Характер як складова особистості

C про буд е р ж, а зв і е :

1. Поняття характер".

1.1. Визначення характера.

1.2. Характер, суспільні відносини і соціальні группы.

2. Структура характера.

2.1. Зв’язки чорт характера.

2.2. Риси характеру і ставлення личности.

2.3. Акцентуація чорт характера.

3. Природа й вияву характера.

1. Поняття «характер».

1.1. Визначення характера.

У переведенні із грецької «характер" — це «карбування», «прикмета». Справді, характерце особливі прикмети, які набуває людина, живе у суспільстві. Приблизно так, як індивідуальність особистості проявляється у особливостях перебігу психічних процесів (хороша пам’ять, багате уяву, кмітливість тощо.) й у рисах темпераменту, вона виявляє себе й у рисах характера.

Визначаючи поняття можна встановити, що характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і що виявляється у діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведения.

Індивідуальні особливості, що утворюють характер людини, належать до першу чергу волі (наприклад, рішучість чи невпевненість, боязкість) і почуттів (наприклад, життєрадісність чи пригніченість), але у відомої мері і до розуму (наприклад, легковажність чи вдумчивость). Втім прояви характеру є комплексними утвореннями та низці випадків мало піддаються рознесенню по розрядам вольових, емоційних чи інтелектуальних процесів (приміром підозрілість, великодушність, щедрість, злопам’ятність і др.).

1.2. Характер, суспільні відносини і соціальні группы.

Характер виявляє залежність від громадських відносин, визначальних спрямованість особистості человека.

Становлення характеру в умовах включення особистості різні за рівнем розвитку соціальні групи (сім'я, трудовий колектив, приятельська компанія тощо.). Залежно від цього, як відбувається індивідуалізація особистості референтній нею групі і який рівень розвитку міжособистісних взаємин у ній, у підлітка можуть формуватися щодо одного разі прямота, відкритість, сміливість, принциповість, а другому випадках — скритність, брехливість і боягузливість. У колективі високого рівня розвитку створюються найсприятливіші можливості розвитку та закріплення кращих чорт характеру. Цей процес відбувається сприяє оптимальної інтеграції особистості группе.

Знаючи характер людини, можна припустити. як і поведеться у тих чи інших обставин, отже, і давати його поведение.

Отже, знання характеру, як і темпераменту індивіда, є умовою ефективності індивідуального підходи до человеку.

2. Структура характера.

2.1. Зв’язки чорт характера.

Характер людської особистості багатогранний; хоча у ньому можна виділити окремі риси чи боку, але де вони, проте, не ізольовано від одної друг від друга, а є пов’язаними воєдино, створюючи більш-менш цільну структуру характера.

Структура ж характеру знаходять у закономірною залежності між окремими його чертами.

Серед чорт характеру окремі виступають як основні, провідні, що задають загальну спрямованість розвитку відновлення всього комплексу його проявів. Поруч із ними є і другорядні риси, які у одних випадках визначаються основними, а інших можуть гармоніювати із нею. Ось і у житті - нам зустрічаються більш цілісні характери та більш противоречивые.

Існування суцільних характерів зумовлює можливість серед величезного розмаїття характерів виділяти певні їх типи, наділені загальними чертами.

Цілісність характеру виключає повністю його суперечливості: доброта іноді входить у конфлікт за принциповістю, відчуття гумору — з ответственностью.

Риси характеру неможливо знайти ототожнені з переконаннями, поглядами життя та інші особливостями спрямованості особистості. Один добродушний і весела людина то, можливо високоморальним і порядною, а інший — теж добродушний і веселий — та заодно не гребує ніякими, зокрема і нечистоплотними, вчинками задля досягнення своїх целей.

2.2. Риси характеру і ставлення личности.

Проявляючись у діях та вчинках, у цьому, якою мірою активно суб'єкт входить у спільну діяльність, характер виявляється залежним як від змісту діяльності, і від успішного чи неуспішного подолання труднощів, від далеких і ближніх перспектив і досягнення основних життєвих целей.

Отже, найважливіший той час у формуванні характеру — те, як людина належить до навколишньому середовищі перед самим собою — як до іншого. Ці відносини є водночас основою класифікації найважливіших чорт характера.

Характер людини проявляється, по-перше, у цьому, як він ставиться до інших людей: рідним і близьким, знайомих малознайомих людей. Стала і нестійка прихильність, принциповість і беспринципиальность, товариськість і замкнутість, правдивість і брехливість, тактовність і грубість виявляють ставлення людини решти людям.

По-друге, показово для характеру ставлення людини себе: самолюбство і відчуття власної гідності чи приниженість, чи невпевненість у своїх силах. У одних людей першому плані виступають себелюбство і егоїзм, в інших — самовідданість у боротьбі загальне дело.

По-третє, характер знаходять у відношенні людини до діла. Так, до найцінніших чорт характеру ставляться сумлінність і послужливість, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу і занепокоєність його результатами.

По-четверте, характер проявляється у відношенні людини до речей: як ставлення загалом до власності, а й акуратне чи недбале поводження з своїми речами, з одягом, взуттям, книжками та т.д.

Всі перелічені прояви дають можливість у деякій мірі скласти звані «портрети» характерів людей.

2.3. Акцентуація чорт характера.

Кількість чорт характеру, зафіксованими людський досвід і в цьому позначення у мові, надзвичайно великий. А ось варіативність чорт характеру проявляється у їх якісному різноманітті та своєрідності, а й кількісної виразності. Коли кількісна виразність тій чи іншій риси характеру сягає граничних розмірів і штучним виявляється у крайньої кордону норми, виникає так звана акцентуація характера.

