Шпори з ТГіП

1. Предмет ТГиП Предмет — правова действит-ть. У самій ТГиП 2 боку: гос-во право, кіт. не сущ. ін. без друга. Сущ. неск. підходів до изуч-ю предмета: 1. гос-во — творець права, але очевидно, що це завжди так, держу буд. відкривати право действит-ти. 2. ліберальна концепція (право склад-ся в общ-ве): право — продукт жизнед-ти общ-ва, рез-т конфлікт інтересів людей. Основа права склад-ся у процесі отнош-й людей, а гос-во лише санкціонує пр-ла чи стереотипи поведінки у тій чи іншій ситуації. Тоді держава, у разі порушення може примушувати порушника до соверш-ю некіт. дій. Зараз прийнято придерж-ся 1-го подхода.

Правом м. назвати лише те з-н, кіт. має підставу у реальному життя. Але сущ. ситуації у общ-ве, коли гос-во — творець права. Ех: 1917 рік. Саме тоді було запущено придуманий право, кіт. було суто умозрит. У рез-те його багато любив і розуміли, чому вони повинні надходити так, ніж як звикли. Тому, часто поруч із подібним правом, д-ет жорстко організований мех-м навяз-я новопонять, з-нов, звичок і т.п., тобто. вдаючись набагато частіше, ніж треб-ся при норм. полож-и справ до ізнному чи нез-нному принужд-ю (репресіям) чи вдаватися до терору, т.к. заляканими легше управляти. Функції теорії держави й права:

1. описова (те, що бачимо) 2. узагальнення і виявлення закономірностей, це необхідно отримання знання щодо поведінки досліджуваного явища 3. прогностична (що) 4. наука має давати практиці рекомендації по корекції існуючого положения.

1. ТГиП в с-ме товариств. наук.

ТГиП — одне з базових наукових дисциплін юр. профілю. Термін «теорія» в дано. сл. означ. узагальнену назву цілого ряду отдельн. теорій, кіт. предст. собою конструкції ідей, кіт. спираються на различ. даних про Р і П. ТГиП — це систематизир-е знання про Р і П і про їхніх взаємозв'язку, представл. і визнані различ. наук. школами.

Питання д-ви також вкл. у собі політологія, але набагато шире.

2.Формирование та розвитку ТгиП.

3. Методологія ТГиП.

Сущ. неск. підходів до розуміння методології. Некіт. вважають, що методол-я — як совок-ть методів, а й наука, примен. в действит-ти. Методи: 1. дедуктивний — знання вывод-ся з вже наявних відомостей. 2. Позитивістський — получ. знань із самого О-та, його изуч-я.

Уся совок-ть методів м.б. розбита на 3 грн.: I. Общефилософский (те що диалектич. логіка): 1) З-ны: a) единства і противопол-тей (світ — завжди у движ-и, але у круговому — за Аристотелем) b) переход кол-ва в кач-во c) отрицание заперечення (нове завжди заперечує старе і навпаки). 2) Содерж-я і форми (за Гегелем: всяка форма змістовна, всяке зміст — формировано). 3) Сущ-ть і явл-е (в кажд. з явл-й м. виділ. сущ-ть, опр. ізномер-ти) 4) Общее і одиничне. Саме ці эл-ты примен. при изуч. держ. і правової с-мы. II.Общенауч. методи, з кіт. самий застосовуваний — 1) Теория зм чи с-мный аналіз: a) э-ты і стр-ра (всяка с-ма сост. з эл-тов, наход-ся в стр-ре), де эл-т — найменша подрібнена частина цілого, сохр-щая якостей. ознаки цілого (прав. норма, держ. інститут) b) динамич. устойч-ть і надежнть; вони наход-ся в зворотної завис-ти. Дін. уст-ть — спос-ть с-мы приспосаблся до изм-ям середовища, а надеж-ть хар-ет спос-ть с-мы витримай. пікові навантаження. c) управл-я і самоупр-я. Упр-е — поддерж. с-мы в заданий. сост. Самоупр-е — мех-м приспос-я с-мы до середовища 2) Сравнительного правознавства, кіт. треба задля сравн-я покладе. правового досвід інших країн і выявл-е їх сильних і слабких сторін і вироблення рекомендацій з їхньої улучш-ю, а друга завдання: постепен. сближ. правових с-м різних країн (після підписання договору про спільний ринок в 54 року) III.Колич. методи (з пом. ЕОМ) — возм-ть автоматич. пошуку нормативних актів, а згодом автомоделир-е юр. норм.

4. Теорії происх-я гос-ва:

Єдиної думки з цього приводу немає. Але першими гос.-прав. системами були рабовлад. с-мы Др. Греції, Риму, Єгипту. На тер. РФ, PL, D ніколи рабства був, першим тут возн. феод. Р і П. Є ідея божественного возн-я Р і П (религиозн. — з-ны шаріату, Мойсея). Але держ. орг-я приходять зміну родоплеменной, а право — змінюють звичаям. Сущ. Естественно-правовая теорія, нерідко зв. «договірної» чи теорією договірного происх-я Р і П. Гос-во у ній — рез-т объед-я людей на дог. основі (добровол.). Однією з распр. у країнах явл. Теорія насильства, Главн. причина возн-я Р і П тут — над соц.-эк. разв-и общ-ва і возн-и класів, а завоюванні, насильство, поневоленні одних племен др.

5. Поняття і Ознаки гос-ва.

Гос-во — то окрема орг-я публічної, політичної влади господств. класу (соц. групи, блоку клас. сил, всього народу), располаг. спец. апаратом упр-я і принужд-я, яка, представляючи общ-во, осущ-ет у цим общ-вом і обесп-ет його интеграцию.

Гос-во керує общ-вом, осущ. політ. владу у масшт. країни. З цією метою ісп. держ. апарат, для сод-я кіт. збирають налоги.

6. Поняття і эл-ты політ. с-мы (держава робить у політичної системе).

ПС — совок-ть держ., партійних і обществен. органів прокуратури та орг-ций, участв. в політ. життя в країні. У зависнув. від рівня участі у політ. життя ці орг-и м. розділити на 1) Собственно-полит. (гос-во, все політ. партії, птд. товариств. орг-и). Пряма зв’язку з пол-кой, пряме її у возд-е. 2) Несобственно-полит. (орг-и, возн. не непоср-нно з політ. причин, а силу ек. та інших. — профспілки, АО).

7. Типи взаимод-я общ-ва і д-ви. (держава й громадянське общество).

Общ-во — совок-ть людей, наход-ся м. собою у політ., ек., духовн. і ін. взаимоотн-ях. Эл-том суспільства явл. чол. У людині нас цікавить: 1.соц.-правовое полож-е, кіт. хар-я його автоном-тью від общ-ва (матер. чи моральн.) і способн-тью чола протиставити себе общ-ву. 2. Гражд-вом, тобто. совок-ть його прав, свобод, обяз-тей, предост. йому гос-вом. У філософії і соціології сущ. 2 сп. взаимод-я чола і общ-ва: 1) Европ.: інтереси особистості завжди попереду інтересів общ-ва (USA). 2) Восточный — противопол. европейскому.

Стр-ра суспільства: 1. Ф-циональная: 1) Эк. отн-я (отн-я соб-ти, наявність отн-й обміну чи распр-я, фин. взаимод-я 2) Полит. (наявність плюралізму, возм. чи участь гр-н в форм-и держ. апарату, д-ет чи принцип разд-я влади 3) Духовные отн-я (у чийому соб-ти ЗМІ, хто форм-ет с-му освіти, наявність чи отсутст. єдиної держ. ідеології, сп. форм-я товариств. созн-я). 2.Орг.-соц. стр-ра: теорія класів — хар-ет наявність соц. груп, класів, наход-ся м. собою у юр., політ. і ек. завис-ти. стр-ра буває иерархич. і эгометарная. Спочатку общ-во иерархично.

8. Поняття і стр-ра ф-ций гос-ва.

Ф-ции д-ви — осн. напр-я його д-ти, обусл. його сущ-тью і сод-ем, а також що стоять проти нього у тому чи іншому етапі її разв-я цілями, завданнями та її соц. назн-ем. Сущ. мн-во критеріїв класс-ции ф-ций д-ви в зависнув. від: а) продолж-ти їх сущ-я і д-ти (const, притаманний. гос-ву всіх етапах його д-ти і брешемо.) б) от їх соц. значимості (выр. інтереси правлячих верств чи всього М). в) от сфер їх прилож-я і осущ-я (політ., ек., соц.) г) от форми їх реал-ции (правотворческие, правоохр.). Також м. провести класс-ю на осн. террит. масштабу, в lim кіт. вони реал-ся (в федер. гос-ве, унітарній чи конфедерации).

Останніми роками осущ. класс-я ф-ций д-ви на осн. принципу раздел-я влади. У соотв-и з цим ф-ции: з-нодательные, управленч. в судові. Але фции д-ви м. підрозділити й у зависнув. від обусл-ти «природою будь-якого общва». У соотв-и з цим критерієм ф-ции подразд-ся на: 1) ф-ции гос-в експлуататорських типів (доминир. роль ф-ций прямого подавл-я экспл-щимва.) 2) ф-ции гос-в демокр. типу (второстеп. знач-е фции прямого придушення) 3) ф-ции, які з природи будь-якого общ-ва — обесп-е і поддерж-е естеств. усл-й життя общ-ва. Також зовнішні ф-ции д-ви (рішення м/нар. завдань). Головне ж ф-ция і чітку мету нормального д-ви — охорона інтересів чола, захист його прав.

