Разбирательство у суді першої инстанции

1. Розгляд у суді першої інстанції 2.

2. Способи закінчення виробництва справи в самісінький суді першої інстанції 16.

Отложение розгляду справи 16.

Приостановление провадження у справі 17.

Окончание справи без винесення судового вирішення 18.

Протокол засідання 22.

3. Постанова суду першої інстанції 24.

Понятие і різноманітні види судових постанов, суть і значення судового рішення 24.

Судебное рішення 24.

Содержание судового вирішення 28.

Требования, які пред’являються судового вирішення 33.

Список використаної літератури 36.

1. Розгляд у суді першої инстанции.

Судовий розгляд є стадією громадянського процесса.

Саме в стадії процесу суд виконує основні поставлені проти нього завдання: вирішити справу з суті; врегулювати конфліктні спірні правовідносини між сторонами; забезпечити виховне вплив судової діяльності; відновити порушені правничий та охоронювані законом інтереси і юридичних лиц.

Відповідно до ст. 144 ЦПК розгляд цивільних справ відбувається у судовому засіданні і досягнення зазначених завдань відбувається лише в разі суворого дотримання цивільно-процесуальних норм, всіх принципів громадянського процесуального права.

Насамперед слід дати загальну характеристику порядку ведення судового заседания.

Порядок ведення засідання регулюється гол. 15 (ст. 144−190 ЦПК) поруч постанов Пленуму Верховного Судна РРФСР, особливо постановою «Про застосування норм ЦПК під час розгляду справ у суді першої інстанції» від 14 квітня 1988 р. із змінами і дополнениями.

Особливостями зазначеного порядку є: а) послідовність, взаємопов'язаність етапів засідання; б) керівництво всім ходом засідання із боку суду; в) відповідальність осіб, що у справі, порушення порядку ведення засідання; р) винесення судових визначень з принципових, значущих питань ходу судового засідання; буд) найповніше прояв всіх засад громадянського процесу; е) обов’язкове складання протоколу всього процесу розгляду дела.

Відповідно до ст. 145 ЦПК керівництво судовим засіданням здійснює председательствующий.

У межах засідання районного (міського) народного суду цю функцію виконує голова цього суду, або народний суддя, в засіданнях інших судів — голова, заступник голови чи член суда.

Головуючий забезпечує повне, всебічне й опозиції об'єктивний з’ясування всі обставини справи, правий і обов’язків сторін, виховне вплив судовий процес й усунення з судового розгляду всього, що ні причетний до оскільки він розглядався делу.

Що стосується заперечення когось із осіб, що у справі, представників, експертів, перекладачів проти дій головуючого ці заперечення заносять у протокол судового засідання і питання дозволяється у складі суда.

Саме головуючий приймає необхідні заходи забезпечувати в судовому засіданні належного порядка.

Законом встановлено відповідальність як осіб, що у справі, громадян, юридичних, присутніх у судовому засіданні, і суду порушення порядку ведення судового заседания.

Так, ст. 149 ЦПК передбачає комплекс заходів, що застосовуються у відношенні порушників ладу у судовому заседании.

Особі, що порушує лад у час розглядів справи, головуючий від імені суду робить предупреждение.

За умови повторного порушенні громадського порядку учасники процесу може бути віддалені із залу засідання в визначенню суду, а громадяни, присутні при розгляді справи, — з розпорядження головуючого. З іншого боку, до осіб, винних порушення ладу у судовому засіданні, з визначення суду може бути накладений штраф у вигляді до десяти встановлених законом мінімальних розмірів оплати труда.

Якщо діях правопорушника у судовому засіданні є ознаки злочину, то суддя порушує кримінальну справу і направляє матеріали відповідному прокурору.

Слід зазначити, що довгоочікуваний Закон «Відповідальність за неповагу до суду» встановлює, що непокора що у справі осіб, інших громадян розпорядженню головуючого чи порушення порядку в час судового засідання, так само як вчинення ким не пішли дій, які свідчать про явному нехтуванні суду чи встановленим у суді правилам, тягнуть накладення адміністративного стягнення як адміністративного арешту на термін до п’ятнадцяти діб чи штрафа.

Зазначене стягнення накладається виходячи з винесеного у судовому засіданні визначення судна у порядку, встановленому законодавством про адміністративні правопорушення (ст. 165 КоАП).

Протягом усього судового розгляду суд під час вирішення принципово значимих питань фіксує відповідні дії сторін у процесуальних документах, а необхідних випадках виносить определение.

Тож якщо аналізованих залежить від відповідність до год. 3 ст. 6 ЦПК може бути розглянуто суддею одноособово чи судом у складі судді і серед народних засідателів, то головуючий з’ясовує в сторін, чи згодні на розгляд суддею одноосібно. Згода чи заперечення фіксується в протоколі засідання. Що стосується заперечення хоча б однієї зі сторін оголошується перерву, після якого справа розглядає суд колегіально (год. 2 ст. 150 ГПК).

Рішення питань відводу суду, суддів, прокурора, експерта, перекладача, секретаря засідання також фіксується у визначенні (ст. 18 — 24, 154 ГПК).

Заяви й клопотання осіб, що у справі, і окремих представників про витребування нових доказів й за всіма інших питань, що з розглядом справи, вирішуються визначеннями суду (ст. 156 ГПК).

Відкладення розгляду справи, прийняття відмовитися від позову, твердження мирової угоди (ст. 157, 161, 165 ЦПК) також фіксуються у визначенні суда.

Це важливо, як контролю діяльності суду з боку осіб, що у справі, і із боку відповідних уповноважених законом посадових осіб суду й прокуратуры.

Завжди відзначалося відзначається, що з особливостей порядку проведення судового розгляду як найважливішої стадії громадянського процесу є найповніше прояв всіх засад громадянського процесуального права.

Справді, виконання завдання повного, всебічного, об'єктивного з’ясовування всіх обставин справи, правий і обов’язків сторін, виховного впливу судовий процес було практично неможливо без надання відповідної системи гарантий.

Судове засідання полягає, як зазначалось, з чотирьох частин: а) підготовча, б) дослідження обставин справи; на судові суперечки і висновок прокурора, якщо бере участь у справі; р) постанову й оприлюднення решения.

ЦПК передбачає наступний порядок проведення підготовчої резолютивній частині судового засідання: а) відкриття засідання; б) перевірка явки учасників процесу; в) роз’яснення перекладачеві його обов’язків; р) видалення із залу засідання свідків; буд) оголошення складу суду і роз’яснення права відводу; е) роз’яснення особам, бере участі у справі, їх правий і обов’язків; ж) вирішення питань, що з наслідками неявки на судові засідання осіб, що у справі, та їхніх представників; із) вирішення питань, що з наслідками неявки в судове засідання свідків і експертів; і) роз’яснення експерту його правий і обязанностей.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, оголошує, яке діло підлягає розгляду (ст. 150 ГПК).

Секретар засідання доповідає суду, хто з викликаних по справі осіб з’явився, вручені чи повістки неявившимся і які мають інформацію про причинах їх неявки.

Суд встановлює особистість що з’явилися, і навіть перевіряє повноваження посадових осіб і представителей.

Які З’явилися свідки на початок їх допиту видаляються із залу судового засідання. Головуючий вживає заходів до того що, щоб допитані судом свідки не спілкувалися з недопрошенными свидетелями.

