Уголовное право: необхідна оборона і крайня необходимость

1. Які правомірності необхідної оборони ?

2. Що таке мнима оборона ?

3. У чому відмінність необхідної оборони від нагальну необхідність ?

Необхідна оборона.

Кожна особа має декларація про необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені із метою захисту інтересів чи прав особини, Яка захищається, чи іншої особини, інтересів суспільства чи держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (У розділі ст. 15 КК).

Практикою застосування кримінального законодавства та наукою кримінального права винайдено два види умів правомірності.

Заподіяння шкоди в стані необхидної оборони:

1. Умови, що стосуються властивостей нападу;

2. Умови, що стосуються властивостей захисту;

Заподіяння шкоди якщо визнано правомірним, якщо напад був:

а) Суспільно небезпечним — тобто загрожував тяжкими наслідками — у сфері важливих суспільних цінностей — життя, здоров’я, властності, державного керування й т. ін. При цьому напад не обов’язково винен бути злочином, досить й того, що він був реально небезпечним — загрожував тяжкими наслідками.

Звідсі виходить, що необхідна оборона не можлива:

— проти правомірних дій посодових осіб (працівників міліції, судових виконавців й т. ін.), яки не є суспільно небезпечними;

— при нападі неосудного, про що завідомо знає тієї, хто захищаєтсья, інакше — підпавший нападу, має право захищатися за првилами крайньої нгеобхидності;

— при нападу тварин (якщо смердоті нападають сам) й можливо, якщо їхнього направляють власники чи інші люди.

Необхідно оборона не допускється проти того, хто діє в стані необхидної оборони (як й под годину провокації необхідної оборони).

Провокацією необхидної оборони називют таки дії, яки вчиняються із метою викликати у собі напад, щоб потім був можливість дати гідну відсіч (помститися), посилаючись тих, що був змушений оборонятися, тобто перебував у стані необхідної оборони.

За правилами необхідної оборони нападаючий й обороняючий собі (чи інших осіб) ніколи неможуть помінятися місцями.

б) Наявним — тобто вже роспочатим, чи який неминуче винен початися, ось-ось почнется.

Алі стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоді), а також й тоді, коли напад вже закінчився (бо немає потреби в захисті).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 року пояснивши що «…стан необхідної оборони виникає над момент суспільного небезпечного посягання, але й й при наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з’ясування цого необхідно враховувати поведінку нападаючего, зокрема спрямованість умислу, інтенсівність й характер його дій, що дає підставу особі Яка захищається, спримати загрозу як реальну».

в) Якщо напад був дійсним — тобто дійсноїснуючим.

Уявна оборона.

Не дійсний, уявний напад — це наслідок помилки того і не вірно оцінив обставини події заподіяв шкоди тому, хто фактично не нападав. Такий випадок в карному праві називається уявною оборону.

Відповідальность за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, вірішується так:

1. Відповідальність не настає, якщо захисник сумлинно помилялся, тобто при таких обставинах він не міг усвідомлювати своєй помилки.

2. Відповідальність настає на загальних підставах, якщо захисник міг із оцінки обставин події усвидомити свою помилку, якби він був трпохи обачнішим й уважнішим.

3. Відповідальність настає за перевищення між необхідної оборони, якщо заподіяна школа був б такою і за наявності нападу.

Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно та здійснено для захисту від нападу озброєної особини чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення чи якщо особа, Яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, спричиненого суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Перевищення між необхідної оборони, тобто заподіяння тому, хто посягає, шкоди, котра року відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо после скоєння посягання, спрямовані на затримання особини, Яка вчинила напад, й доставлення її відповідним органам влади як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо смердоті були необхідні для затримання й відповідали небезпечності посягання й обстановці затримання злочинця.

Крайня необхідність.

Не є злочином дія, котра хоч й підпадає под ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але й вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини чи інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було б усунути іншими засобами й якщо заподіяна школа є менш значною, ніж відвернута школа (У розділі ст 16 КК).

Заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності не є суспільно небезпечним й не має складу злочину, оскільки таки дії спрямовани на захист более цінних благ та інтересів особини, чи держави.

Крайня необхідність — це це випадок зіткнення двох інтересів, яки в рівною мірою охороняються законом, й в якому зазаради збереження более важливого інтересу, заподіються школа меншому інтересові.

