Аграрная політика М.С. Хрущева

Державного комітету Російської Федерації за найвищим образованию.

Ульяновський Державний Технічний Университет.

Кафедра історії держави та культуры.

Аграрна політика М. С. Хрущева.

Студент.

Науковий руководитель.

Ульянівськ. 1998.

1. Запровадження стр. 3 2. Аграрна політика М. С. Хрущева.

* Важке народження альтернативи стор. 4.

* Три сверхпрограммы та його реалії стор. 8.

* Марш реорганізацій стор. 14.

* У полоні системи стор. 17 3. Укладання стр. 21 4. Список використовуваної літератури стр.

У 50-ті роки, після смерті Сталіна, у партії і країні почали відбуватися важливі політичні зрушення. Історичною віхою цьому шляху став ХХ з'їзд КПРС, який викрив «культу особи», дав потужний імпульс демократичному оновленню суспільства. Саме тепер, в наші дні, ми всі повніше й глибше усвідомлюємо ту поворотну роль, що у остаточному підсумку зіграв у долях країни ХХ съезд.

Конструктивні, позитивні переменны охопили всі сфери життя: партію і якого держава, економіку й соціальні відносини, науку і культуру. Насамперед вирішальні кроки зроблено ліквідації важких наслідків репресивного сваволі сталінського режиму, в відновленні законності та правопорядку, конституційні права громадян. З в’язниць і таборів вийшли волю сотні тисяч безвинно постраждалих людей, багато тисяч реабілітовані посмертно. Відновлювалися статутні норми партійного життя, колективність керівництва, упорядочивалась діяльність державної машини, розширювалися права союзних республик.

Ліквідація тоталітарного режиму культу особи з його відчуженням від народних мас, курс — на демократизацію суспільства зумовили важливі корективи економічної та політики, її гуманізацію, орієнтацію на поліпшення умов життя людей. Походив пошуку шляхів вдосконалення управління виробництвом, прискорення темпів науковотехнічного прогресу, подолання відставання. І підйому сільського господарства, оздоровлення деревни.

У другій половині 50-х — 60-ті роки складалися, а точніше, могли скластися принципово які від довоєнних умови для соціальноекономічного розвитку колгоспів і радгоспів. Це був спроб реально переосмислити минуле, забезпечити крутий підйом сільського господарства, але ще й час зухвалих, межуючих із фантастикою перспективних програм, тож обіцянок, спалахів успіху і… поступового скочування до застою.

Причин настільки сумного фіналу багато. Але одне явна. Динамічний соціально-економічному розвитку країни надто залежить від оптимального взаємодії всі сфери життєдіяльності суспільства, і політики і економіки. Як зазначено у постанові березневого (1965 р.) Пленуму цк кпрс, основними причинами відставання сільського господарства, на межі 50—60-х років з’явилися порушення економічних законів розвитку соціалістичного виробництва, принципів матеріальну зацікавленість колгоспників та створення робочих радгоспів в підйомі громадського господарства, правильного поєднання громадських і приватних інтересів. У значною мірою позначився також суб'єктивізм у керівництві, що призвело до помилок в плануванні, фінансуванні, і кредитуванні сільського господарства, у політиці цін. Чималий збитки колгоспному і совхозному виробництву завдали необгрунтовані перебудови керівних органів, породили обстановку безвідповідальності та знервованості у роботі. Без обліку місцевих умов нерідко давалися численні шаблонні вказівки по агротехніці, змісту і кормлению худоби, структурою посівних площ, і іншим питанням. Це стримувало ініціативу керівників і спеціалістів, всіх трудівників села, заважало нормально вести справа. Заважає, додамо, і понині, зокрема і оскільки глибоко не проаналізовані причини таких явищ. А дуже повчальні, бо розкривають анатомію наших великих невдач у ті, а й у наступні годы.

У свій час у літературі переважала чудова ступінь оцінок самої сутності аграрної політики минулих років, ходу і перспективи його реалізації. Широко використовуються такі найбільш загальні характеристики, як послідовність розробки, науковість і реалістичність, єдність цілей і шляхів її досягнення, комплексний підхід вирішення завдань тощо. Звісно, зрушення сільському господарстві сталися тоді дуже значні, у цьому числі якісного порядку. Про все це сказано досить. Але ось наскільки точні і об'єктивні названі вище оціночні характеристики стосовно аграрної політики 50−60-х років із погляду перевірки її часом, практикою (лише така оцінка заслуговує на увагу й довіри)? Нам представляється, що нині особливо важливо відповісти на вопрос.

ВАЖКЕ РОЖДЕНИЕ.

АЛЬТЕРНАТИВЫ.

Звернімося до історичної дійсності. За років, з 1953 по 1964 рік, минуло одинадцять спеціальних Пленумів Центрального Комітету партії з питань розвитку (зазвичай, подальшого) сільського господарства і поки що не двох опікується цими питаннями розглядалися поряд з іншими. Безпрецедентний факт історія! Було проведено безліч нарад на різних рівнях, розв’язання широко обговорювалися громадськістю, печаткою, зборах активів, засіданнях республіканських, обласних (крайових), районних комітетів партії, зборах первинних сільських партійних організацій, колективів колгоспів і радгоспів. Цю довгу ланцюжок обговорень у літературі дуже любили становити як свідчення творчу активність мас і дієвості партійної работы.