Після прочитання цих дій головуючий оголошує склад суду, повідомляє, хто бере участь у ролі прокурора, представника громадської організації, або колективу, експерта, перекладача, секретаря засідання, і роз’яснює особам, бере участі у справі, їх право заявляти відводи (год. 1 ст. 154 ГПК).

Аналіз зазначеного законодавства здавалося б може вводити на оману про некоректності суду, що робить склад суду, прокурора, представника громадської організації, або колективу, експерта, перекладача, секретаря засідання тільки особам, бере участі у справі, і повноваження представникам, виключивши свидетелей.

Разом про те тут є щось більше, ніж логіка, оскільки разом з персоніфікацією названих осіб суд роз’яснює особам, бере участі у справі, право відводу названих лиц.

Якби суд виробляв такі дії при свідках, то, можливо, підстави відводу, наведені особами, що у справі, і навіть можливе незадоволення заявлених відводів міг би спричинити об'єктивність показів. Щоб уникнути цього суд виробляє таку послідовність зазначених действий.

Слід зазначити, що суддя, народний засідатель, прокурор, секретар засідання, експерт і перекладач що неспроможні брати участь у розгляді справи, якщо вони особисто, безпосередньо чи опосередковано зацікавлені у результаті діла чи є інші обставини, викликають сумнів щодо їх неупередженості (ст. 17−19 ГПК).

По аналогічним підставах може бути усунений від участі у справі і представник громадської організації, або колективу (ст. 21 ГПК).

Підстави, вказаних у ст. 18 ЦПК, поширюються ще й на прокурора, перекладача, секретаря судового заседания.

Відповідно до ст. 22 ЦПК за наявності обставин, вказаних у ст. 18−21 ЦПК, суддя, народний засідатель, прокурор, представник громадської організації, або колективу, експерт, перекладач, секретар засідання зобов’язані заявити самоотвод.

Відведення може бути вмотивованим і заявлено на початок розгляду справи сутнісно. Пізніше заяву відводу допускається лише у випадках, коли основу нього зробилося відомим суду чи особі, заявляющему відвід, від початку розгляду дела.

Не заявлено відвід чи відвід (самовідвід) визнаний необгрунтованим, головуючий відповідно до ст. 155 ЦПК роз’яснює особам, бере участі у справі, та впливовим представникам їх процесуальні правничий та обов’язки, і навіть їх право звернутися по дозвіл спору в третейський чи товариський суд чи наслідки такої действия.

Потім суд дозволяє заяви і клопотання осіб, що у справі, і представників про витребування нових доказів й за всіма іншим питанням, що з розглядом справи (ст. 156 ГПК).

Наступна група дій судна у підготовчої резолютивній частині судового засідання пов’язані з визначенням наслідків неявки в судове засідання осіб, що у справі, та їхніх представників (ст. 157 ГПК).

Що стосується неявки в судове засідання когось із осіб, що у справі, проти яких відсутні відомостей про їх повідомленні, розгляд справи откладывается.

Якщо особи, що у справі, належним чином сповіщені час і місці засідання, суд відкладає розгляд у разі визнання поважними причин їх неявки.

Сторони зобов’язані сповістити суд про причини неявки навіть уявити докази поважності цих причин. Суд вправі розглянути залежить від відсутність відповідача, якщо інформацію про причинах неявки відсутні, або якщо суд визнає причини неявки неповажними, або якщо відповідач зумисне затягує виробництво за делу.

Сторони вправі просити суд розгляд справи в самісінький відсутність і напрямі їм копії рішення суду. Суд може визнати обов’язковим участь сторін у судовому засіданні, якщо це потрібно для розслідування обставин дела.

Неявка представника особи, що у справі, извещенного про час і піднятому місці судового розгляду, перестав бути перешкодою до розгляду дела.

Дозволивши питання, пов’язані з явкою осіб, що у справі, суд вирішує про можливість слухання за відсутності неявившихся свідків і експертів, чи про відкладення розгляду дела.

При відкладення розгляду справи суд може допитати що з’явилися свідків, тоді як судовому засіданні наявні всі особи, що у справі (ст. 162 ГПК).

Неприпустимий допит свідків, коли розгляд справи відкладається внаслідок неявки сторін, оскільки останні були б позбавлені можливості брати участь у дослідженні доказательств.

І закінчується підготовча частина судового розгляду роз’ясненням головуючим експерту його правий і обов’язків і попередженням про відповідальність експерта через відмову чи відхилення від дачі висновки за надання явно помилкового заключения.

Після дозволу зазначених вище питань, які стосуються підготовчої главі засідання, справа розглядається по существу.

Відповідно до ст. 164 ЦПК розгляд сутнісно починається доповіддю справи головуючим чи народним засідателем, у разі, якщо справа розглядається коллегиально.

На погляд таке початок розгляду справи, сутнісно, свідчить про владної позиції суду навіть у тих відносинах, де сторонам має бути надано якнайбільше свободи з розпорядження своїми правами.

Здається, що того, встановленому законом порядку закладено куди глибший зміст, укладений у следующем.

До моменту особи, що у справі, починаючи із подачі заяви, інформували суд про своє розуміння конфлікту, спора.

Тепер настала черга суду викласти особам, бере участі у справі, як і, суд, розуміє цього конфлікту, суперечка. Від правдивого розуміння суті, істоти спору залежить його належне дозвіл саме цим судом, який інформує осіб, що у справі про этом.

Після цього головуючий запитує, чи підтримує позивач власні вимоги, визнає відповідач вимоги позивача не бажають чи боку закінчити справа світовим соглашением.

Інакше позивача від позову чи заяви позивача і відповідача у тому, що вони хочуть укласти мирову угоду з справі, який став предметом судового розгляду, їм роз’ясняються які настали наслідки затвердження відмовитися від позову чи мирової угоди (п. 3 ст. 129, пп. 3−5, ст. 219, п. 4 ст. 338 ГПК).

У разі визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення сутнісно розгляду справи, що задовольнить пред’явлені позовом вимоги, і дозволяє питання, пов’язані із розподілом судових витрат відповідно до ст. 90 ГПК.

Потім відповідно до ст. 166 ЦПК суд заслуховує пояснення осіб, що беруть участь в деле.

Письмові пояснення осіб, що у справі, і навіть пояснення, отримані судом гаразд, передбаченому ст. 51 і 57 ЦПК (судові доручення, забезпечення доказів), оголошуються председательствующим.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що у справі, встановлює порядок дослідження доказів у кожній конкретній цивільному справі (ст. 167 ГПК).

Сторони з принципу змагальності і управлінських обов’язків по доведенню беруть участь у обговоренні порядку дослідження доказів у цивільному справі, учасником яку вони являются.

Суд остаточно визначає порядок дослідження доказів у кожній конкретній справи із урахуванням її труднощі й характеру спору, конфликтяости.

У цьому мають забезпечувати щонайсприятливіші умови і гарантированность здійснення принципів змагальності, рівності сторін у процесі доведення, об'єктивного, всебічного й повного дослідження всіх у справі доказательств.

Встановлений під час судового розгляду порядок дослідження доказів можна змінити клопотанням осіб, що у деле.

