Шпора з історії політичних вимог і правових учений

4. ППУ в Ассирії Ассирія основні доходи отримувала військових походів. Деякі концепції: 1. Концепція «МЕ» царственности — який місто має «МЕ» явл. хіба що столицею, але вічно не міг перебувати у одному місті. 2. Концепція «золотого століття»: У минулому був «золотий век"(сегодня упадок (необходимо восстановление (д.б. зроблено благочестивим правителем. Асирійці були користувачами культури. Тільки 8 в. е. в Ассирії склалася деспотія. Важливе значення мав військовий чинник. Засн. мета д-ви — створення військової могутності, потужної армії. Ассирія підживлювалася митами від торгівлі - вони затримались спокійний перехід караванів і грабували їх. Ашшур — столиця. У 2 тис. е. вони вже поставили під контроль м/унар. торгівлю з вавілонянами та інших. народами Сирії, Вірменії. Асирійці диктували правила у торгівлі та мали монополією. Держ. лад був близьким до рабовласницькою республіці. Правитель — «ишиаккум», жрець, воєначальник; у час мав релігійну влада. Рада старійшин — «будинок міста», f-судебная. Заважав правителю захопити всю влада. Тоді був статусу богообраного царя. Підскарбій — змінювався щороку; не міг стати цар. Этапы:

1. Роль царя не висока. Військовий чинник має велику значение.

2. Починаються завойовницькі війни" та выявл. влада царя. З’являється тенденція до встановлення монархії. Правитель оголошується императором.

3. Триває посилення влади. Тут з’являється думка, що цар є намісником богов (территории стають ширший. Цар будує окрему столицю куди перевозить статую Бога. Цар домагається звільнення з Ради старійшин. Цей період закінчується крахом.

4. Етап відродження д-ви. Тут кульмінація і завершена форма деспотії. Цар безпосередньо веде контакти з богами, листується. Влада царя необмежена. Усі f до рук царя. Цар гол. ланка м/у людьми і богами. Цей період також закінчується крахом.

6. Періодизація ИППУ в Др. Індії Выдел-ся 4 періоду: 1. Ведический 2. Предмаурийский 3. Маурийский 4. Період шунгов і кангов. Ведический період. Вихідний момент — все суще має божественне походження. «Дхарма» — моральний обов’язок; «карма» — залежність людини від скоєних нею раніше вчинків Предмаурийский період. Потужне розвиток політ. Думки, що було викликано переходом від родоплемінного до держ. строю. Засн. документ — Дхармасутра. Це правила. Дхарма в кожній варни окрема, кіт. Ділиться ще чотири етапу. Політ. організація мала 7 складових частин. Мандали — система політ. об'єднань; теорія внеш. політики. Відрізнить. риси періоду: поява вільнодумства (синтез буддизму і брахманизма (индуизм) Мурийский період. Релігії хоч і почали зароджуватися в предмаурийский період, але розвиток отримали маурийский (буддизм, брахманизм). Буддизм: усі рівні; влада має підтримувати моральні підвалини у суспільстві; ідея світового панування). У Індії буддизм не утвердився (перетворився на індуїзм. Джаонизм: переважає теорія насильства; канони — із цивілізованого життя. У буддизмі поруч із реалізмом з’являється імморалізм. Засн. джерела: 1. «Артхашастра» (загальне благо-сохранение общ. порядку; умова досягнення блага-исполнение кожним свого боргу; необхідність застосування покарань — «данда»; умовою правильного дотримання своєї дхарми кожним явл. політ. організація, влада) 2. «Написи царя Ашоки» (тут прозирає бажання царя установити владу на сімейних, патріархальних засадах; повне осуд насильства у політиці) Епоха маурьев закінчується раздробленностью (обратный прихід до брахманизму. Період шунгов і кангов. Відбувається повернення до ведическим брахманистским традиціям; їх обновление (индуизм. Засн. філософ. і політ трактати: 1. «Махапхарата» 2. «Рамаян» — викладено моральні принцип 3. «Шантипара» — f царя — підтримка порядку землі; насильство — нормально; походження княж. влади — договорная+теологическая теорії 4. «Мхадавадгита» — концепція дії, скоєне попри бажання результату 5. «Закони Ману» — кодекс соц. життя, в кіт. регламентуються усі сторони життя індусів. Сох-ние створеного Богом порядка.

7. Засн. политико-прав. категорії Індії 1. Концепція «еліти» — основа політ. думки Др. Індії. Це єдиний для піднебіння та землі порядок, кіт. підвладні не т/ко люди, а й Боги. 2. Карма (на санскрипте — «деят-сть чел-ка») метод забезпечення дхарми в вигляді винагороди. Засн. становища кармічної концепції: життя чел-ка опрся його собс. поведінкою; порушення дхармы (неизбежная розплата; положення про круговерті варн; вища мета кажд. челов. душі - наближення до абсолютного высш. божеству; досягнення нірвани; любов до собс. врожден кармі; карма постає як норов. регулятор політ. і. отнош-й 3. Концепція «Данда» — засіб організації соц. отнош-й як законів і дій, які забезпечують виконання цих законів. Суть — «данда» — сила, примус 4. Концепція «Рашта» Дхарма — опора, підтримку, коло обов’язків, відповідальність чел-ка. Збереглася ідея загальної дхарми. Було 10 загальних заповідей. Дхарма вкл-ла ряд правових обов’язків. Ідея боротьби за дотримання дхарми. Мав місце принцип відносності дхармы.

