Спілкування

Содержание Введение 2 1. Спілкування у системі міжособистісних відносин 2 2. Зв’язок спілкування, і діяльності 4 3. Структура спілкування 8 3.1. Комунікативна сторона спілкування 10 3.2. Інтерактивна сторона спілкування 17 3.3. Перцептивная сторона спілкування 19 Укладання 22 Бібліографічний список 24 Введение Анализ міжособистісних взаємин, як відносин, створених не дето поза громадських відносин, а всередині них, дозволяє наголосити в питанні про місце спілкування в усій складну систему зв’язків людини з зовнішнім світом. Обидва низки відносин людини, і громадських, та особисті реалізуються саме у спілкуванні. Отже, спілкування це і є реалізація всієї системи відносин человека.

Метою згаданої роботи є підставою розглянути питання проблему спілкування у соціальній психології. Усе це проблема є специфічної проблемою соціальної психології. У першій главі дається опис спілкування у системі міжособистісних відносин. Другий розділ присвячена розгляду двох взаємопов'язаних компонент — спілкування, і діяльності. Нарешті, в заключній главі дається структура спілкування; відразу ж розглянуті три його взаємопов'язаних аспекти: комунікативний, інтерактивний і перцептивный. Зокрема, у цій главі містяться основні тези відповідних теорій вітчизняних і зарубіжних психологів. Слід зазначити, що розглянута проблема добре освітлена як і вітчизняної психологічної літературі, і у спеціалізованої периодике.

1. Спілкування у системі міжособистісних отношений.

У реальному спілкуванні дано як міжособистісні стосунки людей, тобто виявляються їм емоційні прив’язаності, ворожість та інші, але у тканину спілкування втілюються і громадських, тобто безособові за своєю природою, відносини. Різноманітні відносини людини не охоплюються лише межличностным контактом: становище людини за вузькими рамками міжлюдських обмінів, ширшої соціальної системі, де його місце визначається не очікуваннями котрі взаємодіють із ним індивідів, також потребує певного «побудови» системи його зв’язків, і той процес і може бути реалізований також зі спілкуванням. Поза спілкування просто більше не мислиме людське суспільство. Спілкування виступає у ньому як засіб цементування індивідів разом із тим як засіб розвитку самих цих індивідів. Саме тому й випливає існування спілкування і як реальності громадських відносин, як і реальності міжособистісних відносин. Повидимому, те й дозволило СентЕкзюпері намалювати поетичний образ спілкування як «єдиною розкоші, яку має человека». 1] Природно, кожен ряд відносин реалізується у специфічні форми спілкування. Спілкування як реалізація міжособистісних відносинпроцес, більш вивчений у соціальній психології. Іноді існує тенденція ототожнювати спілкування і міжособистісні стосунки. Але, хоча ці дві процесу і пов’язані між собою, навряд можна можу погодитися з ідеєю їх ототожнення. Спілкування, зокрема у системі міжособистісних відносин, змушене спільної життєдіяльністю людей, тому вона необхідно здійснюється за різноманітних міжособистісні стосунки, тобто дано у разі позитивного, у разі негативного ставлення одну людину до іншому. Тип міжособистісних відносин не байдужий до того що, як буде побудовано спілкування, але це ввозяться специфічні форми, коли відносини вкрай загострені. Те саме стосується і до характеристиці спілкування на макрорівні як реалізації громадських відносин. І це разі, спілкуються чи між собою групи чи індивіди як представники соціальних груп, акт спілкування має відбутися, змушений відбутися, навіть якщо групи антогонистичны. Необхідність такої двоїстого розуміння спілкуванняв широкому і вузькому значенні словавипливає із самої логіки розуміння зв’язків між міжособистісними й суспільними отношениями.