Про порядок дослідження доказів суд приймає ухвалу. На практиці найчастіше дослідження доказів починається з допиту свидетелей.

Кожен свідка допитують окремо, за відсутності інших, ще допитаних, ніж усувається можливості впливу показань одних свідків на показання інших. Зазначений порядок не поширюється значно проведення очної ставки.

Допитаний свідок залишається у залі засідання до закінчення розгляду справи, якщо суд зовсім не дозволить йому піти раньше.

До допиту свідка головуючий встановлює особистість свідка і попереджає його про відповідальність через відмову чи відхилення від давання свідчень і поза надання явно помилкових свідчень. У свідка відбирається передплата у тому, що він розтлумачено його обов’язки, і відповідальність. Підписка прилучається до протоколу судового заседания.

Свідкам, які досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок правдиво розповісти все відоме ним справі, але вони виконуються наперед про відповідальність через відмову чи відхилення від давання свідчень і поза надання явно помилкових свідчень (ст. 168 ГПК).

Початок допиту свідка починається з виявлення головуючим відносини свідка до осіб, бере участі у справі. Потім свідкові пропонується повідомити суду усе, що йому особисто відомо справі. Після цього свідкові може бути задано вопросы.

Першим ставить запитання обличчя, за заявою якого викликаний свідок, і його представник, та був — інші особи, що у справі, і представники. Свідкові, викликаного з ініціативи суду, першим пропонує питання истец.

Суддя мають право ставити питання свідкові будь-якої миті його допроса.

Головуючий вправі відхилити питання, не належить до предмета доведення. Допускається повторний допит свідка чи очна ставка між свідками усунути протиріччя у тому показаниях.

Свідчення свідків, допитаних гаразд судового доручення (ст. 51 ЦПК), забезпечення доказів (ст. 57 ЦПК) або за відкладення розгляду справи (ст. 162 ЦПК), оголошуються у судовому засіданні після допиту всіх котрі з’явилися у судове засідання свидетелей.

Якщо свідки, допитані в вищевказаному порядку, з’явилися у судове засідання, всі вони допитуються загалом порядке.

Вторинний виклик в судове засідання свідків, допитаних при відкладення розгляду справи (ст. 162 ЦПК), необов’язковий, зокрема і за зміни складу суда.

Письмові докази або протоколи їх огляду, складені під час порядку, передбаченому ст. 51, 57 і п. 8 ст. 142 ЦПК, оголошуються в судовому засіданні і пред’являються особам, бере участі у справі, представникам, а необхідних випадках — експертів і свідкам. Після цієї особи, що у справі, можуть надавати объяснение.

Розгляд як дослідження письмових доказів здійснюється з дотриманням вимог ст. 176 ЦПК, встановлює порядок оголошення особистого листування і телеграфних повідомлень граждан.

Наявні у справі речові докази досліджуються зазвичай шляхом огляду у судовому засіданні. Речові докази оглядаються і пред’являються особам, бере участі у справі, представникам, а необхідних випадках — експертів і свідкам. Особи, яким пред’явлені речові докази, можуть зважати суду тих чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Ці. заяви заносять у протокол судового заседания.

Протоколи огляду речові докази, складені під час порядку, передбаченому ст. 51, 57 і п. 8 ст. 142 ЦПК, оголошуються у судовому засіданні, після чого особи, що у справі, можуть надавати пояснення (ст. 178 ГПК).

Речові і письмові докази, які може бути доставлені до суду, оглядаються і досліджуються за місцем їх перебування. Про виробництві огляду дома суд виносить определение.

Огляд дома виробляється у складі суду. Про час і піднятому місці огляду сповіщаються особи, що у справі, й Росії представники, проте їх неявка не перешкоджає виробництву огляду. У необхідних випадках також викликаються експерти, і свідки. Результати огляду заносять у протокол засідання. До протоколу може бути прикладені складені чи перевірені під час огляду плани, креслення, знімки (ст. 179 ЦПК). Після дослідження від інших наявних у справі доказів розглядаються результати експертизи, якщо її було визначено у справі. Письмові укладання експертів оголошуються у судовому засіданні, а усні - заносяться до протоколу і підписуються экспертами.

З метою роз’яснення і укладання експерту може бути задано питання. Першим запитує обличчя, за заявою якого призначений експерт, та, та був — інші особи, що у справі, і представники. Експерту, призначеному з ініціативи суду, першим пропонує питання истец.

Суддя мають право ставити питання експерту будь-якої миті його допроса.

У кількох випадках недостатньою ясності чи неповноти укладання експерта суд може призначити додаткову экспертизу.

Що стосується виступати проти укладанням експерта по мотивацію необгрунтованості, соціальній та разі протиріч між висновками кількох експертів суд може призначити повторну експертизу, доручивши його проведення іншому експерту або інших експертів (ст. 181 ГПК).

Укладання органів управління, якщо вони беруть участь у справі, оголошуються у судовому засіданні, після чого суд, особи, що у справі, й Росії представники можуть ставити уповноваженим цих органів питання у цілях роз’яснення і заключений.

Після розгляду всіх доказів головуючий запитує що в осіб, що у справі, і окремих представників, не хотіли б вони чимось доповнити матеріали справи. За відсутності таких заяв головуючий оголошує дослідження справи закінченим і суд переходить до заслуховуванню дебатів і укладання прокурора.

Відповідно до ст. 185 ЦПК судові суперечки складаються з промов осіб, що у справі, і представителей.

Спочатку виступають позивач та, та був — відповідач та її представник. Третя особа, заявляющее самостійні вимоги на предмет спору у вже розпочатому процесі, та виступають після сторін. Третя особа, не заявляющее вимог щодо спору, та її представник виступають після позивача чи відповідача, за якого третя особа бере участь у деле.

Прокурор, і навіть уповноважені органів управління, профспілок, державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших організацій чи окремих особистостей, які звернулися до суд для захисту правий і охоронюваних законом інтересів інших, виступають на судових дебатах первыми.

Уповноважені органів управління, залучені судом до брати участь у процесі чи які вступили до процес за власною ініціативою, виступають на судових дебатах після сторін і третіх лиц.

Представники громадських громадських організацій і трудових колективів, допущені до брати участь у судовий розгляд, виступають на судових дебатах після всіх вищевказаних лиц.

Після проголошення промов усіма учасниками дебатів можуть виступити вдруге у зв’язку з сказаним у промовах. Право останньої репліки завжди належить відповідачу та її представителю.

Прокурор, що у справі, дає висновок щодо суті справи в самісінький цілому після судових прений.

Якщо суду під час дебатів або ув’язнення прокурора визнає необхідним з’ясувати нових обставин, що мають значення для справи, чи досліджувати нові докази, він виносить ухвалу щодо поновлення розгляду справи з суті. Після розгляду справи з суті судові суперечки і висновок прокурора відбуваються у загальному порядке.

Після дебатів і укладання прокурора суд видаляється в дорадчу кімнату для постанови рішення, що головуючий оголошує присутнім у залі судового заседания.

Рішення оголошується у судовому засіданні, публічно переважають у всіх випадках, зокрема й випадки проведення закритого засідання (ст. 9, 190 ГПК).

На нараді можуть бути лише склад суду, який би розглядав справа (ст. 193 ГПК).

Завдяки цьому усувається небезпека стороннього впливу винесення судового решения.