Класс-я ф-ций гос-ва.

Ф-ции д-ви — осн. напр-я його д-ти, обусл. його сущ-тью і сод-ем, а також що стоять проти нього у тому чи іншому етапі її разв-я цілями, завданнями та її соц. назн-ем. Сущ. мн-во критеріїв класс-ции ф-ций д-ви в зависнув. від: а) продолж-ти їх сущ-я і д-ти (const, притаманний. гос-ву всіх етапах його д-ти і брешемо.) б) от їх соц. значимості (выр. інтереси правлячих верств чи всього М). в) от сфер їх прилож-я і осущ-я (політ., ек., соц.) г) от форми їх реал-ции (правотворческие, правоохр.). Також м. провести класс-ю на осн. террит. масштабу, в lim кіт. вони реал-ся (в федер. гос-ве, унітарній чи конфедерации).

Останніми роками осущ. класс-я ф-ций д-ви на осн. принципу раздел-я влади. У соотв-и з цим ф-ции: з-нодательные, управленч. в судові. Але фции д-ви м. підрозділити й у зависнув. від обусл-ти «природою будь-якого общва». У соотв-и з цим критерієм ф-ции подразд-ся на: 1) ф-ции гос-в експлуататорських типів (доминир. роль ф-ций прямого подавл-я экспл-щимва.) 2) ф-ции гос-в демокр. типу (второстеп. знач-е фции прямого придушення) 3) ф-ции, які з природи будь-якого общ-ва — обесп-е і поддерж-е естеств. усл-й життя общ-ва. Також зовнішні ф-ции д-ви (рішення м/нар. завдань). Головне ж ф-ция і чітку мету нормального д-ви — охорона інтересів чола, захист його прав. Хар-ка осн. ф-ций гос-ва.

Ф-ции д-ви — осн. напр-я його д-ти, обусл. його сущ-тью і сод-ем, а також що стоять проти нього у тому чи іншому етапі її разв-я цілями, завданнями та її соц. назн-ем. Сущ. мн-во критеріїв класс-ции ф-ций д-ви в зависнув. від: а) продолж-ти їх сущ-я і д-ти (const, притаманний. гос-ву всіх етапах його д-ти і брешемо.) б) от їх соц. значимості (выр. інтереси правлячих верств чи всього М). в) от сфер їх прилож-я і осущ-я (політ., ек., соц.) г) от форми їх реал-ции (правотворческие, правоохр.). Також м. провести класс-ю на осн. террит. масштабу, в lim кіт. вони реал-ся (в федер. гос-ве, унітарній чи конфедерации).

Останніми роками осущ. класс-я ф-ций д-ви на осн. принципу раздел-я влади. У соотв-и з цим ф-ции: з-нодательные, управленч. в судові. Але фции д-ви м. підрозділити й у зависнув. від обусл-ти «природою будь-якого общва». У соотв-и з цим критерієм ф-ции подразд-ся на: 1) ф-ции гос-в експлуататорських типів (доминир. роль ф-ций прямого подавл-я экспл-щимва.) 2) ф-ции гос-в демокр. типу (второстеп. знач-е фции прямого придушення) 3) ф-ции, які з природи будь-якого общ-ва — обесп-е і поддерж-е естеств. усл-й життя общ-ва. Також зовнішні ф-ции д-ви (рішення м/нар. завдань). Головне ж ф-ция і чітку мету нормального д-ви — охорона інтересів чола, захист його прав.

9. Типологія держави .Різні підходи до виділення типов.

10. Форма д-ви і його эл-ты.

Форма д-ви — цей складний товариств. явище, вкл. у собі 3 взаимосвяз. эл-та: I. форму правління II. форму держ. устр-ва III. форму держ. режиму. I — 1) монархические (одноосібні, спадщин.): а) абс. б) огранич. (парламентарн., конституцион.) в) дуалистич. г) теократич. 2) республиканские (колегіальні, виборні): а) парламентские б) президентские. II — це нац. і адм.-терр. будова д-ви, кіт. розкриває хар-р взаимоотн-й м. його сост. частинами, м. центральн. та місцевими органами держ. упр-я, влади.: а) унитарное (незбиране держ. образ-е, сост. з адм.-тер. ед-ц, кіт. подчин-ся центр. органів державної влади і ознаками держ. незав-ти не облад.) б) федеративн. (добровольн. объед-е раніше самост. держ. утворень за одну союзне гос-во в) конфедерация (тимчасовий юр. союз суверенних гос-в для обесп-я загальних їх інтересів. Не имет своїх загальних з-нод., виконає. і судебн. органів в на відміну від фед-ции). III. — совок-ть засобів і методів осущ-я влади держвом.: а) антидемокр. режими (тоталітарні, авторитарні, расистські) б) демокр.

11. Форма правління: поняття і виды.

Форма д-ви — цей складний товариств. явище, вкл. у собі 3 взаимосвяз. эл-та: I. форму правління II. форму держ. устр-ва III. форму держ. режиму. Форма правління предст. собою стр-ру вищих органів держ. влади, порядок їх обр-я і поділ м. ними. I — 1) монархические (одноосібні, спадщин.): а) абс. (монарх не підзвітний нікому) б) огранич. (парламентарн., конституцион.) — влада монарха огранич. констит-ей, утв. парламентом. Монарх не м. змінювати конст-ю. в) дуалистич. (це огранич. монархія, де держ. влада розділ. м. прав-вом, формованим монархом і парламентом). г) теократич. (монарх возгл. як світське, а й религ. управління країною). 2) республиканские (колегіальні, виборні): а) парламентские (є прем'єр), верховна роль орг-и держ. життя (парламенту. Прав-во — партії, мають >-у у парламенті. б) президентские (президент явл. також главою правит-ва, але є й світло парламент — Естонія, FIN).

Поняття держ. органу (института).

Держ. мех-м — совок-ть различ. орг-й, воор. сил, мат. ср-в держ. влади, а держ. аппаравт огран-ся лише с-мой держ. органів. Держ. мех-м нерідко зв. держ. апаратом у сенсі слова, а с-ма держ. органів — апаратом у вузькому значенні слова. Держ. органи — найважливіші і невід'ємні частини держ. апарату. Держ. органи облад. специф. пр-ками: а) форм-ся волею д-ви і осущ. свої ф-ции від імені д-ви б) вып. кожен суворо опр., устан. в з-нодат. порядку види й форми д-ти в) наличие в кожного держ. органу репетування. закрепл. орг. стр-ры тощо. г) наделение повноваженнями гос.-властного хар-ра. (це наи> істот. пр-к) — видання норм. актів, примен. заходів возд-я.

Будучи сост. частинами однієї й тієї ж держ. апарату, органи будь-якого д-ви отлич. ін. від друга пор-ком свого образ-я, видами вып-мой ними держ. д-ти, хар-ром і V-мом компетенції, особ-тями исполн-я покладених ними повноважень, формами і методами осущ-я ними держ. ф-ций.

Класс-я держ. органов.

Держ. мех-м — совок-ть различ. орг-й, воор. сил, мат. ср-в держ. влади, а держ. аппаравт огран-ся лише с-мой держ. органів. Держ. мех-м нерідко зв. держ. апаратом у сенсі слова, а с-ма держ. органів — апаратом у вузькому значенні слова. Держ. органи — найважливіші і невід'ємні частини держ. апарату. Держ. органи облад. специф. пр-ками: а) форм-ся волею д-ви і осущ. свої ф-ции від імені д-ви б) вып. кожен суворо опр., устан. в з-нодат. порядку види й форми д-ти в) наличие в кожного держ. органу репетування. закрепл. орг. стр-ры тощо. г) наделение повноваженнями гос.-властного хар-ра. (це наи> істот. пр-к) — видання норм. актів, примен. заходів возд-я.

Будучи сост. частинами однієї й тієї ж держ. апарату, органи будь-якого д-ви отлич. ін. від друга пор-ком свого образ-я, видами вып-мой ними держ. д-ти, хар-ром і V-мом компетенції, особ-тями исполн-я покладених ними повноважень, формами і методами осущ-я ними держ. ф-ций.

12. Форма держ. устр-ва: поняття і виды.

Форма д-ви — цей складний товариств. явище, вкл. у собі 3 взаимосвяз. эл-та: I. форму правління II. форму держ. устр-ва III. форму держ. режиму. II — це нац. і адм.-терр. будова д-ви, кіт. розкриває хар-р взаимоотн-й м. його сост. частинами, м. центральн. та місцевими органами держ. упр-я, влади.: а) унитарное (незбиране держ. образ-е, сост. з адм.-тер. ед-ц, кіт. подчин-ся центр. органів державної влади і ознаками держ. незав-ти не облад. Також єдине з-нод-во, конст-я, гражд-во ,єдині органи виконавчої влади). б) федеративн. (добровольн. объед-е раніше самост. держ. утворень за одну союзне гос-во, терр-рия сост. з тер-рий птд. S-тов, кіт. м. мати свої конст-и, органи виконавчої влади, але верховна влада — федеральн.). в) конфедерация (тимчасовий юр. союз суверенних гос-в для обесп-я загальних їхніх інтересів. Не имет своїх загальних з-нод., виконає. і судебн. органів на відміну фед-ции).

