Организация колективної праці у дитячому саду

Міністерство сільського господарства і продовольствия.

Бурятський Республіканський Педагогічний колледж.

Кафедра Д.О.

РЕФЕРАТ.

Тема: «Організація коллективного.

праці дитячому саду".

Виконав: студентка 21 группы.

Туманина М.

Перевірив: Нимбуева З. Н.

р. Улан-Удэ.

2002 год.

План.

1. Колективний працю дітей. .. ... 3 стор. 2. Розподіл роботи. .. .. .. 3 стор. 3. Праця всіх дітей групи. .. .. .. 6 стор. 4. Методика керівництва працею дітей. ... 6 стор. 5. Виконання завдання. .. ... 6 стор. 6. Обговорення результатів праці. .. 7 стор. 7. Література. .. .. ... 9 стр.

1. КОЛЕКТИВНИЙ ПРАЦЯ ДЕТЕЙ.

Протягом року від його віку до віку доручення і чергування ускладнюються. Так, вже на другий молодшій, спираючись на сформовані вміння дітей, вихователь переходить від індивідуальних доручень до дорученнями, у яких одночасно беруть участь кілька дітей (т. е. до праці «поруч»), а старшої групі самі доручення ускладнюються тим, що їхній вміст стає значно більшим за обсягом і водночас вимоги до самоорганізації зростають: дітям надається велика самостійність своєю практикою, у її організації. Такі ускладнення ставлять за мету й не так збільшення обсягу роботи, скільки висування складніших виховних задач.

Аби розібратись у суті можливих ускладнень, слід подивитися на особливості форм організації роботи з погляду об'єднання дітей у праці. Коли відбувається об'єднання їх у колектив? Що служить засобом при цьому об'єднання? Які завдання найуспішніше вирішуються тим більше чи іншому об'єднанні дітей? Для з’ясування цього питання час торкнутися розгляду різних випадків об'єднання учасників у процесі праці, звернувшись до конкретним примерам.

Вихователь пропонуе дітям разом приготувати печиво, посадити цибулю, попрати лялькове білизну (число дітей може бути різним: від 2—3 до 6—7, а старших групах і більше). Кожен із дітей отримує конкретне завдання, наприклад: отримує шматочок тесту, розгортає його й вирізує формочкой печива чи кілька цибулин, отримує вказівку від вихователя, який доріжці, визначеної лінією, йому саджати, і починає працювати тощо. д.

Діти працюють «поруч». Але коли його процес праці добігає кінця, вихователь об'єднує результати всіх у одну спільну підсумок. Це дає можливість йому звернути увагу до перевагу колективної праці: кожен потрудився трошки, а разом виконали багато. Це найбільш просте об'єднання, тут об'єднуються лише результати. Але, ставлячи цю завдання, вихователь у процесі праці роз’яснює дітям: «Треба намагатися не відставати з інших. Не слід змушувати товаришів чекати». А враховуючи можливості і культурний рівень навичок тієї чи іншої дитини, він передбачить такий обсяг праці кожному за, щоб усе виконали роботу приблизно одне время.

Така форма об'єднання є перехідною від праці «поруч» до колективному труду.

В міру накопичення досвіду у праці і оволодіння дітьми навичками, і навіть засвоєння правил організації власної праці, зростання формуванні деяких почав працьовитості (т. е. принаймні рішення висунутих раніше завдань виховання) педагог починає переходити до більш складним завданням. Важливе значення має тут формування в дітей почав колективізму, вміння трудитися разом, допомагати одна одній, бачити труднощі товаришів і пропонувати свої послуги, звертатися по допомогу до одноліткам, радіти їхнім успіхам, загальним результатам праці та т. п.

Ці завдання найуспішніше вирішуються на спільній праці дітей. У дитсадку частіше використовують два виду колективної праці: працю спільний бізнес і працю совместный.

2. РОЗПОДІЛ РАБОТЫ.