При колегіальному розгляді справи нарадою суддів керує головуючий. Він формулює питання, підлягають вирішенню, роз’яснює народним засідателів закон, підлягає застосуванню. Усі внутрішні питання вирішуються більшістю голосів. Жоден з суддів з жодного питання не вправі утриматися від висловлювання свою думку. Головуючий висловлює свою думку останнім. Суддя або народний засідатель, не згоден з думкою більшості, проти неї прикласти до справі своє, особливе думка, викладене в письмовій формах, яке прилучається до діла (ст. 16 ЦПК) і оголошується у судовому засіданні. Проте через ст. 30 ЦПК особи, що у справі, вправі ознайомитися з ним.

Відповідно до ст. 203 ЦПК розв’язання має винести негайно по заслуховування справи. У виняткових випадках по особливо складним справам складання мотивованого рішення може бути відкладено терміном трохи більше трьох днів, але резолютивну частину рішення суд повинен оголосити у тому засіданні, у якому закінчився розгляд справи. Одночасно суд оголошує, коли особи, що у справі, й видних представників можуть ознайомитися з вмотивованим рішенням. Оголошена резолютивну частина рішення має бути підписано усіма суддями і прилучили до делу.

Усі наявні у залі засідання особи вислуховують рішення стоячи. Головуючий з’ясовує, чи рішення особам, який бере участь у справі, і роз’яснює лад і його оскарження, право ознайомитися з протоколом засідання і нею письмові зауваження (ст. 229 ГПК).

2.

Відкладення розгляду дела.

У процесі розгляду справи суд може зустрітися ще з обставинами, які перешкоджають розбору справи в самісінький даному судовому засіданні і тягнуть відкладення розгляду дела.

Річ має бути відкладено, коли суд зовсім не може впритул роздивитися залежить від даному засіданні або у силу прямої вказівки закону чи неможливості встановлення справжніх правий і взаємовідносин зацікавлених лиц.

ЦПК передбачає такі випадки відкладення справи: а) при нез’явленні в судове засідання когось із осіб, що у справі, чи представників, проти яких відсутні інформацію про вручення повісток (ст. 157, 299 ЦПК); б) при нез’явленні в судове засідання когось з тих, що у справі, або представники, належно своїх повідомлених час і місці засідання, з причин, визнаним судом поважними (год. 2 ст. 157, год. 2 ст. 299 ЦПК); в) у разі неявки в судове засідання свідків, чи експертів (год. 1 ст. 160 ЦПК); р) в випадках, коли суд визнає неможливим розгляд у даному судовому засіданні внаслідок неявки когось із осіб, що у справі, представників, свідків, експертів, перекладачів, пред’явлення зустрічного позову, необхідності витребування нових доказів тощо.; буд) під час встановлення судом участі у процесі неналежною боку (ст. 36 ГПК).

Суд, відкладаючи розгляд справи, призначає день нового судового засідання з урахуванням часу, який буде необхідний виклику осіб, що у справі, чи витребування доказів, що оголошує він з’явився особам під розписку. Не які з’явилися і знову залучені до брати участь у процесі особи про часу нового засідання сповіщаються повестками.

Нове розгляд справи саме його відкладення починається сначала.

Приостановление провадження у делу.

Призупинення виробництва — це припинення процесуальних дій у справі на невизначений срок.

Законом передбачена два виду підстав щодо призупинення провадження у справі: обов’язкове і факультативное.

Випадки обов’язкового призупинення провадження у справі передбачені ст. 214 ГПК:

1) разі смерті громадянина, якщо спірне правоотношение допускає правонаступництво чи припинення існування юридичної особи, що був в деле;

2) у разі втрати стороною дееспособности;

3) у разі перебування відповідача у чинній частини Збройних Сил чи прохання позивача, що у діючої частини Збройних сил;

4) неможливості розгляду цієї справи до дозволу іншої справи, аналізованого у цивільному, кримінальному чи адміністративному порядке.

Перелік підстав щодо обов’язкового призупинення провадження у справи є исчерпывающим.

Стаття 216 ЦПК встановлює і продовжити терміни призупинення провадження у делу.

У нещасних випадках, передбачених пп. 1 і 2 ст. 214 ЦПК, терміном призупинення буде час до визначення правонаступника вибулого особи чи призначення недееспособному липки представника: у разі, передбачених п. 3 ст. 214 ЦПК, — до припинення перебування боку у складі Збройних Сил; у разі, передбаченому п. 4 ст. 214 ЦПК, — до вступу до законну силу рішення, вироку, визначення, постанови суду України або винесення постанови у справі, оскільки він розглядався в адміністративному порядке.

Відповідно до ст. 215 ЦПК провадження у справі то, можливо (факультативно) припинено случаях:

1) перебування боку у складі Збройних Сил на дійсною термінової військової служби чи залучення її до виконання будь-якої державної обязанности;

2) перебування боку в тривалої службової командировке;

3) перебування боку в у лікарняному закладі або за наявності в неї захворювання, яка перешкоджає явку до суду й підтверджується довідкою медичного учреждения;

4) розшуку відповідача у разі, передбачених ст. 112 ГПК;

5) призначення судом экспертизы.

У таких випадках призупинення проводиться у разі справі виробництва до припинення перебування боку у складі Збройних Сил, до закінчення виконання нею державної обов’язки, до повернення з службової відрядження, до виписки із лікувального закладу чи закінчення захворювання, до розшуку відповідача чи до закінчення дій зі виробництву експертизи (п. 2 ст. 219 ГПК).

На рішення суду чи судді про призупинення провадження у справі можна подати приватна скарга чи принесений протест (ст. 217 ГПК).

Провадження у справі відновлюється після усунення обставин, викликали його призупинення за заявою осіб, що у справі, чи з ініціативи судна, чи судді. При поновлення виробництва суд чи суддя викликає осіб, що у справі, загальних основаниях.

Окончание справи без винесення судового решения.

Зазвичай, розгляд громадянського справи закінчується винесенням рішення. Проте під час розгляду справи виявляються обставини, при наявності що у силу закону провадження у справі закінчується без винесення рішення: припинення провадження у справі (ст. 219 ЦПК) і залишення заяви без розгляду (ст. 221 ЦПК). Відповідно до ст. 213 ЦПК провадження у справі припиняється, если:

1) справа заборонена розгляду в судах;

2) зацікавленою особою, що звернулося до суду, не дотримано встановлений для цієї категорії справ порядок попереднього позасудового розв’язання спору та можливість застосування цієї порядку утрачена;

3) є що набрало чинності в чинність закону, винесене в спорі серед тих ж сторонами, про те саме предметі і з тих ж підставах рішення арбітражного суду чи рішення суду ухвалення відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторон;

4) позивач відмовився від иска;

5) боку уклали мирову угоду і це затверджено судом;

6) відбулося рішення товариського суду, прийняте межах його компетенції, в спорі між тими ж сторонами, про те саме предметі і з тих ж основаниям;

7) між сторонами укладено договори про передачу цієї суперечки на дозвіл третейського суда;

8) по смерті громадянина, що був однієї зі сторін у справі, спірне правоотношение передбачає правопреемства.

Перелік підстав припинення провадження у справи є вичерпним й незаперечна расширительному толкованию.