Акцентуація характеру — це крайні варіанти норми характеру як наслідок посилення її окремих черт.

Акцентуація характеру при вкрай несприятливих обставин можуть призвести до патологічним порушень із змінами поведінки особистості, до психопатології (патології характеру, котра перешкоджає адекватної соціальної адаптації особи і практично необоротною, хоча у умовах правильного лікування піддається деякою корекції), але зведення її до патології неправомерно.

Класифікація типів акцентуації характеру представляє значну складність і збігається за номенклатурою найменувань в різних авторів (До. Леонгард, А. Личко). Проте опис акцентуированных рис у значною мірою виявляється идентичным.

Можна виокремити такі найважливіші типи акцентуації характера:

— інтровертний тип характеру, йому властива замкнутість зі спілкуванням і налагодженні контактів із оточуючими і догляд у себя;

— экстравертный тип — емоційна напруженість, жага до спілкування та банківської діяльності, найчастіше безвідносно до її необхідності й цінності, балакучість, мінливість захоплень, іноді хвалькуватість, поверховість, конформність (не виявитися «білої вороной»);

— некерований тип — імпульсивність, конфліктність, нетерпимість до запереченням, часом і подозрительность;

— неврастенічній тип, його домінуючі рисице дратівливість, підвищена стомлюваність, мнительность;

— сензитивный тип, йому властиві полохливість, замкнутість, застенчивость;

— демонстраційному типу акцентуації характеру притаманний егоцентризм, потреба у постійному увагу до своїй особі, замилуванні і співчуття, схильність до позерства і рисовке (одне слово, демонстрационность характера).

Слід вкотре підкреслити, що у через відкликання різноманіттям характерів, перелічене вище розподіл на типи акцентуації виведені із великим рівнем обобщенности.

3. Природа й вияву характера.

Характер, як і темперамент, виявляє залежність від фізіологічних особливостей людини, і від типу нервової системи. Властивості темпераменту накладають свій відбиток на прояви характеру, визначаючи динамічні особливості їх виникнення та перебігу. У кінцевому підсумку риси темпераменту й правничого характеру утворюють образ людини, інтегральну характеристику його индивидуальности.

Особливості темпераменту можуть протидіяти чи розвитку певних сторін характера.

Формування характеру, здійснюване групи високого рівня розвитку, створює щонайсприятливіші умови для згладжування про «порочних» чорт в різних типів характера.

Виникнення властивостей характеру, його природа, можливість чи неможливість його є предметом давніх дискусій психологів і часто визначенню категоричних суджень, властивих повсякденному сознанию.

Соціальною зрілості індивід сягає, володіючи системою сформованих чорт характеру. Цей процес відбувається протікає непомітно і людині здається, що таких, як тепер. він завжди було. Так виникає думка, що риси людського характеру дано їй від природи, є врожденными.

Ця думка неправильне… Людина народжується з різними особливостями функціонування мозку, ендокринної системи. Ці особливості не психологічні, а фізіологічні, але де вони виступають перших причин те, що одні й самі на людей можуть викликати різний психологічний ефект. Вони визначають умови, у яких розвиватиметься психіка личности.

Ці розбіжності в фізіологічних умовах — лише перша причина відмінностей характерів людей.

Треба мати у вигляді, що «подібні умови життя» — поняття дуже відносний, і є багато інших, неявляющихся ідентичними, умов, які у великою мірою сприяють зародженню різних якостей і особливості особистості.

Характер — то і результат самовиховання. У характері акумулюються звички людини. Характер проявляється у діяльності людей, проте у ній і формується. Отже ми небезпідставно в змозі зробити висновок, що побут, умови життя жінок у сім'ї, в тому числі у колективі - є школою людських характеров…

Отже, характер не дано людині від природи. Ні характеру, якої не можна було б скоригувати. Посилання те що, що «в мене такий характер, і це з собою вдієш не можу», психологічно цілком неспроможні. Кожна розумна людина відпо-відає все прояви своєї вдачі, і може зайнятися самовоспитанием.

Якщо ні підстав виводити особливості характеру з фізіологічної, природної схильності до прояву (хоча, безумовно, слід сприймати до уваги і природні передумови формування характеру), тим менше можливостей стверджувати його спадкове происхождение.

Вивчення однояйцевих близнюків, які мають спадковий фонд анатомно-физиологических властивостей ідентичний, свідчить про яскраво вираженої тотожності темпераменту близнюків, але з характерів. Випадки виховання однояйцевих близнюків у різних сім'ях свідчить про нетотожності їх характеров.

Проникли в масову печатку дані про те, що незалежно від довічно створених, будь-яких й суттєво різняться умов у однояйцевих близнюків нібито виникають явно однакові смаки, уподобання й риси характеру, є дуже сумнівними. У різних умовах особах і обставинах при одним і тієї ж спадкових передумови можуть скластися як різні, а й просто протилежні властивості характера.

Отже, характер — це прижиттєве придбання особистості, включающейся до системи громадських відносин, в спільну діяльність й спілкування коїться з іншими людьми, і тим самим обретающей свою індивідуальність.

Л тощо е р, а т у р а.

1. Личко А.Є. «Психопатію і акцентуації характеру у підлітків» — Москва: «Педагогічна книга », 1992. — 287 с.

2. Петровський А. В. Введення у психологію.- Москва: Видавничий центр «Академія», 1995. — 496 с.

3. «Характери і доля ». Учительська газета, 1994, №№ 34,35,36.