Можна було б очікувати відповідних зрушень на самому сільському господарстві, соціально-економічного життя села. Проте вплив політики виробництва у період загалом виявився явно неефективним. Плани розвитку сільського господарства не виконувалися, а темпи зростання його валовий продукції після вдалого п’ятиріччя 1953;1958 років стрімко покотилися вниз. За семирічку, в 1959;1965 роках, обсяг валової продукції сільського господарства зріс до рівня 1958 року в 1,7 разу, як намічалося, а лише на 11,5 відсотка, тобто у шість разів менші надходження до среднеарифметическом обчисленні і майже тієї ж пропорції як збільшилося її. Але це ще вся щоправда. Становище значною мірою рятували 1965 рік і почасти 1964 рік. У перші п’ять років семирічки зростання валової продукції сільського господарства різко відставав планових завдань. Якщо 1953;1958 роках кожен карбованець приросту продукції доводилося 0,56 рубля капіталовкладень, то 1959;1964 рокахвже 3,2 рубля. Ось і почався період стагнації витратною економіки. Саме відтоді країна почала постійно зростає і в наростаючих масштабах завозити збіжжя та всі інші продукти харчування з-за кордону. Стала серйозно ускладнюватися соціально-демографічна ситуація у деревне.

Що ж сталося? Чому засвідчила свою неефективність надзвичайно активна аграрна політика минулих років? Відповідь це питання, ясна річ, може бути однозначним. Але є щось незбиране, загальне у цьому, що колись поселило у велику надію, та був послідовно і невблаганно призвело до розчаруванню, очевидному збіднінням ринку продовольчих товарів хороших і викликало тривогу за майбутнє. Але була спочатку надія. І пов’язана насамперед із рішеннями вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 года.

Насильницькі методи здійснення суцільний колективізації призвели до того, що створений СРСР тип соціалістичних сільськогосподарських підприємств було набагато деформований, а колективи підприємств — позбавлені елементарних демократичних норм самоврядування і життя. Між трудівниками сіла і отриманої ними від Радянського держави землею — їх надією і годувальницею — виникли потужні бастіони адміністративно-командної системи управления.

Проте якщо з початку становлення колгоспного ладу була, з погляду, і своєрідної альтернатива його розвитку. Суть її полягала у поступову відмову тягаря збочень у розвитку кооперації, хіба що повернення їх у естественноисторическое русло, але вже новий рівень господарювання, розвитку виробничих відносин. Подібних аналогів в історії був. Головним змістом цієї альтернативи була відмова від таки жорстку регламентацію колгоспної життя, надання колгоспам (а як і радгоспам) право самостійно розв’язувати свої господарські, соціальні потреби, поєднуючи, пов’язуючи його з орієнтирами централізованого планування в умовах розвитку демократизму всієї системи управління. Природно, це припускало відмови від «планов-разверсток» та розвитку товарно-грошових відносин на селе.

М.Хрущов, попри суперечливість свої оцінки стану справ у сільське господарство, першим серед офіційних діячів фактично визнав такої альтернативи та значною мірою прагнув її реалізувати. Саме 50-ті роки була спроба переходу від жорсткого, «надзвичайного» управління сільське господарство до управління з урахуванням поєднання централізованого планування та господарської самостійності колгоспів і радгоспів. Фундаментом її з’явилися рішення вересневого (1953 р.) Пленуму цк кпрс і вельми сміливе за умов минулих років постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про зміни практики планування сільського господарства», прийняте 9 березня 1955 года.

Вересневий Пленум ЦК багато в чому переосмислив пройдений колгоспами і радгоспами шлях. Він привернув увагу партії, всього народу до корінним потреб розвитку села, зазначив невідкладність підвищити рівень життя є її трудівників, економічного управління колгоспів і радгоспів. Ще період підготовки до Пленуму вперше у економічну політику партії, було висунуто положення про можливість одночасного розвитку на високі темпи важкою індустрії, і сільського господарства, та легкій промисловості. Це стала основою наступного значного підвищення суми і частки капіталовкладень потреби розвитку сільськогосподарського виробництва та соціальної інфраструктури села. Також вперше Пленум поставив запитання про матеріальну зацікавленість працівників сільського господарства за розвитку виробництва та збільшення його дохідності як одному з «корінних принципів соціалістичного хозяйствования».

Відповідно до рішеннями Пленуму значно збільшилися державні заготівельні ціни на всі худобу, птицю, молоко, картопля, овочі. Підвищувалися і знизили продукції, що продається понад обов’язкових поставок. Ці заходи дозволяли значно зміцнити економіку колгоспів. Було ухвалено дійових заходів проти порушення найважливішого принципу артільної форми колгоспного виробництва — правильного поєднання інтересів, у розвитку суспільного й приватного господарства: знижено норми обов’язкових поставок продукції з особистих підсобних господарств, передбачені тверді би ставки оподаткування відповідно до розмірами присадибних участков.

Переглядалася система розрахунків із колгоспами за реалізовану продукцію. Їм стали виплачувати грошові аванси, частина яких призначалася для видачі колгоспникам за трудоднями протягом всього сільськогосподарського року. Цей лад дозволив згодом вводити на колгоспах грошову гарантовану оплату праці. Було ухвалено заходи для поліпшенню планування, зміцненню колгоспів кадрами, посилення ролі МТС в розвитку колгоспного виробництва, особливо у частині підготовки й створення постійних механізаторських кадрів, вдосконаленням їхніх оплати, включаючи забезпечення її гарантованого рівня. Нарахування натуроплати за роботи МТС йшов у залежність від результатів колгоспного производства.

У результаті усіх цих заходів валова продукція сільського господарства зросла 1954;1958 роках із порівнянню з попереднім п’ятиліттям на 35,3 відсотка. Безпрецедентний факт історія розвитку колгоспів і радгоспів! Дореволюційні рубежі подушного споживання основних продуктів залишилися позаду. У 1958 року порівняно з 1953 роком, різко зросла продукція особистих підсобних господарств. Село ожила чекаючи нових добрих змін. Для їх ще вчора було не мало.

Реорганізація МТС і продаж техніки колгоспам зробила колгоспників потенційно повноправними господарями чи користувачами всіх основних засобів виробництва. Скасування обов’язкових постачання і натуроплати за роботи МТС, запровадження грошової оплати праці та такої ж рахунки собівартості продукції і на рентабельності виробництва практично включали колгоспну економіку на єдині товарно-грошові відносини всієї колишньої радянської економіки, що створило реальні підстави до переходу колгоспів на справжній госпрозрахунок. Підвищення ролі принципу матеріальну зацікавленість привело до зростання реальних доходів колгоспників, робітників і фахівців совхозов.