2. Зв’язок спілкування, і деятельности При будь-якому підході принципово зв’язок спілкування з діяльністю. Є різноманітні погляду до цієї проблеми. У багатьох психологічних концепцій існує тенденція протиставлення спілкування, і діяльності. Приміром, до такої постановці проблеми, у кінцевому підсумку прийшов Е. Дюркгейм, який звертав особливу увагу не так на динаміку громадських явищ, але в їх статику. У виконанні вітчизняної психології приймається ідея єдності спілкування, і діяльності. Такий висновок логічно випливає з усвідомлення спілкування як реальності людські стосунки, який передбачає, будь-які форми спілкування є специфічні форми спільної прикладної діяльності людей: люди й не просто «спілкуються» у виконання ними різних громадських функцій, але де вони завжди спілкуються у певній діяльності, «щодо» неї. Отже, спілкується завжди діяльна людина: його неминуче перетинається з діяльністю іншим людям. Але саме це те що діяльностей і створює певні відносини цього деятельностного людини як до предмета своєї діяльності, до іншим. Саме спілкування формує спільність індивідів, виконують спільну діяльність. Отже, факт зв’язку спілкування з діяльністю констатується усіма дослідниками, що стоять на точки зору теорії діяльність у психології. Проте характер цьому разі розуміється порізного. Іноді діяльність й спілкування розглядаються не як паралельно існуючі взаємозалежні процеси, а як дві сторони соціального буття людини, його образу жизни. 2] За інших випадках спілкування сприймається як певна сторона діяльності: воно включено на будь-яку діяльність, є її елемент, тоді як саму діяльність можна як умова общения. 3] Нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності. Усередині цієї точки зору виділяються дві її різновиду: на одній із них спілкування розуміється як комунікативна діяльність, чи діяльність спілкування, виступає самостійно на окремому етапі онтогенезу, наприклад у дошкільнят і особливо у такому віці. У другійспілкування взагалі тлумачать як одне із видів діяльності (мають на увазі передусім мовна діяльність), і стосовно неї знаходяться все елементи, властиві діяльності взагалі (дії, операції, мотиви тощо.). Навряд чи дуже істотно з’ясовувати гідності й порівняльні недоліки кожної з цих точок зору: жодна їх не заперечує найголовнішогобезсумнівною зв’язок між банківською діяльністю та спілкуванням, визнає неприпустимість їх відриву друг від друга під час аналізу. Тим більше що розбіжність позицій значно більше очевидно лише на рівні теоретичного і общеметодологического аналізу. Що ж до експериментальної практики, то нею в всіх дослідників вулицю значно більше загального, ніж різного. Цим спільним і є визнання факту єдності спілкування, і роботи і спроба зафіксувати це єдність. На думку, доцільно найбільш широке розуміння зв’язку роботи і спілкування, коли спілкування розглядається як і сторона спільної прикладної діяльності (оскільки діяльність як працю, а й спілкування у процесі праці), і її своєрідний дериват. Таке якнайширше розуміння зв’язку спілкування, і діяльності відповідає широкому ж розумінню самого спілкування: як найважливішого умови присвоєння індивідом досягнень історичного поступу людства, чи це на мікрорівні, в найближчому оточенні, чи макрорівні, в усій системі соціальних зв’язків. Прийняття тези такий органічної зв’язку спілкування з діяльністю диктує деякі цілком конкретні нормативи вивчення спілкування, зокрема рівні експериментального дослідження. Одне з таких нормативів полягає у вимозі досліджувати спілкування тільки й й не так з погляду його форми, як із погляду її змісту. Це вимога розминається з традицією дослідження комунікативного процесу, типовою для західної соціальної психології. Зазвичай, комунікація вивчається тут переважно з допомогою лабораторного експериментусаме з місця зору форми, коли аналізу піддаються або кошти комунікації, або тип контакту, або його частота, або структура як одиничного комунікативного акта, і комунікативних мереж. Якщо спілкування розуміється як сторона діяльності, як своєрідний спосіб організації, то аналізу лише форми цього процесу недостатньо. Тут то, можливо приведено аналогія з дослідженням самої діяльності. Сутність принципу діяльність у тому, що на відміну від традиційної психології діяльність теж розглядається непросто із боку форми (тобто не просто констатується активність індивіда), але збоку її змісту (то є виявляється саме предмет, який ця активність спрямована). Діяльність, зрозуміла як предметна діяльність, може бути вивчена поза характеристики її предмета. Так само суть спілкування розкривається лише тому випадку, коли просто констатується сам собою факт спілкування, і навіть метод спілкування, та його зміст. У реальної практичної діяльності людини головним питанням є питання у тому, як спілкується суб'єкт, а, по приводу що він спілкується. Тут знову доречна аналогія з вивченням діяльності; якщо там важливий аналіз предмета діяльності, то тут важливий однаково аналіз предмета спілкування. Ні та ні вистави проблеми не даються легко системі психологічного знання: завжди психологія шліфувала свій інструментарій тільки до аналізу механізму, нехай не діяльності, але активності, нехай не спілкування, але комунікації. Аналіз змістовних моментів те й інше явищ, можна сказати, не забезпечений методично. Але не може стати основою відмовитися від порушення питання, продиктованої як міркуваннями теорії, і общеметодологическими принципами. Природно, що виділення предмета спілкування повинно бути зрозуміло вульгарно: люди спілкуються як стосовно тієї діяльності, з якою вони пов’язані. Заради виділення двох можливих «приводів» спілкування у літературі розлучаються поняття «рольового» і «особистісного» спілкування. У певних обставин (саме при рівні розвитку групи) цей особистісний спілкування формою може бути як рольовий, ділове, «предметнопроблемне». Тим самим було розведення рольового і особистісного спілкування не є абсолютною. У певних відносинах і ситуаціях та й інше пов’язане з діяльністю. Ідея «вплетенности» спілкування у діяльність дозволяє також детально розглянути питання, що у діяльності може «конструювати» спілкування. У узагальненому вигляді відповідь то, можливо сформульований отже у вигляді спілкування діяльність організується і збагачується. Побудова плану спільної прикладної діяльності жадає від кожного учасники оптимального розуміння цілей, завдань діяльності, з’ясування специфіки об'єкта її й навіть можливостей кожного з її учасників. Включення спілкування до цього процес дозволяє здійснити «узгодження» чи «неузгодженість» діяльностей індивідуальних учасників. Це — узгодження діяльностей окремих учасників можливо здійснити що завдяки такій характеристиці спілкування, як властива їй функція впливу, де і проявляється «зворотне вплив спілкування на діяльність». Специфіку цієї функції ми з’ясуємо разом із розглядом різних сторін спілкування. Сьогодні ж важливо наголосити, діяльність у вигляді спілкування непросто організується, але саме збагачується, у ній з’являються нові зв’язку й відносини для людей. Усе дозволяє зробити висновок, що принцип зв’язку й органічного єдності спілкування з діяльністю, розроблений вітчизняної соціальної психології, відкриває справді нові перспективи до вивчення цього явления.

