Поняття «термін» в юридичній лексиці

Розвиток сучасних наук, гуманітарних і природничих, вимагає вдосконалення їх термінологічних систем, а отже, дослідження проблем становлення, лінгвістичних особливостей, семантики, дериваційних процесів та стилістичного функціонування галузевих термінологій. Ці проблеми привертали увагу дослідників. Окремі з її численних аспектів розглянуто у працях В. Виноградова, Д. Ушакова, А. Реформатського, В. Лейчика, Т. Кияка, Т. Панько, Ф. Циткіної та ін.

Особливого значення в період поглиблення інтеграції країн та міжнародних зв’язків набуває функціонування юридичної термінології у поєднанні з термінологією правознавчих актів, зокрема в юридичних документах, угодах, працях, які містять певні юридичні рекомендації, вимоги та положення.

Процеси термінологічної міграції юридичних термінів в юридичний дискурс поширюється, що пов’язано передусім з посиленням впливу правознавчих структур на діяльність у сфері юриспруденції [33, c. 50].

Термінологічна лексика сучасної англійської мови складається з власних слів та запозичених мовних одиниць переважно лексем латинського походження.

Входження юридичної термінології в юридичний дискурс англійської мови супроводжується інтенсивним процесом деривації.

У процесі функціонування юридичної термінології в юридичному дискурсі відбуваються певні зміни на семантичному рівні. Більшість юридичних термінів в юридичномуу контексті зберігає свою семантику і когнітивний потенціал; окремі їх частково втрачають, набувають нового юридично-економічного змісту або десемантизуються.

Прагматична реалізація досліджуваної термінології в сучасній англійській мові відбувається переважно в текстах монографічних видань, періодичних (наукових і публіцистичних статтях), навчально-методичній літературі, документах, ділових паперах, угодах. У кожному з жанрів функціонування юридичної термінології набуває певної специфіки, стильових ознак.

Зазначимо, що термін, як правило, виконує дві функції — номінативну (тобто називає поняття) та функцію відображення змісту поняття. Будь-який термін у певній системі понять на противагу звичайному слову (чи словосполученню) повинен мати обмежений, чітко зафіксований зміст.

Згідно з нашою концепцією, ознаками термінології як системи є:

• 1) сукупність чи множина термінів-слів взагалі;
• 2) сукупність термінів (понять чи назв) будь-якої галузі науки (юридична термінологія, хімічна термінологія, економічна термінологія і т. д.).

Серед інших термінологічних понять звернемо увагу на поняття підмова, оскільки дане дослідження присвячено процесам інтеграції лексики двох підмов — економічної та юридичної. Важливо визначити поняття кожної з цих підмов, щоб у подальшому більш адекватно представити і дослідити юридичну термінологію економічного дискурсу, юридичну термінологію економіки.

Під поняттям юридична термінологія ми розуміємо прошарок лексики, яка обслуговує правознавство, пов’язана з юриспруденцією як наукою, як фахом, як галуззю професійної діяльності. Особливість юридичної термінології порівняно з іншими термінологічними системами виявляється у своєрідностях словотворчих моделей, у характерному для неї співвідношенні іншомовних та національних елементів, у специфіці її становлення і розвитку. До юридичної термінології ми відносимо назви предметів, дій, явищ, осіб тощо, які мають безпосереднє відношення до юриспруденції та сфери її функціонування у суспільстві.

Вимагають інтерпретації та уточнення також такі поняття, як термінологічне поле та дискурс, які функціонують в нашому дослідженні. Під термінологічним полем ми розуміємо своєрідну галузь функціонування терміна, всередині якої термін має ознаки та певні властивості, притаманні також іншим термінам, з якими цей термін перебуває в певній кореляції в межах даної підмови. Кожний термін може вживатися /та вживається/ в термінологічному контексті. Але це є сфера його вживання, а поле — сфера існування його як терміна. Мова даної галузі науки є тим контекстом, до якого входить термін і в якому конкретизується його значення.

