Положение рудокопів в римських рудниках біля провінції Далмації

Положение рудокопів в римських рудниках біля провінції Далмации

Пашалич Э.

Территория провінції Далмації відома своїми багатими родовищами заліза, серно-сереброносных руд і золота. Особливого значення мали рудникові райони на території нинішніх Боснії й Герцеговини. Колишні дослідники обмежувалися лише збиранням випадкового матеріалу з окремих античних рудников1. Поглиблене дослідження гірського справи біля римської провінції Далмації почалося років десяту та вже призвело до певним результатам2. Основне завдання науково-дослідної в цій області складається наступного: встановити тривалість і розмір виробництва, зібрати дані, які стосуються організації праці рудниках і які висвітлюють питання управління і власницьких відносин, становища гірників, умов життя жінок у селищах гірників й інші подобное.

Известия античних письменників про римському гірському справі у провінції Далмації дуже жалюгідні. Можна навести лише кілька швидких згадувань римських письменників, дозволяють, проте, дійти невтішного висновку, що рудники заліза і поклади золота в Далмації мали велике значення. Саме ці известия:

Sed Augustus perdomandos Vibio mandat qui efferum genus fodere terras coegit aurumque repurgare; quod alioquin gens omnium cupidissima eo studio, ea diligentia anquirit, ut illud in usus suos eruere videantur (Flor. Epit., II, 25).

«Invenitur (sc. aurum) aliquando in summa tellure protinus, rara felicitate, ut nuper in Dalmatia principatu Neronis, singulis diebus etiam quinquagenas libras fundens» (Plin. NH, XXXIII, 21).

Поэт Стацій згадує золото як метал провінції Далмації: «Robora Dalmatico lucent satiata metallo» і «Dalmatico quod monte nitet» (Silvae I, 2, 13 і III, 86). У очах поета Марциала Далмація — золотоносна земля: «Ibis litoreas Macer, Salonas… Felix auriferae colone terrae» (Mart., X, 78, 1−5; 247−248). На роль і значення залізних рудників у військовому і економічним відношенні вказують письменники пізнього римського і готського періоду (Сlaudian. De bello Getico, 535−543; Сassiоd. Epist., XXV-XXVI, 590). Нам особливої цінності мають відомості Кассиодора Сенатора часу готського царя Теодориха: «Praeterea ferrarias venas praedictae Dalmatiae cuniculo te veritatis jubemus inquirere, ubi rigorem ferri parturit terrena molities, et igne decoquitur, ut in duritiem transferatur. Hinc, auxiliante Deo, defensio patriae venit; hinc agrorum utilitas procuratur, et in usus humanae vitae multiplici commoditate porrigitur…» (XXV). І далі: «Simeonem itaque virum clarissimum, cujus fidem olim nobis est cognita vel devotio comprobata, ad ordinationem siliquatici, nec non ferrariarum, ad provinciam Dalmatiam nostra ordinatione direximus» (XXVI).

Некоторые рудникові райони, про які торочать вищезгадані письменники, нині вже отримали приблизну чи точну локалізацію. З метою пізнання античного гірського справи в самісінький Далмації потрібні, зрозуміло, великі археологічні дослідження, що тепер посилено проводятся.

Для римлян області, які були всередині провінції Далмації, мали значення через їх рудного багатства, і навіть через інших економічних ресурсів немає і геополітичного місцеположення. Ці області займали простір між Адріатичним морем і савско-дунайским басейном. Тут перебувала мережу доріг, прокладених иллирийцами ще доримский період, і врегульованих римлянами, які швидко спорудили і призначає нові лінії комунікацій. Римським завойовникам довелося постійно піклуватися про своє безпеки в балкано-дунайских провінціях. Разом про те римляни, безсумнівно, цікавилися рудним багатством провінції Далмації, яке місцеве населення вже експлуатувало. Рудники заліза біля цієї провінції грали у озброєнні військ на Дунаї таку ж саму роль, як і рудники Галлії в озброєнні армій на Рейні. Після остаточного підкорення иллирийских в 9 р. н.е. нові правителі з Апеннінського півострова почали впроваджувати свої порядки до господарства країни знайомилися з метою збільшення експлуатації її рудного та інших богатств.