Підстави припинення провадження у справі можна розділити втричі группы.

Перша група — це підстави, які свідчать, що з зацікавленої особи був права звернутися у суд заяву було помилково прийнято. Якщо це були виявлено під час судового розгляду, то подальше провадження у справі підлягає припинення (пп. 1, 2, 3, 6, 7 ст. 219 ГПК).

Друга ж група підстав пов’язані з реалізацією розпорядчих прав сторін, які перешкоджають подальшому продовження процесу з даному конкретному справі (пп. 4, 5 ст. 219 ГПК).

Третю групу підстав залежною ні від розсуду, ні від дій суду, сторін (п. 8 ст. 219 ГПК).

Інститут припинення провадження у справі поширюється і справи неискового производства.

Провадження у справі припиняється ухвалою чи судді. Якщо виробництво припинено внаслідок непідвідомчості справи суду, суд чи суддя зобов’язаний вказати, як і орган варто звернутися заявнику (год. 1 ст. 220 ГПК).

Відповідно до ст. 221 ЦПК заяву залишається без розгляду, если:

1) зацікавленою особою, що звернулося до суду, не дотримано встановлений для цієї категорії справ порядок попереднього позасудового дозволу справи і можливість застосування цієї порядку не утрачена;

2) заяву подано недієздатною лицом;

3) заяву від імені зацікавленої особи подано обличчям, які мають повноважень ведення дела;

4) у виробництві цього самих або іншого суду є справу з спору між тими ж сторонами, про те саме предметі і з тих ж основаниям;

5) боку, не які просили про розгляді справи в самісінький відсутність, не з’явилися без поважних причин по вторинному виклику, а суд зовсім не вважає можливим дозволити справу з наявних у справі материалам;

6) позивач, не просив про розгляді справи в самісінький його відсутність, не з’явився на суду з вторинному виклику, а відповідач не вимагає розгляду справи з существу.

Підстави залишення заяви без розгляду для справ позовної продукування є вичерпними. Для справ, які розглядають у порядку особливого виробництва, передбачено іще одна випадок залишення заяви без розгляду. Відповідно до ст. 246 ЦПК у цьому (особливому) виробництві виникає спору на право, підвідомчий суду, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює зацікавленим особам, що вони мають право пред’явити позов загальних основаниях.

Передбачені законом випадки залишення заяви без розгляду можна розділити втричі труппы.

До першої групи ставляться обставини, які свідчать про недотриманні позивачем чи заявником для позову (заяви) встановленого порядку пред’явлення (пп. 1, 2, 3, 4 ст. 221 ГПК).

До другої групи ставляться обставини, пов’язані з неявкою в судове засідання сторін (пп. 5, 6 ст. 219 ГПК).

До третьої групи ставляться обставини, вказаних у ст. 246 ЦПК, які засвідчують об'єктивної неможливості розглянути заяву до цього процесу з прямого заборони закону. Йдеться ситуації виникнення спору на право у процесі розгляду справи в самісінький порядку особливого виробництва. І тут суд зобов’язаний роз’яснити зацікавленим особам їх право пред’являти позов загальних підставах, а залежить від порядку особливого виробництва залишає без рассмотрения.

Провадження у справі у разі залишення заяви без розгляду закінчується винесенням визначення. У цьому вся визначенні суд чи суддя зобов’язаний вказати, як усунути перелічені в ст. 221 ЦПК обставини, що перешкоджають розгляду дела.

Після усунення умов, що послужили підставою для залишення заяви без розгляду, зацікавлена обличчя вправі знову звернутися у суд із заявою загалом порядке.

Суд клопотанням позивача чи відповідача скасовує свою ухвалу про застереження заяви без розгляду з підстав, зазначених у пп. 5 і шість ст. 221 ЦПК, якщо боку представлять докази, що підтверджують поважність причин відсутності в судовому заседании.

На рішення суду про відмову у задоволенні такого клопотання можна подати приватна жалоба.

Інститут припинення провадження у справі і залишення заяви без розгляду застосовуються як із розгляді справи в самісінький суді першої інстанції, і під час перегляду судових постанов в касаційному порядку й у порядку судового надзора.

Припинення провадження у справі і залишення заяви без розгляду відрізняються одна від одну немов з таких підстав, і по процесуальним последствиям.

Залишення заяви без розгляду застосовується тоді, коли не можна розглядати до цього процесу, але це причини можна майбутньому усунуті. У результаті залишення заяви без розгляду виключає можливість повторного звернення до суду з такого самого вимозі при усуненні обставин, що послужили підставою для залишення заяви без розгляду. При припинення провадження у справі можливість вторинного звернення до суду по тотожному справі исключается.

Протокол судового заседания.

Протокол засідання одна із основних процесуальних документів. У ньому відбиваються все процесуальні дії, які відбувалися під час судового розгляду. Це своєрідна карта «в історії хвороби » .

Ведення протоколу обов’язково в кожному оскільки він розглядався судом цивільному делу.

Відсутність у справі протоколу засідання тягне у себе безумовну скасування судового вирішення (п. 8 ст. 308 ГПК).

З записів в протоколі можна перевірити, чи судове рішення тим фактам, встановлених під час розгляду, виніс чи рішення той склад суду, що розглядав справа; і навіть зміст пояснень сторін, показів, укладання експерта й т.п.

Заяви про усунення позову, про визнання позову, і навіть про взяття мирової угоди би мало бути занесені до протоколу засідання і підписано відповідно позивачем і відповідачем, а умови мирової угоди — обома сторонами.

Протоколи складаються секретарем у самому судовому засіданні або за скоєнні окремого процесуального дії поза заседания.

протокол має бути виготовлений і був підписаний пізніше наступного дня по закінченні засідання чи скоєння окремого процесуального действия.

Протокол підписується головуючим і секретарем. Усі зміни, поправки, доповнення повинні бьпъ в протоколі оговорены.

Особи, що у справі, й видних представників вправі ознайомитися з протоколом і протягом трьох днів із дні його підписання можуть подати письмові зауваження на протокол із зазначенням допущені у ньому неправильності і неполноту.

Зауваження на протокол розглядає головуючий у разі згоди з моїми зауваженнями засвідчує їх правильність. У справах, аналізованим суддею одноосібно, зауваження на протокол розглядаються їм самим як председательствующим.

Що стосується незгоди головуючого з поданими зауваженнями вони виносяться в руки суду, причому головуючий хоча б один з народних засідателів мали вийти з числа суддів, брали участь у розгляді справи. У необхідних випадках викликаються особи, подали зауваження на протокол. Через війну розгляду зауважень суд виносить визначення про задоволення їх правильності або про їхнє відхиленні. Зауваження у разі долучатимуться до справі. Головуючий, одноосібно рассмотревший зауваження на протокол і згоден із нею, виносить мотивованої постанови про їхнє відхиленні. Зауваження на протокол й ухвала головуючого долучатимуться до протоколу судового заседания.

Зауваження на протокол має розглянути впродовж п’яти днів із дня їх подачи.

3. Постанова суду першої инстанции.

Поняття і різноманітні види судових постанов, суть і значення судового решения.

Суд першої інстанції, розглядаючи і дозволяючи цивільні справи, реалізуючи судову владу, робить безліч процесуальних дій зі застосуванню норм матеріального і процесуального права. Ці дії суду (судді) фіксуються письмово у вигляді судових постанов чи протоколов.

