі з ума»

Образ Чацького у комедії «Горі з розуму».

«Главная роль, звісно, — роль Чацького, без которого було б комедії, а, була бы, пожалуй, картина нравов».

(И.А. Гончаров).

Слід можу погодитися з Гончаровим. Так, постать Чацького визначає конфлікт комедії, обидві її сюжетні лінії. П'єса писалася на той час (1816−1824 рр.), коли молодики типу Чацького несли у суспільстві нові театральні ідеї, настрої. У монологах і репліках Чацького, у всіх його вчинках виразилося те, що найважливішим стало й у майбутніх декабристів: дух вільності, вільної життя, відчуття, що «вольнее будь-яких дихає». Свобода особистості — ось мотив часу й комедії Грибоєдова. І свобода від старих поглядів на любові, шлюбі, честі, службі, сенс життя. Чацький і прагнуть «мистецтвам творчим, високий, і прекрасним», мріють «в науки вперить розум, прагнучий пізнань», жадають «високою любові, перед для якої цілий… — прах і метушня». Усіх людей вони хотіли б бачити вільними і равными.

Прагнення Чацького — служити батьківщині, «справі, а чи не людям». Він ненавидить все минуле, зокрема рабське захоплення всім іноземним, догідництво, низкопоклонство.

І що саме бачить він навколо? Безліч людей, котрі шукають лише чинів, хрестів, «грошей, щоб пожити», не любові, а вигідною одруження. Їх ідеал — «поміркованість і акуратність», їх мрія — «забрати всі українські книжки так сжечь».

Отже, у центрі комедії — конфлікт між «одним розсудливим людиною» (оцінка Грибоєдова) та консервативною большинством.

Як завжди в драматичному творі, суть характеру головний герой розкривається насамперед у сюжеті. Грибоєдов, вірний життєвої правді, показав тяжку доля молодого прогресивного людини у це товариство. Оточення мстить Чацкому за правду, яка очі коле, за спробу порушити звичний спосіб життя. Улюблена дівчина, не зважаючи на нього, ранить героя найбільше, розпускаючи плітку про його божевілля. Ось парадокс: єдиний зі здоровим глуздом оголошено безумцем!

«Так! Протверезився я сповна!" — вигукує Чацький наприкінці п'єси. Що таке — поразка чи прозріння? Так, кінець в цій комедії далеко ще не веселий, але прав Гончаров, який сказав фіналі так: «Чацький зломлений кількістю старої сили, завдавши їй у своє чергу смертельного удару по якістю сили свіжої». Гончаров вважає, що роль всіх Чацких — «страдательная», але водночас завжди переможна. Але не знають про перемогу, вони сіють лише, а пожинають другие.

Дивно, що сьогодні неможливо читати без хвилювання страждання Олександра Андрійовича. Але така вже сила справжнього мистецтва. Звісно, Грибоєдову, то, можливо, вперше у російської літератури удалося створити справді реалістичний образ позитивного героя. Чацький близький до нас оскільки він написаний не як бездоганний, «залізний» борець за істину і благо, обов’язок і пильнували честь — таких героїв ми зустрічаємо у творах класицистів. Ні, він, і ніщо людське їй немає чуже. «Розум із серцем над ладу», — каже герой сам себе. Палкість його натури, що найчастіше заважає зберегти душевну рівновагу і холоднокровність, здатність закохуватися безоглядно, не дає йому бачити недоліки коханої, повірити у її любов до іншого — це такі природні риси! «О, обдурити мене неважко, сам себе дурити радий», — писав Пушкін у вірші «Визнання». Так, і Чацький зміг би сказати себе т. е. А гумор Чацького, його гостроти — як вони привабливі. Усе це й надає таку життєвість, теплоту цьому образу, змушує нас співпереживати герою.

І ще… Написавши свого сучасника, вклавши у комедії, як ми готуємося вже показали, проблеми свого часу, Грибоєдов створив той час образ неминущого значення. «Чацький — декабрист», — писав Герцен. І він, звісно, прав. А ще більше важливу думку висловлює Гончаров: «Чацький неминучий за зміни одного століття іншим. Кожне справа, яка потребує відновлення, викликає тінь Чацького». У цьому вся секрет вічної актуальності п'єси і життєвості її героїв. Так, ідея «вільної життя» воістину має невиліковним ценностью.