Для нас тут цікавий питання гірників (metallarii). Інакше висловлюючись, хто був ці рудокопи, звідки вони рекрутувалися і яким був їхній становище у системі рабовласницької експлуатації рудного багатства біля Далмації. Відомо, що у рудниках Римська імперія горнорабочими були раби (servi), вільні поденники (peregrini, metallarii), засуджені обличчя і арештанти (damnati ad mefcalla) і засуджені християни (christiani), причому у епоху ранньої Імперії вільні поденники і раби представляли собою основну й численну частина гірників. Проте провінція Далмація має у цьому відношенні особливості. Насамперед, у Иллирика був створений свій довгострокова традиція гірського справи і достатню число досвідчених рудокопів, яких римляни використовували до роботи як у самому Иллирике, і у інших частинах Римської імперії. Про це свідчать переселення рудокопів з внутрішніх областей Далмації в сформовану при Траяна провінцію Дакію. Між численними переселенцями і колоністами з Вифинии, Галатии, Сирії були також переселенці і колоністи з Далмації. Написи із території Дакії говорять про переселенців з міст Далмації (Colonia Claudia Aequum; mun. Solonum) і з племінних civitates (Pirustae, Sardeares). У масі переселених в Дакію іллірійців були чоловіків і жінок, цілі родини, peregrini, вільні робочі, громадяни і різноманітні бізнесмени. Завдяки цьому вже в початку ІІ. широкий потік колоністів з Далмації ринув в Дакию.

Опытные й умілі гірники з Далмації було використано римлянами ще ефективної експлуатації золотих рудників в Дакії. Дані виведення кваліфікованих рудокопів з Далмації дозволяють стверджувати, що у рудниках на території цій провінції працювали переважно місцеві робочі (metallarii), насамперед жителі найближчих околиць рудника. Проте співвідношення числа місцевих робітників із кількістю рабів, каторжників та інших робітників коливалося залежно та умовами і загальної обстановки всередині Империи.

Условия праці рудниках були несприятливі, доказом чого можуть бути вцілілі залишки ям і системи фортифікацій на рудних родовищах. Численні рови, канави і ями, зокрема родовищах золота і срібла у Боснії, показують, що рудокопи піддавалися частим на небезпеки завалів і всі був розрахований на немилосердну експлуатацію робочої сили в. Маленькі, тонкі і важко доступні, ці ями були джерелом різноманітних страждань і причиною ранню смерть рудокопів. Дивно, яка взагалі люди могли працювати у такі місця і за таких условиях.

У нас письмових даних про повстаннях рудокопів на рудних розробках провінції Далмації, але система фортифікацій навколо рудників та найближчих сіл (vici), де жили рудокопи, переконує, що повстання відбувалися І що власники і державні органи робили спеціальні заходи задля забезпечення влади у місцях, де добували руду. Кастеллы та інші зміцнення навколо рудників переслідували основну мета: уберегти рудники від повстань насильно мобілізованих туди metallarii (місцевих працівників, каторжників, рабів) і взагалі забезпечити лад у прилежащем районі. Тож у районах рудників скрізь перебувають кастеллы створення та зміцнення на височинах (в сербско-хорватском мові звані gradine) як condicio sine qua non з цією галузі господарську діяльність римлян біля Далмации.

Некоторое значення має і те що, що систему фортифікацій на рудних родовищах придбала найвищу розвиток в III, IV і частково V в. н.е., коли становище у цих галузях була досить хистким внаслідок посилених вторгнень різних племен з півночі та з Паннонії. З іншого боку, внутрішній кризу під всієї Імперії позначився на роботі рудників, і становищі горнорабочих.

Период пізньої Імперії є епохою, коли відчувається недолік більше коштів у гірників (metallarii), ніж у рудниках (metalla). Тож у другої половини IV в. з’являються державні розпорядження про прикреплении гірників до гірському справі і успадкування гірського заняття, подібно колонату в землеробстві. Вільні жителі разом із рабами дедалі більше виступали єдиним фронтом проти власників і ухилялися з посади в рудниках.

В зв’язки України із станом гірничодобувного виробництва, у Далмації протягом III і IV ст. спробуємо з’ясувати, вдалося уникнути у той час рудники біля Боснії кризи, породженого нападами племен з дунайських областей. Археологічні дані свідчать, що у території саме у III і IV ст. існувало інтенсивне гірниче виробництво, особливо у північно-східній (свинець і срібло) і північно-західній (залізо) Боснії. У той час робота у цих рудниках була напружена, оскільки римляни прагнули виділенням із рудників Далмації хоч якийсь заповнити збитки, понесені через зниження виробництва та роботи в рудниках інших провинций.