13. Держ. режим (способи осущ-я власти).

Форма д-ви — цей складний кризовий товариств. явище, вкл. у собі 3 взаимосвяз. эл-та: I. форму правління II. форму держ. устр-ва III. форму держ. режиму. III. — совок-ть засобів і методів осущ-я влади гос-вом. Засн. критерієм класс-ции явл. демократизм форм і методів осущ-я держ. влади: а) антидемокр. режими (тоталітарні, авторитарні, расистські) б) демокр. Мех-м д-ви: поняття, эл-ты.

Держ. мех-м — совок-ть различ. орг-й, воор. сил, мат. ср-в держ. влади, а держ. аппаравт огран-ся лише с-мой держ. органів. Держ. мех-м нерідко зв. держ. апаратом у сенсі слова, а с-ма держ. органів — апаратом у вузькому значенні слова. Держ. органи — найважливіші і невід'ємні частини держ. апарату. Держ. органи облад. специф. пр-ками: а) форм-ся волею д-ви і осущ. свої ф-ции від імені д-ви б) вып. кожен суворо опр., устан. в з-нодат. порядку види й форми д-ти в) наличие в кожного держ. органу репетування. закрепл. орг. стр-ры тощо. г) наделение повноваженнями гос.-властного хар-ра. (це наи> істот. пр-к) — видання норм. актів, примен. заходів возд-я.

Будучи сост. частинами однієї й тієї ж держ. апарату, органи будь-якого д-ви отлич. ін. від друга пор-ком свого образ-я, видами вып-мой ними держ. д-ти, хар-ром і V-мом компетенції, особ-тями исполн-я покладених ними повноважень, формами і методами осущ-я ними держ. ф-ций.

14. Принцип поділу властей.

Інститути держ. влади форм-ся на осн. разд-я влади — сторрообразующего і ф-циональн. принципу раціон. орг-и і функцію контролю. Це давній принцип. Власті дел. на представить. (з-нодат.), виконає. і судебн. Мех-м стримування і противаг — кажд. з влади має мн-во возм-тей взаимоконтролировать і огранич. ін. друга).

15. Ознаки правового гос-ва.

Гос-во (respublica) Цицерон опр-ет як усе, надбання народу (res populi). Одне з пр-ков правового д-ви — верховенство з-на (хто б освоб-ся від подчин-я з-ну). Також повна гарантир-ность і непохитність прав і свобод можливо громадян, і навіть устан-е і поддерж-е принципу взаємної ответств-ти гр-на і д-ви. Як гр-не несуть отв-ть перед гос-вом, і гос-во буд. нести отв-ть перед гр-ном. Головний пр-к прав. д-ви — ідея народного суверенітету, також — принцип розділ. влади (на с-ме стримування і противаг — кажд. з влади має мн-во возм-тей взаимоконтролировать і огранич. ін. друга). Також одне із пр-ков — наявність розвиненого гражд. суспільства; созд-е інститутів політ. демократії, препятств. сосред-ю влади у руках однієї особи чи органу; верховенство і правове д-е конституц. з-на, устан-е в з-не і проведення насправді суверен-ти держ. влади; піднесення суду як однієї з ср-в обесп-я правової гос-венности; соотв-е з-нов права й правова орг-я с-мы держ. власти.

Поняття й визначення правового д-ви. Гос-во (respublica) Цицерон опр-ет як усе, надбання народу (res populi). Одне з пр-ков правового д-ви — верховенство з-на (хто б освоб-ся від подчин-я з-ну). Також повна гарантир-ность і непохитність права і свободи громадян, і навіть устан-е і поддерж-е принципу взаємної ответств-ти гр-на і д-ви. Як гр-не несуть отв-ть перед гос-вом, і гос-во буд. нести отв-ть перед гр-ном. Головний пр-к прав. д-ви — ідея народного суверенітету, також — принцип розділ. влади (на с-ме стримування і противаг — кажд. з влади має мн-во возм-тей взаимоконтролировать і огранич. ін. друга). Також одне із пр-ков — наявність розвиненого гражд. суспільства; созд-е інститутів політ. демократії, препятств. сосред-ю влади у руках однієї особи чи органу; верховенство і правове д-е конституц. з-на, устан-е в з-не і проведення насправді суверен-ти держ. влади; піднесення суду як однієї з порівнв обесп-я правової гос-венности; соотв-е з-нов права й правова орг-я с-мы держ. власти.

16. Ідей правової держави в России.

17 — 18. Типи правопонимания.

У різних частинах світу, в групах гос-в чи птд. взятій країні исторкі склад. своя с-ма права. Сущ. різні типи правопонимания: 1) Нормативный підхід права як ср-ву поддерж-я з-нности і стаб-ти. Право = совок-ть охоронюваних гос-вом норм. Позвол. гр-нам та інших. виконавцям правових розпоряджень ознайомитися з сод-ем останніх за текстом нормативних актів і соотв-но свідомо обирати варіант свого повед-я. 2) Социологич. підхід — сформ. у 2 підлогу. 19 В. у межах школи «вільного права». «Право треба не в нормах. а самого життя» (справедливість). Недовіра до з-ну і ізнности. Отриц. моменти: а) отсутств. міцна юр. основа зроблених д-й і увер-ть в кінцевих їх рез-тах. б) Решение юр. справ у користь ек. і політ. сильного, на шкоду слабким в) опасность некомпетентн. реш-я та свавілля зі боку должн. осіб. 3) Психологич. теорія права. Поруч із нормами і. отн-ями вкл. правове свідомість. Советск. прав. теорія отвергаал цей підхід над його приверж-ть до S-тивному ідеалізму. Проте, у перші роки Рад. влади навіть у декретах призн. обращ-е суддів до правовому свідомості, якщо з-ны не давали возм-ти реш-я питання на інтересах пролетарск. д-ви. А практика (в т.ч. розстріл дома) осн. на социологич. правовому свідомості. 3) Философский підхід (теорія естеств. права) як утвержд-е волі народів і справедл-ти на практиці прав. д-ви. Получ. разв-е у Гегеля. Право по Гегеля — осущ-е свободи своб. волі чи «наявне буття свободи». Засн. постулат філ. підходу — висновок про сущ-и вищих, const д-щих, независ. від держва і принципів, олицетвор. розум, справедл-ть, О-тивный порядок цінтей, мудрість Бога, як явл-ся директивами для з-нодателя, а й д-щих безпосередньо. Теологія закликає звернутися до Бога, світський варіант орієнтує на природу взагалі, природу чола, речей. 4) Интегративный підхід. Интегративное (загальне) опр-е права: Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу погодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з другом.

Социологич. модель правопонимания.

У різних частинах світу, в групах гос-в чи птд. взятій країні исторкі склад. своя с-ма права. Сущ. різні типи правопонимания. Социологич. підхід — сформ. у 2 підлогу. 19 В. у межах школи «вільного права». «Право треба в нормах. а самого життя» (справедливість). Недовіра до ізотже з-нности. Отриц. моменти: а) отсутств. міцна юр. основа зроблених д-й і увер-ть в кінцевих їх рез-тах. б) Решение юр. справ у користь ек. і політ. сильного, на шкоду слабким в) опасность некомпетентн. решщо й сваволі із боку должн. осіб. 3) Психологич. теорія права. Поруч із нормами і. отн-ями вкл. правове свідомість. Советск. прав. теорія отвергаал цей підхід над його приверж-ть до S-тивному ідеалізму. Проте, в роки Рад. власті навіть в декретах призн. обращ-е суддів до правовому свідомості, якщо з-ны перешкоджали возм-ти реш-я питання на інтересах пролетарск. д-ви. А практика (зокрема. розстріл дома) осн. на социологич. правовому сознании.

25. Соотнош-е правничий та гос-ва.

Традиц-но различ. 2 підходи до зап. про соотн-и Р і П: 1.Этатистский. З превосх-ва Р над П. Право рассм. як пр-т держ. д-ти, як слідство д-ви. Такий їхній підхід — за радянських часів. Право — совок-ть норм, видаваних гос-вом. 2. Сторонники школи природного права — поняття д-ви виводиться з товариств. договору. Праву тут (пріоритет по сравн. з держвом, воно возн. раніше, ніяке гос-во й взагалі ніяка влада є первонач. ист-к права. 3. Есть і 3-тя точка зр-я. Зв’язок м. Р і П немає настільки чіткого прич.-следств. хар-ра (т е гос-во породжує право чи навпаки). Такий підхід позаол. виявити глибин. зв’язку м. Р і П., зрозуміти, що дає П гос-ву і яку роль Р грає у обесп-и П.

