Парламентские вибори 1950 і 1951 рр. Повернення консерваторів до партії влади

Парламентские вибори 1950 і 1951 рр. Повернення консерваторів до власти.

Политика уряду Эттли, суперечила національним інтересам країни, викликала невдоволення серед трудящих. У самій правлячої партії заглибилися розбіжності між лідерами й рядовими членами, виникли угруповання всередині руководства.

В 1950 року пройшли чергові парламентські вибори. Лейбористи зібрали 13,3 млн. голосів, консерватори — 12,4 млн. Співвідношення місць у палаті громад змінилося користь консерваторов.

Участие Англії НАТО лягло важким тягарем на трудящих. У 1950 р. почалося виконання наміченої урядом трирічної програми переозброєння. Це спричинило зростанню податків, урезыванию асигнувань на соціальні потреби та зниження життєвий рівень трудящих. Посилювалися фінансові та продовольчі труднощі. Політика Эттли зайшла в тупик.

Не бажаючи нести за погіршення економічного становища країни й прагнучи зберегти впливом геть маси, лейбористи вирішили перейти до опозиції, а кермо управління передати консерваторам. У зв’язку з цим у 1951 було проведено позачергові парламентські вибори, і 77-річний Вінстон Черчілль, глава консерваторів, очолив уряд.

Внутренняя політика консервативного правительства.

Рост промислового виробництва відбувався повільніше, ніж у інших розвинених капіталістичних країнах. Частка Англії світовому капіталістичному виробництві зменшилася з 11,3% в 1948 р. до 8,6% в 1963 р. Розширилися масштаби проникнення американського капіталу англійську экономику.

Черчиллем було зроблено певні висновки з поразки консерваторів в 1945 року. Тепер уряд не посягав на безплатне лікарняне обслуговування та систему соціального забезпечення. Були денаціоналізовані лише сталеливарна промисловість і транспорт.

В 1952 року помер король Георг VI, і його донька Єлизавета вступила на престол. У тому ж року Великобританія, не побажала відставати від наддержав, обзавелася з допомогою американців ядерну зброю.

Пытаясь вийти з труднощів, консервативне уряд розробило програму фінансового «оздоровлення» країни, яке в скороченні витрат рахунок зменшення ввезення продовольства і промислового сировини. Це спричинило зростання цін на предмети першої необхідності. Одночасно уряд продовжувало гонку озброєнь, здійснюючи їх у збитки цивільним промисловим отраслям.

Правительство неодноразово вдавалася до іноземним позикам, щоб відновити сократившиеся валютні резерви. Для монополій гонка озброєнь джерелом небувалого збагачення. Прибули англійських компаній возросли.

«Политика стискування», проголошена урядом, яке після виходу Черчілля з квітня 1955 р. очолив колишній міністр закордонних справ Антоні Іден, означала скорочення капіталовкладень, подорожчання кредиту, зменшення витрат на соціальні потреби. Але покласти край кризою платіжного балансу і за стабілізувати розвиток економіки не вдалося. Консерватори посилили наступ на рівень життя трудящих. Вони відібрали ряд поступок, завойованих масами при лейбористах.

Проведя організаційну перебудову під час перебування у опозиції, Консервативна партія зміцнила місцевий партійний апарат. Вона широко використовувала соціальну демагогію, намагаючись різними обіцянками домогтися підтримки виборців. На парламентські вибори 1955 і 1959 рр. консерватори перемогли. Проте позиції уряду були міцними. Це обумовлювалось як його внутрішньої політикою, що вів до поглиблення класового антагонізму країни, а й агресивним зовнішньополітичним курсом.

Колониальная й зовнішня політика уряду консерваторов.

Консерваторы марно намагалися призупинити чи затримати процес розпаду Британської імперії. Колоніальні війни проти народів Кенії, Малайї і інших країнах закінчилися поразкою империалистов.

Пытаясь продовжити своє панування, Англія насильно об'єднувала групи колоній у Міжнародній федерації. Але це тактика зазнала краху під ударами національно-визвольної боротьби. Штучно створені об'єднання стали распадаться.

В 1954 р. Англія прийняла активну участь у створенні агресивного блоку СЕАТО, а 1955 р. — у створенні Багдадського пакту, згодом перейменованого в СЕНТО. У 1956 р. Англія разом із Францією та Ізраїлем зробила військове напад на Єгипет, уряд якого национализировало компанію Суецького каналу. Агресія закінчилася поразкою інтервентів, намагалися повернути втрачені колоніальні позиції і розгромити національно-визвольного руху на Арабському Востоке.

Не рахуючись із уроками агресії проти Єгипту, англійські імперіалісти зробили в 1958 р. збройну інтервенцію до Йорданії, також обернулася поразкою колонизаторов.

В лютому 1958 р. підписали багатосторонню угоду між навіть Англією про розміщення на англійської території американського ракетної зброї. Хоча у угоді застерігалося, що рішення бойовому застосуванні ракет має прийматися спільно двома урядами, інтереси Англії були гарантовані, оскільки господарем ядерних запасів залишалися США.

Серьезным конкурентом Англії на світовому капіталістичному ринку виступає «Європейське економічне сообщество"(ЕЭС) на чолі з ФРН та Францією, створене 1957 р. На противагу йому Англія утворила в 1959 р. під своєї егідою «Європейську асоціацію вільної торговли"(ЕАСТ). Членам цього міжнародного державно-монополістичного союзу, крім Англії, є Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Португалія, Австрія. Господарі англійських монополій вважали, що створенням ЄАВТ вони зміцнять свої позиції і доможуться посилення конкурентоспроможності своїх товарів. Проте ЄАВТ виявилася нездатною ефективно боротися проти «Спільного ринку». Кількаразові спроби Англії приєднатися до ЄЕС зустріли протидія Німеччині й інших країнах «шестерки».

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.