Тарас Бульба Миколу Васильовича Гоголя

«Тарас Бульба» Миколу Васильовича Гоголя Короткий огляд твори.

В ранніх судженнях Гоголя людей чітко видно вміння помічати як великі, так дрібні й кумедні особливості, які випадають із нашої уваги іншим людям. Все зупиняло і вражало цієї людини, наділеного задарма надзвичайної спостережливості: кам’яниці, дерев’яні будиночки, купол, ринок, повітове франт… Найбільш найменші подробиці не вислизали поза увагою. Роблячи свої потаємні спостереження з людини, Гоголь аналізує їх і цього приходить від розрізнених реальних чорт до створення цілісного портрета человека.

Литературный критик А. І. Герцен говорив: «…Розповіді, із якими вперше виступив Гоголь, є серію справді прекрасних картин, що зображують вдачі та природу Малоросії, — картин, повних весёлости, вишуканості, жвавості і кохання. Повість «Тарас Бульба» входить у гоголівський збірник під назвою «Миргород». «У «Миргороді» він зіштовхнув норму, високу можливість народного героїзму з жахливою громадської дійсністю, яка дає здійснитися такої можливості і опошляющей людини, створеного, за Гоголем, для великих справ», — писав літературний критик Р. А. Гуковский.

Историзм повісті «Тарас Бульба» близький до фольклорному: створюючи таке історичне твір, Гоголь як уважно вивчав документально-исторические матеріали (літописі, мемуари, дослідження), а й фольклорні твори. Не применшуючи ролі історичних матеріалів, першість слід усе ж таки віддати фольклорним источникам.

В центрі уваги письменника епоха національно-визвольної боротьби українського народу і героїчні характери, а чи не конкретні події та реальні історичні особи. До фактичної точності письменник не прагнув. Звідси й умовність сообщаемых в «Тараса Бульба» хронологічних даних.

Тарас Бульба був корінним «козаком», які жили Україні. У ті такі далекі часи Україна не була захоплена польськими і литовськими витязями. Деякі заможні люди України перейшли набік загарбників. Тарас Бульба та інші патріоти своєї Батьківщини організували Запорізьку Січ і запекло боролися проти загарбників.

Тарас Бульба «створили для лайливої тривоги». Він мав дуже важкий характер. Про це свідчило все: оздоблення його світлиці, ставлення дружини, поведінка батьків у бою (стор. 250 — 252). Тарас було дві дорослих сина: Остап й Андрій. Коли сини приїхали з бурси (ліцею, школи), Тарас вирішив відвезти в Січ. «Вони нібито будуть справжніми козаками», — говорив Тарас своїм шанованим друзям. Наступного дня отвёз Тарас синів на Січ. Невдовзі «козаки» напали на місто Дубно, яким правили польські феодали, у якому, за чутками, «було багато скарбниці, багатих обивателів». Перший бій «козаки» виграли, але у місто ввійти ми змогли і готувалися до другого бою. Остапа обрали отаманом Уманського куреня. Здавалося, що він «був у роду написано битвенный шлях». У бою він виявив мужність, хоробрість, діяв сміливо і холоднокровно, був доброю стратегом. Андрій бився «з запальчивым захопленням», наважувався таких дії, потім ніколи не наважився холоднокровний і розумний Остап. Батько пишався своїми юними війнами. Несподівано Андрій зрадив батька, брата і лідери всіх «козаків». Через любов він перейшов набік противника. У другому бою Тарас, побачивши, як він син виїжджає з воріт міста разом із польськими витязями, застрелив зрадника. У цьому вся бою «козаки» понесли багато втрат. Остапа захопили в полон, й під катуваннями він помер. Тарас намагався пробитися до сина, але з зміг. Втративши обох синів, Тарас Бульба не знітився, а продовжував боротися за національне визволення України. Потрапивши у полон до польським витязям, задихаючись на вогнищі, Тарас Бульба з гнівом і зневажанням ворогам сказав: «Та хіба знайдуться у світі такі вогні, страждання і така сила, яка пересилила російську силу!» Коли смерть вже підступала для її очам, Тарас усе одно був душею і серцем відносини із своїми «козаками» (стор. 350). Тарас Бульба — сильний, мужній і відважний «козак», віддавши своє життя й життя синів за волю і України від польських і литовських феодалів. Він пошкодував рідного сина, власноручно вбивши його з зрадництво. Загинув Тарас Бульба з вірою в торжество свободи, «товариства» (стр. 320 — 321) і національну незалежність України. Його віра і весь героїчна життя їсти, ні що інше, як яскраве вираз ще віри і боротьби всього українського народу за своє звільнення. Тарас Бульба — це збірний, художнім образом, тип «козацького» героя.

Литературный критик У. Р. Бєлінський писав своїй статті про повісті Гоголя «Тарас Бульба»: «То навіщо забувають, що хоча б Гоголь написав „Тараса Бульбу“, тому, герой і другорядні дійових осіб якої - характери високо трагічні? У ньому є особливість, що належить лише таланту Гоголя. У драмах Шекспіра зустрічаються великими особистостями і вульгарні, але комізм в нього за лише останніх… У Гоголя Тарас Бульба теж виконаний комізму, як і трагічного було величі; обидві ці протилежні елементи злилися у ньому нерозривно і цілісно, на єдину, замкнуту у собі особистість; що і дивуєтеся йому, і ужасаетесь його, і смеётесь над ним.».

Влияние Гоголя на російську літературу було величезна. Часом не тільки всі молоді таланти кинулися з його шлях, а й деякі письменники, вже що мають популярність, пішли цьому ж шляху, залишивши свій прежний.