Розвиток освіти в період Київської Русі й доби козаччини

УКООПСПІЛКА.

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ.

кафедра філософії й культури.

Реферат.

на тему:

«Розвиток освіти в період Київської Русі й доби козаччини».

Виконала: студентка 381 групи факультету МЕВ.

Данкова Н.О.

Перевірила:

Руда Н.Я.

ЛЬВІВ — 2003.

1. Доба Великокняжої України-Руси.

Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, слова літописця «почав брати у визначних людей дітей і давати їхнього у книжну науку». Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями і вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати і рахувати. Основними книжками до шкіл були богослужебні книжки, найчастіше Псалтир. Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози й поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, котрі практично необхідні для лічби. Світська освіта був нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма[1].

Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до ВолодимираВолинського із метою «смотрєнія заради училищ й поставлення вчителів"[2].

Основою вищої науки був грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147−54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писавши, що в ХІІ ст. в Україні було б 300−400 вчених, котрі добро володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данило Галицького при його дворі вважалось цілком нормальним знання 5−7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Руси був візантійська освіта, Яка спиралася на надбання багатьох поколінь й за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Алі отримати її могли лише одиниці, котрі досягали Царгорода.

Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості й освіти в давній Україні-Русі. У «Повісті минулих літ» говоритися: «Любив Ярослав книжки… Зібрав скорописців багато, й перекладали смердоті з грецького на слов’янське лист. Написали смердоті книжок велику силу, ними повчаються вірні люди й насолоджуються плодами глибокої мудрості… Велика користь від навчання книжкового. Книги — мов ріки, котрі наповнюють собою завісься світло; це джерело мудрості, у книжках — бездонна глибина… У книгах — світло мудрості…"[3]. У 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека — Бібліотека Софійського Собору чи за іншою назвою — Бібліотека Ярослав Мудрий. За оцінками ряду дослідників вон налічувала понад 950 книг[4]. як встановлено, більшість із них був церковними, богослужебними. Поряд із ними Русі-Україні поширювалися трактати із історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані і в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на форумі нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.

Які книжки часів Київської держави були особливо відомими й популярними? По-перше, це книжки Святого Листи: Євангелії, Апостоли, Псалтирі. Найдавніше Остромислове Євангеліє виготовлена в 1056−57 рр. в Києві. З писань теологів найбільшою популярністю користувалися писання Івана Златоуста. Далі треба назвати різноманітні життєписи святих, зокрема, короткі життєписи, призначені на кожний день — «Прологи», помісячні життєписи «Минеї» та збірники життєписів святих якоїсь одної країни — «Патерики». Світський характер малі Збірники Святослава та збірки «золотих думок», запозичених із різних джерел — так звані «Бджоли», а також, почасти перекладні повісті «Варлаама й Йосафата», «Александрія», «Індійське царство», «Троянська війна» та ін. 5]. Їх читали церковнослужителі, світські люди при дворі, княжі сім'ї, їхні освічене оточення тощо.

Алі при всьому цьому усе ж таки українська освіта та наука тихий часів був вочевидь менш розвиненою ніж європейська, зокрема, візантійська. Не досягаючи їхні вершин освічені люди Київської держави в основному займаються перекладами й вивченням відомих праць (наприклад, підручників «Фізіолог» та «Шестиднев» — із грецької). Алі повних перекладів класичних грецьких, римських та ін. філософів тоді в Украине еще не було б. Окремі виїмки зустрічаються із Платона, Арістотеля. Оригінальних досягнень у філософії за Княжої доби в Україні також невідомо, то й у природничих науках, а також мовознавстві. Усі це вимушувало допитливих слов’ян шукати знання «на чужому полі», вбирати його із чужих джерел. Літописець пише: «як бджолу бачимо, що по всіх садах й зіллях літає, із шкірного із них збираючи корисне, то й юнаки, що вчаться філософії і хочуть увійти на висоту мудрості, всюди збирають, що краще» [1].