Усе це, безумовно, означало народження нової перспективної альтернативи, відкривало реальні шляхи до її подальшого розвитку колгоспів і радгоспів. Та сталося иначе.

ТРИ СВЕРХПРОГРАММЫ.

ТА ЇХНІ РЕАЛИИ.

Невдовзі по вересневого (1953 р.) Пленуму цк кпрс став чітко простежуватися відхід його курсу на прожектерский шлях забезпечення у стислі терміни небаченого підйому сільського господарства й добробуту народу. Висування і рішення такого завдання представляли прагматику М. Хрущову цілком реальними, що, до речі, відкривало можливість показати себе справі як нового лідера партии.

Уже лютнево-березневому (1954 р.) Пленумі цк кпрс була фактично переглянута основна цільова установка аграрної політики, розроблена вересневим Пленумом: " …протягом двох-трьох років різко підвищити забезпеченість від населення нашої країни продовольчими товарами разом із тим забезпечити всієї масі колгоспного селянства більш високий рівень матеріального благосостояния"[1]. У доповіді 23 лютого 1954 року Хрущов представив цю установку у іншій редакції: " …у найближчі 2−3 року у достатку задовольнити зростаючі потреби населення нашої країни у товарах народного споживання й забезпечити сировиною легку і харчову промышленность"[2]. Такий перегляд дуже показателен.

М.Хрущов повірив у можливість у 2−3 року вирішити продовольчу проблему у країні й через край задовольнити потреби населення продуктах. На службу цього він на всю потугу командноадміністративної системи управління. Невипадково виявилося зміненої і заключна частина формули — зникли промови зростанні добробуту колгоспного селянства. Доповідачу вони видалися, певне, таких вже важливими для висунутою глобальної програми. І це світлі видаються цілком зрозумілими наступні невдовзі заходи щодо фактичному згортання особистого підсобного господарства, сселению сіл безупинно укрупняемых колгоспів і радгоспів і т.п.

У доповіді Хрущов назвав реалізувати основні джерела небаченого колись зростання сільськогосподарського виробництва освоєння цілини, повсюдне поширення: обробіток кукурудзи, рівняння на передовиків, структурні зміни у керівництві. Згадав і головних противників — травопільні сівозміни, інертність господарювання, сталість організаційних структур. Цільова установка була, в такий спосіб, переведена в конкретну програму действий.

Звісно, М. Хрущов ні справжнім знавцем сільського господарства, у відсутності ніякого спеціальної освіти, покладався, в основному, на житейський досвід, природну кмітливість. Разом із тим він жваво цікавився всім новим, що стосувалося сільськогосподарського виробництва, особливо передовим практичним досвідом. Але не можна не помітити, що що Микита Сергійович протягом багато років й під кінець своєї партійної кар'єри був послідовним прибічником Т. Д. Лысенко з його псевдоучениями про «дивокультурах» чи агрозооприемах, здатних нібито відразу змінити стан справ у сільському хозяйстве.

М. З. Хрущов перестав бути ініціатором і розробником тієї економічної програми підйому сільського господарства, яку виклав на вересневому (1953 р.) Пленумі цк кпрс. Фактично, вона було підготовлено раніше й значною мірою викладено сесія Верховної ради СРСР 8 серпня 1953 року у промови Голову Ради Міністрів СРСР Р. М. Малєнкова. Те власне, що виразно пролунало у перших виступах М. С. Хрущова посаді лідера партії - це палке бажання принести благо людей і якомога швидше, неприборкана віра у організаторські можливості партії, з прикладу, всеперемагаючий ентузіазм мас, здатних розв’язати проблеми, перехилити будь-які перепони на шляху до світлого майбутнього. Хрущов у чомусь навіть посилив роль суб'єктивного чинника у розвитку соціалістичної економіки, особливо сільського господарства. Отут і таїлася грізна небезпека, що визначило всю модель, стереотип діяльності командно-адміністративної системи управління у сфері сільськогосподарського виробництва. У підставі цього стереотипу лежало прийняття, а точніше вольове твердження, минаючи діючі планові директиви, волюнтаристичних, нереалістичних сверхпрограмм дії. У області аграрної політики чітко позначилися по меншою мірою три таких программы.

Передусім це цілинна епопея. Країна, располагавшая найбільшими у світі обширами вже втягнутих у оборот найродючіших чорноземів і благодатно природно зрошуваних нечерноземных угідь, але отримувала мізерні проти розвиненими (але тільки) капіталістичними, і навіть іншими врожаї зернових; країна, в її близько половини поголів'я худоби розміщувалося у тимчасових і непридатних будівлях, у якій навіть отримуваний валовий збір зернових ні забезпечений надійними сховищами, у якій відчувався найгостріший дефіцит трудових ресурсів, і кадрів механізаторів, саме у основних зернових і тваринницьких районах, надто жертв гітлерівського навали, — ця країна, із метою подальшого збільшення виробництва збіжжя і продукції тваринництва пішла, та й під прапором інтенсифікації, на величезне відволікання людських та фінансових ресурсів з вже освоєних районів, на колосальне розширення фронту робіт, освоєння величезних масивів цілинних земель, значне збільшення площі ріллі, створення у ньому нових господарств. Зрозуміти важко. Відразу підкреслимо, що у плані іде про ідеї освоєння цілини, щодо самому факті розширення ріллі, тут були і дуже розумні резони. Надмірні масштаби, вольові методи, нічим необгрунтовані терміни, при відсутності будь-яких проектних і наукових досліджень, перетворили освоєння цілини в волюнтаристську сверхпрограмму з усіма звідси последствиями.