Постанови суду першої інстанції як акти судової влади ЦПК ділить на два виду: рішення арбітражного суду (ст. 191 ЦПК) — постанови суду першої інстанції, яким справа дозволяється сутнісно, й визначення (ст. 223 ЦПК), постанову суду, яким справа не дозволяється по существу.

Після запровадження ЦПК інституту судового наказу (ст. 1251−12 510 в ред. 1995 р.) з’явився третій вид судових постанов, винесених судом першої інстанції. Наказ виноситься внаслідок спрощеного виробництва, в на відміну від судового вирішення не містить мотивованого відповіді по суті розглянутої в состязательном процесі справи. Проте, як і рішення арбітражного суду, наказ відповідає на заявлені кредитором вимоги, не обмежуючись дозволом окремих процесуальних питань, ніж характеризуються визначення суда.

Судебное решение.

Постанова суду першої інстанції, яким справа дозволяється по суті, виноситься у вигляді рішення. Рішення виноситься ім'ям Російської Федерації. Судове рішення — акт правосуддя, результат здійснення судової влади судом як єдиним органом, який має право й у стані брати участь (ст. 118 Конституції РФ) з метою захисту порушених чи оскаржених права і свободи громадян, і организаций.

У рішенні знаходить відбиток також завершення процес (діяльність суду) щодо застосування норм права до конкретних суб'єктам, дослідженого матеріальноправового відносини. Будучи юридичним фактом, винесене судом рішення стає передумовою до виникнення, зміни і припинення безлічі різноманітних процесуальних правоотношений.

Пункт 3 год. 2 ст. 8 ДК РФ відносить рішення, котрі встановили правничий та обов’язки, до підставах виникнення цивільних правий і обов’язків, тобто. розглядає це як юридичний факт. Для спірних матеріальноправових відносин судове рішення стає владним актом-регулятором, з допомогою (з допомогою) якого суд перетворює спірні і приблизні відносини у безперечні і вони справді існуючі. У рішенні суд фіксує обов’язковий, оптимальний варіант поведінки суб'єктів матеріально-правових відносин, обсяг їх правий і обязанностей.

У змісті рішення висвітлюються кілька етапів діяльності суду з застосуванню права: а) виявлення змісту спірного взаємини спікера та приведення їх у стан безперечного (предмет судового вирішення); б) виявлення норми права, під дія котрої підпадає спірне матеріальне ставлення (джерела судового вирішення); у виявляння обсягу правий і обов’язків суб'єктів, встановленого судом правовідносини. За підсумками двох перших етапів судової діяльність у текст рішення входить у суворій відповідності із вмістом застосувань норми права розпорядження суду про терміні і порядок здійснення правомочий і виконання обов’язків сторонами.

Особливості судового вирішення як самостійної різновиду акта щодо застосування норм права визначаються предметом кожного судового решения.

Під предметом судового вирішення відповідно до правилами логіки розуміється то, на спрямована сила, дію. У ролі такої виступають відносини, досліджені судом.

Трансформація предмета судової діяльність у предмет судового рішення як перетворення гаданих і спірних взаємин у справді існуючі режими та безперечні виявляє (показує) сутність судової діяльності, механізм її воздействия.

Отже, предмет судового вирішення — це конкретне материально-правовое ставлення, исследованное судом, ставлення, яке було предметом позову як наверненого в суд вимоги на ділі позовної виробництва, адміністративно-правове ставлення до справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. У справах ж особливого виробництва предметом судового вирішення стають материально-правовые відносини, потенційна спірність яких спонукала зацікавлені особи порушити цивільна справа встановити фактів, мають юридичне значення, чи юридичних станів. Зміст предмета судового вирішення виявляє і підкреслює юридичну природу рішення, механізм його впливу як акта по примусовому застосуванню норм права, визначає об'єктивні і суб'єктивні межі законної сили рішень. Найбільш ж сутність судового рішення, його правова Природа і сила як акта правосуддя, механізм на поведінка суб'єктів матеріально-правових відносин визначаються силою, значенням і змістом норм права, застосованих судом в цілях врегулювання спірних отношений.

Визначення сили та сутності рішення через норму права, застосовану судом, підкреслює роль суду органу судової влади з застосуванню правничий та подзаконность діяльності суду й його постанов, як і того, що ваші стосунки опосередковано, через діяльність суду, регулюються лише правом, рішення не протистоїть нормі права, а підпорядковується ей.

Рішення за певних умов саме наділяється силою закону, тобто. прирівнюється своїми рисами норму чинного права. Проте рішення не стає эрзац-нормой чи нормативно-вспомогательным актом, не діє ні замість, ні паралельно з нормою. Саме собою, у відриві від застосованої норми, яке рішення загальних, ні індивідуальних правил поведінки не устанавливает.

Реалізація розпоряджень суду через рішення полягає в змісті норм, застосованих судом у випадках, як у нормах матеріального права точно не визначено зміст правовідносини, правничий та обов’язки сторін конкретизуються судовим рішенням з огляду встановлених судом обставин. Так було в відповідності зі ст. 80 СК РФ лад і форма надання змісту неповнолітнім дітям визначаються судом з урахуванням угоди батьків, чи відповідно до год. 2 ст. 81 СК РФ розмір аліментних часткою то, можливо зменшений чи збільшений судом з урахуванням матеріального чи родинного стану сторін та інших заслуговують уваги обстоятельств.

Також відповідно до змістом ст. 39, 42 СК РФ суд виробляє розділ майна виходячи з застосованих статей Кодексу з урахуванням угоди подружжів чи сенсом шлюбного договору (контракту). Невиконання зобов’язаними особами розпоряджень суду сприймається як недотримання норми прав, відповідальність зобов’язаного особи й обмежується застосуванням щодо нього санкцій цієї норми. У тих випадках, коли закон передбачає додаткову відповідальність за невиконання рішень суду, це теж має своєю метою примусити до виконання обов’язків, передбачених у застосованої судом нормі. За рішенням стоїть воля государства.

Маючи владною вдачею, рішення обов’язково тим, кому воно адресовано. Реальність виконання рішення є спосіб захисту суб'єктивних правий і метод його виховного воздействия.

Судове рішення виховує громадян, декларуючи норми, яким необхідно підкоритися, наказуючи конкретні правил поведінки, визначаючи форми захисту прав, забезпечуючи захист, гарантуючи здійснення законно отриманих правомочий.

Содержание судового решения.

Рішення суду як процесуальний документ викладається письмово головуючим чи однією з суддів. Текст її має утримувати чітку й вичерпної відповіді сутнісно всіх заявлених сторонами і третіми особами вимог. Рішення має бути переконливо складено і грамотно викладено (ст. 196 ЦПК) в ясних і зрозумілих выражениях[1].

У ввідна частини рішення вказуються час і важливе місце винесення рішення, найменування суду, які рішення, склад суду, секретар судового засідання, прокурор, коли він брав участь у процесі, боку, інші особи, що у справі, й Росії представники, предмет спора.

Описова частину рішення повинна містити свідчення про вимоги позивача (заявника) — стисле вищенаведене викладення її змісту, заперечення відповідача або його самостійні вимоги (зустрічний позов), і навіть вимоги третіх на осіб із самостійними і третіх осіб без самостійних требований.