Європейська орієнтація, вивчення й наслідування кращих зразків науки та мистецтва — такі характерні риси освіти в Україні того часу.

У історії, літописанні, описовій географії спроби й успіхи вітчизняних вчених того години були помітні. перший літопис, його називають Найдавнішим, постав вже 1039 р., на думку І.Крип'якевича[1], при дворі київського митрополита. Він дає глибоку ретроспективу версії історії людства починаючи від розселення народів после зруйнування Вавілонської вежі. Історія Київської держави тут виписана в роках 862−1117. Літописання продовжують ченці Печерського монастиря, Никон Великий близько 1069−1073 рр, НесторЛітописець, який біля 1112 р. впорядкував «Повість минулих літ», ченці Видубецького монастиря, зокрема ігумен Сільвестр біля 1116 р., а також інших монастирів [1]. Київський літопис доводити опис історичних подій до 1201 р. Своєрідним його продовженням є Галицько-Волинський літопис, який обіймає період 1205−1292 рр. Вершин історичного та поетичного викладу досягла «Повість про похід Ігоря» історична поема про похід князя Ігоря проти половців у 1185 р. Популярною був «Хроніка Даніїла Мніха до Святої землі» — путівник до Палестини, написань за візантійськими джерелами. Слід згадати ще багато відомих апокрифів, життєписань, поученій, де укра-їнські автори показали високий рівень освіченості, високу моральність, гуманність, потяг до знань. Згадаймо хоча б «Поученіє дітям» Володимира Мономаха, чи «слово про закон й благодать» митрополита Іларіона, «Прочанин» ігумена Данило й т.д.

Значного успіху було б досягнуто в галузі права. З ІХ ст. діє «Закон руський"[4]. За Володимира Великого укладено зведення законів усного звичаєвого права «Статут землений». У 1016 р. з’являється звід законів «Щоправда Ярослава».

Певних успіхів досягає за княжих часів й українська медицина. Слід згадати таких відомих вітчизняних лікарів того години як Дем’ян-пресвітер й Агапіт-лічець (друга половина ХІ ст.). Дочка Я. Мудрого Ганна опрацьовує й видає першу книжку рецептів із фітотерапії[6].

Отже, резюмуючи ці короткі тези про вітчизняну освіту й науку розглядуваного періоду, треба виділити такі принципи, характерні риси освіти доби Великокняжої України-Руси. По-перше, це відкритість до світу, активне вбирання, запозичення й використання для освіти набутків та знань інших народів. Елементами, фактами, котрі ілюструють цю відкритість є орієнтація в освіті на її полімовність при грецькій домінанті, широка перекладацька діяльність освітніх центрів. По-друге, у вітчизняній освіті й науці того години чітко простежується європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей. По-третє, попри домінанту церковного освітнього середовища простежуються й сильні компоненти світської освіти. По-четверте, слід відзначити високий рівень історико-літописної, правничої, книговидавничої справ, науки й освіти в Україні-Русі. Разом із тім, сфера природничих наук, природничого вектора освіти ще не розвинена.

2.1. Доба козаччини.

Школи, Колегії, Академії, університети. як витікає із досліджень І.Крип'якевича [1], спадщиною по княжій добі в Україні залишилася нижча, початкова школа. Можливо, певне відставання від Європи, де уже розвинулася система колегіумів (середніх шкіл), можна пояснити тривалою боротьбою України-Руси із монголо-татарським світом.

Реформа української школи відбулася у ХVІ-ХVІІ ст. Головною її ознакою було б виникнення та поширення в Україні колегіумів та академій й університетів. Спершу це були, головним чином, грецько-слов'янські школи, на кшталт гімназії при Успенському братстві у Львові, заснованої у 1586 р. У ній панувала не «проста мова», а «словенська», грецька та латинська. Традиційно грецькій мові надавали особливої уваги. Вивчали вищі ступені літературної освіти: поетику та риторику, качани математики, основи астрономії, музики, співи, малювання. Мережа колегіумів в Україні ХVІІ ст., особливо Західній, уже досить густа — вон охоплює Перемишль, Рогатин, Галич, Містечко, Комарно, Замостя, Холм, Люблін, Берестя, Пінськ, Луцьк, Кам’янець на Поділлі, Київ, Новгород-Сіверський, Львів пізніше Чернігів, Харків, Переяслав — в та ін. 1]. У 1576 р. на Волині в м. Острозі князем К. Острозьким був відкрита перша вищий школа в Україні - Острозька Академія. Її наукові сили були із Греції, Риму, Польщі та України.