На лютнево-березневому (1954 р.) Пленумі цк кпрс ставилася завдання розширення посівів зернових з допомогою освоєння цілинних і перелогових земель на13 мільйонів гектарів. Але вже 10 місяців, на січневому Пленумі ЦК, Хрущов говорив, що партії Рада Міністрів прийняли рішення довести посіви зернових на нові землі в 1956 року щонайменше як на 28−30 мільйонів гектарів. Обгрунтовуючи це рішення, він наголосив, що освоєння цілинних і перелогових земель є «найдоступнішим і швидким джерелом збільшення виробництва зерна"[3]. На лютнево-березневому Пленумі ЦК йшлося й про інше найважливішим джерелі - зростанні врожайності зернових. І ось — вся ставка на целину!

Слово зобов’язувало до діла, а й породило першу велику напівправду, а точніше неправду про целине.

У доповіді на грудневому (1958 р.) Пленумі цк кпрс, підбиваючи підсумки першого п’ятиріччя освоєння цілини, Хрущов стверджував, що з освоєння цілинних і перелогових земель є вирішальним умовою виробництва зерна. Однак у доповіді був даних про врожайність зернових. І недаремно. Вона зросла той період значно — з 7,7 до 11,1 центнери з гектара. Не з допомогою цілини. У районах практики врожайність зернових становило 1958 року лише 9,6 центнери з гектара, тобто значно тягла вниз загальносоюзний показник. Тому цілинна прибавка в посівах зернових — 18,5 мільйона гектарів, яку могла бути й мови у доповіді, дала у кращому разі близько 18 мільйонів тонн зерна, тоді як 106,7 мільйона гектарів старопахотных земель з допомогою зростання врожайності дали прибавку близько 38 мільйонів тонн, тобто у двічі больше.

Сам цей факт свідчив про наявність у програмі освоєння цілини глибинних протиріч. Вони мусили закладено в партійних і державні документи минулих років. Загострення в процесі реалізації програми позбавила змоги досягти намічених нею целей.

У Звітному доповіді цк кпрс ХХII з'їзду партії вказувалося, що цілинні землі дають понад 40 відсотків усіх заготовок хліба на країні. Але це були негаразд. Такий відсоток заготовок хліба давали не власне цілинні землі, а райони освоєння цілинних і перелогових земель. У 1961;1970 роках вони давали у середньому близько 47 відсотків усіх закупівель зерна — але це ж райони Поволжя, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану. Але (і це!) самі райони забезпечували 33 відсотка закупівель збіжжя у 35-в 1950 року. Отже, віддача власне цілини є набагато скромніше: не 40 відсотків, а частина (нехай велика) які залишилися 12−14 відсотків закупівель хліба на стране.

Не забезпечений виробничої, та й соціальної інфраструктурою марш-кидок на цілинні землі відволік у роки значні ресурси від зміцнення зернового у цілому сільського господарства за інших районах країни, зокрема Нечорноземної зони РРФСР, і призвела до зростання загальних втрат врожаю зернових до 30−40 і більше мільйонів т дизпалива на рік, тобто у 1,5−2 рази більше те, що давали країні власне цілинні землі. Особливо насторожував процес розкрадання природних, ґрунтових ресурсів, викликаний передусім тим, що раціональна система землеробства було створено тут лише майже через два десятиліття з часів освоєння цілини. У цій ситуації цілина своєчасно не зміцнила зерновий баланс країни, але загнала (по времени) наряду інших чинників до їх зниження виробництва, необхідності закупівель зерна за рубежом.

Наступна сверхпрограмма минулих років — поспішне за часом і утопічне в масштабах розширення площі посівів кукурудзи та інших «дивокультур». Логіка у своїй була гранично прямолінійною: всю орну землю розорати, всю ріллю засіяти, засіяти потенційно, попри зональні відмінності, найбільш «высокоурожайными» культурами й одержати рахунок цього максимум продукції, кормов.

Ідеалізація можливостей «чудо-культур» привела до майже десятикратному розширенню країни посівів кукурудзи чи, наприклад, «царягороху». Вважалося, що з забезпечення повної статку кормів в колгоспах і радгоспах кукурудза даватиме по 500−600 центнерів зеленої маси, зі гектара, а районах недостатнього зволоження — приблизно 300 центнерів. Доповіді мови Хрущова до роки були переповнені прикладами передовиків, котрі домоглися ще більше високих показників. У цьому идеологизация прикладів приймала загальний характер. У промові нараді передовиків сільського господарства РРФСР 23 лютого 1961 року що Микита Сергійович говорив: …нашої чи раті комуністичної, комсомольської, радянської боятися труднощів освоєння таких могутніх культур, як кукурудза і цукровий буряк, що зроблять буквально переворот у виробництві продуктів животноводства"[4]. Про селянинові простому не згадується. Ставка не так на нього. Брав гору сформований стереотип мислення командної системи. Тим самим було об'єктивно заморожувалися зацікавлений, натхненний, вільний селянський працю, сила економічних стимулів, хоча слів з цього приводу вимовлялося предостаточно.

Інколи самі передовики ставилися компрометуючі їх згодом умови. На тому промови Хрущов, наприклад, говорив: «Комсомолка Кулемина добре оцінила можливості і сила кукурудзи і заявляє, що отримувати 1300 центнерів, що умови для вирощування кукурудзи дуже хороші. Уявляєте собі, товариші, яке багатство отримають колгоспи, коли всі освоять цукристі і надалі матимуть по 1000—1300 центнерів зерна з гектара!"[5] Здається, що уявити подібне могли не багато, а може служити цьому змушували практично всех.