8. Концепції общ. ладу, происх. влади Сословно-каст. шар — 4 варни. Варноый лад — це наскрізна ідея політ. і прав. життя. Гол. соц. осередок — варна. Обов’язки варн: 1. брахмани — f жертвопринесення, вивчення вед. навчань 2. кшатри — f військова 3. вайшьи — f хоз-ная (землеробство, але з ремесло) 4. шудры — f служити всім варнам. Статус передається у спадок. Усі крім шудр явл. двічі народженими і можуть вивчати веди. Принцип нерав-ва. Варни створено богом з двох частин його тіла (рот-брахманы; руки-кшатри; бедра-вайшьи; ступни-шудры). Буддійська ж концепція: розшарування варн — рез-т соц-полит. і экон. розшарування общ-ва. У брахманів сохр-сь отшельническая позиція. Кшатри були хіба що обрані у час общ. договору для осущ-ния опред. їм f, те ж саме вайшьи. Шудры могли заним-ся лише низм. деят-стью. Джаонийская концепція: в опред. кризової ситуації люди самоорганізуються в кастовий, варновый лад. У народі нах-ся якийсь мудрець, кіт. заним-ся цим усунення хаосу в суспільстві. Індуїстська концепція: 4 категорії створено богом. Наявність 2-х ознак: благодійник і пристрасть. Брахмани — благодійник; кшатри — пристрасть; вайшьи — поєднання чесноти і пристрасті; шудры — в неведении.

О походження влади. Выдел-т 2 етапу: а) стан ідилії - «золотий століття» б) анархія, закон «риб» — сильний пожирає слабкого. Після етапу б) виникає необх-сть створення д-ви (захищати слабких, дотримуватися дхарму). Теологічна концепція: гос-во созд-ся богом. Договорная теорія: через укладання договору. Постійно змінювалися концепції - ідеологічна боротьба. Ведийская концепція — царем проголосили одне із богів, кіт. був царем з усіх богами. Пізній ведийский період — боги з свого середовища вибирають царя. Буддійська концепція: ранній період — вибір владаря без будь-якого вмешат-ва богів. Індуїстська традиція: «закон рыб"(грубые люди повинні прагнути бути піддані изгнанию (договор (но таких все больше (люди звертаються до богів, щоб дали царя (царь Ману (кіт. не відразу соглашается)(договор. Інший розклад: «золоте століття» все захоплені своїми страстями (Боги уговариваюь створити Дхармой концепцию (из середовища богів замовася Вішну, кіт. мусить вибрати з людей лучшего (не знайшовши створює свого сына (царь (но одне із цього покоління царів піддається страсти (люди його убивают (но в нього сын (договор.

10. Конфуціанство Конфуцій (Кун-цзи) — 6−5 ст. е. Він створив в нову мораль: 1. кожен повинен знати своїх прав й обов’язки 2. особистий приклад правителя — здатність до управлінню, до знання. Чиновник одлжен знати ритуал «ЛІ». Він повинен мати чеснотою, любові до людям, почуттям боргу і справедливості, прагнення знаннями, шануванням старших, бути м’яким і поступливим. Засн. мета доброчесною адм-ции — благо народу, кіт закл-ся в слід принципах: збагатити, навчити, прищепити високу мораль. Методи осущ-ния влади: 1. чиновник може бути безкомпромісним 2. давати поради правителю, навіть якщо вони їй немає подобаються 3. чиновник повинен знати що люблять люди 4. використовувати ритуал 5. на службу залучаються гідні та здатні 6. вміти все чути і бачити 7. уникати ризикованих діянь П. Лазаренка та высказыв. Т.А. Конфуцій устан-т пріоритет основі моралі й норм звичайного права, заснованих на виключно ритуалі і церемоніалі. Він: 1. створив еталон Дзюнь-дзи (кодекс моралі) 2. висунув ідею самодосконалості 3. принцип етичного детермінанта перетворив в структурно-образующую основу.

Влияние Конфуція на Мо-цзи: 1. благо народу — мета управління 2. поміркованість. Він явл. прибічником конфуціанства. Оригінальність концепції - ідея універсальної любові: а) подолати відособленість і возлюбити друг друга (має впроваджуватися гос-вом адм-ными методами (снижение челов. почуттів б) про виявлення краси (про шкоду) в) осуд родинних зв’язків. Концепція виникнення д-ви (близька до договірної теорії) — жорстка админ. структура. Насправді концепція була застосована. Але внесла внесок в політ. культуру Китаю: ідея рав-ва в навчаннях даосов; ідея про значимість знамень неба. Т.А. місцеве значення конфуціанства і моизма — знайти противагу процесам приватизації. Конфуцій бачив вихід стандартизації моралі, а Мо-цзи — через централізовану структуру. Але утопізм цих доктрин назву їм розвинутися. Насправді застосували ін. шлях — зміцнення централізованої адм-ции, використання методів примусу і дотримання уложений. Це напрям — легизм.

29. ППУ Др. Русі під час феодалізму Генезис російської політичної думки пов’язані з возник-ем та розвитком Древнерус. гос-ва. У XI-XII ст. — культурний розквіт: прийняття християнства, распростран-е писемності зумовили появу різноманітних історичних і правових творів. Перший російський політичний трактат «Слово про Закон і Благодаті «був написано ним у ХІ ст київським митрополитом Иларионом. Починається твір зі з’ясування взаємодії законом і істини. Закон сприймається як проведення чужій волі (бога чи государя). Істина пов’язані з досягненням християнином високого нравств. статусу, що з розумінням новозаповітного вчення, і втіленням його вимог щодо поведінці і деятсті. Закон і істина не протиставляються одна одній. Той, хто відповідно до постулатам Нового Завіту, вже не потребує законах. Тобто. закон покликаний регулювати вчинки людей того стадії розвитку, що вони ще досягли досконалості. Закон лише готує людей до Благодаті, до заміні закону істиною. Іларіон стверджує ідею рівноправ'ї всіх народів (перед богом), обраність одного народу минуло. Джерело влади — божественна воля. Володимира Мономаха (1053−1125 рр.) — «Повчання дітям », «Послання Олегу Чернігівському «і «Уривок «(автобіографії). У «Повчанні «чільне місце — проблема організації та осущ-ния верховної влади. Мономах радить майбутнім князям всі справи вирішувати разом із Радою дружини, суд. f здійснювати самому. Заперечував кревну помста, не визнавав см/казнь, вважав, що краще війни. Торкнувся проблему ответ-сти великого князя перед підданими. У взаєминах влади й церкви віддає церкви почесне, але підлегле місце. Данило Заточник: «Моління ». Твір виражало тенденції, спрямовані зміцнення великокняж. влади, здатної подолати внутрішній розбрат і приготувати країну до оборони від завойовників. Стрижень — образ великого князя (ідеалізований: привабливий, милостивий, його управління міцно і справедливо). Але ще важливіше як вміле управління князя, проте й добре влаштована систему влади. Думка про необх-сти князю спиратися на Рада; князь повинен вибирати одна з думок, запропонованих радниками. Гол. багатство князя — не золото, а військо; але військо потрібно лише обороны.