У 1632 р. постала широко відома світової слави Києво-Могилянська Академія в Києві. П. Могила, який був основним ініціатором реформи вищої школи, прийняв структуру й організацію єзуїтських шкіл, котрі тоді стояли найвище у Європі. Навчання відбувалося за сім класах: 1.Інфіма; 2. Граматика; 3. Синтаксима; 4. Піїтика; 5. Риторика; 6 й 7 — філософія. 8 — 12 Богословські науки. У 1−3 класах вчили основ латинської мови, граматики, а после 5 кл. спудеї повинні були вільно володіти латиною аж до укладання промов й віршів. Класи філософії включали схоластичну філософію, логіку, фізику, метафізику, етику, математику, географію, дещо із наук про Землю та космос. Це по суті був вищий світська освіта. З 1690 р. в Академії зорганізовано вищі богословські студії.

У 1661 р. було б створено Львівський університет у складі філософського, юридичного, медичного та теологічного факультетів.

Другою ознакою реформи української освіти у ХVІ-ХVІІ ст. стала її латинізація. Латинська мова стає в Європі мовою міжнародною, особливо в науці. Вона широко вживана в Речі Посполитій, із якою тісно пов’язана Україна. Актуальність введення латини Український вчений й церковний діяч Сільвестр Косів у своєму «Екзегезисі» аргументує так: «Яка потреба латинських шкіл в народові? Передусім та, щоб нашу Русь не називали глупою Руссю. Учіться, говорити автор, погрецькому, а чи не по-латинському. Добра рада, але й вон корисна в Греції, а чи не в Польщі, де латинська мова має великий ужиток. Поїде бідака русин на трибунал, на сейм, на сеймик, до гроду, до земства — без латини платити звинувачуй. Бо без неї немає ані судье, ані возного, ані розуму, ані посла…» [1, 7]. Отже, за годину вплив грецької освіти, мови, традицій в Україні-Русі зменшується на користь впливу Західної Європи, латинізованого світу.

Третьою ознакою реформ в українській освіті доби козаччини можна вважати надзвичайну різноманітність форм та типів шкіл. Серед найбільш розповсюджених треба назвати братські школи — школи засновані релігійними та культурно-просвітницькими об'єднаннями українських міщан — «братствами». Таких шкіл в даний період донецький дослідник П. Мазур нараховує 24 [9]. Не менш розповсюдженими були і козацькі (полкові) школи загальним числом 25[9] та козацькі січові школи. Їх зафіксовано, зокрема, в Стародубі, Глухові, Острозьку, Охтирці, Харкові, Ізюмі, Сумах, Чернігові, Ніжині, Ромнах, Яготині, Лубнах, Миргороді, Переяславлі, Полтаві, Черкасах, Кременчузі, Києві, Фастові, Білій Церкві, Каневі, Корсуні, Чигирині, Умані, Брацлаві, Кальнику тощо. Крім того Гетьманщині, Запорізькій Січі, Слобожанщині були лірницькі (кобзарські) школи (4), вірменські (3), грецькі (2), католицькі (3), монастирські (3), кальвіністів (4), лютеран (5), василіан (7), єзуїтських колегіумів — 13 [9].

Коли ж до шкіл початкового навчання, то їхнього статистика оцінюється такими цифрами. У 1740−1747 рр. за даними перепису населення за сім полицях Гетьманщини — Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Переяславському, Полтавському, Прилуцькому та Миргородському було б на 1099 поселень 864 початкові школи. Особливо добро справа освіти був поставлено Ніжинському та Полтавському полицях, де кількість шкіл перевищувала кількість поселень. У чотирьох полицях Слобідської України було б 124 початкових школи [1, 11, 12].

