Хімік, електризатор, дисидент

Химик, электризатор, дисидент

Хасапов Борис.

Дело у цьому, що він самоук і за всієї геніальності і мудрості у відсутності систематичного освіти.

Но таке утворення було в Джозефа Прістлі (13.03.1733 — 6.02.1804), хоча життя його соратникові була неспокійною, складною і суперечливою. Він народився Англії невеличкий селі біля міста Лідс. Його батько — бідний сукнороб — було прогодувати свою нечисленну сім'ю, тому Джозеф виховувався у дядька, де крім занять у шкільництві навчався філософії і тлумаченню біблії у місцевого пастора. Самостійно осягнувши ази теології, він читав проповіді в незалежної від англіканської церкви протестантській громаді, що дозволило Прістлі надалі отримати вище теологічне освіту у духовної Академії міста Девентри. Там крім богослов’я він вивчав філософію, природні науки (зокрема фізику), і навіть дев’ять мов — французький, італійський, латинський, німецький, давньогрецький, арабський, сірійський, халдейский і давньоєврейську.

По закінченні Академії в 1755 року вона є пастором в Саффолке. Маючи своя особлива погляд на релігію, Прістлі ні згоден із вченням англіканській церкві і різко критикував її. Це відновило проти церковних ієрархів, і Прістлі заборонили читати проповіді. Довелося вишукувати іншу джерело коштів для існування. Так було в 1761 року Прістлі стає викладачем мов в Уоррингтонском університеті. Саме там у вільний від викладання короткий час він прослухав курс хімії, відвідував лекцій з фізики та інших природничих наук. Тоді ж Прістлі ознайомився із новими роботами Ньютона.

Уже в тридцятирічному віці Дж. Прістлі вирішує самостійно зайнятися експериментальними розробками області хімії, фізики та, зокрема, електрики. Під час одній з поїздок до Лондона Прістлі знайомиться з великою американцем Б. Франкліном, який пропонує йому написати монографію з історії електрики [2].

В 1767 року монографія «Історія життя та сучасний стан електрики з самостійними дослідами Джозефа Прістлі» скінчилася. Книжка мала успіх і до 1775 року вийшов у Лондоні четвертим виданням. За цю роботу автор удостоївся звання почесного доктора Единбурзького університету, однією з випускників якого згодом став Д. К. Максвелл.

Нам вже відомо, що Прістлі грунтовно вивчив роботи творця закону всесвітнього тяжіння І. Ньютона, але до чого тут електрику? Адже Ньютон їм майже займався! Спробуємо відповісти питанням словами Прістлі, сказаними, щоправда, за цілком інакшим приводу: «Найбільш винахідливі і тонкі експериментатори, у сенсі цього терміну, ті, що дають повний простір своєму невгасимому уяві і відшукують зв’язок між найбільш віддаленими поняттями. Навіть коли ці зіставлення віддалених понять грубі і химеричны, вони можуть принести іншим щасливий випадок для великих і важливих відкриттів, до яких будь-коли додумалися б розважливі й боязкі уми» [5]. Аж ось можна проілюструвати цій заяві.

Исаак Ньютон, визначивши, що сили взаємодії між двома масами назад пропорційні квадратах відстаней з-поміж них, не зупинився у цьому. Як і кожен глибокий учений, він розглядає можливість вирішення питання на разі, якби, наприклад, планети Сонячної системи були всередині порожніми, тобто зовні оболонка, а всередині порожнеча. Вироблені їм розрахунки доводять, що систему поводитиметься оскільки ніби маси цих планет зосереджені у тому центрі. Отже, й у разі закон дотримується [3].

Казалось б, всі випадки застосовності закону всесвітнього тяжіння перевірені. Але те і велич таких людей, що намагаються перевірити дію законів й у неймовірних, здавалося б, випадках.

.

Например, було б дотримуватися закон всередині пологого кулі? Припустимо, є якась маса всередині пустотілої Землі. Куди і з яким силою вона буде притягатися? Математичні міркування Ньютона ілюструє креслення (рис. 1), де зображено кульової шар (для простоти вказано лінією окружності) дуже малої товщини і певної щільності. Поклавши, внесена всередину маса перебуває у точці А. Тоді з цього масу діятимуть сили тяжіння від усіх точок кульового шару. Якщо опустити однакові тілесні кути з точки На поверхню кульового шару і в будь-які супротивники, вийде, що у більш віддалений ділянку тяжіння мусиш і велика площа кульового шару, отже, і велика маса. Повіримо розрахунках Ньютона, відповідно до яких будь-якій точці пологого простору будь-який планети, схожою на шкаралупу, будь-яка маса володітиме НЕВАГОМІСТЮ. Невіруючих відсилаємо до «Курсу фізики», наприклад О. Д. Хвольсона.

Эти висновки, звісно, були добре відомі Дж. Прістлі. І коли Б. Франклін запропонував то 1766 року повторити досвід з зарядженої металевої коробкою і корковим кулькою, який притягувався іззовні і не притягувався всередині її, Прістлі зауважив: «Чи не можна зрозуміти з цього досвіду, що електричне тяжіння підпорядковується до того ж закону, як і тяжіння, тобто змінюється назад пропорційно квадратах відстані. Адже легко довести, якби Земля являла собою порожнисту оболонку, то тіло, яка була в ній, не притягалося б не лише до з його сторін» [4]. Отже, виходячи з досвіду Франкліна й подальших своїх дослідів Прістлі може бути першим сформулював закон, який одержав згодом назва «закон Кулона». Саме це спосіб вибере невдовзі Р. Кавендиш для перевірки дії електричних зарядів і переконається у його справедливості, хоча й опублікує результат. Нагадаємо, що це відбувалося набагато раніше початку дослідів Кулона.