Якщо позивач у процесі судового розгляду змінив підставу чи предмет позову, збільшив чи зменшив її розмір, про це також має бути зазначено в описової частини решения.

Мотивувальна частину рішення, становить його «фундамент», у ній суд повинен викласти докладно і цілком обгрунтовано своїх висновків сутнісно розглянутої справи. Умовно неї давав можна розділити втричі складові частини: а) фактичні обставини, встановлені судом; б) аналіз доказів, у яких суд засновує наявність встановлених обставин, і навіть аналіз доказів, якими не прийнято докази, представлені особами, що у справі; в) юридична кваліфікація, тобто. визначення правовідносини сторін і ссыпка на закон, яких вони регламентируются.

Під час упорядкування рішення судам необхідно дотримуватися послідовність, встановлену в ст. 197 ЦПК, з урахуванням постанов Верховного Судна РФ[2].

У разі визнання позову відповідачем в мотивувальної частини рішення має зазначене тільки визнання позову і прийняття її судом.

Рішення обгрунтовується лише доказами, дослідженими в судовому засіданні. Суд немає права залучати до обгрунтування рішення матеріали, які було розглянуто у судовому засіданні (год. 2 ст. 192 ГПК)[3]. Якість рішення, його обгрунтованість залежить від повноти зібраних доказів, і навіть точності висновків суду про факти, обставин, про змісті правоотношений.

Юридична кваліфікація рішення може містити лише посилання закон, яким суд керувався до розв’язання справи, і навіть то, можливо розгорнутої, тобто., крім найменування нормативного акту й відповідного номери статті, суд може тлумачити зміст закону стосовно конкретним обставинам. У необхідних випадках припустима посилання постанови Пленуму Верховного Судна РФ, містять роз’яснення з питанням застосування тій чи іншій норми права[4]. Юридична кваліфікація характеризує зв’язок рішення з застосованої судом нормою права. Посилання на статтю нормативного акта робить очевидною як правоприменительную функцію суду, і правозастосовний характер судового вирішення, вона підкреслює законність судової роботи і судового решения.

Рішення в справі про розірвання шлюбу може лише з ввідна і резолютивній частин. Така зміна ст. 197 ЦПК цілком закономірно й відповідає змісту ст. 23 СК РФ, що передбачає, що за наявності згоди подружжя на розірвання шлюбу суд розриває шлюб без з’ясування мотивів розлучення. Проте, якщо разом із дозволом питання про розірвання шлюбу суд розглядав вимоги вихованням дітей, про поділ майна або про стягнення аліментів, то мотивувальну частину рішення має бути складена, у ній має бути висновок суду з кожному з заявлених требований.

Рішення остаточно дозволяє справа, тому його резолютивну частина повинна містити вичерпні висновки, які з встановлених судом фактичних обставин дела.

У ньому чітко й конкретно має бути сформульовано, що став саме ухвалив суд, як у початкового заявленому позову, і по зустрічному вимозі, коли вона заявив (ст. 132 ЦПК), хто які конкретні дії й у користь повинен зробити, який зі сторін визнано оспорюване право. 5] Резолютивну частина повинна містити вказівку щодо розподілу судових витрат, терміном і Порядок оскарження рішення. При відмову заявлених вимогах в цілому або частково слід точно вказати, кому, щодо когось і у яких отказано.

Там, коли рішення підлягає негайному виконанню чи суд встановить необхідність цього (ст. 210, 211 ЦПК), з тексту резолютивній частині цього має зазначене. По позовами про визнання, при задоволенні позову суд зобов’язаний вказати й у резолютивній частині перелік і зміст правових наслідків, які тягне у себе реалістичне. Наприклад, анулювання актової записи реєстрації має бути вироблено при визнання шлюбу недействительным.

ЦПК 1964 р. не передбачав розподілу рішень суду на види на відміну у вир світової практики, яка собі такий розподіл допускає. У процесуальному законодавстві ряду розвинених країн існують такі види рішень: умовні, проміжні, часткові і заочні. Чинна судова практика знає деякі випадки винесення умовних решений.

У багатьох країн допускаються умовні рішення, проміжні, часткові і заочные.

Верховного суду належить до цієї практиці негативно і у своїх постановах підкреслює, що рішенням Господарського суду суперечка між сторонами повинен бути дозволено остаточно. Забороняється у вирішенні визначати обов’язки відповідача під умовне здійснення вторинних дій із боку позивача або настання (ненастання) будь-яких обставин. Суд зобов’язаний вирішити суперечку з правового стану сторін у момент судового розгляду. Наприклад, підлягає скасуванню рішення, у якому виселення відповідача поставлено залежність від надання йому житлової площі районної адміністрацією. Умовне рішення тягне у себе невизначеність взаємин держави і змушує суди вкотре повертатися до розгляду раніше вирішеного спору визначення, настали або настали події чи скоєно або скоєно дії, вказаних у першому рішенні. Вважають, що цього правила не порушує зміст тексту ст. 687 ДК РФ, згідно з якою «за рішенням суду наймачу може бути наданий термін трохи більше роки усунення їм порушень, що послужили підставою для розірвання договору найму житлового приміщення». Якщо відповідач не виконає рішення суду, то договір найму не розривається виходячи з виконання цього рішення, а «суду з повторному зверненню наймодавця приймають рішення про розірвання найму житлового приміщення», яке виконується звичайному порядку за загальним правилам исполнения.

Не є умовними і ті рішення, у яких при присудження майна в натурі суд вказує у вирішенні вартість майна, яка мусить бути стягнена з відповідача, якщо виконанні рішення присудженого майна у наявності бракуватиме (ст. 200 ЦПК). У резолютивній частині рішення, якщо суд зобов’язує відповідача зробити певні дії (ст. 201), позивач має право провести такі дії з допомогою відповідача. Рішення, в яких передбачений альтернативний порядок виконання, іноді називають альтернативними на кшталт альтернативних зобов’язань, але самостійного виду де вони составляют.

Переказ резолютивній частині закінчується зазначенням значно оскарження: як і суд, у який термін, куди і хто приносить скаргу чи протест.

Требования, які пред’являються судовому решению.

Законність і обгрунтованість — основні вимоги, які пред’являються судового вирішення (ст. 192 ЦПК). Законні й цілком обгрунтовані рішення забезпечують конституційне декларація про судову захист, правопорядок в держави не виконують завдання воспитания.

«Суд зобов’язаний вирішувати справи з урахуванням федеральних законів РФ та інших нормативних правових актів, щоб гарантувати кожному декларація про судову захист його права і свободи. Відповідно до год. 1 ст. 15 Конституції РФ Конституція має вищу юридичної чинності й пряму юридичну дію. Відповідно до цим конституційним становищем судам слід оцінювати зміст закону чи іншого нормативного правового акта, регулюючого аналізовані судом правовідносини, і всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію Російської Федерації як акта прямого действия"[6].