Для такий, більш посиленою роботи у рудниках Далмації потрібно була велика число робочих, бо як рабів ставало дедалі менше, то основну робочої сили становили місцеві рудокопы-иллирийцы. Праця у рудниках ставала дедалі більше напруженої, оскільки потреба у рудах постійно увеличивалась. Для гірників особливу труднощі представляло те, що були прикріплені до рудника і цей професія стала спадкової відповідно до імператорського указу. Можна припустити, що рудники в західних областях Далмації у період пізньої Римської імперії відчували значні труднощі, викликані недоліком робочої сили в, і у зв’язки України із посиленими репресіями виникла потреба зміцнити безпеку рудників і адміністративних центров.

С з іншого боку, і несе спільний становище у північних частинах Далмації було не спокійним. Знахідки численних скарбів римських грошей III-VI ст. у різних місцях засвідчують небезпеки, що загрожувала у зв’язку з вторгненнями готовий і інших племен завезеними на територію Далмації протягом названого периода.

Положение рудокопів і виробництво значною мірою залежали, з одного боку, від форми власності на родовища руди, з другого боку, від способу управління рудниками. Епіграфічні джерела неодноразово згадують прокураторів (procuratores metallorum) як великих державних чиновників, управляли срібними і залізними рудниками біля сучасної Боснії. З юридичних та інших писемних джерел видно, що форми власності і управління рудниками від успадкованих традиційних взаємин у окремих галузях Імперії і південь від типів видобутої руди. Поза тим, зміни виникало і у розвитку цих провінцій під керівництвом римлян. У період Імперії особливо проявилася система централізації і этатизации родовищ переважно шляхетних металів. Водночас у окремих випадках такі заходи застосовувалися і до залізорудною родовищам. Разом про те поруч із metalla publica існували і metalla privata, лише у час ранньої, а й під час пізньої Імперії. Після завоювання внутрішніх областей Іллірії о 9-й р. н.е. рудні родовища стали власністю римського народу (ager publicus). Спочатку ці родовища здавалися наймачам суспільству орендарів (societas publicanorum). Цілком можливо, деякі родовища стали власністю приватних владельцев.

В протягом I в. н.е., поки римляни були задіяні заселенням і зміцненням своєї влади у провінції Далмації, тамтешні рудники було неможливо грати тієї роль держави, що вони зіграли пізніших веках.

В протягом ІІ. залізні рудники Далмації значною мірою підняли своє виробництво. Написи цього періоду згадують conductores — орендарів рудників залізної руди — і procuratores — управляючих окремими рудними родовищами чи рудниками, посада котрих зводилася до того, щоб стежити фінансовими справами, збирати податків і орендної плати і турбуватися про виробництві. Самі орендарі, conductores, успадкували права колишніх публиканов. У ІІ. вони гарантували державній скарбниці визначений внесок, що на той водночас давав можливість здійснити значні особисті заробітки їздять і доходи. Залізні рудники в північно-західній Боснії ще більше розгорнули своє виробництво III в., з часів Септимія Півночі. Судячи з того, що у написах цього століття ролі державних чиновників майже згадуються procuratores як головна адміністрація рудників, можна зрозуміти, що на той час рудники піддавалися ще більше суворої і більше енергійної этатизации. У написах цього періоди з Далмації, крім прокураторів, трапляються й дещо їх помічники, управляючі адміністративними пунктами рудників (vilici). Відомі й інші службовці адміністрації рудників в провінціях: dispensatores, tabularii, librarii, commentarienses, saltuarii, praecones, ministratores, agrimensores, pedisequi, medici, paedagogi, aeditui і другие.

Возникает питання: входила у компетенцію прокураторів турбота про гірників про умови їх роботи? Lex metalli Vipascensis точно свідчить, що прокуратору слід турбуватися про гірників. Що ж до римських розробок заліза і срібла біля сучасної Боснії, незаперечно, що фіскальні і військово-політичні інтереси римського управління вимагали пильність і пильності, нагляду та вищого керівництва роботою рудокопів, і навіть певної системи оперування ними. Прокуратури відповідали за лад і своєчасність виробництва певної кількості сирої і обробленою руди, що вони відправляли на великі монетних дворів і зброї в Паннонії (Siscia, Sirmium). З іншого боку, відповідальність прокураторів ставала ще більше серйозної, коли йшло про metalla privata і гірників, які у них. Тут експлуатація гірників була сильніше, оскільки малі й великі орендарі (conductores) намагалися домогтися як і великих вироблення і доходів, посилено експлуатуючи metallarii.