Для адекватного розуміння терміна особливого значення набуває дискурс. Визначення та прагматичні функції дискурсу представлені у працях Г. Кука, Д. Нунана, Е. Хетч та ін. Ми розуміємо і кваліфікуємо дискурс як текст чи його сегмент, ознакою якого є логічне поєднання та взаємодія мовних форм на різних лінгвістичних рівнях, між котрими існують корелятивні зв’язки лінгвістичного та екстралінгвістичного змісту і, як наслідок, має місце логічність і змістовність структурної будови, яка здатна реалізувати прагматику аргументації, полеміки, наукового доведення тощо.

Сутність визначень терміна, узятих з робіт, зводиться до того, що як ознака найближчого родового поняття найчастіше називають «слово або словосполучення», або «мовний знак» взагалі, а як ознаки — видових відмінностей: специфіку сфери поширення; особливу функцію: називну (номінативну) позначення й дефінітивну, професійну, пізнавальну, пояснювальну; семантичні особливості терміна:

• 1. Предмет певної області значення;
• 2. «Поняття», де семантика є точною (з точними семасіологічними границями).

Ряд існуючих визначень терміна даний у книзі В. М. Лейчика, І.П. Смирнова й І.М. Суслової. Оскільки єдиного визначення терміна в лінгвістичній літературі поки не існує, актуальним залишається завдання такого визначення. Навіть не дуже глибоке дослідження термінології в області медицини, біології, юриспруденції й інших наук показує, що далеко не завжди термін точно виражає спеціальне поняття, не завжди однозначний і виражає тільки одне поняття, не завжди він входить тільки в одну терміносистему, не завжди тільки одне слово — термін.

Дослідники також показали, що не завжди термін має точні семантичні межі й виражає точно обкреслене поняття. Тут чітко проглядається розходження двох основних підходів до вивчення терміна: нормативного, що йде від Д. С. Лотте й дескриптивного, що йде від Г. О. Винокура.

Основне в специфіці терміна у його спеціальному, професійному вживанні, сфера його поширення обмежена певною галуззю знання. Розглядаючи загальновизнану властивість терміна, не слід доводити його до крайності. Не можна погодитися з думкою, що «ні в формі, ні в змісті не можна знайти істотної різниці між словом неспеціальної загальнопоширеної лексики й словом лексики термінологічної. Реальна, об'єктивна різниця між цими двома типами слів це різниця внімовна. Якщо слово загальнопоширеної, неспеціальної лексики співвідноситься із загальновідомим об'єктом, то слово терминонологічной лексики — з об'єктом специфічному, відомим лише обмеженому колу осіб — фахівців.

Термін — це мовний знак, репрезентируючий наукове поняття спеціальної, професійної галузі знання. Ще основоположник радянської термінологічної школи Д. С. Лотте пред’являв до науково-технічного терміна такі вимоги: системність, незалежність від контексту, однозначність, точність, стислість.

Багато сучасних дослідників термінології орієнтуються скоріше на якийсь ідеальний термін. Незважаючи на численність закликів звернутися до термінологічного реальності й не бути занадто догматичними, ряд лінгвістів роблять мало агрументувати твердження: «Термін не повинен бути полісемичним, омонімичним, синонімичним». Я погоджуюся з думкою, що вимоги до терміна не слід приймати занадто прямолінійно, тому що ідеальних термінів повністю задовольняючим всім вимогам лінгвістів, мабуть, не існує. Однак, на мій погляд, закономірна вимога критерію системності має вирішальне значення при класифікації понять, для вибору й побудови термінів і їхніх систем, тобто для впорядкування термінологій.

Інколи для знайдення оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший. Так, термін-інтернаціоналізм making of law означає «ухвалення законів» .

Отже, сьогодні українська термінологія має можливість поповнюватися запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того підходять, а не тільки через російську, як це було в попередні десятиліття. У теперішніх умовах переглядають і виправляють деякі терміни, що потрапили в українську термінологію методом «зіпсованого телефону» .

Термінолог-перекладач може створити національний термін, що за багатьма параметрами вигідно відрізняється від терміну-інтернаціоналізм.

Оскільки термінотворення є свідомим процесом, то науковець так чи інакше вкладає у назву наукового поняття совї почуття. А. Зелізний наводить такий приклад: один польський автор, пищучи статтю про апарати, які за міжнарожною термінологією називаються барботажними, замінив їх назву на belkotkowe — белькотливі. Цікавий висновок: таке любовне ставлення до апарата, його персоніфікація, за умови збереження точності й однозначності, ближче відкрває механізм функціонування приладу і ріднить з ним дослідника, підкреслює відчуття єдності матеріальної і духовної культур.

