Аэростаты замінять телевізійні вежі

Аэростаты замінять телевізійні башни

Андрей Барановский Когда треба був у максимально стислі терміни ліквідовуватимемо наслідки аварії на Останкінської телевежі, то згадали про прив’язних аеростатах, які у сформованій критичну ситуацію міг би послужити ретрансляторами. Згада-те згадали. Але аеростатів, здатних виконувати зазначені функції, в той момент Росії був. Хоч і створенням, на щастя, вже займається Російське воздухоплавательное суспільство (internet.

Оно працює що з Інститутом проблем передачі РАН над проектом бездротового аэростатной радіомережі (БАРС), аеростат якій у змозі підняти базову станцію на висоту 400 м. Перші випробування виготовленого воздухоплавательным центром «Авгуръ «аеростата УАН-400 1999 р. пройшли успешно.

В Росії і близько там роботи з передачі радіосигналів з прив’язних аеростатів, розташованих в розквіті 2−3 км (використовувалися аеростати загородження і спостереження), велися ще 30-х роках. До цих висот, і по сьогодні не доросли наземні споруди, використовувані як платформ для різноманітних передавачів, і ретрансляторов.

Но в передвоєнні, військові й перші повоєнні роки радіоапаратура була важкої, а передавати посилений сигнал з наземного пункту на висотну антену за більш важкій кабелю взагалі уявлялося нереальним. Матеріали й системи орієнтації, використовувані у ті далекі роки, собі не дозволяли аэростатам перебувати на заданої висоті багато місяців, як цього потребує безперебійна связь.

Однако в блокадному Ленінграді на аеростаті було порушено передавач, транслировавший виконання легендарної VI симфонії Дмитра Шостаковича. І на наступні роки військові зв’язківці неодноразово використовували малообъемные аеростати на підйом легких антенних пристроїв на невелику высоту.

В 60-ті роки настала ера космічних супутників зв’язку. Не доводиться це забувати про величезної вартості виведення апаратури на орбіту, а за необхідності в покритті території радіусом 90−200 км космічні платформи, і зовсім виявляються неэкономичными.

Поэтому фахівці знову згадали старі добрих аеростатах. У у середині 60-х років було створено спеціалізоване підрозділ Westinghouse — ТСОМ (Tethered Communications — прив’язні комунікації). Ця корпорація, нині самостійна, і з сьогодні одна із світових лідерів з розробки, виробництві й використанні прив’язних аэростатических комплексів связи.

TCOM займалося удосконаленням телефонному зв’язку в важкодоступних районах Південної Америки. У ньому було виготовлений аеростат обсягом понад 14 000 м3, що забезпечував телефонну зв’язок для 2700 абонентів, ретрансляцію телевізійного і радіосигналу. У цьому Витрати створення і експлуатацію проти наземними кабельними засобами було знижено більш як удвічі. Ефект виявився таким великим, що системи TCOM і Westinghouse знайшли використання у США, та був ще 17 країн світу. Наприклад, з аеростата М71 було організовано телевізійне мовлення територію Куби антикастровского телеканалу їм. Хосе Марти.

В СРСР також велися, щоправда, на папері, подібні і ще більше масштабні проекти. У 1963 р. були вперше опубліковані матеріали про аэростатной ретрансляційної станції, запропонованої Київським громадським конструкторським бюро по повітроплаванню. Система являла собою прив’язний аеростат з жорсткою монококковой оболонкою обсягом 220 000 м3. Робоча висота — понад 9 км. Джерелом енергії служила бортова електростанція. Крім унікальної технології виготовлення оболонки розробили спеціальний кабель-трос, що з окремих ланок. Але, на жаль, цьому проекті, попри високі в експертних оцінках, не був осуществлен.

В початку 1970;х років у надрах NASA на замовлення ВПС США почалося створення принципово нового привязного аеростата без троса з навігаційної системою та рухової установкою повернення оболонки аеростата в вихідну точку. Робота над проектом (названим HASPA) аеростата вантажністю від 500 до 2000 кг безрезультатно велася до кінця холодної войны.

Однако цей задум вражає простотою і розмахом одночасно: в розквіті 20−25 км швидкість вітру значно менше, ніж у нижчих або як високих шарах атмосфери. Це пропонувалося використовувати при виведення ж на таку висоту величезної оболонки (від 100 до 500 тис. м3), оснащеною двигуном і невичерпним джерелом енергії (сонячні батареї), яка б цьому стратосферному чудо-дирижаблю боротися з вітром і терпіти апаратуру зв’язку. Уся система загалом могла зайняти проміжне становище між космічними супутниками і прив’язними аэростатами связи.

Уолл-стрит звернув увагу до проект HASPA. Було створено компанія Sky Station International, яка за лічені місяці відкрила свої відділення в Франції, Італії, Бразилії, Аргентині, Кенії, Алжирі та Нігерії. І це не випадково. Адже компанію очолює колишній держсекретар США Олександр Хейг, проте перелічені вище країни представлені у раді директорів компанії колишніми високопоставленими дипломатами. Проект можна було б вважати суто дипломатичним, але те що, що генеральним підрядчиком у проекті з 1998 р. виступає Lockheed Martin.

В Європі подібними роботами займаються дві компанії. Advanced Technologies Group (ATG) запропонувала проект Strat Sat, а легендарний повітроплавець Пер Линдстранд, закликавши під свої прапори безліч європейських університетів і Європейське космічне агентство (ESA), розробляє проект HALE (High Altitude Long Endurance — довгостроковий висотний політ). Обидва проекту претендують в ролі общеевропейских.

В на відміну від американських колег європейці публікують деякі технічні подробиці. Strat Sat — це майже класичний напівм'який дирижабль з X-образным оперенням. Довжина — 232,7 м, діаметр — 60 м, обсяг — 429 777 м3, у своїй його вантажопідйомність становитиме 1000 кг, а тривалість польоту на висоті 20 км — ціла пятилетка!

.

БАРС в полете Грузоподъемность аеростата Линдстранда 600 кг, його двухлопастной гвинт діаметром 17−20 м отримує енергію не від системи сонячних батарей загальної потужністю 400 кВт. У фінансуванні бере участь концерн DASA (Daimler Chrysler Aerospace AG). Вже розроблена система зберігання енергії в паливних батареях (fuel cells). Електрика, що виробляється сонячними батареями, розкладає воду на водень і кисень, що під тиском вступають у балони. А ночами ці складові згоряють в двигуні, поповнюючи запаси води на борту.

Получается, що перспективи в аэростатных ретрансляторів є, роботи ведуться, але з’явиться вибір продуктів цього, поки що невідомо. У всякому разі, аеростати замінять телебашти над нинішньому году.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.