Каролина і Саксонське зерцало

1. Зробіть з порівняльного аналізу кримінального середньовічного законодавства, зіставивши Кароліну і Саксонське зерцало.

Найбільш знаним правовим пам’ятником, який висвітлює питання кримінального правничий та процесу середньовіччя є загальне твердження німецьке кримінальна звід уложень 1532 г., так звана «Кароліна». Таке найменування це звід уложень одержало бо було видано до правління німецького імператора Карла V.

У виду партикуляристских прагнень окремих земель, повсталих проти видання загальноімперського законодавства, в передмові до Кароліні було сказано: «Але ми хочемо у своїй милостиво згадати, старі, що встановилися законні й добрі звичаї уцрфюрстов, князів і станів ні з ніж нічого не винні потерпіти умаления».

Отже, за кожної землею було збережено її особливе кримінально право, Кароліна призначалася тільки до поповнення прогалин у законах.

У Німеччині також здійснювалася запис партикулярного права. Це правда звані «Правові книжки». Найбільшою популярністю користувалося «Саксонське зерцало», складене на початку ХІІІ століття. «Саксонське зерцало» і двох книжок із яких перша присвячена саксонському загальному земському праву. А друга — саксонському ленному праву. Перша відбиває, переважно, практику судів. Зміст «Саксонського зерцала2 охоплює громадянське, кримінальна, процесуальне і лише частково державне право.

Через війну переробки нафти та поширенні Саксонського зерцала у другої половини XIII століття з’явилося «Зерцало німецьких людей», претендували виклад всього німецького права, по фактично лише трохи що вийшло друком далеко за межі саксонського права. У XVIIв. цьому збірки було присвоєно назва «Швабское зерцало». У XIV в. у низці земель з’явилися переробки Саксонського зерцала стосовно місцевих звичаїв і потребностям.

Основний зміст Кароліни становлять правила кримінального судочинства. Кримінально право за обсягом слід за місці (йому присвячено понад сто статей). Викладені норми права в достатній мірі ясно і понятно.

Кароліна, на відміну пізніших кодексів зв має систематичного розподілу на частини, або глави. Та деякі групи статей об'єднані по сходству змісту особливими подзаголовками.

Кароліна передбачає величенький коло злочинів: державні (зрада, заколот, порушення земського світу та інших.), проти релігії (богохульство, чаклунство та інших.), проти особистості (вбивство, отруєння, наклеп та інших.), проти моральності (кровозмішення, згвалтування, двошлюбність, порушення подружньої вірності та інших.), проти власності (підпал, грабіж, злодійство, присвоєння), і навіть деякі решта видів злочинних деяний.

У Кароліні одержали понад більш-менш точне визначення як окремі злочину, а й деякі загальні поняття кримінального права: замах, співучасть (наприклад, підсобництво), необережність, необхідна оборона і т.д.

У основу покарань, передбачених Кароліною, покладено принцип залякування, що пов’язані з подіями селянської війни 1525 г.

Каральні заходи Кароліни вирізняються великою жорстокістю: значне число злочинів каралося смертної стратою, причому було передбачено кваліфіковані види цієї страти: колесування, четвертування, закопування живим в землю, утоплення, спалення тощо. Значне місце займає серед покарань займають тілесні. Нерідко застосовувалося виривання мови та відсікання руки. Смертна страту і членів тіла вироблялося публічно. При маловажних проступки практикувалося позбавлення честі, причому засудженого виставляли до ганебного стовпа чи нашийнику на публічно посмеяние.

Привертає увагу встановлення жорстоких заходів покарань зазіхання проти імператорської влади й проти собственности.

Більшість статей Кароліни присвячена питанням судопроизводства.

Кароліна зберегла деякі риси обвинувального процесу. Потерпілий або інший позивач міг пред’явити кримінальний позов, а обвинувачуваний — оспорити й довести його неспроможність. Сторонам давалося право представляти документи і свидетельские показання. Користуватися послугами юристів. Якщо обвинувачення не підтверджувалося. Позивач мав «компенсувати збитки, безчестя і оплатити судові издержки».

А загалом основний формою розгляду справ в Кароліні є інквізиційний процес. Обвинувачення пред’являлося суддею від імені держави «зі службового обов’язку». Слідство тривало з ініціативи суду й не обмежувався термінами. Широко здійснювалися кошти фізичного на підозрюваного, наприклад, допит під катуваннями. У цьому Кароліна докладно регламентує умови застосування тортури. Для визнання доказів достатніми до застосування допиту під катуваннями вважалися показання двох «добрих» свідків. Головна подія, доведене одним свідком, вважалося підлозі доказом. Ряд статей визначають порядок показывания злочину позивачем, якщо обвинувачуваний не зізнається. Більшість із них присвячено свідкам і свидетельским показанням. Остаточний вирок виносився виходячи з власного визнання чи свідоцтва виновного.