При організації колективної праці вихователь здійснює керівництво дітьми під час розподілу ними роботи між собою. Слід підкреслити, що вихователь і саме міг би призначити кожної дитини на певний ділянку роботи, але давайте тоді вся діяльність із розподілу, яка спонукає дітей розпочинати спілкування, поступатися одна одній, домовлятися між собою, нічого очікувати використана повною мірою. Більше того, така настанова не забезпечить формування, умінь в дітей віком самостійно здійснювати цієї діяльності. Слід зазначити, що з місця зору здобуття результату Цілком байдуже, хто які завдання буде виконувати. Але вихователь насамперед піклується про рішення завдання формування почав колективізму, і тому його методи спрямовані влади на рішення саме виховних завдань. Йому стає небайдуже, хто яку частина роботи виконувати і з ким разом. У процесі розподілу спільної справи він вирішує кілька завдань: враховує трудомісткість різних робіт, аби в кожній дитині виявився приблизно однаковий обсяг, щоб усе діти водночас закінчили свої завдання; організує працю дітей те щоб кожен дитина вправлявся переважають у всіх видах праці, виконуваних групою; продумує розстановку дітей в такий спосіб, щоб поруч із нерішучої дитиною виявився самостійний, впевнений, поруч із невмілим — умілий тощо. буд.; враховує завдання виховання, які треба вирішувати стосовно окремим дітям: то якщо ми дитина недостатньо доброзичливий, об'єднує його з уважним, спокійним сверстником.

З погляду дітей, є більш і менше цікаві справи. Одні воліють іноді роботу, навичками чого вони володіють більшою мірою; інших приваблює у праці новизна окремих доручень, і вони прагнуть отримати це завдання; третіх лякає складність будь-яких завдань, і вони відмовляються їх виконувати тощо. д.

Тому, за самостійному розподілі роботи, якщо діти немає достатнього досвіду цієї бурхливої діяльності під керівництвом педагога, з-поміж них можуть бути суперечки та конфлікти. Перед педагогом поставлено завдання навчити дітей домовлятися між собою. І тому, розподіляючи роботу, вихователь грунтовно розповідає у тому, що він дає саме таке завдання. Тоді дитина приймає завдання не як наказ вихователя, його волю, бо як справедливе вирішення педагога, враховує однаково інтереси всіх дітей. Педагог роз’яснює дітям, що, коли працюють разом, завжди заздалегідь домовляються, хто яке діло виконуватиме, розподіляють роботу справедливо, порівну, поступаються одна одній, щоб найцікавіше виконувати почергово. Тоді нічого очікувати нікому прикро. А кожна десята справа по-своєму интересно.

Розподіл праці між членами групи може бути принаймні накопичення досвіду самостійної діяльністю дітей. І тут діти отримують унікальну можливість самостійно тренуватися у вчинках, відповідних позитивному відношення до товаришам. Виховні завдання полягатимуть у цьому, щоб навчити дітей враховувати інтереси своїх одне одного, поступатися товаришам, розв’язувати виниклі непорозуміння, переконувати друг друга, кому слід віддавати перевагу під час вирішення тієї чи іншої спірного вопроса.

Діти можуть самостійно розподіляти роботу між собою всередині своєї групки. Педагогові слід лише нагадати їм необхідність домовитися до початку праці та надати можливість здійснити самостійно цю деятельность.

Із якими труднощами зустрічаються діти під час вирішення цього питання й які методичні прийоми варто використовувати вихователю, аби допомогти їм справитися з цими трудностями?

Покажемо на конкретних примерах.

Дітям дано завдання вимити рослини у Професорському куточку природы.

Вася. Я обливати квіти з лейки.

Клава. Я приноситиму їх і відносити обратно.

Мила. Тоді мені залишається витирати підвіконня і рамы.

Зауважимо, що у наведеному прикладі кожен дитина вибирає собі справа, керуючись, з одного боку, загальним обсягом які входять у завдання операцій, з другого боку, огляду на те, що вони вибрали собі його товариші. Тоді немає ніяких непорозумінь. Проте чи завжди розподіл проходить так гладко.

Дітям дано завдання посіяти овес. Вони розподіляють роботу так:

Кіра. Я насипати землю в коробочки і просівати ее.

Льоня. І тоже.

Валя. Я теж хочу насыпать.

Галя. Хто це буде саджати? Та годі, тоді я.

Андрійко. Я складати коробочки у шухляду і поливать.

У цьому прикладі діти вибирають собі справа, керуючись власним бажанням або вдовольняючись тим, що осталось.

Звісно, саме завдання дозволяє: зробити такий вибір. Але у подібному розподілі неминуче виникатимуть часті зупинки у діяльності дітей. Тож якщо троє наповнювати коробочки землею, то один дитина (у наведеному прикладі - Галя) не зуміє встигнути по них й у роботі Андрійка виникне остановка.

Щоб недопущення цього, педагог звертає увагу дітей на неправильність їх розподілу з погляду обліку однакового обсягу роботи з кожного учасника. Вона роз’яснює дітям: «Діти, ви втрьох захотіли насипати землю в коробочки. А Галя одна буде саджати овес. Хіба вона встигне за вами? Хіба справи в всіх порівну? Ні. І товариші так і не надходять. Треба розподіляти справа те щоб всіх його було порівну. Тому вам треба інакше домовитися: хтось має разом із Галею саджати овес».

