Ми всі у відповіді за природу

Сценарій Ми всі у відповіді за природу У проведенні вечора беруть участь: ведучі, читці, вокалісти.

Звучить пісня «Ти — Земле моя», слова Ю. Рибчинського, муз.О.Осадчого.

Ведучі:

1-й: По-материнські щедро наділила природа своїми безцін-ними багатствами і красою українську землю. Та, на жаль, сьогодні на кожному кроці видно наслідки нашого бездумного споживацького, зрештою варварського, ставлення до неї.

2-а: Через перенасичення території промисловими підприєм-ствами. які працюють за застарілими технологіями, на старо-му обладнанні, без надійних очисних споруд, у повітряний басейн України потрапляє близько чверті всіх промислових викидів, орані землі затруєні важкими металами, нітратами, отрутохімікатами, десятки тисяч гектарів землі занапащено радіацією. Уже практично не залишилося річки, вода якою була б придатною для пиття.

1-а: Ми часом забуваємо, що на річці, в лісі, в полі мигості, а птахи, звірі, комахи — справжні господарі. Наше втручання заважає їм нормально жити, розмножуватися, вирощу-вати потомство. Зламана гілка, зарубка на дереві, вирізаний ножем «автограф» стає причиною зараження дерев хворобами і шкідниками.

2-а: Ось чому в нашій незалежній Українській державі сьо-годні особливо гостро постало питання екологічного оздоров-лення та охорони навколишнього середовища. Необхідно, щоб кожна людина пройнялась відповідальністю за долю природи.

1-а: Для кожного з нас слово «природа» пов’язане насампе-ред з пейзажами рідного краю, того куточка землі, де минули дитячі роки, де мамина колискова пісня зливалася з шумом де-рев за вікном. На все життя ті краєвиди закарбовуються в пам’яті, серці, душі незабутніми спогадами. Для когось це білокорі, стрункі берізки чи трепетні тополі, для інших — барвисте уквітчані килими трав чи смарагдове руно гірської полонини.

2-а: В усі часи, в усі віки, композитори, поети і письменни-ки найкращі свої твори присвячували оспівуванню храму Природи.

/Ансамблі вокалістів і танцюристів виконують віночок пі-сень і танців про Українську землю, природу./.

1-аЗамріяно і душевно писала незабутня Леся Українка про красу різної землі.

Читець 1:

Переді мною килими чудові.

Натура стеле — темнії луги,.

Славути красної бори соснові,.

І Случі рідної веселі береги.

Снується краєвидів плетениця,.

Розтопленим сріблом блищать річки,.

То ж матінка-натура чарівниця.

Розмотує свої стобарвнії нитки.

2-а: Ніжні і трепетні рядки про річку,.

квіти, ліс знаходимо у вірші Максима Рильського «Мрії» .

Читець ІІ.

Річка блакитна плеще і в'ється,.

Чайка літає над нею,.

Річка блакитна грає-сміється.

Сріблом — водою своєю.

Квіти пахучі гнуться в коханні,.

Шепчуть про щастя, про вроду,.

Ліс очерету хилиться п’яний,.

Дивиться мрійно у воду.

1-а: Краса і любов до природи символічно оспівувались.

в легендах, повір'ях, переказах. Здавна в народі барвінок вважали символом всепереможності природи. Коли сходили сніги, розливалися весняні води, дівчата на Україні починали співати веснянки. Наставала радісна, бентежна пора — пора оновлення в природі, пора надій і сподівань.

(Вокалісти виконують веснянки. Фрагмент обряду).

Читець І:

Де весна, весна днем красна,.

Де й що ти нам, весна, принесла?

А принесла я вам літечко,.

Зеленеє житечко,.

І хрещатенький барвінок,.

Та запашненький васильок.

(Виконується українська народна пісня «Стелися барвінку низенько»).

Читець ІІ:

Вербова гілка зацвіла.

У мене на столі,.

Як символ сонця і тепла,.

Що сховані в гіллі.

Як знак зеленої весни,.

Котра ще в далині.

Як знак, що щастя сад ряснить.

Даровано мані.

1-а: На Україні верба — одне з найпоширеніших і най-улюбленіших дерев. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги. І в цьому наші предки бачили безпосередньо господарсь-ку доцільність. Верби укріплюють береги, стримують зсуви, а у посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.

2-а: Народна мудрість давно завважила: де ростуть вер-би, там чисті джерела води. «Де срібліє вербиця — там здо-рова водиця». Річ в тім, що верба — природний фільтр, усі-ляких домішок. Де копали колодязі, на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбільшки з долоню, — у відро з водою. Це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості.

