История держави й права зарубіжних стран

МІНІСТЕРСТВО СПІЛЬНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ РФ.

ІВАНІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

Кафедра теорії та держави і права.

Контрольна работа.

по курсу.

Історія держави й права розвинених країн /Ч. I/.

Виконав: студент 1 курсу 2 группы.

бюджетного відділення заочного обучения.

Бородавко А. Е.

Іваново 1997.

Оглавление Казус 1…3.

Казус 2…5.

Список використаної литературы…7.

Казус 1.

У римлянина А. Була вкрадено цінна срібна чаша. За кілька років він випадково виявив вкрадену річ у У. Останній пояснив, що він купив чашу в ювелірної лавці, не знаючи, що вона крадена, і відмовився повернути чашу, посилаючись на можливість своє трирічне сумлінне володіння. А. Звернувся в суд.

Який позов слід було висунути у разі? Підлягав він задоволенню по законам XII Таблиц?

Підставою права приватної власності по римському праву є володіння, тобто. фактичне володіння річчю, що з юридичними последствиями[1]. Володіння річчю то, можливо законним, коли власник проти неї володіти річчю, незаконною, коли володіння відсутня. Незаконний власник то, можливо сумлінним і несумлінним власником. Сумлінний власник не знає і повинен знати у тому, що не повинен володіти даної річчю. У римському праві передбачалося, що сумлінний власник може отримати право власності по давності і встановлювалися терміни сумлінного володіння. Так, Закони XII Таблиць (Таблиця VI-2)[2] встановлюють термін володіння рухомої річчю до одного рік. Після цього терміну фактичний сумлінний власник стає власником. Але право власності не купується на крадені речі, незалежно від термін давнини. Основним засобом захисту права власності у Римі був виндикационный позов (rei vindicatio)[3]. Сторонами були: позивач — власник, і відповідач — фактичний володар річчю. Виндикационный позов припускав доказ позивачем свого права власності. Існував ще спосіб захисту тоді, коли річ залишається у володінні власника, але «хтось незаконно спирає здійснення цього права[4]. Він називається actio negatoria — «позов, що заперечує право відповідача скоєння таких действий"[5]. Отже, власність захищалася позовами, та все ж відомі засоби захисту володіння іншими методами, наприклад интердикты, покликаних убезпечити власника від незаконних посягательств[6].

Що ж до цій ситуації, запропонованої в казусі, то римлянин А., яка має викрали чашу, може подати виндикационный позов. Цей позов може бути задоволений, незалежно від того, що римлянин У. сумлінно володів чашею протягом трьох років. Це виготовляють підставі Таблиці VIII- 17 Законів XII Таблиць, яка забороняла придбання за давністю крадених речей. Тим самим було захищені права законного власника (А.), якого було нанесён збитки преступлением.

У цілому нині, Закони XII Таблиць не захищають інтересів власників і спрямовані на охорону собственности.

Казус 2.

Освобождённый під заставу та поручництво наказом лорда-канцлера Джон Тартинг був знову заарештовано владою графства за обвинуваченням у тому самому злочині. Знаходячись у ув’язненні, Джон Тартинг спробував вкотре отримати Хабеас корпус у лорда-канцлера. Проте суддя залишив його клопотання без розгляду, посилаючись на можливість вакационное час. Які порушення Акта 1679 р. тут допущены?

У XVII століття правлячий клас Англії розколовся на дві протиборчі партії - торі і вігів. У 1679 року віги перемогли на парламентські вибори і добилися ухвалення закону, що називався «Habeas corpus act».

Акт мав врегулювати зміст особи під охороною до суду, тобто. попередній висновок, і навіть визначити правове становище цієї особи. Ще Акт передбачав гарантії проти неправомірних арештів. Гарантії включали у собі: Арешт має здійснюватися лише з письмового наказу суду й за наявності вагомих причин до арешту. Затриманий вправі просити лорда-канцлера (чи інших компетентних осіб) про звільнення його передачі під заставу. Лорд-канцлер чи судді у своє чергу зобов’язуються «присудити і дарувати наказ Habeas corpus"[7], і протягом двох днів суддя чи лорд-канцлер повинен звільнити із в’язниці, взявши з заарештованого зобов’язання з однією або як поручительствами у сумі «зі свого розсуду відповідно до стану ув’язненого і роду його преступления"[8] - з’явитися до суду. Начальники в’язниць, і навіть наглядачі, не що видали наказ про арешт або які доставили ув’язненого до суду, караються грошовим штрафом на користь ув’язненого. Судді також можуть бути оштрафовані на користь ув’язненого через відмову від видачі розпорядження про доставці заарештованого до суду. Арештований звільняється з арешту, якщо її - річ був розглянуто в протягом певного терміну. Жодна обличчя, відпущене по Habeas corpus, може бути надалі укладено під варту через те ж злочин. Воно (обличчя) може бути заарештованим лише за розпорядженням того суду, куди та людина зобов’язане з’явитися підпискою. З усього сказаного видно, що акт Habeas corpus істотно впорядковує процедуру арешту, забезпечує більш швидке розгляд справ України та дає громадянинові певні гарантії. Виняток у цій акту становлять особи, заарештовані за тяжкі злочини, і навіть особи, ув’язнені за борги за іншому цивільному справі. Проте треба сказати, що Habeas corpus act носить класовий характер. Він вміщує імущий клас» і не зачіпає інтереси бідняків. Якщо людина бідна, він неспроможна надати поручництва. У ситуації, яка запропонована в казусі, допущено порушення того становища акта, у якому говоритися про неприпустимість повторного арешту особи, відпущеного по Habeas corpus act. Арешт Джона Тартинга є незаконними, оскільки він зроблений без наказу відповідного суду й тому укладений може бути освобождён з-під стражи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

«Хрестоматия з держави і право розвинених країн» / Під ред. З. М. Черниловского. М., 1984 Новицький Б. «Основи римського громадянського права» М., 1972 «Історія держави й права розвинених країн» / Пд ред. М. А. Крашенинниковой. М., 1988 «Загальна історія держави й права» З. М. Черниловский., М., 1983 «Історія римського приватного права» У. А. Савельєв., М., 1986 ———————————- [1] Новицький Б. «Основи римського громадянського права» М., 1972 р., стор. 75. [2] «Хрестоматія з держави і право розвинених країн» / Під ред. З. М. Черниловского. М., 1984 р., стор. 47. [3] «Історія держави й права розвинених країн» / Пд ред. М. А. Крашенинниковой. М., 1988 р., Частина 1, стор. 128. [4] Новицький Б. «Основи римського громадянського права» М., 1972 р., стор. 100- 101. [5] Саме там. Стор. 101 [6] Саме там. Стор. 83−85. [7] Цит. по «Хрестоматії з держави і право розвинених країн» М., 1984 р., стор. 163. [8] Там же.