І характерна деталь. Через 10 місяців, у грудні, перед одинадцятьма тисячами присутніх працівників сільського господарства тієї ж Нечорноземної зони Хрущов знову говорив про можливість отримання небувалих урожаїв кукурудзи, цукрових буряків, гороху. Здавалося, сама логіка вимагала підбити підсумки досягнутого ті місяці і обіцяв показати, що ж домоглися названі тоді, у лютому, всю країну передовики Нечорнозем’я РРФСР, виконали вони свої зобов’язання. Але ні. Про це слова. Система ніколи не любила підбивати конкретні результати і за конкретні терміни. Вона дивилася лише уперед і знаходила дедалі нові маяки.

А результати тим часом були сумними. У 1962 року врожайність кукурудзи на силос і зелений корм становило колгоспах і радгоспах Нечорноземної зони РРФСР 33,6 центнери з гектара площею 3,3 мільйона гектарів. У 1963 року становить 31,2 центнери з гектара. Різниця між бажаним і дійсним непомерная.

Кукурудза стала «королевою полів», основою підйому животноводства.

Насильницьке її впровадження лягло важким тягарем на селянські плечі, підмило коріння прив’язаності чесних орачів зі своєю багатовікової годувальниці - землі - стало головним доданком серед сил руйнації оптимізації структури посівів і впровадження раціональних систем земледелия.

І, насамкінець, воістину фантастична сверхпрограмма минулих років по тваринництва. У промові на зональном нараді працівників сільського господарства і автономних республік РРФСР 22 травня 1957 року Хрущов поставив завдання: «У найближчими роками наздогнати США із виробництва м’яса, олії і молока душу населення». Він вважає, що успіхи, досягнуті у сільському господарстві, дозволяють поставити крапку і виконати завдання великої державної важливості. «По молока питання ясний, — йшлося у промови. — Ми і мусимо у майбутньому наздогнати навіть цього добьемся."[6] Збільшити в 3,5 разу виробництво м’яса і наздогнати США з виробництва душу населення Хрущов бачив можливості в 1960 року. У у крайньому випадку в 1961 року «зачистити залишки». Ці плани пов’язувалися лише з рішенням продовольчої проблемою країни, але й перспективами зростання міжнародного авторитету СРСР. Виконання поставлених планів — це з словами Хрущова, «найсильніша торпеда під капіталістичні устои… Эта перемога буде сильніше ніж воднева бомба». Она змусить ідеологів капіталістичного ладу, проти колгоспного ладу, проти соціалістичних стран"[7]. Ось така була заявка.

Через два року, на черговому Пленумі цк кпрс по сільського господарства (грудень 1959 р.) тема «наздогнати США» ще звучить, але вже не категорично. Дані про зростання виробництва тваринництва наводяться немає від початку висунутої програми, а лише над 11 місяців цього року. Наводиться і великий список досягнень передовиків. Очолює його «видатна перемога» під керівництвом партійної організації трудящих Рязанської області, де виробництво м’яса за 1959 рік зросла у 3,8 (!) разу. Насправді ж тут, як та у багатьох інших місцях, проводилося безрозсудне насильницьке усуспільнення і знищення поголів'я худоби особистих підсобних господарств, мали місце прямий обман, приписки.

У 1961 року вже, можна вважати, заручившись провалі висунутої сверхпрограммы щодо тваринництва, Хрущов намагається дати їй друге дихання з допомогою Нечорнозем’я. Він ставить немислиму завдання: провадити у зоні 100- 120 центнерів м’яса у забійній вазі і 900−1000 центнерів молока на кожні 1000 гектарів ріллі. Оскільки, на його думку, на вирішення це завдання за рахунок зростання виробництва яловичини знадобиться 3−4 року (знову), «…нам слід піти шляхом збільшення свинини. Тоді можна за рік-два задовольнити попит населення в м’ясо. Свиня скороспелое животное"[8]. У частини кормової бази надії покладалися втричі кити: кукурудзу, цукрову буряки, бобові. Свинарство пропонувалося розвивати на цукрові буряки, яка, як стверджував доповідач, дає в Нечерноземье по 300−400 і більше центнерів коренів з гектара. І знову жахливий прорахунок. У Центральному і Волго-Вятском районах РРФСР, а про Північно-Західному, в 1961;1965 роках середньорічна врожайність цукрових буряків становила лише 75 центнерів зерна з гектара. Про кукурудзі говорилося выше.

Треба сказати і ще, що у двох спеціальних великих нарадах з проблем розвитку сільського господарства Нечорнозем’я був не сказано немає нічого про наслідки війни" та окупації, немає нічого про культурнопобутовому, житловому, дорожньому і взагалі виробничому будівництві. Міраж з кукурудзи, цукрового буряка і кормового гороху, окантований тушами відгодованого, вбитого і готового до відправлення місто худоби, затулив все. Удар цей збільшився і тих, що з 1961 року новий уряд збільшило план закупівель збіжжя у цих районах. Недоброї сестрою Нечерноземью виявилася целина.

Прагнення виконати «програму» за будь-яку ціну призвело до з того що щодо одного лише 1963 року забито майже 30 мільйонів (42 відсотка) поголів'я свиней країни. І лише за 15 років, доти безупинно що зростає поголів'я, було відновлено, ще за 10 років воно збільшилося приблизно 10 мільйонів голів — рівно настільки, наскільки воно зростала після 1956 року щодва роки. Похитнувся тоді навіть зростання поголів'я від інших видів худоби і птицы.

І, три завдання, три сверхпрограммы и… четыре провалу. Так чотири, бо провалені були тільки ці програми (були й інші), але й усе план крутого підйому сільського господарства. У кожній із сверхпрограмм, включаючи у тому цільову спрямованість, було чимало реального, Нежиттєвими їх робили, зазвичай, масштаби, методи, намічені терміни выполнения.

МАРШ РЕОРГАНИЗАЦИЙ.

Висування волюнтаристичних цільових програм розвитку сільського господарства об'єктивно були поєднуватися з науковими коштами Німеччини та методами реалізації. Село перетворилася на великий полігон постійних реорганізацій і перетворень. У основі їхніх лежали догматизированные положення про перевагах великого соціалістичного виробництва над дрібним і державної формі власності як вищої стосовно кооперативной.