Процес ділився втричі стадії: дізнання, загальне розслідування й спеціальне расследование.

Дізнання полягала у встановленні факту скоєння злочини і підозрюваного у ньому лица.

Загальне розслідування полягала в стислому допиті заарештованого про обставин справи, з метою уточнення деяких даних про преступлении.

Спеціальне розслідування була докладний допит обвинувачуваної та свідків, збір доказів для остаточного викриття злочинця. Це розслідування грунтувалося на теорії формальних доказательств.

У Німеччині були відомі два виду творення злочинів, злочини і проступки.

Встановлюється розподіл стосовно об'єкта зазіхання. Судова практика розрізняла три основних разряда6 1) преступления проти релігії, 2) проти держави, 3) против приватних лиц.

2. Дворовий людина петербурзького вельможі Спиридон рубав ліс на непринадлежащем його пану ділянці. Незаконну порубку зупинив проїжджав повз поручик Преображенського полку. Розлютований Спиридон кинувся з сокирою на поручика. Поручик зарубав Спиридона шаблею. Вельможа зажадав покарання поручика за вбивство його людини. Яке рішення має взяти суд виходячи з Артикулу військового 1715 года?

Затверджений в 1714 р. і видані 1715 р. Військові Артикули, звід военно-уголовного законодавства, стосовного переважно до області матеріального, а чи не процесуального права. По структурі цей кодекс перейняв родову класифікацію правових норм (у зв’язку зі діяння) з м’якою внутрішньою ієрархією за важливістю діяння. Кожен артикул описував до окремого виду правопорушення і призначав певну санкцию.

Артикули включали такі види преступлений:

1. Проти релігії. У цю групу входили чарування, ідолопоклонство, які каралися смертної стратою (спаленням) за умови, що доведено сношние обвинувачуваного і диявола. Інакше призначалося тюремне ув’язнення і тілесно наказание.

2. Державні. Простий умисел убити чи взяти в полон царя карали четвертованием. Також каралося збройне виступ проти влади (однакове покарання — четвертування — несли виконавці, посібники та подстрекатели.

3. До посадовим злочинів відносили хабарництво, наказываемое смертної стратою, конфіскацією майна України та тілесними наказаниями.

4. Злочини проти порядку управління та суду. До них ставилися зривання і винищування указів, що каралося смертної стратою (тут проявилося особливе ставлення абсолютистській психології до писаним нормативним текстам символів царської воли).

5. Злочини проти «благочиння», близько які стоять до попередньої групі, але мають прямий антидержавної спрямованості. До них відносили приховування злочинців, каравшееся смертної стратою, зміст кубел, присвоєння хибних імен та прізвиськ з єдиною метою заподіяння шкоди, виспівування непристойних пісень і проголошення нецензурних речей.

6. Злочини проти особистості включали злочину проти життя, тілесної недоторканності, честі. У цьому гурті чільне місце займало вбивство. Артикули розливали навмисне (каравшееся відтинанням голови), необережніше (наказываемое тілесним укладанням, шрицрутенами), випадкове (некарано). До важким видам убивств законодавець відносив вбивство за наймом, отруєння, вбивство батька, матері, немовляти чи офіцера. Особлива етична забарвлення цих складів очевидна, для цього дотримувався і особливий виду покарання — колесование.

7. До майновим злочинів відносили крадіжку, грабіж, підпал, винищування чи ушкодження чужого имущества.

8. До злочинів проти моральності відносили згвалтування (факт якого, відповідно до Закону, може бути, крім заяви, підтверджено даними експертизи), мужеложество (наказываемое смертної стратою чи посиланням на галери), скотоложество (на яких слід було важке тілесне покарання), «блуд», кровозмішення чи зв’язок між близькими родичами, двоєженство, перелюбство (наказываемо укладанням і каторгой).

Поручик Прееображенского полку совеершил злочин проти особистості, причому він зробив убийство.

Проте, оскільки дворовий людина Спиридон кинувся з сокирою на поручика. Те поручик діяв може необхідної оборони. Відповідно до артикулу, людина який учинив злочин може необхідної оборони несе ответственности.

Ісаєв І.А. Історія держави й права Росії. Повний курс лекцій. -2-ге вид. М., Юрист, 1994 г.

Загальна історія держави й права. Під ред. К. И. Батыра. М., Билина. 1996.