П форм-ся при непоср. участі Р. Але Р й не так форм-ет П, скільки завершує правообразоват. процес, надаючи П опр. юр. форми (норм. акт, суд. чи адм. прец-т). Творч. роль Р в отн-и образ-я П закл. в слід.: 1) в осущ-и правотворч. д-ти. Гос-во опр-ет потр-ть в юр. реглам-ции розв’язання тих чи інших отн-й (д-ти), опр-ет наи> рац. юр. форму (з-н, акт виконає. влади й ін.) тощо. обр. надає отн-ям всеобщ. хар-р. 2) в санкционир-и Р норм, кіт. немає прямого держ. хар-ра (мусульманське право — Р санкц-ет норми, выраб. мусульм. доктриною). 3) в визнання юр. обов’язковими регуляторами повед-я факт-ки сформ-ся і сущ-щих отн-й (звичайне право). Т. обр. Р обеспет разв-е всієї с-мы ист-ков П. Досить значимої представл-ся роль д-ви в обесп-и реал-ции П. Р також охорону П і господств-щих прав. отн-й (за Р стоїть сила як апарату принужд-я).

Роль П в отн-и до Р: 1) П возд-ет на Р за його взаимоотн-ях з нас-ем. 2) П легалізує держ. д-ть, обесп-ет дозвол-ть охоронить. і примусить. заходів Р. 3) поср-вом П опр-ся кордону проник-я Р у життя нас-я.

19. Поняття і Ознаки права.

Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу й погодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з одним. Також право — с-ма общеобязат. норм, які з’явились у общ-венной практиці, санкц-нных гос-вом і що спираються у своїй реал-ции на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Пр-ки права: 1) Нормативность (вона завжди опр-ет к-либо норму повед-я). У юриспрции нормою визнається типова, тобто. усереднений повед-е, удовл-щее всіх. 2) Общеобязат-ть права (право обязат. всім уч-ков правоотн-й) 3) Санкционир-ть гос-вом (будь-яка норма д.б. санкц-на гос-вом). 4) Возм-ть в своєї реал-ции спиратися на принужд-е із боку д-ви. Поняття і опр-е права.

Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу погодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з одним. Також право — с-ма общеобязат. норм, які з’явились у общ-венной практиці, санкц-нных гос-вом і що спираються у своїй реал-ции на возм-ть принужд-я із боку гос-ва.

1)Теологич. теорія. Якесь первосущ-во, створивши чола, наказала йому дото набір правил (у християн — 10 заповідей) 2) Нормотивистская (Ганс Хельбр — основопол-к) — предпол., що сущ-ет якась осн. норма, кіт. дана кажд. чол щодо його ощущ-я, соц. активні люди і форм-ют, відповідно до своїх ощущ-ям, конституц. право (-другий норм), потім обрані народом з-датели, з їхньої основі форм-ют текущиее з-нод-во, а судді і адміністратори приспосабл. його до реальн-ти. 3) Теория природний. (возрожд.) права. Возн. в у вісімнадцятому сторіччі. Його разв-ем займалися: Копс, Руссо, Радищев. Вони полаг., що кажд. чол народжується з некіт. набором естеств. і неотчужд. прав (усі рівні), потім у рез-те до-те конфліктів возн. необх-ть в мех-ме реал-ции цих прав (т.к. в усіх згодні, що «мої права закінчуються там, де поч. свобода іншого»). Для собл-я цих прав нас і довелося віддати частина їх гос-ву. 3) Маркс. теорія. Право — воля господств. класу, наділений. до форми з-на і опир-ся на принужд-е зі стор. д-ви. Первонач. теорія происх-я й поняття права будувалася на концепції, в кіт. право рассм. чи як товариств. отнош-е чи як правове отн-е. Гос-во бачить совок-ть отн-й, кіт. і оформляють в вигляді з-на. Ця т. зр-я була раскритик. в 38 р. право стало поним-ся, як с-ма пр-л повед-я, отраж. госп-щий спосіб пр-ва і соц.-эк. формацію, устанных чи санкцион-ных гос-вом. Це суто нормативна думка. 4) Социол. шк. права. Вперше — проф. Юби. Широке распр-е получ. США. Др. назв-е — гарвардська школа. Соціологи виходили речей, що форм-ся з товариств. практики, але своє юр. закрепл-е знаходять у судебн. реш-ях.

20. Поняття правосвідомості, його стр-ра і виды.

Правосозн-е — явл-е идеаьлное, непоср-но не бачимо. Воно предст. собою сферу чи область свідомості, отраж. правову действит-ть у вигляді юр. знань і оціночних отн-й права та практиці його реал-ции, соц.-прав. установок і ціннісними орієнтаціями, рег-щих повед-е (д-ть) людей юр-ки значимих ситуаціях. Правосвідомість гр-н — совок-ть знань, уявлень, оцінок, отн-я до сущ-щей прав. действит-ти. За глибиною оцінки є разновидти правосозн-я: 1) бытовое (кожен у побуті сталк-ся з к-либо прав. нормами). 2) проф. (їм облад. юристи-практики у сфері, в кіт. працюють. 3) теоретич. (наукове) — те що ми заним-ся навчанні. По спільності: 1) индив. 2) групповое. 3) общественное. Индив. тісно связ. з товариств., групове — в своєї групі. Різні соц. групи мають у своєму осн. различ. правосозн-е.

21. Права чоловіки й права гражданина.

Права чола — хіба що соц. цінність, якщо вони обесп. усл-ями життя і гарантир-ны. Роль д-ви тут — сама істот. Бути членом общ-ва — отже співвідносити за свої вчинки, д-я з його інтересами ін. людей. Права і свободи не м.б. абсолютн., вони теж мають естеств. рамки, кіт. опр-ет гос-во від імені народу. Гос-во у процесі осущ-я права і свободи кожним індивідом явл-ся примирителем эгоистич. інтересів птд. членів общ-ва, протиріч приватного, индив. і загального, ісп. у своїй прав. ср-ва.

Категорія соц. свободи м. рассм-ся лише у парі з кат. соц. відповідальності. Це общепризн. м/нар.-правовая (м/нар. білль з прав чола) і внутригос. практика. Конст-я РФ в дано. сл. допускає возм-ть огранич-я права і свободи чола, але у тій мірі, в кіт. це необх. в з метою захисту конституц. ладу, і навіть «нравств-ти, здоров’я, з-нных правий і з-нных інтересів ін. людей …» (ч.3 ст.55). К-я устан., що «осущ-е правий і свобод чола і гр-на не буд. порушення прав і свободи ін. осіб» (ч.3 ст.17). Президент РФ відповідно до ст. 80 К-и явл. гарантом права і свободи гр-н.

Реал-ция і эфф-ть норм про права та свободи чола і гр-на у кожному держве, общ-ве зависнув. багатьох ф-ров: 1) степень демокр-ти владних інститутів д-ви 2) полит., культурн. і. традиції 3) сост-е эк-ки 4) нравств. атмосфера і рівень згоди у общ-ве 5) сост-е з-нности та правопорядку. Правова культура: поняття, состав.

К-ра предст. собою рез-ты культ. і духовн. д-ти чола. 1-ша сост-щая будь-який к-ры — соц. норми, кіт. обесп. стаб. ф-ционир-е общ-ва. 2-га — наука і т.п. 3-тя — мат. обесп-е. У поняття прав. к-ры входять эл-ты: 1) Нормотворч-во (надання нормам к-ры правового хар-ра), гос-во або винаходить своє, або санкцион-ет вже сущ. 2) Знание гр-нами прав. с-мы (предпол., що знають ізны і дотримуються їх). 3) Правосознание гр-н — совок-ть знань, уявлень, оцінок, отн-я до сущ-щей прав. действит-ти. За глибиною оцінки є разновидти правосозн-я: 1) бытовое (кожен у побуті сталк-ся з к-либо прав. нормами). 2) проф. (їм облад. юристи-практики у сфері, в кіт. працюють. 3) теоретич. (наукове) — те що ми заним-ся навчанні. По спільності: 1) индив. 2) групповое. 3) общественное. Индив. тісно связ. з товариств., групове — в своєї групі. Різні соц. групи мають у своєму осн. различ. правосозн-е. Общ-во сост. з мн-ва індивідів. Слід. компонент прав. культури — з-нопослушание, це основа стаб-ти.

31. Дія норм. Актів у часі, прост-ве… «Вступ у чинність закону», «дію цього закону», «юридична сила» — сенс всіх таких термінів — дію цього закону. У просторі - залежно від видавця діє території всієї країни або тільки Москви, …. Коли терені Росії, що його територія включає у собі сухопутні, морські межі і повітряний надто безкраї простори ними + територія посольств, консульств та його транспорту, територія повітряних судів (якщо є двосторонній договір), вантаження (тоді як наших чи нейтральних водах). На військові суду це поширюється ніде. У Антарктиді - лише з території станції. У часу — за загальним правилом закони РРФСР набирають сили через 10 днів після їх опублікування (у спеціальних випусках, що випускає видавець закону чи засобах масової інформації отримали такий статус) якщо термін їхньої набрання чинності не обговорено спеціально у законі. Дата опублікування (з газети зрозуміло) у спеціальній збірнику вважається дата накладної, через яку тираж уникнув видавця. Бувають тимчасові закони, у яких точно обговорено термін їхньої дію від і по, Якщо ж термін не зазначений, він діє до прийняття новим законом, перекрывающего старий. Зворотний сила закону — за загальним праву закон зворотної дії немає, якщо лише у законі спеціально не обумовлено зворотне. (інструкції міністерств і відомств діють тільки після реєстрації в мін'юсту). Кримінальним кодексом (ані за яких обставин !!!) немає зворотної дії крім: 1. якщо дію раніше яке вважалося злочином, у законі таким перестав бути 2. якщо нового закону пом’якшує покарання (але тут — проблеми) По колі осіб. Законодавство країни всіх громадян є суб'єктами (з право і дієздатністю). По-друге воно поширюється на юридичних є резидентами цієї країни і державні органи (є чи ні юридичних осіб). До кола осіб потрапляють, і державні підприємства — юридичних осіб. До кола осіб належать факти й іноземці, через відсутність деяких прав (виборчого, …). У останню — законодавство поширюється до осіб без громадянства. Не чи діє у посольствах, консульствах та його представників, і дипломатичних работников.