З другого половини 1950;х років почався новий етап укрупнення колгоспів. Щороку ликвидировалось приблизно 10 тисяч вже укрупнених раніше колгоспів. У 1963 року залишилося 39 тисяч проти 91 тисячі в 1953 року. «Заради справи» найдемократичніша і, безперечно ефективна форма управління артілі (вже колишньої!) — загальні збори колгоспників — було підмінено, зазвичай, інший — зборами їхніх представників. Середні розміри радгоспів в 1954;1962 роках зросли внаслідок їх укрупнення втричі. Усе це уявлялося як концентрація виробництва, але насправді мала місце гірший варіант його централізації з наступною негативними показниками ефективності. У ті роки почалося перетворення колгоспів в радгоспи. Якщо 1955 року було перетворено 257 колгоспів, то 1956;1960;14 763-почти удванадцятеро більше у середньорічному обчисленні. Ці укрупнення й реорганізації обернулися тяжкої трагедією для доль села. Пов’язані із нею централізація керівництва, агрозоотехнической, інженерної служб обезголовлювали об'єднані тоді єдині колгоспи і радгоспи десятки, сотні тисяч сіл. Сам собою постало питання про будівництво великих центральних садиб і «неперспективність» переважної кількості сіл й сіл. Їх жителі не мають жодних можливостей стати повноправними, самоврядними колективами, а робочі місця більшості їх тепер виявлялися розкиданими, зазвичай, з усього масиву укрупненного колгоспу чи радгоспу, концентруючись, природно центральних садибах. Проблеми шляхів та транспорту загострилися до предела.

Хрущов розумів це був зі свого готовий до розв’язання так круто назрілого питання. Заодно він виходив з давно їм виношуваної ідеї «агроміст», будівництва села міському типу. У промові на Пленумі ЦК КПРС 29 грудня 1959 року розкриває свою програму. Вона цілком ігнорувала становища Звітного доповіді на ХХ з'їзді партії, де й дуже аргументовано говорилося розгортання індивідуального будівництва в селі, використанні при цьому необхідних і багатьох ресурсів. На Пленумі йшлося цілком іншому. «Звісно, — у промови, — нині не можна нав’язувати колгоспникам, наприклад, багатоповерхові вдома. Не звикли до цього. Але нам до самим треба тримати курс цього, не сьогодні, так завтра ми підійдемо до цього питання впритул. Зміст багатьох розкиданих жител коштує дорожче, ніж зібраних у одному месте"[9].

Щоправда, Хрущов попереджає і важливості прояви терпіння в цьому великому справі і потреби не перетворювати їх у кампанію. Однак у наступних виступах його знову і знову повертається до цієї ідеї. Програму цю жила не тільки на словах, на папері, а й у практиці. На тому самому грудневому Пленумі ЦК 1959 року згадувалося перші результати роботи проектних організацій на ліквідацію «неперспективних сіл», про масовому сселении їх жителів і концентрації худоби великомасштабних селищах і фермах. Знайшлися і голови колгоспів, підтримали цю чергову новацію. І вже в межі 50−60-х років на основі складання схем районних планувань виявилися «безперспективними» сотні тисяч сіл й сіл країни. Мільйони селян потягнулись у центральні, великі сільські селища, а частіше — повз них, в город.

Не менші, а, мабуть, значно вищі втрати наше сільське, та й господарство загалом, понесло ще від однієї маніпуляції бюрократизму над спеціалізацією. Почалося невтримне зменшення кількості сільськогосподарських галузей, промислів в колгоспах, окремих районах. Стали пропагандироваться вузькоі одноотраслевые господарства великих, іноді розмірів. На догоду цьому була фактично забуто ціла область економічних взаємин у колгоспах і радгоспах — раціональне поєднання галузей, що дозволяло змогли ефективно використати трудові і матеріальні ресурси, і, що ні менш важлива, зміцнювати місцевий, внутрішній ринок сільськогосподарських продуктов.

І результаті такої «спеціалізації» тисячі сіл і селищ ніхто не звернув виробництва м’яса, чи молока, чи яєць, чи фруктів, чи овочів і сьогодні забезпечуються ними з допомогою ввезення ззовні. Пики зайнятості в подібних спеціалізованих господарствах по хлопку, льону, цукрові буряки, картоплі супроводжувалися величезними растратами трудових приносить чималі грошіматеріальних ресурсів. А головне підсумок проведеного 50−70-ті роки, по нашої думки, полягає як і різке зростання дефіциту продовольчих товарів на ринках, а тому й в загостренні всьому продовольчому проблеми, у країні, у кар'єрному зростанні необхідності залучення робочої сили з стороны.

Окремо слід сказати про 1958 рік. Він був дуже специфічним в аналізованому ряді років. Три Пленуму цк кпрс із сільського господарства. І яких! Головне питання — про розвиток колгоспного ладу синапси і реорганізації машинно-тракторні станції. Питання це назріло у затінках економічної думки і з практичної господарську діяльність. Стратегічно він був цілком виправданий. Але офіційна його постановка на лютневому (1958 р.) Пленумі цк кпрс була громадськості цілком несподіваною. Ще Звітному доповіді цк кпрс з'їзду партії Хрущов характеризував зростанні ролі МТС, про заходи з корінному поліпшення їхнього роботи, про доцільності протягом найближчих років перевезти МТС на господарський розрахунок. Немає ніякого натяку на близьку реорганізацію МТС й у постановах цк кпрс та представників Ради Міністрів 1957 года.

