Конфуцій

Конфуций (Кун-цзы) (55−479 рр. до нашої ери) — це китайський філософ, творець однією з перших зрілих філософських концепцій і родоначальник конфуціанства — ідейного течії, що проіснувало понад дві тисячі років. Вчення Конфуція було на криза традиційної ідеології, центральної темою якому було відносини правителя-вана і Неба як джерела магічною сили «де», завдяки якому «ван» («Син Неба») впорядковував «Піднебесну» (общество).

У Конфуція «де» перестає бути главою правителя — кожна людина відповідальний стан справ у «Піднебесної» і може нею вплинути. Кількість основних якостей еталона людини належить: гуманність, справедливість, знання і ритуал. Суворо слідуючи правилам ритуалу, людина підтримує стандарт цивілізованості, створений досконалими мудрецями — правителями древности.

Вчення Конфуція перейнято духом збереження традицій: Я наслідую давнини, я — не творю. Показово, що, за переказами, Конфуцій редагував найдавніші канонічні тексти у китайської культурі - «Щуцзинь» і «Щи-цзинь», і навіть написав коментар до «И-цзинь». Знайдене поєднання традиціоналізму зі своєю відповідальністю кожного за стан справ у «Піднебесної» в історичної перспективі виявлено свою виняткову продуктивність. Ще за імперії Хань (2 В. е.- 3 В. н.е.) конфуціанство перетворилася на державну ідеологію і потім фактично стала основою специфически-китайского життя, багато в чому сформувавши унікальний образ китайської цивилизации.

М.Б.Адаменко.