Вихователь вводить правила, регулюючі стосунки між дітьми: як слід вступити, щоб було порівну, по-товариському, справедливо. Саме цей бік своєї діяльності має безпосередній стосунок до вихованню позитивних відносин між детьми.

Слід зазначити, що дітям, виявляється, дуже важко при розподілі врахувати саме трудомісткість операцій, тому вихователь і сам наводить приклади розподілу з огляду на це, і попередньо, до розподілу роботи розмовляє з дітьми. Так, звертаючись про дітей, яким доручено спільно виготовити санчата для ляльок, він каже: «Діти, ви навчилися майструвати санчата, вмієте виконувати це її справа разом: один розпилює дошки, інший зачищає краю шкуркою, а третій і четвертий прибивають планки. Виявилося, перший значно більше пиляє дошку, ніж другий зачищає краю шкуркою, оскільки отпилить значно складніше. Давайте спробуємо так розділити роботу, аби в кожного справи виявилося порівну, щоб не затримував одне одного й хто б чекав. І тому краще ми доручимо двом розпилювати дошки». Так вихователь вчить дітей враховувати трудомісткість операций.

Уміння розподіляти роботу між товаришами по ланці формується у дітей нерівномірно: одні діти розподіляють роботу, інші погоджуються чи не погоджуються із нею. Нерідко ініціатори вибирають собі найбільш цікаві справи. Наприклад, Юра, звертаючись про дітей, заявляє: «Цур, я буду мити рослини. Ніхто не займайте мого місця. Ви (Наташі і Ірині) принесіть горщики з іншими кольорами, а ти (Сергію) витирай пыль».

Діти не сперечаються із Юрком, погоджуються з його розподілом. Проте чи все відбувається так гладко. Поставимо собі питання: і якщо хтоабо з дітей захоче виконувати справа, вже обраний іншим дитиною? Якщо ж Юра завжди перебувають у ролі розподіляє і не поступається товаришам? Як випливає надходити педагогові? Чому треба навчити дітей? Як слід вирішувати, хто має поступитися, хто ж зайняти найцікавіша місце? У цих ситуаціях виявляється, що знання засобах поділу праці в ряд операцій в дітей віком ще недостаточно.

Як дозволити що виникає суперечка між дітьми? І вихователь переконує: «Хтось має поступитися, погодитися виконувати інша. Хороший товариш завжди поступитися бажанню друга. Натомість у наступного разу ви повинні поступитися йому. Тоді й ви вчините по-товариському. Навчіться поважати друг друга. Треба почергово виконувати ті чи інші справи. Тоді кожен із вас навчиться все робити, а всяке справу важливу, потрібна і по-своєму интересное».

Вправи дітей у самостійному розподілі роботи допомагають їм у конкретних вчинках у власному практиці зрозуміти, що таке справедливе розподіл справ, як слід зробити у колективі однолітків, узгоджуватимуть власні бажання з бажаннями інших дітей. Вони вчаться у залежно від ситуації поступатися, стримувати свої бажання, переконувати людей у своїй правоті чи своє право те що чи інша річ, використав ролі засобів впливу на товаришів правил поведінки в коллективе.

Поступово змінюється від і характер впливів педагога: від прямих вказівок, безпосереднього вирішення ситуацій він переходить до іншим прийомів керівництва: контролює, нагадує, обговорює з дітьми, наскільки справедливі вони були друг до друга, під час розподілу, зуміли мирно домовитися, хто них був особливо уважний до прохань товаришів, враховував їхні бажання та пр.

Таке докладний виклад всіх питань розподілу роботи свідчить, що ця діяльність займає чимало часу. Адже вихователь починає привчати дітей до розподілу роботи ще тоді, що він доручає невеличкий групі дітей щодо нескладна спільна справа: вимити рослини, протерти стелаж та іграшки, просапати грядку з цибулею тощо. Поступово, вносячи потрібні правила, педагог може досягти те, що вже у старшої групі в дітей віком можна сформувати перші найелементарніші вміння. Тоді, організовуючи роботу всіх дітей одночасно, він зможе спиратися для цієї вміння і давати дітям більше самостоятельности.

3. ПРАЦЯ ВСІХ ДІТЕЙ ГРУППЫ.