І раптом — як сніжна лавина. 25−26 лютого 1958 року проходить Пленум ЦК з порядком денним: «Про подальший розвиток колгоспного ладу синапси і реорганізації МТС». З по 25 березня проводиться всенародне обговорення — немає, не суті проблеми, а потім уже сутнісно, що відбувся рішення партії. І нарешті, 27−31 березня 1958 року сесія Верховної ради СРСР приймає Закон про розвиток колгоспного ладу синапси і реорганізації МТС.

Надалі всі розвивалося як і стрімко. Відповідно до ухваленого закону, реорганізація МТС мала здійснюватися «поступово, з урахуванням розвитку окремих колгоспів і особливості різних зон і районів Радянського Союзу». Але… пам’ять колективізації ще плоті апарату. Практично реорганізація МТС завершується до початку 1959 року. Місцеві партійні та господарські органи демонструють сою здатність виконувати рішення незважаючи і споглядаючи особи, звісно підлеглі. У підсумку проти колгоспи обрушується величезна сума боргу, обумовлена необхідністю викупу техніки в держави. Більшість їх знижує оплату трудодня.

Надії до можливості величезного одномоментного ефекту від реорганізації МТС з допомогою зацікавленого та найкращого використання техніки самим колгоспам виявилися, значною мірою, ілюзорними. Не було прийнято необхідні заходи для надійного зміцнення практично новоствореної машинної матеріально-технічної бази колгоспів. Але реорганізації, її перспективні підсумки були, безперечно, історично прогрессивными.

А марш реорганізацій тим часом тривав. Перебудовувалася по територіальному принципу систему управління народним господарством, та був, навпаки, виробничого, галузевому — організація його партійного керівництва. Перебудовувалася структура управління сільськогосподарських органів, реорганизовывалось Міністерство сільського господарства. Потім все поверталося назад. І весь цей протягом якихось 10−11 років у масштабі нашої величезної, дуже різноманітної країни, особливо болісно відчуває шаблон в управлінської деятельности.

У ПОЛОНІ СИСТЕМЫ.

Вочевидь, що у сверхпрограммы, і скоростиглі реорганізації - це, загалом неминучі і характерні витрати адміністративно-командної системи. Змінити самі підходи, методи, форми управління економікою М. З. Хрущову, керівництву партії зірвалася. Система виявилася практично незмінною, діючої від завдань до масам, а сам Хрущов опинився лише її ватажком, а й бранцем. Але, то, можливо, це стільки її, як його біда. Система вимагала по-людськи непосильного кількості рішень щодо гостро назрілою та складних питанням. Хрущов прийшов до цього умова з найкращих спонукань і намірів. Але він був не стані правильно, науково обгрунтовано вирішувати безліч проблем розвитку сільського господарства. Для цього в нього бракувало ні теоретичної підготовки, ні спеціальних знань, а до порад інших — учених, фахівців — вона вже мало считался.

Нерідко криву у розвитку сільського господарства країни пов’язують ніби з двома різко різними періодами у діяльності М. З. Хрущова: 1953 — 1958 і 1959 — 1964 роки. Здається, проте, що тут інше, Хрущов був єдиний. Піднявшись хвилі прогресивних ідей вересневого (1953 р.) Пленуму цк кпрс, ХХ з'їзду партії, він потім послідовно нагромождал на шляху їхнього реалізації завали і барикади власними уявлень про забезпеченні в стислі терміни небаченого підйому сільського господарства і добробуту народа.

Прийняті вересневим Пленумом ЦК заходи з підвищення матеріальну зацікавленість колгоспів і радгоспів у розвитку громадського виробництва та протягом перших п’яти — особистого підсобного господарства послужили дієвим імпульсом розвитку сільського господарства за ті роки. Чимале значення мали також підвищення капіталовкладень в сільське господарство, його матеріально-технічної бази, осуд антиколхозной політики цін, що у певній мері сприяло вирівнюванню економічних умов розвитку різних сфер сільськогосподарського виробництва з допомогою особливо значного підйому ціни збиткову продукцію. І на цій ж основі стали активніше розвиватися товарно-грошові стосунки селі, зміцнюватися машинна матеріально-технічна база для в колхозах.

Проте не перейнявся глибоким розумінням місця та значення всіх народжених тоді реформування і тим паче виявився неспроможним до послідовної реалізації. Концентрація більшу частину наявних у самому сільському господарстві залучуваних ззовні людських, фінансових, матеріально-технічних ресурсів у напрямі сверхпрограмм була економічно невиправданою. Вже з підсумкам семирічки зрозуміли, що сільського господарства країни бракувало тоді й не так капіталовкладень, скільки вміння, можливостей ефективно їх использовать.

Система не дала можливості реалізувати відкритий шанс. Недоліки командування колгоспами і радгоспами звели, сутнісно, нанівець всі зусилля трудівників села. Сам Хрущов багаторазово характеризував цінах, рентабельності, госпрозрахунку. Однак у практичної своєї діяльності безмірно любив арифметику посівних площ, урожаїв і валових зборів. Він просто хотів спочатку домогтися достатку, і потім вважати витрати, знайти їм виправдання в світлі досягнення вищої мети. Селянство швидко відчуло, що роль позаекономічного спонукання у житті як не зменшилася, але придбала усеохватний характер жорсткого регламентування, суто професійного недоверия.

Проте, як і завжди, система працювала нібито від імені народу. Свої плани і дії вона пов’язувала з сміливими починами передовиків виробництва, видатними досягненнями маяків полів і ферм, кипучої ініціативою керівників господарств, районів і областей. «Соціалістичні зобов’язання» означали більше, ніж наука й економічна расчет.