27. ППУ М. Падуанського Твір «Захисник світу ». Покладає на церква ответ-сть на біди й нещастя світу. Переборні, якщо церква далі займатися лише сферою дух. життя людей, перестане шахта д-ви м/у собою. Церква має бути відділена від д-ви і підпорядкована світської влади. Владу та гос-во виникли під час постеп. ускладнення форм челов. гуртожитки (сім'я > рід > плем’я > город>государство). Мета ускладнень — достиж-е загального добра. Настоящ. джерело будь-якої влади й верховний законодавець — народ. Але — лише найкраща, достойнейшую частина нас-я. Высш, найкраща категорія людей (військові, священики, чиновники) піклується про спільний благо, а нижча (торговці, хлібороби, ремісники) — про своє приватних інтересах. Гос-во діє шляхом видання законів. Закони д-ви обіцяють нагороду чи наказ-е у житті (а божеств. — в потойбіччя). Наказ-е і заохочення з загроб. світу буд. б. перенесені на реальний. Закони обов’язкові як нас-я, так які видають їх. Законодат. і испол. влади, повинні різнитися: испол. дейс-т у межах, устан-ных законод-ной, а законод. осущ-ет волю народу. Виборність всіх правителів, основ-ся на покладе. досвіді низки італ. респ.

33. Соц-полит. вчення Т. Мора Произв-ние Т. Мора «Утопія «начин-ся з критики современ. йому ладу. Корінь зол — частий. собс-сть: через неї (злидні мас, злочинність, соц. несправедливість. Гос-во — це знаряддя змови багатіїв; основна f д-ви — силою і Законом України тримати народ в покорі. Идеальн. гос-во (Утопія) позбулася цих пороків: у ній немає частий. собс-сти. Тотальна регламентація усього життя. Кажд. сім'я заним-ся опред. ремеслом. С/г роботи ведуться на засадах працю. повинності. За порядком стежать особливі долж. особи. Люди перебувають у достатку, але цей статок достиг-ся як обяз-стью трудитися, і сокращ-ем норм потреб-я. Излиш-ва і розкіш неприпустимі. Є раби, т.к. на гряз. роботи добровольців бракуватиме. Рабами м.б. військовополонені, злочинці, і навіть люди, приречені до смерті інших країнах. Рабство по насл-ву не передається, та й самі раби м.б. освоб-ны. Міста однаково віддалені друг від друга, в кажд. місті проживши. 6000 сімей. Стр-ра управ-я: кожні 30 сімейств обирають филарха у складі учених людей (особливого шару), 10 филархов — протофиларха. Филархи избир-т пожизн. правителя — принцепса. Ост. долж. особи избир-ся ежегодно.

37. ППУ Ж. Бодека Останній третини XVI століття у Франції запекло боролися католики і протестанти (кальвіністи). Світ, за умов цієї гражд. війни, ставав пріоритетною цінністю. Надія забезпечення світу була з монархом. Жан Боден (1530−1596 рр.) створив теоретичне обгрунтування того, як королівська влада то, можливо здатна у разі захищати загальнодержавні інтереси, котрі вищі від релігійних чвар. Головний працю — «6 книжок про республіці «(тобто. про країну взагалі). Держава — це управління безліччю сімейств і тих, що загальним вони всіх, здійснюване суверенної владою відповідно до праву ». Осередком держави в Бодена виступає сім'я; влада глави сім'ї - прообраз державної влади. Державність виникає через укладання договору. Вища мета держави — гарантувати світ всередині спільності та піклуватися про істинного щастя індивідів (пізнання бога, чоловіки й природи). Суверенітет — це велика, єдина і стала влада. Непокірливість влади виключається. Ознаки суверенітету: видання загальнообов’язкових законів, вирішення питань війни і миру, призначення долж.

осіб, дію, у ролі суду вищої інстанції, помилування. Обов’язки структурі державної влади — берегти природні і божественні закони, не втручатися у справи сім'ї, не порушувати принцип віротерпимість і стягувати податі без згоди власників. З іншого боку, єдність суверенітету не означає відсутності диференціації влади. Суверенітет є власністю народу. Проте народ може подарувати його одного з громадян, тобто. монарху. При єдиному правителі може бути аристократичні і демократичні керівні органи (це з держав, «королівська монархія »). По способу здійснення влади держави діляться на законні, вотчинные і тиранічні. У законних правитель створює закони для підданих, а сам підпорядковується природним законам. У вотчинних правитель силою захопив влада і править як у ній. У тиранічних державах правитель зневажає природні закони, розпоряджається людьми та його майном як зрадництво своєї собственностью.