32. С-ма права: поняття і эл-ты.

З філ. т. зр-я с-ма — це совок-ть взаимосвяз. эл-тов, кіт., виступаючи с-мой эл-тов > низького порядку, одновр-нно предст. собою эл-т с-мы > високого пор-ка. =>, выясн-е? у тому, що таке с-ма права предпол. дати відповідь min на 2 зап.: з яких частин сост. право і які ці частини взаимосвяз. м. собой.

Поняття «с-ма» означ., що предст. собою якесь цілісне образе, сост. з мн-ва эл-тов, нах-ся м. собою у опр. зв’язку (соподчин-и, коордции, ф-циональн. завис-ти тощо.). Єдність с-мы права — специфич. св-во права, обусл. єдністю цілей і завдань прав. рег-я, єдністю прав. принципів, опр-щих сущ-ть права, єдністю с-мы рег-мых отн-й. Будучи внутрішньо єдиним нормативним обр-ем (с-иой нормативн. рег-я), право подраздел-ся на опр. частини — галузі й інститути, кажд. з кіт. вип. самост. роль мех-ме возд-я права на повед-е і д-ть людей-индивидов та його орг-ций. С-ма носить О-тивный хар-р і обусл-на специфікою рег-мых отн-й. Отже, с-ма права — це О-тивно сущ-щее внутр. будова права, його подразд-е на галузі, підгалузі і институты.

Эл-ты с-мы права: 1. Институт права — це эл-т с-мы права, предст. совок-тью прав. норм, рег-щих однородн. групу товариств. отн-й. Правовий інститут предст. собою обособл. блок галузі права, кот-му властиві: а) однор-ть фактич. сод-я (кажд. інститут предназн. для рег-я самост., относале обособл. групи отн-й або птд. вчинків, д-й людей) б) юр. єдність прав. норм в) нормативн. обособл-ть г) полнота рег-мых отн-й. З власного сод-ю інститути права бувають прості і сложн. 1-вкл. у собі юр. норми однієї галузі права (Ех: інститут застави в гражд. праві), 2-вкл. совок-ть норм, вхід. у складі различ. галузей, але рег. взаимосвяз., родинний. отн-я (інститут собств-ти). Також виділ. мат. і процесуальні інститути, охоронить. і регулятивн. тощо. 2) Отрасль права — головний эл-т с-мы права — объед-ет взаимосвяз. м. собою інститути права. ВП — це розподілена по прав. інститутам совок-ть юр. норм, рег-щих особливу, кач-венно своеобразн. обл. отн-й (имущ., працю., сімейних тощо.) Правові с-мы современности.

Правова карта світу вкл. мн-во нац. прав. с-м, кажд. з кіт. інтегрує всю прав. действит-ть конкр. д-ви (доктрину, стр-ру, ист-ки, провідні інститути та галузі, традиції, правосвідомість, правопор-к, прав. культури і т.д.).

Виділ. 3 прав. сім'ї: романо-германская (рецепція римск. права на базі кодиф. Юстініана — FR, I, SPA, D — главн. ист-к права — закон), англосаксонська (англо-американська, чи «загального права» — основу своєї явл. прецедентным правом, созд. судами — US, CAN, GB, Австралія, Новий. Зеландия) і социалистич. (радянська прав. с-ма, прав. с-мы соц. гос-в Європи, країн Азії, і Респ-ки Куба. — багато спільного, але є й світло відмінності). Також сущ. сім'я религиозно-традиционного права (мусульм., индусы).

33. Поняття норми права.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охоронні. Факультативні норми — позвол. при опр. усл-ях полишати главн. вар-та повед-я, обираючи запасний. Рекомендаційна норма — з неск. вар-тов повед-я рекоменд. один. Також розподіл на абс. певних норм (формулир. пр-ло, усл-е його д-я і санкцію з исчерпыв. повнотою) і відносить. опр-нные (допуск. возм-ть вар-тов з урахуванням конкр. обставин. Вони справ. на ситуаційні (про ситуацію) і альтернативні (вибір зі списку)). Є норми основні (вихідні) і похідні (детализ-щие); посаду. і тимчасові. Особлива група — заохочувальні. Серед регулятивних і охоронних виділ. специализир.: дефинитивные (сод. пр-ки чи опр-я гос.-прав. інститутів), нормы-принципы, оперативні (замова. скасування актів, їх распр-е на new отн-я), колізійні (позвол. вирішувати залежить від сл. конфлікту норм).

1-ша частина прав. норми — гіпотеза, кіт. предст. собою отн-е усл-й, при наявності кіт. норма д-ет. Юр. факти, содерж-ся в гіпотезі - факти О-тивной реальн-ти, з кіт. право связ. наступл-е тих чи інших юр. наслідків: прості (одну умову) складні. 2-га частина прав. норми — диспозиція — власне правило поведінки: императивн., диспозитивн., рекомендательн. чи прості складні. 3-тя частина прав. норми — санкція — ті нежелат. наслідки, кіт. м. наступити в рез-те ненадлеж. исполн-я диспозиції: правовосст-щая і наказательная. 33. Стр-ра правової нормы.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охоронні. Факультативні норми — позвол. при опр. усл-ях полишати главн. вар-та повед-я, обираючи запасний. Рекомендаційна норма — з неск. вар-тов повед-я рекоменд. один. Також розподіл на абс. певних норм (формулир. пр-ло, усл-е його д-я і санкцію з исчерпыв. повнотою) і відносить. опр-нные (допуск. возм-ть вар-тов з урахуванням конкр. обставин. Вони справ. на ситуаційні (про ситуацію) і альтернативні (вибір зі списку)). Є норми основні (вихідні) і похідні (детализ-щие); посаду. і тимчасові. Особлива група — заохочувальні. Серед регулятивних і охоронних виділ. специализир.: дефинитивные (сод. пр-ки чи опр-я гос.-прав. інститутів), нормы-принципы, оперативні (замова. скасування актів, їх распр-е на new отн-я), колізійні (позвол. вирішувати залежить від сл. конфлікту норм).

1-ша частина прав. норми — гіпотеза, кіт. предст. собою отн-е усл-й, при наявності кіт. норма д-ет. Юр. факти, содерж-ся в гіпотезі - факти О-тивной реальн-ти, з кіт. право связ. наступл-е тих чи інших юр. наслідків: прості (одну умову) складні. 2-га частина прав. норми — диспозиція — власне правило поведінки: императивн., диспозитивн., рекомендательн. чи прості складні. 3-тя частина прав. норми — санкція — ті нежелат. наслідки, кіт. м. наступити в рез-те ненадлеж. исполн-я диспозиції: правовосст-щая і наказательная.

34. Види правових норм.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охоронні. Факультативні норми — позвол. при опр. усл-ях полишати главн. вар-та повед-я, обираючи запасний. Рекомендаційна норма — з неск. вар-тов повед-я рекоменд. один. Також розподіл на абс. певних норм (формулир. пр-ло, усл-е його д-я і санкцію з исчерпыв. повнотою) і відносить. опр-нные (допуск. возм-ть вар-тов з урахуванням конкр. обставин. Вони справ. на ситуаційні (про ситуацію) і альтернативні (вибір зі списку)). Є норми основні (вихідні) і похідні (детализ-щие); посаду. і тимчасові. Особлива група — заохочувальні. Серед регулятивних і охоронних виділ. специализир.: дефинитивные (сод. пр-ки чи опр-я гос.-прав. інститутів), нормы-принципы, оперативні (замова. скасування актів, їх распр-е на new отн-я), колізійні (позвол. вирішувати залежить від сл. конфлікту норм).