Як не дивно, подібні думки висловлюють ще деякі термінологи, хоч загальноприйнятною є вимога, щоб термін був емоційно нейтральний «холодний» .

Для того. щоб нові терміни органічно увійшли до літературної мови, їх треба творити з власномовного будівельного матеріалу (коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів). Ця нібито проста вимога на сучасному етапі функціонування термінології перетворилася на проблему.

Найбільш типовою лексичною ознакою юридичної літератури є насиченість тексту спеціальними термінами та термінологічними словосполученнями.

Юридичні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної, професійної галузі, становлять суттєву складову юридичних текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів) та національну варіативність (тобто наявність різних термінів в американському, британському, канадському та інших варіантах англійської мови, що позначають одне й те ж явище, процес, об'єкт тощо). Під терміном звичайно розуміється слово (або група слів), що мають в межах даної галузі або спеціалізації конкретний і єдиний сенс, що виключає будь-яку можливість іншого, що відрізняється від передбаченого автором розуміння або тлумачення.

Так, наприклад, приведені нижче слова і групи слів є термінами: juducial authority судовий орган; court rules — судові прецеденти; cost — судові росходи; paper mill судовий архів; court briefing судовий бріфінг; crier of court, crier судовий глашатай; writ судовий документ; court injunction, prohibitory injunction, injunction, interdict, judicial restraint, writ of injunction, restraining order, injunction судова заборона.

З наведених прикладів видно, що термін може бути однослівним і складатися з ключового слова, або бути термінологічною групою, до складу якої входить ключове слово або ядро групи, одне або декілька лівих означень, і одне або декілька правих або прийменникових означень, що уточнюють або модифікують сенс терміну.

Для успішного проведення дешифровки термінів перекладач повинен добре уявляти загальні принципи термінотворення, знати певний мінімум префіксів латинського і грецького походження, які беруть найбільш активну участь в процесах термінотворення, а також володіти певними навичками практичного застосування цих знань.

Юридичні тексти характеризуються особливим стилем, який відрізняє їх від інших типів текстів. При перекладі таких текстів ця особливість створює додаткові труднощі та проблеми.

Серед лексичних труднощів юридичного перекладу В.І. Карабан виокремлює «багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в юридичних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики. визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі „фальшиві друзі“ перекладача, як псевдоінтернаціоналізми, лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика і етнонаціональна варіантність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо». До граматичних відмінностей автор відносить особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення. «Так, в англійських фахових текстах значно частіше, ніж в українських, вживаються форми пасивного стану та неособові форми дієслова, дієприкметникові звороти й специфічні синтаксичні конструкції, особові займенники першої особи однини та одночленні інфінітивні й номінативні речення тощо» .

Будь-який юридичний текст характеризується певною повторюваністю термінів. Тому для правильної передачі значення незнайомого і відсутнього у словниках терміна або термінологічного сполучення дуже важливо врахувати і співставити всі випадки його вживання в даному тексті і лише після цього спробувати вияснити значення терміну шляхом ознайомлення із спеціальною літературою з даного питання. Велику допомогу перекладачеві може надати уже існуюча перекладна література з даного питання, особливо якщо є можливість порівняти оригінал і переклад.

Основні засади становлення сучасної української термінології були свого часу досить чітко визначені Володимиром Козирським:

• · Термінологія має бути українська лексично (переважно) й максимально зберігати синонімію;
• · необхідно зберегти семантику термінів; прагнути узгодження з першоджерелом;
• · Терміни мають бути узгоджені з вимогами мовного довкілля (можливість утворення термінологічних розгалужень, лаконічність, консонантність);
• · Доцільно поновити деякі ортографічні норми, що достоту відбивають притаманні українській мові риси.

Вирішення галузевих термінологічних проблем повинне відбуватись з урахуванням вищенаведених позицій та характерних особливостей кожної галузі. Особливістю ж юридичного словника, на думку авторів, має бути те, що він вбере у себе безліч термінів з різних галузей науки і техніки, а разом з цим, усі їхні негативні та позитивні процеси, що будуть безпосередньо впливати на розвиток фахової термінології.