3. Структура общения Учитывая складність спілкування, необхідно якимто чином позначити його структуру, про те, щоб потім можливий аналіз кожного елемента. До структурі спілкування можна підійти порізного, як і до визначення його функцій. У виконанні вітчизняної соціальної психології структура спілкування характеризується шляхом виділення у трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивною і перцептивной. Комунікативна сторона спілкування, чи комунікація у вузькому значенні слова, полягає у обміні інформацією між спілкуються індивідами. Інтерактивна сторона полягає у створенні взаємодії між спілкуються індивідами, тобто у обміні як знаннями, ідеями, а й діями. Перцептивная сторона спілкування означає процес сприйняття одне одного партнерами зі спілкування і запровадження цій основі взаимодействия. 4] Природно, всі ці терміни дуже умовні. Іноді на більш більш-менш аналогічному сенсі вживаються і інші. Наприклад, зі спілкуванням виділяються три функції: інформаційнокомунікативна, регуляционно — комунікативна, аффективнокомунікативна. Завдання у тому, щоб старанно проаналізувати зокрема на експериментальному рівні, зміст кожної з цих сторін чи функцій. Звісно, у реальному дійсності кожна з цих сторін не існує ізольовано від двох інших, і виділення їх можна тільки до аналізу, зокрема на побудови системи експериментальних досліджень. Усі зазначені тут боку спілкування виявляються у «малих групах, тобто за умов безпосереднього контакту для людей. Окремо слід розглянути питання засобах й механізми взаємодії людей друг на друга за умов їх масових дій. До таких механізмам у соціальній психології традиційно ставляться процеси психічного зараження, навіювання (чи сугестії) і наслідування. Хоча кожен із них же в принципі може бути в разі безпосереднього контакту, значно більше, самостійне значення вони мають саме у ситуаціях спілкування великих мас людей. У цій схемі не розглядаються ні механізм, ні форми, ні функції спілкування в тому широкому значенні промови якого вже йшлося вище. У принципі так, слід, наприклад, казати про двох лавах функцій спілкування: соціальних та власне соціальнопсихологічних. Проте практична соціальна психологія аналізує переважно другі, проблеми ж, пов’язані з розумінням спілкування ширшому плані, тут просто більше не ставляться. Це та обставина, що в традиції проблеми ці досліджуються в руслі інших дисциплін, зокрема у соціології. Вважати це великим гідністю психології годі й говорити. Проте за цьому етапі його розвитку практично до подібного роду проблемам вона починала. Розглянемо характеристики кожної з виділених сторін спілкування. 3.1. Комунікативна сторона общения Когда говорять про комунікації у вузькому значенні слова, то передусім мають через те що, що під час спільної прикладної діяльності люди обмінюються між собою різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, настановами й ін. Усе це розглядати, як інформацію, і тоді процес комунікації то, можливо зрозумілий як процес обміну інформацією. Звідси можна зробити такий привабливий крок і інтерпретувати весь процес людської комунікації в термінах теорії інформації. Але такий підхід не можна розглядати, як методологічно коректний, тому що мав опускаються деякі найважливіші характеристики саме людської комунікації, яка зводиться лише процесу передачі інформації. А у тому, що за такого підході фіксується в основному лише один певний напрямок потоку інформації, саме від комунікатора до реципієнту (запровадження поняття „зворотний зв’язок“ не змінює суті), тут і його ще одне істотне недогляд. При усякому розгляді людської комунікації з погляду теорії інформації фіксується лише формальний бік справи: як інформація передається, тоді як і умовах людського спілкування інформація як передається, а й формується, уточнюється, розвивається. Тому, у тому числі можливість застосування деяких положень теорії інформації в описах комунікативної боку спілкування, потрібно чітко розставити все акценти виявити специфіку навіть у процесі обміну інформацією, який, справді, має місце у разі комунікації між двома людьми. Уперших, спілкування не можна розглядати, як відправлення інформації якийто передавальної системою чи як засіб її інший системою оскільки у на відміну від простого „руху інформації“ між двома пристроями тут маємо працювати з ставленням двох індивідів, кожен із якого є активним суб'єктом: взаємне інформування їх передбачає налагодження спільної діяльності. Це означає, кожен учасник комунікативного процесу передбачає активність й у свого партнера, вона може розглядати його як об'єкт. Інший учасник постає теж як суб'єкт, і звідси слід, що, спрямовуючи