Занимаясь питаннями електрики і повторюючи майже всі досліди попередників для написання його власної історії, Прістлі також робить низку досить багатообіцяючих спостережень. Він лише встановлює, що наелектризоване тіло, якщо внести їх у полум’я, швидко втрачає заряд, а й відкриває, що графіт і скло є провідниками.

В прозорливості Прістлі як електрика переконуєшся з зауважень у його книзі «Історія електрики». У розділі «Запитання і відповіді натяки, ставлять метою сприяти подальшим відкриттям у сфері електрики» він прямо свідчить про необхідність розробки такий теми, як «чи пов’язана рідина, від якої залежить електрику, взагалі з будь-якими функціями тваринного тіла? Як пульс наелектризованого людини стає більш енергійним, а перспирация (тобто виділення поту. — Б.Х.) — посилюється?» [5].

Несомненно, ця підказка призначалася якомунибудь фізіологу рівня Гальвани.

В той час Дж. Прістлі вважається однією з найбільших у сфері хімії, наполегливо исследовавшим гази, до їхнього складу. Він відразу відкрив кисень, виконав перші досліди по фотосинтезу рослин. Він також першим зауважив, що у сонячному світлі рослини розкладають вуглекислий газ, виділяючи кисень, а вуглець використовують на будівництво своїх клітин — росту рослин.

Многие не знають, що до цього часу користуємося винаходом Прістлі - газованою (сельтерской) водою. Саме це винахід їй вручена вища нагорода лондонського Королівського суспільства медаль Копли.

Чрезвычайно важливим у розвиток науки було пристлиевское винахід способу електричного розряду через гази. На рис. 2 зображено опущена в склянки зі ртуттю вигнута скляна трубка, до котрої я подводилось харчування від електричної машини з лейденскими банками. Розряд відбувався трубці через досліджуваний газ між стовпчиками ртуті в точках Проте й У. Здається, настільки просте пристосування дозволяло виробляти підпалювання газів (наприклад, суміші кисню і водню) для реакції вибуху умовах повної герметизації. Таке можна було здійснити, опустивши кінці трубок в воду, але у просторі між Проте й У виступили б пари води, а продуктів реакції можна було б і ні помітити. Що стосується гримучим газом це був б вода, та й багато гази добре розчиняються у питній воді. То справді був прообраз эвдиометра, приладу на дослідження сумішей газів методом электроподжога, який і винайде А. Вольта.

Эвдиометр є толстостенную скляну трубку, розділену за довжиною на частини певної ємності. У верхню запаяну частина эвдиометра впаюються дві платинові дроту, між якими проскакує іскра (рис. 3). Тут вже недалеко і по винаходи двигуна внутрішнього згоряння.

Интуиция вченого призвела до деяким багатообіцяючим дослідам. Ось що пише італійський історик фізики М. Льоцци: «Повторивши ряд дослідів Прістлі, яка має забракнуло терпіння довести їх остаточно, Кавендиш, використавши іскрової розряд повітря, отримав азотистий і азотний ангидриды». Це саме спосіб, з якого ми бачимо сьогодні отримуємо азотні мінеральних добрив. Але, на погляд, тут над терпінні, якого кому-кому, а Прістлі не бракувало.

Отзвуки Великої французької революції докотилися до Англії.. Противник абсолютизму, він привітав ломку старих громадських відносин. Тепер не тільки церква, а й представники правлячого класу в злобі піддали вченого. 10 червня 1791 року англіканська церква оголосила Прістлі єретиком і «соратником диявола». Дисидентів недолюблює навіть хвалена багатовікова англійська демократія. Натовп науськанной черні увірвалася до будинку вченого, але тільки домашні речі, а і обладнання лабораторії зазнали варварському знищення. Будинок підпалений і згорів. Попереджений друзями Прістлі з родиною ледь устиг сховатися. Згоріли книжки, вогонь знищив безцінні рукописи. На рис. 4 показаний зовнішній вигляд лабораторії Прістлі до розгрому. На місці на круглому столику прообраз эвдиометра.

История розпорядилася отже два хіміка, вважалися творцями сучасної хімії, завчасно закінчили свій шлях. Француз Лавуазьє був гильотинирован, а англієць Прістлі змушений був стати емігрантом. Ось що помічає з цього приводу наш видатний співвітчизник і видатний учений К.А. Тімірязєв. «Убивство Лавуазьє справедливо вважається однією з чорних плям на совісті людства, але це блідне тоді як невдалої спробою на вбивство Прістлі. У хвилину загального народного лиха, коли, начебто, все руйнується і бідний грунт йде з-під ніг, могло знайти, звісно, не вибачення, але пояснення і те затьмарення думки і почуття, яке вирішило доля Лавуазьє. Зовсім іншим представляється справа Прістлі. Серед нічим не угрожаемого спокою друзі порядку й поборники релігії нацьковують вуличну чернь на людини лагідного і безневинного, вся провину якої полягала у цьому, що він думав негаразд, як думали тоді правлячі класи». Написані ці слова в 1883 року. Ось і зразок західної демократії [6].

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.