32. ППУ Н. Макиавелли Праці «Государ », «Розмірковування про 1й декаді Тита Лівія », «Історія Флоренції «. Н. Макиавелли (1469−1527) є засновником світської політичної науки. Першопричина політики, держави й права — об'єктивна історична необхідність, і закономірність. Релігію він розглядає з т.з. державних інтересів — не відкидає, а ставить на службу держави. Обгрунтував підхід до політики як до досвідченої науці. Критерій істинності у політиці - не Біблія, а історичний досвід. Політичними процесами рухає не мораль, а вигода і сила. Необхідно вивчати політичні процеси та з їхньої основі розбудовуватимуть державу. Народ — це пасивна маса, об'єкт для дій влади. Державні форми ділить за кількістю правлячих (один, деякі, весь народ) і з мети правління (загальне добро, і благо однієї чи групи). Відповідно виділяються монархія, аристократія і демократія, і навіть тиранія, олігархія і розбещеність. Відокремлював питання держави від етики. Головна мета влади — збереження і зміцнення держави. Фундамент міцної влади — закони та військо. Ні згадувань про справедливість, загальне благо. Нет упоминания про права та свободи, про їхнє гарантії. Прагматизм. Государ може відступати у разі потреби від принципів моралі, порушувати слово, обіцянку, закон. Функції політика — військова, охоронна, і заступництво підприємницької діяльності. Діяльність государя — цей складний поєднання покарань і благодіянь. Прямі обов’язки правителя повинні вважатися благодіянням. До нагород не можна привчати. Покарання повинні бути миттєвими і жорсткими. Краще правління з допомогою страху, що антигромадської природою человека.

40. ППУ європейського Просвітництва У у вісімнадцятому сторіччі Франція — круп. центр промыш-сти і торгівлі. Політ причини передумови освіти: посилення п/востояние буржуазії і абсол-зма. Идеологич. причини — религиоз. війни, під час кіт. переміг католицизм. Ідеї просвітителів носили більш радик. хар-р, ніж ідеї анг. і голланд. мыс-й. У просветит-ве выдел-ся праве крило (інтереси буржуазії) і ліве крило (інтереси городян селян). Права крило — Вольтер. Критик-л католич. церква Косьми і религ. фанатизм. Має рацію. погляди розмиті. Робота: «Філософські листи ». Сторон-к деїзму; тобто. бог сущ-т як першопричина світу, але з втручається у життя природи й общ-ва. Христ. віра отриц-ся; їй п/вопост-ся «естес. релігія », основ-я на законах природи й естес. розуму. Визнавав ідеолог. f церкви в гос-ве, зокрема. караючу. На зміну феод. общ-ву має прийти цар-во розуму і свободи. Воно базир-ся на праві частий. собс-сти і особистої неприкос-сти. Невід'ємна частина нового суспільства — накоп-е богат-в і повыш-е рівень життя. У? скасування крепост. права висловлював помірні погляди: на освоб-е частновладельч. селян має дати згоду поміщик. Влада новому общ-ве має належати собс-кам. Відкидав соц. і політ. рав-во: свободи предназн-ны для імущих людей. Форма правління — парлам. учрния при освіченому монарха. ЖЖ. Руссо — крайн. лев. крило просвет-лей. Роботи: «Рассужд-я про происх-нии і причини нерав-ва «і «Про общест. дог-ре ». Причина нерав-ва — частий. собссть. Изнач-но люди були рівні. Сходинки нерав-ва: имущ-ное, і нерав-во держтв (имущ-ное + політ). Багаті й бідні закл-т дог-р (созд-е д-ви заради світу і справ-сти. Слід. щабель нерав-ва — при перетворення влади у деспотію. Измен-ся пон-е рав-ва: усі рівні у своїй безправ'ї по отнош-ю до деспоту. Народ має право сопротив-е деспоту. Концепція нового общ-го дог-ра: єдностей. правитель — «об'єднаний народ », кажд. з які віддали все свої сили станов-ся неразд. частиною цілого. Сувер-т єдиний. Народ — все уч-ки общ-ного соглаш-я. Лю-на як частий. обличчя і лю-на як гр-н различ-ся. Суверен не пов’язаний нічим. Він стоїть над законом. Общ-ное соглаш-е (власть з усіх його членами. Подчин-е суверену буд. б. абсолютним. У індивідів немає жодних гарантій у своїх прав. Сувер-т неотчуждаем і невіддільне. Відкидав раздел-е влади й предст. форму влади. Народ проти неї не т/ко змінити форму правління, а й розірвати соглаш-е, тобто. повернути естес. свободу.

16. ППУ Платона Ідеал. гос-во за Платоном («Держава ») максимально можливе втілення світу ідей у земної общ-полит. життя. Трьом засадам душі (розумного, шаленого і вожделеющему) соотв-ют 3 початку д-ви (дорадче, захисне і ділове). Вони мають перебувати у певної ієрархії: розум (філософи) господ-т над ярост. початком (воїнами), а всі разом вони господ-т над вожделеющим початком (ремесл-ками, землед-ми). Поліс — це спільне поселення, обумовлене загальними потреб-стями. Потрібна розподіл праці. Міф у тому, що у людей різних верств бог під час створення бог додав різні метали: правлять ті, у кого додано золото; варти (срібло); виробники (залізо чи мідь). Жінки вирівняно у правах дитини з чоловіками. Платон проти крайнощів багатства і бідності. Кращий тип держ. устр-ва — аристократичне. П’ять форм державного будівництва (аристократія, тимократия, олігархія, демократія і тиранія) змінюються циклічно, вони відповідають п’яти видам душевного складу людей. Кожна форма гине через внутрішніх суперечностей. Політика — це царський мистецтво, яка потребує знання й уміння управляти людьми. Там, де немає знаючих правителів, повинен панувати закон. Три виду правління (владу однієї, влада небагатьох і демократія. У «Законах «Платон малює «другої за гідності «(після ідеального держави) державний лад. 5040 за жеребкування отримують земельні дільниці під володіння, ділянку переходить у спадок тільки одного з дітей. Залежно від величини майна, громадяни діляться чотирма класу. Заборонено володіння сріблом і золотом, лихварство, розкіш. Землеробством, ремеслами і торгівлею займаються негромадяни (іноземці, й раби). Жінки рівноправні дитини з чоловіками. Політичними правами мають лише громадяни. На чолі держави стоять 37 виборних правителів від 50 до70 років. Є також Рада з 360 членів і народне збори. Наддержавним органом є «нічне збори «з десяти самих мудрих і престарілих вартою. Але основна ставка робиться не так на влада правителів, а на детальні і суворі законы.