інформацію, нею необхідно орієнтуватися, тобто аналізувати його мотиви, мети, установки (крім, зрозуміло, аналізу та власних цілей, мотивів, установок). Але цього разі потрібно припускати, у відповідь на послану інформацію буде отримана нова інформація, що йде від іншого партнера. Тож у комунікативному процесі змін і відбувається просте „рух інформації“. Але принаймні активний обмін нею. Головна „прибавка“ в специфічно людському обміні інформацією у тому, що саме особливу роль грає кожному за учасника спілкування значимість інформації. Цю значимість інформація набуває оскільки люди й не просто „обмінюються“ значеннями, а й прагнуть у своїй виробити загальний сенс. Це лише за умови, що непросто прийнята, а й зрозуміла, осмислено. Тож у кожному комунікативному процесі реально дано у єдності діяльність, спілкування і пізнання. Удругих, характер обміну інформацією між людьми, а чи не між, припустимо, кібернетичними пристроями залежить від того, що через систему знаків партнери можуть друг на друга. Іншими словами, обмін такою інформацією передбачає обов’язкову вплив на поведінка партнера, тобто знак змінює стан учасників комунікаційного процесу. Комунікаційне вплив, яке тут виникає, не що інше, як психологічне вплив одного коммуниканта іншим із єдиною метою зміни її поведінки. Ефективність комунікації вимірюється саме тією, наскільки вдалося цей вплив. Це означає (у сенсі) зміна типу стосунків, який склався між учасниками комунікації. Нічого схожого немає в „суто“ інформаційних процесах. Утретіх, комунікативне вплив як наслідок обміну інформацією між можливе лише тоді, коли людина, спрямовує інформацію (комунікатор), і творча людина приймає її (реципієнт), мають єдиної чи схожою системою кодифікації і декодификации. На повсякденному мові цього правила виявляється у словах: „усі мають розмовляти однією мовою“. Особливо важливо тому, що комунікатор і реципієнт в комунікативному процесі постійно змінюються місцями. Кожен обміну інформацією з-поміж них можливий лише за умови, що знаки, і, закріплені по них значення відомі всіх учасників комунікативного процесу. Лише ухвалення єдиної системи значень забезпечує можливість партнерів розуміти одне одного. Ще К. С. Виготський зазначав, що „думку будь-коли дорівнює прямому значенням слов“. 5] Тому в які спілкуються повинні прагнути бути ідентичніу разі звуковий промовияк лексична і синтаксична системи, а й однакове розуміння ситуації спілкування. І це можливе лише разі включення комунікації в деяку загальну систему діяльності. Учетвертих за умов людської комунікації можуть бути цілком специфічні комунікативні бар'єри. Ці бар'єри пов’язані з уразливими місцями що неабо каналі комунікації чи із огріхами кодування і декодування. Вони мають соціальний чи психологічний характер. З одного боку, такі бар'єри можуть бути зза те, що немає спільного розуміння ситуації спілкування, викликане непросто різним „мовою“ яким розмовляють учасники комунікативного процесу, але відмінностями глибшого плану, існуючими між партнерами. Це може бути соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, що породжують різну інтерпретацію тих самих понять, вживаних у процесі комунікації, а й різне світовідчуття, світогляд, світорозуміння. Такі бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, приналежністю партнерів у комунікації до різним соціальним групам, та їх прояві особливо чітко виступає включеність комунікації на більш широку систему громадських відносин. Комунікація у разі демонструє ту свою характеристику, що він є лише сторона спілкування. Природно, що комунікації здійснюється й за наявності цих бар'єрів, навіть військові противники ведуть переговори. Та все ситуація комунікативного акта значно ускладнюється завдяки їхнім наявності. З іншого боку, бар'єри при комунікації можуть мати і більше „суто“ виражений психологічний характер: можуть виникнути чи внаслідок індивідуальних психологічних особливостей які спілкуються (наприклад, надмірна сором’язливість однієї з них, скритність іншого, присутність у когото риси, що отримала назву „некомунікабельність“), чи силу сформованих між спілкуються особливий психологічних відносин: неприязні стосовно друг до друга, недовіри тощо. І тут особливо чітко виступає та зв’язок, яка між спілкуванням і ставленням, відсутня, природно, в кібернетичних системах. Необхідно додати, у тому що собі інформація, що йде від комунікатора, то, можливо двох типів: спонукальна і фраза-констатація. Спонукальна інформація виявляється у наказі, раді, проханні. Вона розрахована те що, щоб стимулювати якето дію. Стимуляція на свій чергу, може бути різної. Передусім це то, можливо активізація, то