1-аНаші пращури вважали вербу священним деревом. Під.

час буревіїв кидали проти вітру вербову гілку — вона, мовляв, зупинить бурю — такі магічні властивості має. Як символ. увійшло дерево і в християнські вірування. Тиж-день перед Великоднем називається Вербним. На Вербній на-ділі вербу освячують у церкві. Освячену вербу зберігали за образами, як збавительку від різних недугів.

2-а: А що вже пісень про вербу складено, то й не злічити. Це «Ой, у полі верба, холодна вода», «Вербова дощечка», «Хилилися густі лози, відкіль вітер віє», «Ой, чия то вер-ба, ой чия то вишня?», «Ой ти вербо зелененька», «Ой, вербо, вербо, кучерява» та багато інших.

(Виконується одна-дві пісні, народний танок).

1-а: Свою повагу і шанобливе ставлення до багатьох рослин і дерев народ вкладає В легенди, казки, обрядові пісні і навіть загадки. Спробуйте відгадати назву рослини, про яку йдеться в цих чудових загадках: «Без рук, без ніг, а на повітку збіг», «Що росте вище лісу?'', «Зелений звір на дере-во тікає», «Що в'ється круг деревця?''.

2-а: Так, це хміль. Дивна і своєрідна рослина, Її стебла ростуть, чи скоріш в’ються угору до 10 метрів. Рос-лина має здатність обплутувати все, що зустрічає на своєму шляху, а надто ж дерева і кущі. Таку надзвичайну життєздатність рослини художньо описав у своїх творах І.Нечуй-Левицький.

Читець І: Хміль вхопився за стовбур високої верби, обмотав її рясними низками і сховався десь у сливах та в калині" .

1-а: Український народ хміль вважає символом самого життя. Існував звичай: хлопець освідчувався дівчині в коханні там, де росте хміль. В пору цвітіння хмелю найчастіше і одружували молодят.

(Виконується пісня «Ой хмелю ж мій, хмелю»).

2-а: Хочеться милуватися свіжістю земного розмаю, що плескотить навкруги нас… А чи часто ми зупинялося, щоб помилуватися неперевершеною доцільністю і красою природи. На жаль, рідко. Найчастіше багато хто з нас, ніби непомітно ламаючи гілку, зриваючи квітку, завдає непоправної шкоди природі.

(Фрагмент сценки, або агітбригади).

1-а: Що гріха таїти, місця нашого відпочинку здебільшого нагадують страшну картинузвалища сміття, битого скла, іржавих бляшанок. Цеп тому, що люди, які провели тут вільний час, забули мудру пересторогу- «Ти прийшов у гості до природи — не роби нічого, що ти вважав би непристойним зробити в гостях» .

2-а: А до яких непоправних втрат у природі привела на-ша господарська діяльність. На Україні зникло з лиця землі майже три тисячі річок, викреслено з карт історичні озера й болота, котрими природа балансувала вологість ґрунтів, занапащено отрутохімікатами та недбалим господарюванням близько двох мільйонів гектарів найкращих у світі чорноземів, приза-були, як витягує над полями дзвінку струну жайворонок чи со-лов'їні трелі бентежать весняні ночі.

(Фоном лунає симфонічна, трагедійна мелодія).

Читець І:

В зеленій утробі мегатонний стогін,.

В очах-озерах нафта і багнюка,.

У нетрях ні рогатих, ні безрогих,.

Боги — і ті давно умили руки.

Читець ІІ:

Зникають звірі - йдуть стадами в безвість,.

Всихають ріки — нічим буде плакать,.

Закрив діру старий Карпатський Бескид,.

А совість вмерла — вже й нема й на латку…

Громи ревуть набатом стоголосим,.

Б’ючись за кисень, шаленість вітри.

Земля спинилась…

Їй, сердешній, млосно.

Летіти важко…

Та вона ще вірить…

Всі учасники:

Рятуймо чисте повітря, рятуймо воду.

В морях, в океанах, в малих і великих річках.

Рятуймо птахів,.

Що зникають в полях, у лісах, у лугах.

Рятуймо злаки, а потім рятуймо квіти.

Рятуймо світанки — відкіптяви, гару, димів.

Рятуймо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти.

Рятуймо вулицю від голосних двигунів.

Рятуймо землю. А потім рятуємо небо.

Рятуймо мрії, кохання солодкий мотив.

Рятуймо ніжність… Від кого рятуймо?

Від себе.

Поки ще не пізно і можна ще щось зберегти.

(Апофеоз фінальної мелодії).