17. ППУ Аристотеля Гос-во — продукт естес. розвитку. У цьому вся отнош-и воно подібно сім'ї та селищу. Але гос-во — высш. форма спілкування. Лю-на за своєю природою сущ-во полит-кое, й у гос-ве заверш-ся генезис політ. природи чел-ка. Проте чи все люди й не все народ-сти досягли цього рівня разв-я. Форма д-ви опред-ся числом власт-щих (один, деякі, больш-во). Разл-ся правил. і неправильн. форми д-ви: в правильних правителі піклуються про спільний благо, а неправий. — особисте. Правильн. форми — монархія, аристократія і політія, неправильн. — тиранія, олігархія, демократія. Політія — таку форму держва, коли він більшість править у сфері загалу; все ост. форми — відхилення від послуг цього ідеалу. Політія об'єднує у собі лучш. св-ва олігархії і принципи демократії, але вільна від своїх недоліків. У политті порівн. елемент доминир-т в усьому. Ідеал. гос-во — це логич. побудова. Нас-е такого д-ви д.б. достатнім і легко обозримым. Гражд. прав нічого не винні мати ремесл-ки, матроси, торговці. Предполаг-ся больш. число рабів. Террия д.б. достатньої, добре орієнтованої на море і до материку. Земля справся на 2 частини: 1 нах-ся загалом польз-нии д-ви, ін. — в частий. володінні грнн.

15. ППУ старших софістів Період розквіту. Софісти не явл. єдиної школою. Старш. софісти (Протагор, Горгий та інших.) придерж-сь переважно демократ. поглядів. Серед младш. софістів (Фрасимах, Калликл та інших.) встреч-ся стор-ки та інших форм правління. Протагор вважав чел-ка мірою всіх речей, і від цього робив висновок про справедсті демократ. ладу. Горгий писані закони наз-т «стражами справед-сти », тобто. «божеств. й загальної закону ». Справед-сть він ставить над законами. Естеств-прав. представ-я сущ-ли у Гиппия з Элиды і Антифонта. Антифонт вважав, що естес. потреб-сти в усіх однакові, а нерав-во происх-т з челов. законів; закони який завжди соотв-ют справед-сти. Молодші софісти відхиляли нравств-сть політики. Фрасимах: справед-стьте, що влаштовує найсильнішого, облад-щего владою. Агригентский (в отнош-х м/у людьми все одно немає справед-сти (лучше самому творити несправед-сть, ніж терпіти його від ін. Калликл: естес. становище — коли сильний велить слабким; критик-л демокр. закони та лежить у основі принцип рівноправності гр-н. Ликофрон — стор-к догів. теорії, заперечував нерав-во людей по природе.

35. Політичні ідеї тираноборцев Ідеї тираноборцев классово-истор. суттю було звернено до минулого. Інститути старої сословно-предст. сис-мы, слабко интегр-ное средневек. гос-во, вже підмочений церков. космополітизм п/вопоставлялся централизующейся політ. влади позднефеод. общ-ва, набиравшей силу єдиної нац. гос-сти, кіт. в принципі висловлювали тоді прогресивні тенденції соц. розвитку. Тираноборцы вели ярост. атаки п/в концентрації до рук монархів абсол. влади, коли з’явилося «Міркування про добровільному рабстві» Етьєна Ла Боэси. Монархич. шар відхилявся через його антиобщ., антигуман. природи. Була зроблено спробу вирішити 2 осн. питання: чому мільйони людей самі отказ-ся волі, стаючи невільниками государів, і завдяки чому государям вдається досягати цього гніву й тримати його. Еге. Ла Боэси думав: в стародавние часи володарі насильством і обманом відібрали в людей естес. притаманну їм свободу. Поступово человеч. пам’ять забула це зло; воно вкоренилося і став воспроизв-ся вже силою звички. Щоб утримати народ в добровільному рабстві, государі обзаводяться фаворитами, слугами, чиновниками.

30. ППУ під час централізації в Р. Формир-ние і разв-е древнерус. полит-прав. ідеології розвивався усл-х станя феод. общ-ва і возник-е гос-сти, ослож-ных внеш. опас-тью. Развив-ся соц. п/воречия, у 2 Ѕ 11 — поч. 12 ст, необх-сть отраж-я внеш. погрози з боку кочев-в і зміцнення независ-ти д-ви — гол. ист-ки, що живили осн. содерж-е політ. ідеології. Ідеї независ-сти Рус. д-ви, сильн. княж. влади станов-ся провідними. Далі за мері зміцнення феод. отнош-й, разв-я процесів феод. раздроб-сти і усил-я внеш. опас-сти пропаганд-ся ідеї єднання всіх русич. земель. Конфлікти м/у сторон-ками і п/вниками созд-я єдиного д-ви стали опр-ть провідні напр-я разв-я русич. політ. ідеології в 15 -16 ст. Усил-е влади великий. князів моск-х, успіхи політики объед-ния русич. земель отраз-сь до прийняття Іваном III титулу «самодержець Усієї Русі», та був і титулу «государ Усієї Русі», влада кіт. має божеств. происхние. «Повість про Флорентійському соборі», «Послання про Мономаховом вінці», «Сказання про князів Володимирських» пов’язані загальної ідеєю величі моск-х государів, Церква, отримавши освоб-ние від данини тат-монг, придбала больш. богат-ва (раскол церков-ков на сторон-ков боярс. опозиції та його п/вников, поддерж-щих усил-е влади моск. государів. Боротьба за укреп-е самодерж-я, за упраздн-е некіт. боярс-княж. привил-й усил-сь під час прав-я Івана IV, втративши религ. оболонку. Мног. аргументи були готові царю И.Пересветовым. Намест-во д.б. скасовано, т.к. ослаб-т влада государя, веде до усобицам. Запропонував він некіт. податок., суд., воєн. і внешнеполит. реформи. Наиб. видатним предст-лем опозиції усил-ю царс. влади виявився Курбский. Він обстоював восстан-е порядків феод. раздроб-сти. Преимущ-ва централ-ции були явні навіть боярс. олігархії. Вона стрем-сь тільки в огранич-ю самодержавства, раздел-ю влади м/у царем і бояр-вом. Іван IV відмоват церкви у вмеш-ве в держ. справи. Истор. усл-я разв-я країни породжували і поддерж-ли ідею держ. влади, що стоїть високо з народу. Необх-сть захисту, та був освоб-ние Русі від ін. захв-ков, розбрати удельн. князів, жорсткі форми феод. закрепощ-я крест-ва — способ-вало становл-ю і укреп-ю самодержавства царів. У Росії її був дуалізму дух. і светс. влади. Феод. православ. церква, домігшись гарантій непорушності церков. имущ-в служила укреп-ю самодержавству. У господст-вших теоріях виражений погляд на царс. влада як у незыблемое.

