Расцвет і падіння древнього Вавилона

Расцвет і падіння древнього Вавилона

Положение змінюється при шостому царя Вавилона — Хаммурапі, одному з найбільших політиків давнини. Він правил Вавилоном з 1792 по 1750 р. до зв. е. Зійшовши на трон невеликого царства, що за середньому перебігу Євфрату, Хаммурапі закінчив свої дні володарем величезного як для на той час держави, що включав у собі основну частину Межиріччя.

Продуманная система політичних спілок допомогла йому розгромити противників, причому нерідко — чужими руками. У разі нескінченних усобиць Хаммурапі неодноразово укладав і легко расторгал військових союзах, які необхідні йому для реалізації своїх далекосяжних планів.

Первые роки свого правління Хаммурапі займався спорудженням храмів як і показали наступні події, активно готували до військових дій.

На сьомий рік царювання з допомогою Римсина, сильного эламского правителя в Ларсе, Хаммурапі підпорядкував собі південні міста Урук і Иссин. Для зміцнення власного впливу захоплених землях, далекоглядний політик два роки будує канал, про значення якого каже за його назву — «Хаммурапі достаток».

Следующим далекоглядним кроком Хаммурапі стає висновок союзу з Північно-Західним сусідом — державою Марі. Обидва государства-союзника, Вавилон і Марі, тепер діяли узгоджено. Зимрилим і Хаммурапі вели активну дипломатичну листування, з якої видно, що правитель Марі надавав царю Вавилона свободу дій у Середній Месопотамії.

Таким чином, підпорядкувавши собі південні області й маючи найсильнішого союзника північ від, Вавилон вже безпосередньо до 15—16 го-дам правління Хаммурапі перетворюється на одне з впливових держав в Месопотамії.

К 30-му року правління Хаммурапі вдалося завдати поразка царству Эшнунне та її союзнику — військам Еламу. Через рік цар Вавилона розгромив Римсина, правителя Ларсы. Зимрилим, правитель Марі, був володіє інформацією про діяльність свого союзника наявністю налагодженою дипломатичної служби у державі Хаммурапі. Вже під час походу на Ларсу, відчувши зміни у політиці Вавилона, Зимрилим відмовився від спільних бойових дій відкликав свої війська. Тепер настала черга і царства Марі, на яке Хаммурапі зробив дві спустошливі набігу. Попри те що, що Хаммурапі на 33-му році царювання захопив землі недавнього союзника, Зимрилим не здавався. Два роки Хаммурапі зробив іще одна похід на Марі, зруйнувавши навіть стіни столиці. У руїни було перетворено чудовий царський палац, символ колишнього могутності Марі, відомий далеко поза царства.

Так поступово під владою Вавилона опинялися всі нові території. Хаммурапі завоював також територію Ассирії із столицею Ашшуром. Схоже, що сферою впливу Вавилона сталі та эламские замки, що кажуть повідомлення про військовополонених з Еламу.

За років талановитому і удачливому політику Хаммурапі вдалося поєднати під владою основну частину долин Тигру і Євфрату і створити потужне централізовану державу, перше місце у повному розумінні цього терміну у Західній Азії — Старовавилонское царство. Вавилон міцно стає новим центром Дворіччя.

Таким чином, межі XIX—XVIII століть до зв. е. в результаті жорстокої боротьби в Дворіччі став виділятися Вавилон, згодом перетворився на одне із найбільших міст світу.

После об'єднання країни Хаммурапі довелося розв’язувати дуже складні завдання. Щоб Його володіння знову розпалися деякі області, влада царя має бути сильною. З іншого боку, Хаммурапі було відбирати в селян землю, поновіть великі царські господарства, збирати заробітчан у царські майстерні. Такі дії призвели швидкого занепаду країни — люди встигли звикнути до самостійності, відносної свободі, до доходах від ринкової торгівлі. Мудрий Хаммурапі знайшов прийоми, дозволяють царю управляти діяльністю підданих.

Хаммурапи стане створювати царські маєтку, відбираючи землю у селян. Він скористався ділянками, які громади виділяли їй як царю. На землі Хаммурапі посилав своїх людей — воїнів й дуже званих «мушкенум».