При цьому треба наголосити, що офіційна гетьманська влада опікувалася створенням й підтриманням освітньої системи шкільництва. Так було в листі від 17 березня 1632 р. Гетьман Іван Петражицький пише: «Яко завше із предків своїх військо запорізьке звикло чинити стараніє … аби науки чи цвіченя в письмі святому ку подпорі благочестя нашого…"[7].

Отже, освітня система України часів козаччини був багатоплановою й багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи — академії, університети. Ця освітня система діяла ефективно, забезпечивши практично повну грамотність населення, про що, зокрема, свідчать закордонні джерела, а також вітчизняну вищу освіту для гетьманів, козацької старшини, українських науковців.

2.2. Підручники та посібники в Україні.

На качанах за підручники для оволодіння грамотою служили Часослов та Псалтир. Надалі укра-їнські вчені середньовіччя створюють цілий ряд вітчизняних підручників для шкіл. У 1612 р. Львівське братство видає «Буквар язика словенського» та «часовнички шкільні». перший друкований слов’яно-руський «Буквар» видав у Львові (1574) Федоров (Федорович). Герасим Смотрицький, перший ректор Острозької Академії із 1578 р., підготував «Буквар» (1578). Лаврентій Зизаній-Тустановський — Український педагог й співає зі Львівщини — у 1596 р. видав друком «Граматику словенську» та буквар «Наука ку читанню». Автором «Букваря» був Ф.Прокопович. Він ж написавши «Первоє поученіє отрокам». Ці книжки багато разів перевидавалися, були поширені в ряді східнослов'янських країн.

Досить часто видавалися наукові роботи наших вчених й на міжнародному рівні. Скажімо, «Прогностик» 1483 р. Ю. Котермака-Дрогобича, ще і до сьогодні в оригіналі зберігається в бібліотеках Мюнхена і Кракова. Латиномовний курс теології в 3-х томах Ф. Прокоповича для вищих шкіл побачив світло у Кенігзберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст., а шести томах — у Лейпцігу. У перекладі російською у ХVІІІ ст. його бачено в Росії.

Звичайно, якісь знахідки, відкриття в цій галузі зробити важко, але й висновком узагальнюючим стан української наукової та освітянської книжки є констатація її європейського визнаного рівня.

Поряд із вітчизняними у вжитку були і західноєвропейські освітні книжки. У Києво-Могилянській Академії, наприклад, географію вчили із німецького підручника Гібнера.

2.3. Розвиток науки. Видатні наукові діячі.

Розвиток освіти та науки в Україні йшов паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Україна часів козаччини був європейською країною, входило у Єдиний культурний простір Європи, в якій поширювалися ідеї гуманізму. Надзвичайно чітко простежуються науково-освітні зв’язки України із університетами Лейпціга, Гейдельберга, Кенізберга, Страсбурга, Кракова ін. Тут вчилися і вдосконалювалися укра-їнські спудеї і професори, йшов науковий, інформаційно-книжний обмін, листування тощо. Алі зоологія, фізіологія, метеорологія, науки про землю, фізика, географія, астрономія були, як й скрізь у Європі, на початковій стадії розвитку. Більш розвиненою був математика, особливо геометрія. Алі оригінальних національних досліджень в галузі точних наук бракувало. З ХVІІІ ст. активно розвивається вітчизняна геодезія. 1].

Тривалий годину інформація про визначних українських науковців середньовіччя практично замовчувалася.

Юрій Дрогобич (1450−1495), очевидно, перший із відомих видатних вчених. Доктор філософії, медицини (в титулі королівського), ректор відомого Болонського університету. Автор імовірно першої наукової друкованої книжки українського автора «Прогностик…» (1483). Викладав астрономію молодому М. Коперніку в Кракові. Виходив із тези про пізнаваність світу, космосу. Сприяв виходу в світло перших друкованих книжок староукраїнською мовою в Кракові: «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна», «Часословець», «Осьмогласник».