є спонукання до дії в заданому напрямі. Далі, це то, можливо интердикция, тобто теж спонукання, але спонукання, не яка допускає, навпаки, певних дій, заборона небажаних видів діяльності. Нарешті, це то, можливо дестабілізаціянеузгодженість чи порушення деяких автономних форм поведінки чи діяльності. Фраза-констатація інформація виступає у вигляді повідомлення, вона не має місце у різних освітніх системах, вона передбачає безпосереднього зміни поведінки, хоча у кінцевому підсумку й у разі загальне правило людської комунікації діє. Сам характер повідомлення то, можливо різним: міра об'єктивності може варіюватися від нарочито „байдужого“ тону викладу до включення до сам текст повідомлення явних елементів переконання. Варіант повідомлення задається комунікатором, тобто тим обличчям, від якої виходить інформація. Передача будь-який інформації можлива лише за допомогою знаків, точніше, знакових систем. Є кілька знакових систем, що використовуються в комунікативному процесі, відповідно вони можуть побудувати класифікацію комунікативних процесів. При грубому розподілі розрізняють вербальну комунікацію (як знаковою системи використовується мова) і невербальну комунікацію (використовуються різні неречевые знакові системы). 6] Вербальна комунікація, як було зазначено, використовують у ролі знаковою системи людську мова, природний звуковий мову, тобто систему фонетичних знаків, що включає дві засади: лексичний і синтаксичний. Йдеться є універсальним засобом комунікації, оскільки за передачі інформації при допомогою промови найменше втрачається сенс повідомлення. Щоправда, цьому має відповідати високий рівень спільності розуміння ситуації усіма учасниками комунікативного процесу, про якої йшлося вище. З допомогою промови здійснюється кодування і декодування інформації: комунікатор у процесі говоріння кодує, а реципієнт у процесі слухання декодує цю інформацію. Для комунікатора сенс інформації передує процесу кодування (висловом), оскільки він існує певна задум, та був втілює їх у систему знаків. Для „слухача“ сенс прийнятого повідомлення розкривається разом з декодированием. У цьому вся цьому разі чітко виявляється значення ситуації спільної діяльності: її усвідомлення включено в процес декодування, розкриття змісту повідомлення немислимо поза цій ситуації. Точність розуміння слухають сенсу висловлювання може бути очевидною для комунікатора буде лише тоді, якщо відбудеться зміна „комунікативних ролей“ (умовний термін, що означає „говорить“ і „слухача“), тобто реципієнт перетвориться на комунікатора і дати своїм висловлюваннями дасть знати про тому, як і розкрив сенс прийнятої інформації. Діалог, чи діалогічна мова, як специфічний вид „розмови“ є послідовну зміну комунікативних ролей, у якої виявляється сенс мовного повідомлення, себто і відбувається то явище, що було позначений як „збагачення, розвиток інформації“. Проте, комунікативний процес виявляється неповним, коли ми відволікаємося від невербальних його коштів. Першим у тому числі слід назвати оптикокінетичну систему знаків, що включає у собі жести, міміку, пантомимику. Ця загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини, тому включення оптикокінетичною системи знаків у ситуацію комунікації надає спілкуванню нюанси. Ці нюанси виявляються неоднозначними за умови вживання одним і тих ж жестів, наприклад, у різних національних культурах. Значимість оптикокінетичною системи знаків у спілкуванні настільки велике, що у час виділилася особлива область дослідженькінетика, яка спеціально оперує цими проблемами. Паралингвистическая і экстралингвистическая системи знаків представляють собою також „добавки“ до вербальної комунікації. Паралингвистическая системаце система вокалізації, тобто якість голоси, його діапазон тональність. Экстралингвистическая системавключення до мова пауз, інших украплень, наприклад, покахикування, плачу, сміху нарешті, сам темп промови. Простір та палестинці час організації комунікативного процесу виступають також особливої знаковою системою, несуть значеннєву навантаження як компоненти комунікативних ситуацій. Приміром, розміщення партнерів обличчям один до другу сприяє формуванню контакту, символізує увагу до говорящему, тоді як окрик в спину також певне значення негативного порядку. Експериментально доведено перевагу деяких просторових форм організації спілкування як двох партнерів у комунікативному процесу, і у масових аудиторіях. У цілому системи невербальній комунікації, безсумнівно, відіграють надто велику допоміжну (інколи ж самостійну) роль комунікативному процесі. Разом із вербальною системою комунікації ці системи забезпечують обмін інформацією, необхідний людям в організацію спільної діяльності. 