Мушкенум вважалися приближёнными царя й отримували від нього землю, худобу та зерно, необхідних ведення господарства. Крадіжка майна у мушкенум карала суворіше, ніж крадіжка у простого селянина. Так цар міг вплинути життя сільських громад через вірних йому які залежать від нього людей. Довелося царю займатися журналістською й селянськими боргами. Раніше селяни платили податки в основному зерном, олією, вовною. Хаммурапі почав стягувати податки сріблом. Проте зовсім в усіх селяни продавали продукти на ринках. Багатьом доводилося брати срібло позичає у тамкаров додаткову плату. Тим, хто був не стані розрахуватися з боргами, доводилося віддавати в рабство когось із родичів. Хаммурапі кілька разів скасовував що накопичилися у країні борги, обмежив борговий рабство тре мя роками, але подолати проблему боргів йому не вдалося. Тож не дивно, серед тамкаров були тільки торговці, а й складальники податків, і хранителі царської скарбниці.

Хаммурапи став автором найвідомішого на Давньому Сході збірника законів, названого істориками «Кодексом Хаммурапі».

В 1901 р. французькі археологи виявили під час розкопок у Сузах (нині Шуш) — столиці древнього Еламу, великий кам’яний стовп з зображенням царя Хаммурапі і текстом 247 його законів, написаних клинописом. З положень цих законів у основному і став відомо про життя Вавилонії про те, як Хаммурапі управляв країною.

Во запровадження до законів Хаммурапі каже: «Мардук направила мене, щоб справедливо керувати людьми і дати країні щастя, тоді я вклав у вуста країни істину і соціальна справедливість і поліпшив становище людей». Нагадаємо, що Мардук був шанованим богом Вавилона. Цар, в такий спосіб, намагається примирити інтереси різні люди— тамкаров, мушкенум, воїнів, простих общинників, спираючись за грати верховного божества. Мардук, за словами Хаммурапі, непросто нагороджує покірних і карає неслухняних — бог дає людям звід правил, які визначають справедливості закидів у їхніх взаєминах друг з одним. Але — через царя!..

Однако, Хаммурапі не удалося створити міцне держава. Вже за правлінні сини Самсуилуны Вавилония зазнала ряд важких поразок від своїх сусідів, і її володіння скоротилися. Почалася смуга невдач. У 1595 р. до зв. е. старовавилонское царство знищено вторгшимися хетами і касситами, які потім правили Междуречьем близько 400 років.

Но Хаммурапі усе ж таки домігся більшого, ніж його попередники чи царі сусідніх країн. Він із правителів давнини розмірив силу закону від силою царя і визнав за підданими право самим піклуватися про своє життя. Щоправда, деякі вчені вважають текст на стовпі в Сузах не склепінням законів, а звітом государя перед богами.

Начиная з правління Хаммурапі Вавилон близько 1200 років був культурним і науковий центр Передній Азії. З XIX по VI століття до зв. е. він був столицею Вавилонії. Про винятковому значенні цього економічного і охорони культурної центру свідчить те, що все Месопотамию часто називали Вавилония. Багато досягнення древніх вавилонян увійшли до сучасне буття: за вавілонськими жерцями стали ділити рік 12 місяців, годину — на хвилини і секунди, а коло — на триста шістдесят градусів.

В 689 року до зв. е. після довгої облоги асирійці захопили Вавилон. За наказом Синахериба в Ассирію була вивезена статуя головного бога Вавилона — Мардука. Чимало жителів стратили, а тих, хто залишився живим, викрали в полон. Після цього Синахериб наказав затопити місто водами Євфрату.

В 605 року до зв. е. Вавилонська армія під командуванням сина Набопаласара Навуходоносора натрапила на місто Каркемиш на Євфраті, який обороняв єгипетський гарнізон, що складалася з грецьких найманців, У результаті запеклого бою все захисники міста були перебиті, а сам Каркемиш перетворений на купу палаючих руїн. Тепер дорога до Середземному морю було відкрито, і весь Сирія і Палестина підкорилися Вавилону.

В 604 року до зв. е, Набопаласар помер, і Навуходоносор II став царем величезної Нововавилонской імперії.