1-ша частина прав. норми — гіпотеза, кіт. предст. собою отн-е усл-й, при наявності кіт. норма д-ет. Юр. факти, содерж-ся в гіпотезі - факти О-тивной реальн-ти, з кіт. право связ. наступл-е тих чи інших юр. наслідків: прості (одну умову) складні. 2-га частина прав. норми — диспозиція — власне правило поведінки: императивн., диспозитивн., рекомендательн. чи прості складні. 3-тя частина прав. норми — санкція — ті нежелат. наслідки, кіт. м. наступити в рез-те ненадлеж. исполн-я диспозиції: правовосст-щая і наказательная. 34. Критерії і знаходять способи класс-и правових норм.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охоронні. Факультативні норми — позвол. при опр. усл-ях полишати главн. вар-та повед-я, обираючи запасний. Рекомендаційна норма — з неск. вар-тов повед-я рекоменд. один. Також розподіл на абс. певних норм (формулир. пр-ло, усл-е його д-я і санкцію з исчерпыв. повнотою) і відносить. опр-нные (допуск. возм-ть вар-тов з урахуванням конкр. обставин. Вони справ. на ситуаційні (про ситуацію) і альтернативні (вибір зі списку)). Є норми основні (вихідні) і похідні (детализ-щие); посаду. і тимчасові. Особлива група — заохочувальні. Серед регулятивних і охоронних виділ. специализир.: дефинитивные (сод. пр-ки чи опр-я гос.-прав. інститутів), нормы-принципы, оперативні (замова. скасування актів, їх распр-е на new отн-я), колізійні (позвол. вирішувати залежить від сл. конфлікту норм).

1-ша частина прав. норми — гіпотеза, кіт. предст. собою отн-е усл-й, при наявності кіт. норма д-ет. Юр. факти, содерж-ся в гіпотезі - факти О-тивной реальн-ти, з кіт. право связ. наступл-е тих чи інших юр. наслідків: прості (одну умову) складні. 2-га частина прав. норми — диспозиція — власне правило поведінки: императивн., диспозитивн., рекомендательн. чи прості складні. 3-тя частина прав. норми — санкція — ті нежелат. наслідки, кіт. м. наступити в рез-те ненадлеж. исполн-я диспозиції: правовосст-щая і наказательная. 34. Правові і соц. норми у тому соотн-и.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охранительные.

До соц. относ. вся совок-ть пр-л повед-я, д-щих в конкр. гос-ве. До соц. передусім относ. 1. нормы моралі (нравств-ти). Ці норми не записані, але загальновідомі. 2-га разновид-ть соц. норм — релігійні. 3. нормы товариств. орг-ций (Статут АТ) 4.Юр. норми (теж эл-т соц. норм, але у своїй реал-ции опир-ся на возм-ть принужд-я).

Правові і технич. нормы.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охранительные.

Тих. норма — основу кіт. лежать з-ны природи (з-н Ома). Вони О-тивны (независ. ми). Проте исп-е людьми цих з-нов м. мати соц. наслідки. Якщо исп-е к-либо з-на природи соц. значимо, то люди м. регламть исп-е цього з-на (Ех: ГОСТ, знак «череп та слонової кістки» на ЛЕП, правила экспл-и а/м).

36. Критерії виділення галузей права.

С-ма права — це О-тивно сущ-щее внутр. будова права, його подразд-е на галузі, підгалузі й інститути. вое.

Галузь права — головний эл-т с-мы права — объед-ет взаимосвяз. м. собою інститути права. ВП — це розподілена по прав. інститутам совок-ть юр. норм, рег-щих особливу, кач-венно своеобразн. обл. отн-й (имущ., працю., сімейних тощо.). Примеенит-но до кажд. галузі права выдел-ся її осн. інститут, закрепл-щий общеотрасл. принципи права, сод-е і V прав. рег-я отні, явл-ся О-том дано. галузі (Ех: в конституц. праві РФ таким осн. інститутом виступ. инст-т «основи конст. строя»).

Великі складні за складом галузі поруч із інститутами права вкл. іще одна компонент — підгалузь права. Так було в складі гражд. права виділ. такі підгалузі, як авторське, зобов’язань., спадщин. У фин. — бюдж., податкового Галузі: Держ (конституц.) право, адм., кримінальна, трудове, гражд., коммерч., сімейне, процесуальні галузі (кримінальнопроцессуальн., гражд.-проц. і гарб. суд).

Поняття і склад мех-ма правового регул-я.

Рег-е товариств. отн-й предст. собою осн. соц. ф-цию правничий та д-ви. Звідси знач-е, кіт. приобр-ет той мех-м, з пом. кіт. достиг-ся мети правничий та д-ви, тобто. мех-м г-п рег-я (мгпр). Дозволу і заборони, і навіть обязывания предст. собою найбільш глибин. шар рассм-го мех-ма і містяться в нормах права.

Стадії мгпр: 1) стадия форм-я і спільного д-я юр. норм, кіт. предпол. тісний зв’язок права з гос-вом. 2) стадия возник-я на осн. юр. фактів у конкр. S-тов права правий і обяз-тей — правоотн-й. 3) стадия реал-ции правий і обязтей. Зазначеним стадіям соотв-ют эл-ты: а) юр. норми б) индив. гос.-властные наказу або акти примен-я права в) правоотн-я г) акты реал-ции правий і обяз-тей (собл-я заборон, исполн-я обяз-тей, исп-я правий і примен-я права. Методи мгпр: 1) централизованное рег-е (метод субординації), при кіт. рег-е осущ. на властно-императивн. засадах (наи> чатсо — в адм. праві) 2) децентр. (методом координації) — перебіг та інформаційний процес оказ. вплив уч-ки отн-й шляхом договорів тощо. Соціальний аспект мех-ма правового регул-я.

Рег-е товариств. отн-й предст. собою осн. соц. ф-цию правничий та д-ви. Звідси знач-е, кіт. приобр-ет той мех-м, з пом. кіт. достиг-ся мети правничий та д-ви, тобто. мех-м г-п рег-я (мгпр). Дозволу і заборони, і навіть обязывания предст. собою найбільш глибин. шар рассм-го мех-ма і містяться в нормах права.

Правові ср-ва рег-я товариств. отн-й подверг-ся істот. впливу соц. та інших ф-ров, соотв-но прийнято виділяти соц. мех-м д-я права — тобто всю с-му соц. та інших ф-ров, які впливають переклад треб-й правових принципів, і норм в прав. повед-е S-тов права. Засн. стадії: довед-е прав. принципів, і норм до загального свед-я, направл-е прав. повед-я шляхом формулир-я в прав. актах соц. корисних цілей, форм-е з пом. прав. розпоряджень соц. корисного правомерн. повед-я, соц.-прав. контроль. Цим стадіям соотв.: прав. образован-ть і воспитан-ть нас-я, проф. культура должн. осіб, покладе. правові встановлення і ціннісні орієнтації нас-я, міцна з-нность і правопор-к, правосуддя і ін. засоби захисту і охорони прав, свобод і з-нных інтересів чола і гр-на. Юр. аспект мех-ма правового регул-я.

Рег-е товариств. отн-й предст. собою осн. соц. ф-цию правничий та д-ви. Звідси знач-е, кіт. приобр-ет той мех-м, з пом. кіт. достиг-ся мети правничий та д-ви, тобто. мех-м г-п рег-я (мгпр). Дозволу і заборони, і навіть обязывания предст. собою найбільш глибин. шар рассм-го мех-ма і містяться в нормах права.

Правові ср-ва рег-я товариств. отн-й подверг-ся істот. впливу соц. та інших ф-ров, соотв-но прийнято виділяти соц. мех-м д-я права — тобто всю с-му соц. та інших ф-ров, які впливають переклад треб-й правових принципів, і норм в прав. повед-е S-тов права.

Поняття правоотн-я та її виды.

По самому загальному поняттю правоотн-е — будь-яке обществен. отн-е, рег-мое нормами права. Також сущ. орп-е: правоотн-е — це О-тивно возн-щая в общ-ве в соотв-и з з-ном і навіть до з-на особлива форма соц. взаимод-я, уч-ки кіт. облад. взаємними, корреспондир. правами і обяз-тями і реал-ют в цілях удовл-я своїх потр-тей та у особливому порядку, не забороненому гос-вом чи гарант-нном і охоронюваному їм у особі опр. органів. Вона має складний склад. Необх. наявність S-тов правоотн-й, сод-е. Сод-е має юр. сост-щую — S-тивн. права (похідні від О-тивных; після низки юр. д-й над О-тивными; вони конкретніше О-вных) і обяз-ти.

S-тивное право: 1. право д-вовать опр. чином 2. право вимагати опр. повед-я від зобов’язаного особи 3. право звернутися для захисту. Юр. обяз-ть: 1. обяз-ть д-вовать устан-ным обр. 2.обяз. зазнати нежелат. наслідки (понести ответств-ть за неправомерн. д-я). Содерж-е правоотн-я = активна будть + юр. обяз-ть + S-тивное право.

Має рацію. отн-я класс-ся: 1. по галузям права (гос-венное, …) 2. на охоронить. і заборонить. (база — мат. право) 3.регулятивное. Або 1. абсолютные (опр-ны обидві сторони правоотн-й) 2.относит. (жодна зі сторін не опр.). Правосуб'єктність — способн-ть фіз. чи юр. осіб бути S-тами правоотн-й. Для цього д.б.: а) правоспособны (але з искл-ями для некіт. фіз. осіб, наприклад, ембріонів) б) деесп-ть (в рез-те своїх д-й приобр-ть правничий та обязти). Можлива (для фізосіб) частич. деесп-ть (віком 14,15,16 років) чи огранич. (внаслідок суду). Для юр. осіб деесп-ть м.б.: а) уставная (згідно зі статутом чи полож-ю). б) нормативная (огранич. з-ном). О-ты правоотн-й — усе те, з приводу чого возн. правоотн-я, тобто. все мат. і немат. блага.