3.2. Інтерактивна сторона общения Интерактивная сторона спілкуванняце умовний термін, що означає характеристику тих компонентів спілкування, пов’язані зі взаємодією людей безпосередньої організацією їхньої спільної діяльності. Важливість інтерактивною боку спілкування призвела до того, що історично соціальної психології склалося спеціальне напрям, яке розглядає взаємодія вихідним пунктом будь-якого соціальнопсихологічного аналізу. Цей напрям своєї пов’язаний з ім'ям Р. Міда, який дав напрямку і имя—"символический интеракционизм». Концепцію Міда іноді називають «соціальним бихевиоризмом», і це значно заплутує справа. Мід справді вживав термін «біхевіоризм» для характеристики своєї позиції, та в нього термін набував цілком особливе значення. Для Міда біхевіоризм лише синонім такого методу аналізу свідомості людини та самосвідомості, який має нічого спільного з інтроспекцією й побудований повністю на фіксування спостережуваного і контрольованого поведінки. У іншому весь арсенал бихевиористской аргументації у Міда відсутня. З’ясовуючи соціальну природу людського «Я», Мід за Джемсом дійшов висновку, що у становленні цього «Я» на вирішальній ролі грає спілкування. Мід використовував також ідею Ч. Кулі про так званому «дзеркальному Я», де особистість сприймається як сума психічних реакцій особи на одне думки оточуючих. Проте в Міда питання вирішується виявляється значно складнішим. Становлення «Я» відбувається справді у ситуаціях спілкування, але з оскільки люди є прості реакцію думки інших, тому, що це ситуації є водночас ситуації спільної прикладної діяльності. Вони формується особистість, у яких вона усвідомлює себе, непросто дивлячись за іншими, але діючи що з ними. Для Міда ситуація спілкування розкривається як ситуація передусім взаємодії. Моделлю таких ситуацій є гра, що при Міда виступає у двох формах: play і game. У грі людина обирає собі так званого «значимого іншого» і орієнтується те що, як і сприймається цим «значимим іншим». Відповідно до цим в людини формується і помилкове уявлення себе самому, про своє «Я». Після У. Джемсом Мід поділяє це «Я» на двоє начал (за відсутністю адекватних російських термінів ми зберігаємо їх англійське найменування): «I» і «me». «I"—это імпульсивна, творча сторона «Я», безпосередній у відповідь вимоги ситуації; «me"—это рефлексія «I», свого роду норма, контролює діяльність «I» від імені соціального взаємодії, це засвоєння особистістю відносин, що складаються у кризовій ситуації взаємодії і які прагнуть узгоджувати власні дії із нею. Постійна рефлексія «I» при допомоги «ті» необхідна для зрілої особистості, оскільки саме вона сприяє адекватному сприйняттю особистістю себе і своїх власних дій. (Зовні цих ідей Міда мають деяке подібність зі схемою Фрейда щодо взаємовідносин «ід» і «его». Але зміст, яке надавав Фрейд цьому відношенню, зводилося до сексуальному контролю, у Міда навіть за посередництві цього стосунки контролюється всю систему взаємодій особистості коїться з іншими.) Отже, центральна думку интеракционистской концепції полягає у тому, що це особа формується у взаємодії коїться з іншими особистостями, і механізмом цього процесу є встановлення контролю дій особистості тим поданням щодо ній, яке складається в оточуючих. Попри важливість постановки такої проблеми, теоретично Міда містяться суттєві методологічні прорахунки. Головними є два. По-перше, непропорційно велике значення приділяється у цій концепції ролі символів. Уся змальована вище канва взаємодії детермінується системою символів, т. е. діяльність й поведінка людини у ситуаціях взаємодії кінцевому підсумку обумовлені символічною інтерпретацією цих ситуацій. Людина постає як істота, обитающее у світі символів, включене в знакові ситуації. І хоча у певної міри з цим твердженням можна погодитися, що у певною мірою суспільство, справді, регулює дії особистостей з допомогою символів, надмірна категоричність Міда призводить до того, що все сукупність соціальних відносин, культури — все зводиться лише символів. Звідси випливає і друге важливий прорахунок концепції символічного интеракционизма: інтерактивний аспект спілкування тут знову відривається від змісту предметної діяльності, унаслідок чого всі багатство макросоціальних відносин особистості сутнісно ігнорується. Єдиним «представником» соціальних відносин залишаються самі відносини безпосереднього взаємодії. Оскільки символ залишається «останньої» соціальної детерминантной взаємодії, для аналізу виявляється достатнім лише опис даного поля взаємодій без залучення широких соціальних зв’язків, у межах яких даний акт взаємодії має місце. Відбувається відоме «замикання» взаємодії на задану групу. Звісно, і такий аспект аналізу може бути для соціальної психології навіть привабливий, але безсумнівно недостатній. 