Іноземне право застосовується судом у разі, певних законом чи міжнародними угодами (ст. 10 ТОК). За відсутності закону, регулюючого спірне ставлення, суд застосовує закон, регулюючий подібні відносини, а за відсутності такого закону суд виходить із загальних став проявлятись і сенсу російського законодавства. Не може бути визнаний законним рішення, у тому випадку, коли суд правильно застосував закон до розв’язання спору сутнісно, але порушив процедуру розгляду діла чи лад і форму постанови рішення. Відповідно до процесуальному законодавству незаконним можна вважати рішення, виносячи яке суд зовсім не застосував закону, що підлягає застосуванню, чи застосував закон, не підлягає застосуванню, чи неправильно витлумачив закон (ст. 307 ГПК).

Порушення чи неправильне застосування норм процесуального права є й підставою скасування рішення за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішенню справи з существу.

Рішення підлягає скасуванню, якщо її винесенні було зроблено порушення, передбачене ст. 308 ГПК.

Законність рішення, зазвичай, перевіряється за змістом мотивувальній частині рішення, у якій зафіксована юридична кваліфікація досліджених судом правоотношений.

З вимог ст. 192 ЦПК рішення вважатимуться законним у цьому разі, як його винесено при точному дотриманні норм громадянського процесуального правничий та у повній відповідності до нових норм матеріального вдачі, які підлягають застосуванню до досліджуваного судом правоотношению, чи грунтується на застосуванні у необхідних випадках закону, регулюючого подібне ставлення, або виходить із загальних став проявлятись і сенсу законодавства (ст. 10 ЦПК, год. 1 ст. 6 ГК).

Обгрунтованим рішення вважається тоді, як у ньому відбиті мають значення для цієї справи факти, підтверджені перевіреними судом доказами, задовольняючими вимогам закон про относимости і допустимості, чи загальновідомими обставинами, не які потребують доведенні (ст. 49, 53−56 ЦПК), і навіть тоді, як його містить вичерпні висновки суду, які з встановлених фактов.

Рішення виноситься відразу після розгляду справи з суті на кімнаті для нарад (ст. 203 ЦПК). Дорадча кімната забезпечує суддям спокійну обстановку до роботи, захищає їхню відмінність від безпосереднього стороннього впливу у момент винесення рішення, підкреслює незалежність судей.

Рішення має бути ухвалено суддями, які розглядали справа з початку остаточно. На цьому загальне правило випливають такі обов’язкові умови: а) неприпустима заміна однієї з суддів у процесі судового розгляду; б) кожен із суддів, постановляющих рішення, може бути знайомий із усім справою і у його розгляді з початку до конца.

Що стосується заміни однієї з суддів, брали участь у розгляді справи, розгляд має вироблятися від початку (ст. 146 ГПК).

Питання, разрешаемые під час винесення рішення, дозволяються суддями по більшості голосів, хто б вправі утриматися від голосування. Головуючий голосує останнім. Під час ухвали рішення один суддя неспроможна утриматися від подачі свого голосу. Суддя, не згоден з думкою двох інших, може викласти свою незгоду в так званому «окремій думці», яке прилучається до діла (ст. 16 ГПК).

Якщо хтось із що у розгляді справи суддів брав участь у її винесенні, але з зміг підписати рішення (раптово помер, важко захворів), не та справа не розглядається наново, а після двох підписів суддів робиться обмовка про причини відсутності третьої підписи. У виняткових випадках по особливо складним справам рішення то, можливо винесено лише у резолютивній частині. Упорядкування мотивованого рішення може бути відкладено терміном трохи більше трьох днів, але резолютивну частина суд повинен оголосити у цьому ж засіданні, у якому закінчився розгляд справи (ст. 203 ЦПК). Справа щодо суті вирішується й мотиви рішення обумовлюються у тому судовому засіданні. Відповідно до принципом безпосередності (ст. 146 ЦПК) обов’язково оголошується резолютивну частину рішення, вона підписується всім складом суду й прилучається до діла. Поруч із оголошенням резолютивній резолютивній частині судового рішення суддя має повідомити день, починаючи від якого особи, що у справі, і їхні представники можуть ознайомитися з мотивувальній частиною рішення. З цієї ж моменту рішення вважається остаточне і нею можна подати касаційну скаргу. Список використаної литературы.

1. Конституція РФ, прийнята на всенародному голосуванні 12 грудня 1993 р., набула чинності 25 грудня 1993 г.

2. Цивільний кодекс Російської Федерації (частини перша й інша). Зі змінами і доповненнями за станом 1.01.2002 г.

3. Цивільний процесуальний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. (у редакції на 28 квітня 1993 р.). Зі змінами і доповненнями станом на.

1.01.2002 г.

4. Основи Цивільного законодавства Союзу і республік від 31 мая.

1991 р. Федеральним законом від 30 листопада 1994 р. N 52-ФЗ встановлено, що з початку 1995 на території Росії не застосовуються розділ I, розділ II, і голова 8 Основ громадянського законодавства Союзу і республік. Відповідно до Федеральним законом від 26 січня 1996 р. N 15-ФЗ справжні Основи застосовуються остільки, оскільки де вони суперечать частині другій Цивільного кодексу Російської Федерации.

5. Афанасьєв К.С. «Словник юридичних термінів», М. 1999 г.

6. Бусленко Н.І. Юридичний словник-довідник. — Ростов-на-Дону:

«Фенікс», 1996. 544с.

7. Цивільний процес. Мусін В.А. М. 2001.

8. Громадянське право, (під редакцією Ю. К. Толстого і О.П. Сергєєва). СПб.

1996. ———————————;

[1] Постанова Пленуму Верховного Судна Російської Федерації від 25 листопада 1996 р. № 10 (Збірник постанов пленумів Верховних Судів по цивільних справах. М.: Спарк, 1997. З. 190).

[2] Постанова Пленуму Верховного Судна РРФСР про судове рішення від 26 вересня 1973 р. зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Судна РРФСР від 20 грудня 1983 р. № 11 у редакції постанови Пленуму Верховного Судна Російської Федерації від 21 грудня 1993 р. № 11 і постанови Верховного Судна Російської Федерації від 26 грудня 1995 р. № 9 (Збірник постанов Пленумів Верховних Судів СРСР і РФ. М" 1997. З. 184). [3] Рішення, яка відповідає вимогам ст. 192 ЦПК, підлягає скасуванню (Бюлетень Верховного Судна РФ. 1994. № 4. З. 10).

[4] Жуйков В. М. До питання судової практиці як джерело права. У рб.: «Судова практика як джерело права» / Під ред. Б. М. Топорнина. М.:Институт держави й права РАН, 1997. З. 20.

[5] У рішення суду про позбавлення нас батьківських прав має бути вказано, кому передається дитина виховання: іншому батькові чи матері, органу опіки і піклування чи опікунові (попечителю), коли він вже призначений в установленому порядку (постанову пленуму Верховного Судна РФ від 27 травня 1998 р. № 10 // Російська газета. 1998. 10 июня).

У рішенні в справам в суперечках вихованням дітей у резолютивній частині рішення потрібно зазначити право обов’язок батька, проживаючого окремо від дитини, брати участь у його вихованні і після розірвання шлюбу (постанову пленуму Верховного Судна РФ від 27 травня 1998 р. № 10).

[6] Постанова Пленуму Верховного Судна Російської Федерації від 31 жовтня 1995 р. № 6 «Про деякі питання застосування судами Конституції Російської Федерації під час здійснення правосуддя» // Бюлетень Верховного Судна РФ. 1996. № 1. З. 3.