Конечно, прокуратури передусім були захисниками фінансових і військових інтересів держави, яка потребувала усе більшого виробництва, що припускало обов’язково підтримку хоча б мінімальної безпеки в рудниках. Procuratores навряд чи гребували найжорстокіших методів у управлінні рудниками і поводженні з рудокопами. При виняткових обставин (припинення роботи, руйнація рудника, повстання т.п.) procuratores мали прийматися за організацію та влитися відновлення производства.

Следует торкнутися і питання структури населення гірничодобувних районах. Вони характерні строкатість населення і побудову поселенцы-иностранцы. Рудники майстерні в провінції Далмації, як та інших частинах Римська імперія, наймали численних чиновників і кількість службовців, різні категорії робочих (вільних рудокопів, рабів, арештантів) і різноманітних ділових людей з близьких, чи віддалених країв. Рудники залучали різних професій. Так було в гірничодобувних районах виникала населення, етнічно та соціально змішане. Епіграфічні джерела свідчать, що у районі срібних рудників (argentaria) в північно-східній Боснії мешкали й працювали греки-переселенцы, і навіть міським чиновникам з Сирмия. Присутність греків чи эллинизованных вихідцями з східних провінцій засвідчено й у околицях рудників заліза біля сучасної Боснии.

Вокруг цих рудників, як та інших областях Імперії, виникали центри, у яких перебували управління, державних установ і кілька громадських будівель. Навколо цих центрів перебували селища табору, у яких жили гірники. До жалю, відшукати хоча б незначні залишки цих селищ дуже важко, оскільки будинку у них зазвичай будувалися з нетривкого і нестійкого матеріалу і з часом вони безслідно исчезли.

Рассмотренные вище дані дозволяють зробити такі спостереження про гірському справі про становище рудокопів в римських рудниках провінції Далмации.

Рудники у провінції Далмації діяли протягом період римського панування. Гірське справа представляло важливу галузь економіки цієї провінції, причому видобуток заліза біля Далмації грала значної ролі в озброєнні римських легіонів вздовж лімесу Паннонии.

Рудокопами переважно були місцеві, иллирийцы, але, поза ними, ще й раби, арештанти і переселенці. Становище гірників в рудниках Далмації є або менш відповідало становищу важко експлуатованих metallarii в рудниках інших галузей Римська імперія. З метою внутрішній безпеці та від зовнішніх загроз околицях рудників римляни звели кастеллы і укрепления.

Изложенные відомості показують, що, хоча вивчення гірського справи в самісінький Далмації є ще мало розробленої проблемою, він може доставити великий матеріал для висвітлення економічної і політичною історії досліджуваних придунайських областей. Cetera desiderantur!

Список литературы.

1. З. Рatsсh. Archaologische-epigraphische Untersuchungen zur Geschichte der romischen Provinz Dalmatien, III. «Wissenschaftliche Mitteilungen aus Bosnien und die Hercegoviene», VI, 1899, P. S. 264−266; U. Tackholm. Studien uber den Bergbau der romischen Kaiserzeit. Uppsala, 1937.

2. V. Simiс. Istoriski razvoj naseg rudarstva. Beograd, 1951; E. Pasalic. O rimskom rudarstvu u Bosni і Hercegovini. «Glasnik Zemaijskog muzeja Sarajevo», n. p. s., IX, Sarajevo, 1954, p. s. 47−75 (там-таки див. бібліографію питання); D. Sergejevski. Epigrafski nalazi iz Bosne. «Glasnik Zemaljskog muzeja Sarajevo», n. p. s., XII, Sarajevo, 1957, p. s. 110−116; E. Pasalic. Anticka naselja і komunikacije u Bosni і Hercegovini. «Zem. muzej Sarajevo». Sarajevo, 1960, p. s. 91−97 і passim (з наведеної там літературою); D. Sergejevski. Rimski rudnici zeljeza u sjeverozapadnoj Bosni. «Glasnik Zemaljskog muzeja Sarajevo», n. p. s., XVIII, Sarajevo, 1963, p. s. 85−100.