3.3. Перцептивная сторона общения Как уже відзначалося вище, у процесі спілкування має бути взаєморозуміння між учасниками цього процесу. Саме порозуміння то, можливо тут витлумачено порізного: чи як розуміння цілей, мотивів, установок партнера у стосунках, чи як і лише розуміння, але прийняття, поділ цього, мотивів, установок, що дозволяє не просто «узгоджуватиме дії», а й встановлювати особливий відносини: близькості, прив’язаності, що виражаються засмучено дружби, симпатії, любові. У будь-якому разі велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, інакше кажучи, процес сприйняття однією людиною іншого постає як обов’язкова складова частина спілкування, і умовно то, можливо названо перцептивной стороною спілкування. Тоді терміном «Соціальна перцепція» дослідники, зокрема й у соціальної психології, називають процес сприйняття про «соціальних об'єктів», під якими маються на увазі інші люди, соціальні групи, чималі соціальні спільності. Однак це термін для нашого випадку точним. А, щоб точніше позначити що йдеться у сюжеті, який нас плані, доцільно не взагалі про соціальний перцепції, йдеться про міжособистісної перцепції, чи міжособистісному сприйнятті. Саме це процеси безпосередньо включені у спілкування у цьому його значення, що не воно розглядається тут. Але цього виникла потреба і ще одному коментарі. Сприйняття соціальних об'єктів має такими численними специфічними рисами, що саме вживання слова «сприйняття» здається не зовсім точним. Принаймні, ряд феноменів, які мають місце при формуванні ставлення до іншу людину, не входить у традиційне опис перцептивного процесу, як і дається у спільній психології. У виконанні вітчизняної літературі дуже часто як синоніма «сприйняття іншу людину» вживається вираз «пізнання іншого человека». 7] Інша спроба побудувати структуру взаємодії пов’язані з описом щаблів його розвитку. У цьому взаємодія розчленовується не так на елементарні акти, але в стадії, які вона проходить. Такий їхній підхід запропонований, зокрема, польським дослідником Я. Щепаньским. Для Щепаньского центральним поняттям в описах соціального поведінки є поняття соціальної зв’язку. Вона то, можливо представлена як послідовне здійснення: а) просторового контакту, б) психічного контакту (по Щепаньскому, це взаємна зацікавленість), в) соціального контакту (тут це співпраця), р) взаємодії (що визначається, як «систематичне, постійне здійснення дій, які на меті викликати відповідну реакцію з боку партнера…»), нарешті, буд) соціального відносини (взаємно пов’язаних систем дій). Хоча усі сказане належить до характеристиці «соціальної зв’язку», такий її вид, як «взаємодія», представлений найповніше. Вибудовування до кількох щаблів, попередніх взаємодії, перестав бути занадто суворим: просторовий і психічний контакти у цій схемі виступають передумов індивідуального акта взаємодії, і тому схема не знімає похибок за попередню спробу. Однак включення до передумов взаємодії «соціального контакту», понятого як спільна діяльність, багато в чому міняє картини: якщо взаємодія виник як реалізація спільної прикладної діяльності, то дорога до вивчення його змістовної боку залишаються відчиненими. Проте нестрогость схеми знижує її можливості для пізнання структури взаємодії. Практично в експериментах дослідники ще мають працювати з феноменом взаємодії як таким, без задовільних спроб відшукання його анатомії. Отже, для соціальної психології дуже вагоміший дослідження як кооперативної форми взаємодії. З іншого боку, при абсолютному прийнятті лише типу взаємодій знімається принципово важливу проблему змісту діяльності, у межах якої дано ті чи інші види взаємодії. І це зміст діяльності може бути різним. Можна констатувати кооперативну форму взаємодії у умовах виробництва, але, наприклад, і за здійсненні будь-яких асоціальних, протиправних вчинків — спільного пограбування, крадіжки тощо. буд. Тому кооперація в соціальнонегативної діяльності необов’язково та форма, яку треба стимулювати; навпаки, діяльність, конфліктна за умов асоціальної діяльності, може оцінюватися позитивно. Кооперація й рівна конкуренція лише форми «психологічного малюнка» взаємодії, зміст само й у тому й в іншому випадку задається ширшим системою діяльності, куди кооперація чи конкуренція включені. Тому, не оскаржуючи важливості дослідження кооперативних форм взаємодії, навряд чи правильно ігнорувати і той форму, а найголовніше, навряд чи правильно вивчати обидві поза соціального контексту деятельности.