S-ты правоотн-я, правосубъектность.

По самому загальному поняттю правоотн-е — будь-яке обществен. отн-е, рег-мое нормами права. Також сущ. орп-е: правоотн-е — це О-тивно возн-щая в общ-ве в соотв-и з з-ном і навіть до з-на особлива форма соц. взаимод-я, уч-ки кіт. облад. взаємними, корреспондир. правами і обяз-тями і реал-ют в цілях удовл-я своїх потр-тей та у особливому порядку, не забороненому гос-вом чи гарант-нном і охоронюваному їм у особі опр. органів. Вона має складний склад. Необх. наявність S-тов правоотн-й, сод-е. Сод-е має юр. сост-щую — S-тивн. права (похідні від О-тивных; після низки юр. д-й над О-тивными; вони конкретніше О-вных) і обяз-ти.

Правосуб'єктність — способн-ть фіз. чи юр. осіб бути S-тами правоотні. І тому вони д.б.: а) правоспособны (але з искл-ями для некіт. фіз. осіб, наприклад, ембріонів) б) деесп-ть (в рез-те своїх д-й приобр-ть правничий та обязти). Можлива (для фізосіб) частич. деесп-ть (віком 14,15,16 років) чи огранич. (внаслідок суду). Для юр. осіб деесп-ть м.б.: а) уставная (згідно зі статутом чи полож-ю). б) нормативная (огранич. з-ном). О-ты правоотн-й — усе те, з приводу чого возн. правоотн-я, тобто. все мат. і немат. блага.

Содерж-е і Об'єкти правоотн-я.

По самому загальному поняттю правоотн-е — будь-яке обществен. отн-е, рег-мое нормами права. Також сущ. орп-е: правоотн-е — це О-тивно возн-щая в общ-ве в соотв-и з з-ном і навіть до з-на особлива форма соц. взаимод-я, уч-ки кіт. облад. взаємними, корреспондир. правами і обяз-тями і реал-ют в цілях удовл-я своїх потр-тей та у особливому порядку, не забороненому гос-вом чи гарант-нном і охоронюваному їм у особі опр. органів. Вона має складний склад. Необх. наявність S-тов правоотн-й, сод-е. Сод-е має юр. сост-щую — S-тивн. права (похідні від О-тивных; після низки юр. д-й над О-тивными; вони конкретніше О-вных) і обяз-ти.

О-ты правоотн-й — усе те, з приводу чого возн. правоотн-я, тобто. все мат. і немат. блага.

Юр. факти: поняття, виды.

Обстоят-ва, предусм. в з-не та інших ист-ках права в кач-ве основанияправовых отн-й, зв. юр. фактами. Або інакше юр. факти — факти реальної действит-ти, з кіт. з-датель пов’язує возн-е, изм-е чи прекр-е правоотн-й. Вони бувають прості складні. Види ю. ф.: 1. события (не зависнув. від волі чи свідомості уч-ков, наприклад, землетрус) 2. д-я (правомерн. чи неправомерные).

Юр. акти — д-е, кіт. спочатку має на меті породити правові отня (заяву на ЗАГС). Юр. вчинок — не переслідує подібну мету. Сущ. предпол-мые ю. ф. — презумпції: 1. опровержимые (невинності) 2. неопровержимые (знання з-на).

Юр. презумпції і юр. фикции.

Існують гадані юридичні факти — презумпції: спростовні (невинності) й неспростовні (знання закона).

53. Законотворяческий процес Вони формулюються державної думою. Для виникнення процесу законотворчості - законодавча ініціатива (нею мають президент, прем'єр міністр, глави своєї адміністрації суб'єктів федерації, законодавчі органи суб'єктів федерації, генерального прокурора, верховний суд РСФРР та УСРР арбітражного суду зі своєї компетенції і навіть депутати державної думи і комітети держдуми). Підготовка проекту закону проводиться тим, хто був із законодавчою ініціативою, після чого проект направляють у відповідних комітетів держдуми, де зараз його розглядається і вносяться пропозиції чи доповнення. Саме там він узгоджується. Далі його розглядають на пленарному засіданні, де можуть вноситься зміни і (в письмовій формах з точним зазначенням у яку частина закону вставити). Потім закон — до ради федерації (і його складу повинен бути переданий за місяць до його загального обговорення раді). Коли раді вносять зміни чи доповнення, створюється погоджувальна комісія. Закон підписується (чи не підписується, що іншим неправильно, оскільки виконавча влада повинен мати законодавчих повноважень) президентом, але попередньо розглядається ДБУ і главою администрации.

54. Поняття й ті види систематизації правових норм.

Має рацію. норма — общеобязат. повед-е, слож-ся в товариств. практиці (в резті многократной повторюваності цього отн-я) санкционир. гос-вом і опир-ся на возм-ть принужд-я із боку д-ви. Має рацію. норми клас-ся: 1. по ступеня обязат-ти: а) императивные (обов'язкові) б) диспозитивные (кілька варіантів, і м. вибрати) в) рекомендательные. По сод-ю правомочності гаразд: а) нормы, сод. заборони б) обязывающие в) управомач. Будь-яка прав. норма опр-ет стр-ры по ф-ле «якщо … то … інакше …». Главн. розподіл прав. норм — на регулятивн. (справ. на обяз-щие, які забороняють і управомач-щие) і охоронні. Факультативні норми — позвол. при опр. усл-ях полишати главн. вар-та повед-я, обираючи запасний. Рекомендаційна норма — з неск. вар-тов повед-я рекоменд. один. Також розподіл на абс. певних норм (формулир. пр-ло, усл-е його д-я і санкцію з исчерпыв. повнотою) і відносить. опр-нные (допуск. возм-ть вар-тов з урахуванням конкр. обставин. Вони справ. на ситуаційні (про ситуацію) і альтернативні (вибір зі списку)). Є норми основні (вихідні) і похідні (детализ-щие); посаду. і тимчасові. Особлива група — заохочувальні. Серед регулятивних і охоронних виділ. специализир.: дефинитивные (сод. пр-ки чи опр-я гос.-прав. інститутів), нормы-принципы, оперативні (замова. скасування актів, їх распр-е на new отн-я), колізійні (позвол. вирішувати залежить від сл. конфлікту норм).

1-ша частина прав. норми — гіпотеза, кіт. предст. собою отн-е усл-й, при наявності кіт. норма д-ет. Юр. факти, содерж-ся в гіпотезі - факти О-тивной реальн-ти, з кіт. право связ. наступл-е тих чи інших юр. наслідків: прості (одну умову) складні. 2-га частина прав. норми — диспозиція — власне правило поведінки: императивн., диспозитивн., рекомендательн. чи прості складні. 3-тя частина прав. норми — санкція — ті нежелат. наслідки, кіт. м. наступити в рез-те ненадлеж. исполн-я диспозиції: правовосст-щая і наказательная.

Понятие і форми реал-ции права.

Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу й погодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з одним. Також право — с-ма общеобязат. норм, які з’явились у общ-венной практиці, санкц-нных гос-вом і що спираються у своїй реал-ции на возм-ть принужд-я із боку гос-ва.

Засн. частина вважає, що форми права м. реал-ть лише у формі правового чи юр. отнош-я. Др. полаг., крім правоотн-й юр. норми м.б. реал-ны і «поза правоотн-й. Прибічники 1-ї позиції вводять поняття абс. правоотн-я, де 2-га сторона не опр., тобто. 2-га сторона=все.

Способи реал-ции права, властиві гр-нам і юр. особам: заборони (реал-ся способом соблюд-я — не треб. ніяких активн. д-й), обяз-ти (реал-ся способом исполн-я — треб. активн. участі), є спосіб, кіт. осущ. спец. уполномоч. гос-вом органами — це примен-е права (вкл. у собі неск. етапів, фікс. в процессуальн. нормах). Способи реал-ции права.

Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу й узгодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з одним. Також право — с-ма общеобязат. норм, які з’явились у общ-венной практиці, санкц-нных гос-вом і що спираються у своїй реал-ции на возм-ть принужд-я із боку гос-ва.

Засн. частина вважає, що форми права м. реал-ть лише у формі правового чи юр. отнош-я. Др. полаг., крім правоотн-й юр. норми м.б. реал-ны і «поза правоотн-й. Прибічники 1-ї позиції вводять поняття абс. правоотн-я, де 2-га сторона не опр., тобто. 2-га сторона=все.

Способи реал-ции права, властиві гр-нам і юр. особам: заборони (реал-ся способом соблюд-я — не треб. ніяких активн. д-й), обяз-ти (реал-ся способом исполн-я — треб. активн. участі), є спосіб, кіт. осущ. спец. уполномоч. гос-вом органами — це примен-е права (вкл. у собі неск. етапів, фікс. в процессуальн. нормах).

Стадії правоприменительного процесса.

Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу погодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з одним. Також право — с-ма общеобязат. норм, які з’явились у общ-венной практиці, санкц-нных гос-вом і що спираються у своїй реал-ции на возм-ть принужд-я із боку гос-ва.

Способи реал-ции права, властиві гр-нам і юр. особам: заборони (реал-ся способом соблюд-я — не треб. ніяких активн. д-й), обяз-ти (реал-ся способом исполн-я — треб. активн. участі), є спосіб, кіт. осущ. спец. уполномоч. гос-вом органами — це примен-е права (вкл. у собі неск. етапів, фікс. в процессуальн. нормах).