У старшій і підготовчій до школи групах дитсадка систематично організується загальна трудова діяльність, що об'єднує відразу всіх дітей групи. Такої нагоди представляють такі види праці, як прибирання груповий кімнати плі ділянки, розбивка городу, квітника, збір овочів чи фруктів, оформлення залу чи груповий кімнати до храмового свята і ін., зумовлені конкретними умовами дитсадка, наявністю ділянок, квітників, городів і пр.

Щоб на колективній праці могли взяти участь діти одночасно і вихователь міг здійснювати керівництво їх роботою, необхідно врахувати ряд условий.

Об'єднувати всіх дітей можна лише після того, як вони набудуть необхідного досвіду роботи у невеличкому колективі. Особливо важливо врахувати вихователю старшої групи, бо нерідко тримають у середньої групі діти не систематично об'єднуються у загальне праці невеликі колективи (з 5—7 участников).

Доцільно ділити дітей сталася на кілька працюючих груп, Об'єднання всередині групи досягається пропозицією кожному будь-якої спільної роботи (наприклад, одна група стирає лялькове білизну, інша упорядковує терасу, третя вскапывает пісок в пісковому дворику). Кількість ланок не слід збільшувати більше двух—четырех, бо вихователю доводиться розподіляти свою увагу ними, що становить відомі трудности.

На підвищення інтересу до виконання різноманітних справ то, можливо рекомендована організація групи «майстерні добрих справ», яка різного роду «замовлення», які від інших груп: ремонтувати книжки для малят, впорядковувати одяг для ляльок. Така майстерня працює у годинник, призначені для колективної работы.

Керуючи колективним працею дітей, вихователь фактично вирішує дві основні завдання: він спрямовує зусилля кожної дитини для досягнення поставленої мети, своєчасне закінчення роботи, якісніше виконання, т. е. керує самим процесом праці. У той самий час педагог веде велику виховні роботи: сприяє прояву в дітей віком уваги друг до друга у процесі праці, організує взаємодопомога, формує позитивні відносини й т. д.

Розглянемо, як і колективній праці вирішуються різні виховні задачки і які методичні прийоми може бути применены.

У організації колективної праці дітей виділяються три послідовних етапу: розподіл майбутньої роботи між учасниками, процес виконання завдання дітьми, обговорення результатів трудовий діяльності. Кожен з цих етапів має завдання, вирішення яких вимагає своєрідних діянь детьми.

4. МЕТОДИКА КЕРІВНИЦТВА КОЛЕКТИВНИМ ПРАЦЕЮ ДЕТЕЙ.

Визначивши приблизну послідовність в ускладненні форм організації праці різних вікових групах, відкриємо деякі питання методичного керівництва дитячої діяльністю, має колективний характер.

Вихователь, керуючи колективним працею дітей, одночасно вирішує дві основні завдання. Він спрямовує зусилля кожної дитини на досягнення спільної мети, звертає увагу до труднощі, на своєчасне закінчення роботи, т. е. керує самим процесом трудовий (продуктивної) діяльності. У той самий час педагог формує позитивні взаємовідносини між дітьми, організує взаємодопомога і т.д.

У організації колективної праці дітей (загального чи спільного) виділяються три послідовних етапу: розподіл роботи між учасниками, процес виконання завдання, обговорення результатів трудовий діяльності. Кожен з цих етапів має завдання, вирішення яких вимагає своєрідних методів руководства.

5. ВИКОНАННЯ ЗАДАНИЯ.

Робота, яку виконуватимуть діти, повинна представлятися їм, як важлива, потрібна. І тут ним буде зрозуміла необхідність виконання, відповідального ставлення до неї. Вихователь роз’яснює користь цього труда.

У процесі колективної груповий діяльності дітей вихователь ставить своїм завданням формування поглядів на колективному характері праці, його значимості, і навіть позитивних взаємовідносинах між дітьми у процесі роботи. Він всіляко підкреслює переваги колективної праці, спираючись на ситуації, виникаючі то одному, то іншому об'єднанні дітей, наприклад: «Як дружно працюють ці діти. Радяться друг з одним, не відволікаються. Тому й праця в них йде на лад, швидко йде до кінця. І кубики блищать, як нові». Вихователь, оцінюючи якість роботи дітей, підкреслює моральний бік їхньої поведінки, завдяки якому і якість стає высоким.

У другій ситуації вихователь, попереджаючи можливу помилку в ролі роботи, переносить її наслідки втручання у план оцінки діяльності дітей та його ставлення до дорученому справі. Понад те, він вводить поняття: товаришів не можна підбивати; на конкретному прикладі з діяльності самих дітей підводить їх до розуміння цієї норми: «Не квапся ставити рослини на підвіконня, бо з нього стече вода, підвіконня знову стануть мокрими і тоді ти підведеш своїх товаришем, якщо вони так намагалися, витираючи підвіконня, а зроблять зауваження, що вони неакуратно работали».