11. ППУ моизма і даосизму Вплив Конфуція на Мо-цзи: 1. благо народу — мета управління 2. поміркованість. Він явл. прибічником конфуц-ва. Ориг-ность концепції - ідея універсам. любові: а) подолати відособленість і возлюбити одне одного (має впроваджуватися гос-вом адм-ными методами (снижение челов. почуттів б) про виявлення краси (про шкоду) в) осуд родинних зв’язків. Концепція возник-ния держва (близька до договір. теорії) — жорстка админ. структура. Насправді концепція була застосована. Але внесла внесок у політ. кул-ру: ідея рав-ва в навчаннях даосов; ідея про значимість знамень неба. За освоб-ние низів общва від гніту, злиднів. Основ-ль даосизму — Лао Цзи. «Дао де цзин «(«Книжка про дао і де »). Дао — це незалежний від небес. владики естес. плин подій, естес. законом-сть. Дао опред-т закони природи й общ-ва, олицетв-т естес. чеснота і справед-сть; всі недоліки (соц-полит. нерав-во, бідність) відбуваються через отклон-я від дао. Дао здатне восстан-ть справ-сть, якщо все пустити напризволяще. Істот. роль даосизмі отвод-ся принципу воздержто від актив. дей-ий. Власт-лей Лао Цзи призыв-т воздерж-ся від притесн-я народу; критика насильства, й війн — усе це явл. наруш-м дао. Естес-сть — відмови від культури. Ні шляхи до совершен-вания д-ви в соотв-вии з дао.

12. Розвиток ППУ легизма Засновником легизма явл. Шан Ян. У ньому гос-во явл. самоцінним явищем; гос-во — цілком. У концепції походження д-ви виділяє 5 періодів: 1). Догосуд. етап — роз'єднаність 2). Встановлення відмінностей м/у людьми 3). Поява ритуалів, чиновников (первоначальное гос-во 4). Період занепаду (народ йде від землеробства — гол. заняття) 5). Гос-во має перекрити все нелегальні шляху збагачення. Бачить вихід із політ. кризи: а) різке посилення централізовано. адміністрації б) сенс, значення порядку д.б. доведені до кажд. сім'ї у) необхідний жорсткий єдиний закон. Методи досягнення цієї: 1. принцип матер. стимулювання (уменьш. податків, повів. пільг) 2. рівняння майн 3. метод покарання й нагород 4. заохочення доносів Основна ідея — гегемонія д-ви; придушення політ. опозиції. Теорія Шан Яна було використано практично. Та й після катастрофи легизма (увел-сь значення конфуціанства. Потім легические погляди поділяли Шень Бу-хай і Ли-куй (економічне учение).

13. Адм-ная і экон. школи легизме Легистские погляди підтримували та інших. відомі діячі. Шень Бу-хай — трактат «Шень-цзи». У центрі доктрини саме гос-во, яке правитель. Пропонує технологію влади, щоб правитель нікому не віддав контроль: 1) выдержка, проникність, скритність 2) принцип недіяння — пассив-сть приховує повну насиченість інформацією 3) четкое поділ f чинов-ков з точним визначенням компетенції кожного 4) четкая субординація. Трактат Гуань-цзы. Концепція Цзин-Чжун (тобто. концепція балансування): 1. перерозподіл надлишків з метою припинення ринкової спекуляції і руйнування селян 2. створення держ. Зернових запасів шляхом придбання надлишок в врожайні роки і продаж в голодні роки 3. приборкання будь-який підприємницької діяльності 4. регулювання ?? зовнішньої торгівлі 5. регулювання рівня лихварського %.

5. Розвиток ППУ в Др. Ірані Гол. истор. Джерело — Авеста — збори священних книжок. Автор — Спітак. Він став основоположником зароостризма. Авеста була офиц. релігією. Потім у період поширення ісламу довго з нею конкурувала (переміг іслам). Зароостризм виступав у ролі чинного права. Сотавлял прав. основу. Засн. ідеї зароостризма: 1) У сущ-т 2 початку — добро і зло. Глобальна їх війна, в кіт. беруть участь все (принципиальный розкол. Добро — «акурамазда», зло — «анграманью» (диявол). Акурамазда — гол. бог 2) Опіка трудящих — гол. відмінність 3) Ті хто собл-т правила Акурамазда д.б. покарані в соотввії на закони. Вони вороги. Боротьба мала разл. форми: а) слово б) добре залежить від) думку. Лю-на зобов’язаний знати Авесту. Концепція возникнов-я д-ви: чолдо кіт. створили богом і выгнан із Раю через м’яса на грішну землю де була опассть відпокутував свій гріх (природа сувора; погані саджанці, жив-ные дано богом). Вони повинні закріпити свій вплив і заповнити світ добром. Акурамазда дає розпорядження створити гос-во, мета кіт. созд-е світу. Предпис-я: 1.религ. обряди 2. закл-ние дог-ра 3.разл. види прест-ний 4. семейно-брач. отн-я 5.сослов. стр-ра (жерці, воїни, хлібороби, ремесл-ки).