Стадії: 1) Устан-е О-тивной істини по до-те совок-ти юр. фактів. 2) Юр. кваліфікація фактів (вибрати статтю, під. кіт. потрапляє діяння). 3) Толкование. Воно м.б. 3 видів: 1. по S-ту (хто м. тлумачити) — а) аутетическое тлумачення — воно осущ-ся тим, хто взяв цей норм. акт. б) нормативное — осущ. держ. органом по поруч-ю який видав органу в) казуальное (казус — випадок) — осущ. суди й адміністрація. г) доктринальное (осущ. учеными-юристами і норми. сили немає, Ех — коментар до з-ну) 2. по V-му — прав. норма в пр-ссе толк-я м. исп-ся буквально, тобто. виходячи далеко за межі літери з-на (обмежить. толк-е), а м. ширше. 3. по способам тлумачення. Способи: а) соц.-эк. (з соц.-эк. ситуації у дано. момент) б) историч. в) грамматич. 4) Созд-е правоприменит. акта (Ех — вирок суду). 5) Реал-ция правоприменит. акта.

Тлумачення норм права: поняття, види, способы.

Право — це совок-ть визнаних в дано. общ-ве і обесп-нных офиц. захистом нормативів рав-ва і справедл-ти, рег-щих боротьбу й узгодження вільних воль у тому взаимоотн-и ін. з одним. Також право — с-ма общеобязат. норм, які з’явились у общ-венной практиці, санкц-нных гос-вом і що спираються у своїй реал-ции на возм-ть принужд-я із боку гос-ва.

Способи реал-ции права, властиві гр-нам і юр. особам: заборони (реал-ся способом соблюд-я — не треб. ніяких активн. д-й), обяз-ти (реал-ся способом исполн-я — треб. активн. участі), є спосіб, кіт. осущ. спец. уполномоч. гос-вом органами — це примен-е права (вкл. у собі неск. етапів, фікс. в процессуальн. нормах).

Стадії: 1) Устан-е О-тивной істини по до-те совок-ти юр. фактів. 2) Юр. кваліфікація фактів (вибрати статтю, під. кіт. потрапляє діяння). 3) Толкование. Воно м.б. 3 видів: 1. по S-ту (хто м. тлумачити) — а) аутетическое тлумачення — воно осущ-ся тим, хто взяв цей норм. акт. б) нормативное — осущ. держ. органом по поруч-ю який видав органу в) казуальное (казус — випадок) — осущ. суди й адміністрація. г) доктринальное (осущ. учеными-юристами і норми. сили немає, Ех — коментар до з-ну) 2. по V-му — прав. норма в пр-ссе толк-я м. исп-ся буквально, тобто. виходячи далеко за межі літери з-на (обмежить. толк-е), а м. ширше. 3. по способам тлумачення. Способи: а) соц.-эк. (з соц.-эк. ситуації у дано. момент) б) историч. в) грамматич. 4) Созд-е правоприменит. акта (Ех — вирок суду). 5) Реал-ция правоприменит. акта.

Прогалини у праві і їх восполнения.

Прогалину в позитивному праві - коли немає з-на, ні подз-ного. акта, ні звичаю, ні прецеденту. Прогалину в норм.-прав. рег-и — відсутність норм з-на і норм подз-нных актів. Прогалину в з-нод-ве — відсутність з-на взагалі. Прогалину в з-не — неповне урег-е питання на дано. з-не. Отже, прогалиною в позитивному праві явл. повне чи частич. відсутність прав. норм, необх. кіт. обусл. разв-ем соц. життя і потр-тями практич. рішення справ, осн. принципами, підлогудідька лисого, здоровим глуздом і содерж-ем д-щего з-нод-ва, відповідального прав. треб-ям, а також іншими проявл-ями права, витік. з природи речей і отн-й.

При аналізі питання про восполн-и прогалин у Європі осн. увагу приділяють не суду, а органам, облад. правом видання норм. прав. актів. Кажд. орган вправі усувати прогалини, возн. через появл-я нових товариств. отні, треб. прав. рег-я і относ-ся до сфери д-ти дано. органа.

Причини правонарушений.

Правонар-е — противоправн., товариств. небезпечне діяння дієздатного особи. Обязат. эл-т — S-т, наділений право і деесп-тью. Для визнання недеесп-ти мало обліку в психдиспансері, обязат. обслед-е спец. комиссией.

S-тивная сторона правонар-я — психич. отн-е чола до свого діянню. Воно може выр-ся различ. ступенями провини: 1) прямой умисел (свідомо) 2) косвенный умисел (знає, але наруш-е з-на — побічний ефект його д-ти) 3) преступная самовпевненість (коли чол знає, що порушує з-н і м. виникнути обществ.-опасные наслідки; Ех — п’яний за кермом) 4) небреж-ть (коли людина не знав, що порушує закону або що будуть суспільнонебезпечні наслідки, але був би знати). О-тивная сторона правонар-я — товариств. небезпечні наслідки протиправних д-й. О-т правонар-й — ті О-ты права, кіт. захищені з-ном.

Види правонар-й розділ. 1) по галузям з-нод-ва 2) по ступеня товариств. небезпеки: провини і преступления.

Юр. ответственность.

Юр. отв-сть — фактич. притерпевание нежелат. для особи посл-вий його правонар-я особистого та имущ. порядку. Осн-ем її возн-я явл. правонар-е зі усіма її эл-тами. Сущ. ще одне осн-е — свобода волі (змусили підписати, змусили …). Обличчя м. привернути увагу до отв-ти тільки тоді ми, що його д-я мають нежелат. посл-вия і коли м. ними сущ. пряма (!) зв’язок, але трапляються й исключ-, коли безвинно несе отв-ность: 1) за шкода, заподіяний ист-ком поліпшення. опас-ти (трансп. ср-вом, зброєю) 2) за д-я ваших несоверш. літніх детей.

Види юридичну відповідальність: 1) имущественная — у межах працю. і гражд. з-нод-ва: а) ограниченная — усім раб-ков б) полная — обязат. збіг долж-ти у наказі з фактич. долж-тью та наявність договору повної мат. ответств-ти 2) административная: а) штрафы б) изъятие имущ-ва, поср-вом кіт. скоєно правонар-е в) конфискация имущ-ва, поср-вом кіт. скоєно правонар-е г) отстранение від долж-ти (до 6 місяців) д) адм. арешт (до 15 діб) 3) дисциплинарн. (в соотв-и з пр-лами внутр. працю. розпорядку): а) выговор б) пониж-е на посаді в) увольнение 4) уголовная (лише у фіз. конкретних особах і лише у судебн. порядку на осн. кримінального процесу саме): а) штрафы б) исправит. роботи в) лишение свободы.

Мета всіх видів юридичну відповідальність: а) восстановление порушеного права б) возмещение заподіяного в) частное попередження (превенция) і общее.

Законність: поняття, рівні, принципы.

З-сть — конституц. принцип точного і неухильного собл-я з-на усіма гр-нами, должн. особами, держслужбовцями і гос-вом. Вона має неск. рівнів: 1) гр-не та його объед-я 2) з-нность в д-ти держ. апарату 3) з-ность в д-ти самого д-ви (потрібно відрізняти з-ть від директив-ти, кіт. м. суперечити ізну).

Сущ. неск. видів директив-ти: 1) хоризматическая — соотв-е д-й потртям, цілям, інтересам общ-ва 2) традиционная 3) идеологич. — якщо з-н суперечить иделогии общ-ва (в нас у країні склад-ся директивн-ть д-й президента).

Принцип законності (закони повинні прагнути бути правомірні): 1) Одинак. розуміння з-нов 2) Необх-ть наявності і собл-я процесуальних норм, обесп-щих захист з-нных прав S-та 3) Обесп-е правосудия.

Правопорядок — частина товариств. пор-ка, сформ-ся на осн. собл-я принципів з-нности. Воно зависнув. від д-ви, д-ти органів прокуратури та должн. осіб. Правопорядок і законность.

З-сть — конституц. принцип точного і неухильного собл-я з-на усіма гр-нами, должн. особами, держслужбовцями і гос-вом. Вона має неск. рівнів: 1) гр-не та його объед-я 2) з-нность в д-ти держ. апарату 3) з-ность в д-ти самого д-ви (потрібно відрізняти з-ть від директив-ти, кіт. м. суперечити ізну).

Сущ. неск. видів директив-ти: 1) хоризматическая — соотв-е д-й потртям, цілям, інтересам общ-ва 2) традиционная 3) идеологич. — якщо з-н суперечить иделогии общ-ва (в нас у країні склад-ся директивн-ть д-й президента).

Принцип законності (закони мали бути зацікавленими правомірні): 1) Одинак. розуміння з-нов 2) Необх-ть наявності і собл-я процесуальних норм, обесп-щих захист з-нных прав S-та 3) Обесп-е правосудия.

Правопорядок — частина товариств. пор-ка, сформ-ся на осн. собл-я принципів з-нности. Воно зависнув. від д-ви, д-ти органів прокуратури та должн. лиц.