Сразу після приходу корумпованої влади Навуходоносор зробив походи проти Єгипту й арабів у Північній Аравії. У 598 року до зв. е. іудейський цар Иоаким, раніше який визнав влада Вавилона, відмовився підпорядковуватися Навухооносору і перебував у союзі з фараоном Нехо. Невдовзі вавилонська армія вже стояла під стінами Єрусалима. Иоаким недоотримав від єгиптян обіцяну допомогу, і 16 березня 597 року по зв. е. Навуходоносор ввійшов у місто. Иоаким разом із 3 тис. знатних євреїв як заручників пішов у Вавилон, а царем Іудеї став Седекия. Цар Седекия правил рівно 10 років. Як і його попередник, він зробив висновок блок з Єгиптом, що коштував йому царства. Фараон Априй захопив Газу, Тир і Сидон. Проте вой-ска Навуходоносора II відтіснили єгиптян і взяли в облогу Єрусалим. У 587 року до зв. е. місто узяли, зруйнований, яке жителі поведені в полон. Потім вавілоняни взяли в облогу Тир, який захоплено тільки через 13 років, в 574 року до зв. е.

Царствование Навуходоносора II стало часом розквіту Нововавилонской держави. Вавилон став найбільшим містом на Давньому Сході, чисельність її населення перевищувала 200 тис, людина.

Однако створене Набопаласаром і Навуходоносором Нововавилонское держава проіснувало недовго. За 5 років, минулі після смерті Навуходоносора II, у Вавилоні змінилося три царя. В результаті розширення зрештою царем в 556 року до зв. е. став Набонид, вождь однієї з арамейских племен. Арамейцы ще в VIII столітті до зв. е. прийшли о Месопотамию та поступово відтіснили халдеїв. Цар Набонид став виступати проти жрецтва, традиційно який підтримував царів Вавилона, намагаючись насадити у державі культ арамейської бога Місяця. Це привела конфлікту зі жрецтвом, признававшим верховним божеством справжнього вавилонського бога Мардука.

Царь Набонид прагнув об'єднати навколо себе всі численні арамейські племена. Він досить недалекоглядно допоміг молодий Персії розправитись із Мідією, захопивши належав мидянам Харран. Оскільки на той час узбережжі Перської затоки було занесено піском, і край моря відступила від колишніх портів далеко вперед, що зробив неможливим морську торгівлю у районі. Тому Набонид захопив оазис Тайму у Центральній Аравії, який дозволяв контролювати торгові шляху до Єгипет та Південну Аравію. Цар навіть переніс у цей район свою столицю, передавши управління Вавилоном своїй дитині і наступникові Белшур-уцуру (Валтасару).

Политика Набонида, пренебрегавшего інтересами впливового жрецтва бога Мардука, викликала сильне невдоволення в Вавилоне. Именно тому перси, які проголосили віротерпимість, волю і рівність будь-який релігії, змоги легко зайняли Вавилонию. Валтасар було вбито власними слугами, і Вавилон відкрив ворота перського царя Кіру, що у жовтні 539 року по зв. е. тріумфально в'їхав в столицу. В відповідності зі своїм звичаєм, Кір зберіг життя, Набониду та його сім'ї, забезпечивши їм почесті, відповідні колишньому високому становищу. Проте Вавилония перетворилася на провінцію (сатрапію) Перської держави й назавжди втратила на своїй незалежності.

О значимості Вавилона у світовій історії кажуть безліч згадувань у книгах пророків: книзі пророка Ісайї, книзі пророка Ієремії, иодной із найзагадковіших книжок Біблії, книзі пророка Данила, яка привертає до собі увагу людей протягом от вже 2500 років Лиховісні апокаліптичні звірі, вогненна піч, левиний рів, математичні розрахунки поєднуються у ній з описом віри безстрашних єврейських юнаків, внутрішніх протиріч і душевних мук древнього владики, двірського бенкету напередодні загибелі царства. Одні вбачають у зазначеній книзі цікаве літературне твір Сходу, інші — невгамовну дивну фантазію древнього автора, треті — Божественне одкровення, приподнимающее завісу історії всього людства на 2500 років, з описом злетів і падінь прийдешніх держав і народов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.