25. ППУ Ф. Аквинского Роботи про гос-ве і в праві: «Про правлінні володарів », «Сума теології «. Намагається пристосувати погляди Арис-ля до догматів католич. церкви и (укрепить її. Від Арис-ля перейняв думка, що лю-на є «жив-ное общительн. і політ. ». Люди объед-ся в д-ви для удовл-ния тих потреб-стей, кіт. поодиночці удовл-ть що неспроможні. Роль монарха=роли бога. Мета д-ви — «загальне благо », обеспеч-е усл-й для життя. Треб-ся сослов. ієрархія, исклние зі сфери політики землед-цев, мелк. ремесл-ков і серед торговців. Высш. стан прав-лей олиц-ет собою гос-во. Для док-ва превосх-ва дух. влади над світської, Аквинский рассм-л 3 елемента гос. власти: сутність, форму і использ-ние. Сутність влади — порядок отнош-й господ-ва і подчин-я. Влада — встановлення божеств. А способи происх-ния і форми влади м.б. дурними і несправ-выми. Польз-ние владою виявляється у злоупот-ние нею. Чим більший дейіє прав-ля отклон-ся від божеств. волі, тим більше коштів прав мають люди прийшли на сопротивл-е. Відрізняв тиранію від монархії, кіт. вважав лучш. формою прав-я. Монархія м.б. два види: абсолют. і політ. (отже. роль грають світські і дух. феодали; влада государя огран-на законами).

Предпоч-т політ. монархію. Одне слово «закон «Аквинский позначав разл. явл-я. Вічний закон — универсальн. норми, загальні принципи божеств. розуму. Естест. закон — отраж-е вечн. закону, у человеч. розумі; предпис-т йти до самосохр-ю і продолж-ю роду, шукати істину. Конкретизацією естест. закону служить человеч. закон. Призначення — силою і навіть острахом примушувати людей до достиж-ю чесноти. Може змінюватися. Божеств. закон дано десятки разів і необхідний з причин: (1) человеч. закон неспроможний повністю винищити зло; (2) люди й не якраз і можуть дійти єдиному представл-ю про правде.

24. Истор. усл-я розвитку ППУ в Порівн. століття Порівн. століття — 5−16 вв. ППУ в Зап. Європі постійно видоизмен-сь. Три круп. истор. етапу вкл-т у собі еволюція соц-экон. і політ. систем: (1) раннефеодальный (5−11 в) — государств-сть спочатку организ-ся до великих але слабкі монархії і потім распад-ся на птд. політ. образ-ния (2) розквіт феод. ладу (11−15 В.) — централізовані сословно-представит. монархії (3) позд. середньовіччя (15−17 в.) — занепад феод-зма, зародження капит. отноші. Поетапний хар-р визначав особ-сти политико-юр. думки. Своєрідність їй надавав також факт искл-ного впливу на християн. релігії, і римскокатолич. церкви, кіт. господ-вала у сфері дух. житті усе Ср.века. Христ. релігія Порівн. століття — ядро мировоз-ния феод. общ-ва. Один із центр. проблем —? у тому яка влада має мати пріоритет: дух. чи светс. По богословам, государ — слуга церкви, службовець їй у такі справи, кіт. недостойні дух. особи. Але водночас политико-юр. знання средневек. Зап. Європи сприйняло і кілька ідей антич. політ. і. думки: представ-ние про гос-ве як про якогось орг-зме, положення про правильн. і неправил. держ. формах, ідею естес. права як норми, що з природи вещей.

36. Соц-полит. вчення Т. Кампанеллы У «Місті сонця «Т. Кампанелла не займається критикою сущ-щих порядків (вона дається в підтексті). Засн. його місце займає опису життя соляріїв. У глави держави стоїть метафізик, йому допомагають 3 правителя: міць (силовик), мудрість (науки) і любов (шлюбно-сімейні відносини). Кожному із трьох правителів підпорядковуються ще 3 посадові особи, тощо. Повноваження метафізика не довічні - він відмовитися від бажання влади, якщо з’явиться людина, переважаючий їх у знаннях, наукових успіхи і здібностях управляти державою. Четверо вищих правителів неможливо знайти зміщено по волі народу. У гос-ве немає приватної собс-сти. Хліборобство і ремесла є совмест. справою соляріїв, произвед-ное распред-ся справедливо (як для необхідності). Ніхто ні отримати більше, що його слід. Правителі піклуються також стані духу соляріїв, регулюють культуру, мистецтво, шлюбно-сімейні відносини. Відсутність особистості, відсутність гарантій прав людини. Передбачається висока свідомість людей, конформізм, аскетизм. Існує тотальна регламентація усього життя людей.

26. ППУ єресей Експлуатація та насильство, произво, нерав-во (протест пригноблених. При доминирующем полож-и релігії протест було не облечься в религиоз. оболочку (разл. отклон-ния від практики рим-католич. церкви — оппозиц-ные віровчення — єресі. 11−12 ст. — підйом єретичних движ-й. Богомильство (Болгарія) — відбивало настрій закрепощаемых болгар. селян, кіт. выступ-ли п/в феод-церк. експлуатації (прибічники — катари, патарены.). Різко осужд-сь иерархич. стр-ра католич. церкви, вгрузлі в бруд гріхах священослужители, неправедно нажите богат-во. Їх програми закликали повернутися до раннехрист. орг-ции церкви. Біблія — гол. зброю. Ідеї маніхейства (весь телез. світ — породження диявола. У 14−15 ст. 2 теч-я: бюргерська і крестьянско-плебейская. Бюргерська (Д.Уиклиф): інтереси зажиточ. верств городян — треб-ние скасування стану священиків, ликвцию богат-в, привілеїв. Крестьянско-плебейская єресь (лолларды, табориты): інтереси крест-ва, обедневш. рыцар-ва — передача землі хрест. громадам, освоб-ние від крепостнич-ва, домагалися скасування искл-ных прав двор-ва, феод. повинностей, хотіли наступ-ние «тисячолітнього цар-ва». Були розгромны.