Крайня необхідність — суб'єктивне право кожної людини. Для деяких осіб вона є також й юридичним обов’язком (пожежники, лікарі, працівники МВС). Ці особини помиляюся ухилятись від своїх обов’язків посилаючись на стан крайної необхидності.

Крайня необхідність та Необхідна оборона мают багато загального:

1. заподіяна школа й до того й іншому разі є правомірною;

2. там й там захищаються особисти та громадськи інтереси;

3. кожен із ціх інстітутов є суб'єктивним правом кожної людини.

Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в ознаках:

1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особини, а небезпеку крайньої необхідності - дії людей, сіл природи, тварин, фізіологічні процеси й т. ін.

2. У стані необхідної оборони школа спричиняється нападаючому, а стані крайньої необхідності - непричетним до події третім особам.

3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхидності правомірне лише до того випадку, якщо це був Єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.

4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна школа був меньшою відвернутої. Заподіяна при необхідній обороні школа може бути й більшою ніж відвернута.

5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умів. Відсутність хоча б однієї із ціх виключає стан крайньої необхідності.

6. Згідно з ст. 445 Цівільного кодексу України особа, що заподіяла шкоду в сані крайньої необхідності зобов’язана відшкодувати потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов’язок на особу, в інтересах якої ця школа був заподіяна.

ЗАВДАННЯ 1.

Степанов, почувши вночі, що хтось ходить по горищу його будинку, зарядив рушницю й вийшовши у вікно, крикнув: «Хто там?». Невідомий, сплигнувши з горища, сховався за кут вдома, та був кинувся на Степанова. Останній вистрілив у ньому і убив. Убитим виявився Гусєв, засуджений за кражи.

Це типовий випадок необхідної оборони. Оскільки Степанов не знав не міг передбачити цілей і намірів раніше судимого Гусєва, вона з метою захисту свого помешкання та цивільного захисту свого життя, перестав бути перевищенням заходів необхідної оборони, т. до. Степанов вистрілив по тому, як Гусєв кинувся нею.

Відповідно до зі ст. 15 КК України — Кожна особа має декларація про необхідну оборону.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені із метою захисту.

інтересів чи прав особини, котра захищається, чи іншої особи,.

інтересів суспільства чи держави від суспільно небезпечного.

посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії.

були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення.

посягання.

Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів.

чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно та здійснено для.

захисту від нападу озброєної особини чи нападу групи осіб,.

відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи.

інше приміщення чи якщо особа, Яка здійснює захист, не могла.

внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, спричиненого.

суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту.

характерові посягання.

ЗАВДАННЯ 2.

Повертаючись ночі, Петренко мав проходити через яр. Спускаючись туди, й побоюючись, що у нього можуть напасти, він розкрив складаний ніж. У яру він побачив Орлова і Прохорова, які з роботи. Зіткнувшись із Орловим, Петренко завдав йому удар в груди, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень. Свої дії він пояснив тим, що прийняв Орлова і Прохорова за грабіжників, оскільки раніше у цьому жахливому місці мали місце таке трапляється.

Петренко він припускав, що у яру він має оборонятися, і вірно оцінивши ситуацію, завдав тяжких тілесних ушкоджень Орлову, який фактично не нападав — має місце мнима оборона. Петренко міг передбачити свою помилку, бо завжди людина проходить через яр є грабіжником, і навіть були відсутні дії з боку Орлова загрозливі Петренко. Тому дії Петренко не можна класифікувати як необходимые.

У зв’язку з цим за дії Петренко відповідає загальних підставах, а чи не про перевищення заходів необхідної оборони, — по ст. 101 КК України — Умисне нанесення тяжких тілесних повреждений.

Також Петренко може відповідати по ст. 222 КК України у носіння холодна зброя, т.к. складаний ніж носимый їм має колючо-ріжучий характері і умышлено використовувався Петренко (т.к. спустившись в яр Петренко відразу його розкрив) для ураження живої мети.

Також дії Петренко можна класифікувати по ст. 104 КК України — нанесення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні заходів необхідної обороны.

1. Кримінальний кодекс України.

2. М. Й. Коржанський Уголовне право України; Київ 1996.

3. Науково-практичний коментар Кримінальногокодексу України; ЮРінком; 1997.

4. Практика судів України в кримінальних справах — Київ; 1993.

5. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цівільних справах — Київ; 1995.

6. Alexander Smith 1994 — 1997. Legislation Sources for Windows; Ukrainian law data base. internet.

7. internet — сервер Верховної Заради Украины.