Павло Русин (1470−1517) — Український письменник й вчений. Здобув ступінь бакалавра в Грейсвальдському університеті в Померанії, професор Краківського університету.

Памво Беринда (…-1632) — Український лексикограф, педагог, письменник. Створив перший Український друкований тлумачний словник «Лексикон славенороський та імен толкування».

Інокентій Гізель (1600−1683) — професор й ректор Києво-Могилянської Академії. Вперше в середньовіччі сформулював у своїх лекціях тезу про незнищенність матерії випередивши цим Лавуазьє й Ломоносова майже на сторіччя[14].

Стефан Яворський (1658−1722) — професор Києво-Могилянської Академії, філософ, теолог, автор курсу «Філософські змагання…».

Феофан Прокопович (1681−1736) — професор й ректор Києво-Могилянської Академії. Публіцист, співає, філософ, визнаний авторитет в природничих науках. Автор концепції «просвіченого абсолютизму», Яка ним ж впроваджувалася в Петровській Росії. По суті вперше саме Ф. Прокоповичем сфомульована фундаментальна теза про зв’язність години, простору й матерії, котра лежить в основі Сучасної теорії відносності [15].

Отже, підводячи підсумок под коротким оглядом вітчизняної освіти й науки в Україні доби козаччини, треба виділити такі принципи, характерні риси: По-перше, освітня система України часів козаччини був багатоплановою й багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи — академії, університети. По-друге, при загальному збереженні європейської орієнтації й відкритості слід підкреслити зміщення акцентів в освіті із грецької домінанти в бік латинського світу, латинської мови як міжнародної, що розкривало нові обшири у тому періоду. Потретє, вітчизняна освітньо-наукова система середньовіччя, увібравши досвід країн Європи, створила унікальний й самобутній відкритий механізм освіти людності всієї країни, забезпечивши практично повну грамотність населення, а також умови для формування й зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

ВИСНОВОК.

1. Класична українська освіта має давні традиції й принципи, котрі сформувалися із часів Великокняжої України-Руси та розвинулися і набули нових форм за часів Козацької держави — це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти.

2. У давній Україні був створена унікальна і самобутня вітчизняна освітньо-наукова система, Яка увібрала досвід країн Європи, був багатоплановою й багаторівневою, включала початкові, середні школиколегіуми, спеціальні школи, вищі школи — академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування й зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

3. Вивчення й використання досвіду традиційної української освіти є актуальною задачею в період її Сучасної трансформації.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Історія української культури. — До.: Ли-бідь, 1994. — 656 с.

2. Беккета Б., Краснодемський У. Музейні експонати розповідають…//.

Голос України. — № 244, 19.12.98. — С.8.

3. Повість временних літ// Вітчизна. № 3, 1980. — З. 21−91.

4. Український радянський енциклопедичний словник. Т. ІІІІ. 1986.

5. Радзикевич У. Історія української літератури. — Нью Йорк. — 1987. ;

160 с.

6. Білецький В. С. Формування Сучасної української еліти// схід, № 3,.

1995. — С.21−25.

7. Жуковський А. Петро Могила. До: Мистецтво. 1997. — 304 с.

8. Довідник із історії України. Т.ІІ. — До: Генезу. — 1995. — 435 с.

9. Мазур П. Отчі світильники. — Донецьк: Український культурологічний.

Центр. — 1998. — 104 С.

10. Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. — До: Молодь. — 1972. — 122 с.

11. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. До: Глобус. — 1991. З. 210;

211.

12. Огієнко І. Українська культура. До: Абрис. 1990. — З. 169−170.

13. Січинський У. Чужинці про Україну. — Львів: Світ. — С.27.

14. Компан Про. Під опікою Кліо // Вітчизна.- № 6, 1981. — З. 171- 178.

15. Прокопович Ф. Філософські твори. І-ІІІ т. — До.: Наукова думка. ;

1979.