Вихователь, спираючись на конкретні приклади вчинків дітей, оцінює моральні прояви, ставлення до товаришів, до дорученому справі. У процесі роботи він уважно приглядається до взаємовідносинам, які складаються між дітьми, регулює виникаючі непорозуміння, спонукає до прояву товариства, відповідальності держави і т. д.

Досить важливою завданням є й вміння вихователя координувати роботу між ланками, аби приблизно водночас закінчили роботу. Спостерігаючи діяльністю дітей, може помітити, що якесь ланка затримується чи може виконати доручену справу раніше. Виходи з цього можуть бути різними, але у будь-якому їх слід наголосити на необхідності взаємовиручки: «Ви молодці, вже закінчили своє справа. Мені відомі, що зараз ви відмовтеся допомогти товаришам. Адже соромно стояти осторонь, коли товаришам важко». Вихователю важливо як запросити дітей у допомогу, а й організувати її, попередити можливе прояв когось їх своєї переваги, осуду тих, що ще не впорався зі своїми справою. І він роз’яснює, чому деякі діти ради не дали з роботою: «Як багато опинився в них справи! Набагато більше, ніж у інших. Їм треба допомогти, так буде по-товарищески».

Проте чи завжди вихователь приєднує дітей, закінчили роботу, до тим, хто впорався зі завданням. У разі, коли він бачить необхідність дати останнім можливість самим довести остаточно, він доповнює роботи вистачить перших. Наприклад, якщо діти подклеивают коробки, нагадує, що є ще кілька, потребують ремонту, якщо прибирають стелаж, пропонує витерти і вішалки для рушників тощо. д.

У процесі роботи вихователь намагається викликати в дітей радість від участі у загальному праці: «Як цікаво працювати отако, всім спільно! Усі намагаються, допомагають друг другу».

6. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ТРУДОВИЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ.

Після закінчення роботи вихователь обговорює підсумки. Його завдання в тому, щоб у конкретні приклади показати перевагу колективного праці. Звертаючись про дітей, він ставить питання: «Що ми із Вами встигли зробити? Як змінилася після збирання наша група?» Діти перераховують виконану роботу (відремонтували книжки, іграшки, прибрали полки, переодягли ляльок та інших.). Вихователь має приємність зазначити, що, працюючи разом і дружно, діти зробили багато добрих справ. Оцінюючи якість роботи, він спричиняє приклад наполегливих, старанних дітей, старанно виконують свою справу. Разом про те висловлює у тому, кожен може працювати у спосіб ж хорошо.

Під час обговорення підсумків колективної праці вихователь відзначає наступні вчинки, як прагнення допомогти товарищу.

Наприклад: «Шура виконала своєї роботи, але з пішла грати, а вирішила допомогти Любі. Вона побачила, що Любі однієї незручно подклеивать куточки у коробки, і допомогла їй». Або: «Митя добре надійшов: вона віддала свій фартух Олені, яка мила кубики і фартуха могла забруднити сукню. Він правильно вирішив, що розставляти іграшки можна й без фартуха». Вихователь спонукає дітей до активної обговоренню вчинків своїх товарищей.

Поруч із обговоренням позитивних прикладів необхідно залучати увагу дітей до недоліків: «Світу старанно промила рослини, поливаючи їх з лійки, швидко працювала, не відволікаючись, але робила все недбало: то собі на ноги налила воду, то пролила в підлогу, довелося підлогу витирати. Коля добре працював, але брався багато справ: й рослини переносив, і листя протирав, тому поспішав, робив усе недбало, розбив горщик». Вихователь свідчить про вади на роботі дітей у м’якої, доброзичливою формі, висловлюючи у тому, що зрозуміли свої помилки. Обговорення роботи дітей займає трохи більше 8—10 хвилин, але вона має велике виховне значення. Знаючи, робота кожного обговорюватиметься однолітками, діти починають активніше трудитися, контролювати свої дії. Вони намагаються нагадати товаришам за працею якість роботи, допомогти, якщо потребуется.

1. Нечаєва У. Р. — «Виховання дошкільника у праці», М. Просвещение,.

1974 г.

2. Буре Р. З. — «Нравственно-трудовое виховання дитячого садка», М. Просвітництво, 1987 г.

3. Ядешко У. І., Сахина У. А. — «Дошкільна педагогіка». Раздел:

«Завдання трудового виховання дитячого садка». М. Просвітництво, 1978 г.