22. Політ. вчення раннього христ-ва у Римі У 1 в. н.е. распр-ся христ-во. У розвитку організації християн различ-ся 2 етапу: «апостольська церква» і яка прийшла змінюють «єпископальна церква». Лит-ра раннехрист (Одкровення Іоанна «Апокалипсис"(осуждались рабовладельч. Рим, багаті купці. Християни чекали пришестя місії - Христа, прагнули усамітнитися від царства зла у громадах. Христ-во провозг-ло рав-во прихильників нової релігії. Громади було організовано на демокр. засадах. Немає духов-ва, предметів культу, обрядів. Имущ-во віддавшись в громаду. Зв’язок м/у громадами завдяки странст-щим проповідникам. заповіді - не вкради, не вбий, общечелов. цінності, осуд багатих. У 1- 2 ст. ряди преверженцев (, примык-т состоятельн. образів. верстви общ-ва. До сірий. 2 в. складыв-ся церков. ап-т, руков-во громадами переходить до єпископам, кіт. м/у собою устан-ли прочн. связи (вселенская церква. У 2−3 ст. христ. намагаються переконати имп-ров, нова релігія явл. надежн. союз-ком рабовл. д-ви. Первонач. осужд-е императ. влади звелася до религ. опозиції (виник культ имп-ра. З 4 в. имп-р вынуж-н счит-ся з церк-ью.В 324 г. христ-во — господ-щая религия.

20. Політ. вчення Цицерона Що стосується своєму гос-ву вважав, що змішана форма правління досягається єдності 3-х держ. інститутів: 1) власть 2) Сената 3) нар. Збори Гос-во — спільна справа, надбання, народ, кіт. непросто сов-сть людей, які соед-ние заснований загальних интересах (гос-во називають респ-кой. Респ-ка — це загальний правопорядок.

38. ППУ у Голландії 17 в. Г. Гроций -осн-ль раціон. доктрини естес. і м/унар. права. Последоват-ная критика схоластич. поглядів. У Арис-ля він бере дел-е права на естес. і волею устан-ное. Джерело естес. права — розум. природа чел-ка як соц. сущва. До естес. относ-ся спілкування, стремл-е не красти, стремл-е труд-ся тощо. Волею устан-ное право явл. правом лиш, коли він п/воречит естес-му. Був стор-ком дог-рной теорії. Гос-во — це зроблений. союз своб. людей, закл-мый заради спільної користі і реал-ции права. До Гроція право або проявл-е Божого суду, або рез-т дог-ра людей; вважав, що — рез-т природи чел-ка. Филос. осн-ем естес-прав. теорії явл. раціон. мировоз-е. Розум явл. гору. суддею. Але є держава й элем-ты схоластич. мировоз-я: двоїста істина (сущ-т і божеств., і естес. право). Догос. життя людей — естес. сост-е, при кіт. немає частий. собс-сти. У результаті разв-я ремесел і иск-в имущ. рав-во зникає. Гос-во — це союз слабких і угнет-х (больш-ва) п/в сильних і могущx (меньш-ва). Підданні заслуговують сопрот-ся гору. влади, але гос-во може накласти заборона. Б. Спиноза: «Богословско-полит. трактат «і «Політ. трактат », в кіт. разраб-л теорію естес. права.

Він ділить разв-е общ-ва на естес. і держ. стан. Розум штовхає чел-ка на созд-е д-ви. У естес. сост-и доминир-т ворожнеча, війни. Щоб поєднувати інтереси разн. людей, сост-ся дог-р. Заради самосохр-я лю-на змушений подчинся дог-ру. Влада облад-т высш. естес. правому й кажд. повинен подчин-ся влади добров-но або під страхом наказ-я. У гражд. сост-и естес. право кажд. не прекращ-ся, т.к. й у сост-и лю-на дей-ет за законами своєї природи. Різниця м/у естес. і гражд. сост-ем: наявність высш. естес. права д-ви. Ф-ции д-ви дуже широкі: суд толк-ние законів, війна і світ, регул-ние общ. отношй. Частий. гражд. право — свобода кажд. сохр-ть себе у своєму сост-и при собл-ии указів гору. влади, і за усл-и, що гору. влада охран-т права кажд. Частий. гражд. право — це дозволені в усл-х гражд. сост-я естес. права инд-да. Выст-т за формир-ние представить. инст-тов у влади. У? про сопр-нии владі він гов-т, що може изм-ть форму держва, якщо наруш-ся общ. дог-р.

34. ППУ європейської реформації У 1 Ѕ XVI в. в Зап. і Центр. Європі развер-сь шир. общ. движ-е, антифеод. зі своєї соц-экон. і політ. суті, религ. зі своєї идеологич. формі. Т.к. цілями цього движ-я явл. «исправ-е» офиц. доктрини римско-католич. церкви, преобр-ние церков. орг-ции, перебудова взаимоотн-й церкві та д-ви, (воно стало назыв-ся Реформацией. Стор-ки Рефор-ции раздел-сь на 2 табору. (1) імущі елементи опозиції - нижчу дворянства, частина світських князів. Хотіли осущ-ния достат-но скром., поміркованих реформ. (2) объед-сь нар. маси: крест-не і плебеї. Усі вони хотіли радик. упрощ-я і демокр-ции церк. устр-ва, засуджували гонитву церкви за зем. богат-вами, були п/в її залежності від рим. курії тощо. буд. Біля джерел Рефор-ции стояв М. Лютер =>Спас-е достиг-ся искл-но вірою. Кажд. віруючий оправд-ся нею особисто перед богом (хіба що свящ-к себе і нужд-ся більш як у послугах католич. церкви. У своїй конц-ции д-ви: у сфері естес. права, у межах мирських отн-й светс. влади слід руков-ся практич. целесооб-стью, реальн. інтересами, опред-мыми человеч. розумом. Влас-ет ж, упр-ет розумно той монарх, кіт. упот-ет влада як привилегию.