Заключение

Таким чином, у цій роботі нами було розглянуто проблема спілкування в соціальної психології. Як нами засвідчилиспілкування пов’язано з громадськими. і з порожніми власними відносинами людини. Обидва низки відносин людини, і громадських, та особисті реалізуються саме у спілкуванні. Отже, спілкування це і є реалізація всієї системи відносин людини. У нормальних обставин відносини людини до оточення його предметного світу завжди опосредованы його ставленням до людей, до суспільства, то є включені у общение. 8] З іншого боку, спілкування нерозривно пов’язане з людської діяльністю. Саме спілкування для людей відбувається у процесі діяльності, по приводу цієї бурхливої діяльності. Спілкування, цей складний психологічним явищем, має власну структуру. У міжособистісному спілкуванні можна виділити три боку. 1. Комунікативна сторона спілкування пов’язані з обміном інформацією, збагаченням одне одного з допомогою накопичення кожним запасу знань. 2. Інтерактивна сторона спілкування служить практичному взаємодії людей між собою у процесі спільної прикладної діяльності. Тут проявляється їх здатність співпрацювати, допомагати одна одній, координувати свої дії, погоджувати їх. Відсутність навичок і умінь спілкування чи недостатня їх сформованість негативно позначаються розвитку особистості. 3. Перцептивная сторона спілкування характеризує процес сприйняття людьми іншим людям, процес пізнання їх індивідуальних властивостей і якостей. Основними механізмами сприйняття й пізнання одне одного у процесах спілкування є ідентифікація, рефлексія і стереотипизация. Комунікативна, інтерактивна і перцептивная боку спілкування у тому єдності визначають його зміст, форми і у життєдіяльності людей. Бібліографічний список Андреева Г. М. Соціальна психологія. М., МДУ, 1988. Ломів Б.Ф. Спілкування як проблема загальної психології / Методологічні проблеми соціальної психіки. М., 1976. С. 130. Леонтьєв О. Н. Проблеми розвитку психіки. М., 1987. Виготський К. С. Обрані психологічні дослідження. М., 1956.

Бодалев А. А. Сприйняття й розуміння людини людиною. М., 1982. С. 5.

Леонтьев О.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. М., 1975. З. 289. ———————————- [1] Андрєєва Г. М. Соціальна психологія. М., МДУ, 1988. З. 88.

[2] Ломів Б.Ф. Спілкування як проблема загальної психології / Методологічні проблеми соціальної психіки. М., 1976. С. 130.

[3] Леонтьєв О. Н. Проблеми розвитку психіки. З. 289.

[4] Андрєєва Г. М. Соціальна психологія. М., МДУ, 1988. З. 94.

[5] Виготський К. С. Обрані психологічні дослідження. М., 1956. З. 379.

[6] Андрєєва Г. М. Соціальна психологія. М., МДУ, 1988. З. 102.

[7] Бодалев А. А. Сприйняття й розуміння людини людиною. М., 1982. С. 5.

[8] Леонтьєв О.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. М., 1975. З. 289.