Так, як висунути суперпрограмму щодо тваринництва, Хрущов попросив економістів дати розрахунки, коли СРСР може наздогнати Америку із виробництва м’яса, молока та олії душу населення. Вони назвали 1975 рік й обгрунтували умови та вимоги. Хрущов відніс цих економістів до тих, хто «стримує наше поступ» і порадив їм більше «звертатися до народу, вивчати стан господарства, відчувати пульс народу, биття його сердца"[10]. Те саме було і з цілиною. Хрущов не намагався обпертися на авторитет науки. Він лише поставив обов’язок Міністерству сільського господарства і передати Міністерству радгоспів з участю місцевих радянських органів прокуратури та з залученням Всесоюзної академії сільськогосподарських наук «розробити систему ведення господарства на знову освоюваних землях… і навіть заходи з подальшого освоєння нових в колгоспах і радгоспах східних районів й у районах Нечорноземної полосы"[11]. Скажемо прямо, дуже скромне місце відводилося у тому глобальному діянні аграрної науці, та й коли було «розробляти заходи», якщо з цілиною розібралися одним поривом упродовж трьох года.

М. З. Хрущов був разюче наполегливий у своїх планів підйому сільського господарства. Відповідно він будував і ставлення до працівникам, кадрам. Визначальним тут виступало їх запопадливість у виконанні директив. Приклад того — кукурудза: «Якщо окремих районах країни кукурудза впроваджується формально, колгоспи і радгоспи знімають низькі врожаї, то цьому винен не клімат, а керівники. Там де кукурудза не народитися, є «компонент», який сприяє його зростання. Цей «компонент» слід шукати у керівництві… Треба замінити тих працівників, які самі засохли і сушать таку культуру, як кукурудза, не дають їй можливості розгорнутися на повну мощь"[12]. І заміняли, знімали, змушували слухатися чи знаходили слухняних. У цьому виховували кадры.

У 1963 року валова продукція сільського господарства скоротилася стосовно попереднього року відразу на 12 відсотків. Семирічний його розвитку провалили за всіма показниками. Країна вступив у смугу щорічних, зростаючих закупівель збіжжя і інших продуктів сільського господарства за кордоном. Швидше за все, що це був щонайсильнішого удару по самоубежденности Хрущева.

І тоді, наприкінці 1963 року, певне усвідомивши безперспективність колишніх своїх задумів і спроб забезпечити стійкий і крутий підйом сільського господарства, Хрущов із властивою йому енергією зробив різкий поворот в аграрної політики. У грудні 1963 лютому 1964 року одна одною проходять дві найважливіші Пленуму цк кпрс. У першому обговорюється запитання поставив і ухвалюється постанова «Прискорений розвиток хімічної промисловості - найважливіша умова підйому сільськогосподарського виробництва та зростаючого достатку народу», другою — «Про інтенсифікації сільськогосподарського виробництва з урахуванням широкого застосування добрив, розвитку зрошення, комплексної механізації і запровадження науку й передового досвіду для якнайшвидшого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції». Фактично, ці Пленуми на фундаменті програмних установок партії заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, який розвинули і продовжили березневий Пленум цк кпрс і ХХ11 з'їзд КПСС.

28 лютого 1964 року у доповіді нараді керівних працівників партійних, радянських сільськогосподарських органів М. З. Хрущов сам назвав ті, на його думку, докорінні зміни, що сталися у сільське господарство після вересневого Пленуму ЦК, тобто час його лідерства. Їх четыре.

Перше — забезпечення десятиріччя зростання виробництва сільськогосподарських продуктів. Він не сказав у своїй провалу програми підйому сільського господарства і динаміці зростання провадження у окремим пятилетиям цього періоду. І це, як вище, мало принципове значення в долях розвитку нашого сільського хозяйства.

Друге — цілина. М. З. Хрущов стверджував, що у 1954 — 1963 років вона дала додатково 8 мільярдів 600 мільйонів пудів товарного хліба. Але дуже неважко підрахувати, що це приріст товарного хліба дала не власне цілина, а цілому звані райони освоєння цілинних і перелогових земель, включаючи товарний хліб, отриманий з допомогою підвищення врожайності на старопахотных землях цих районів, і навіть з допомогою оранки трав і чистих паров.

Третє - на зміну структури заготовок, що з різким скороченням у тому частці особистого підсобного господарства та зростання великого громадського товарного тваринництва. Історія, на жаль, показала, що й непримиренне тоді протиставлення, а чи не інтеграція у межах єдиного соціалістичного господарства завдало найжорстокіший удару рішенню всієї продовольчої проблеми, у стране.

І, насамкінець, четверте — що відкрилася є «можливість із кожним роком збільшувати продаж продовольчих товарів населенню». Можливість ця, як показали наступні роки, виявилися эфемерной.

Отже, або Хрущов не знайшов справжніх критеріїв успіху, або успіх цей виявилося дуже і дуже уразливим, тимчасовим. Наш аналіз переконує у правильності другий оцінки. Не вирішивши проблеми забезпечення господарської самостійності колгоспів і радгоспів, не міг прогнозувати успех.

Інерція командної системи відкидала усе те, було їй чуже. Вона не могла погодитися з ідеєю самостійності колгоспів і радгоспів. Майже від початку стала гальмуватися реалізація прийнятого у 1955 року постанови «Про зміни практики планування сільського господарства». І лише 1964 року Хрущов знову засудив командування, шаблон і керівництві колгоспами і радгоспами. Вгадати реальну «віддачу» такий позиції з перспективі неможливий, оскільки ліміт часу, відведений Хрущову історією, був исчерпан.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Головний вихід із аналізу обстановки 50 — 60 років зводиться до наступному: життя вимагала і вимагає перетворити колгоспи і радгоспи в істинно демократичні, господарським вільні, життєво активні осередки нашого суспільства, сільського господарства. Це — центральна завдання. Усі інше нашій аграрної політики, практики, включаючи розмаїття форм кооперації, підряду, госпрозрахункових відносин, оренди, може дати досвід цього розкутого пут адміністрування ладу кооператорів, досвід мас. Справжня самостійність колгоспів і радгоспів, з погляду, не явна акція, як і представляється багатьом, але мету і найважливіший продукт перебудови, ліквідація командно-администпативной і вдосконалення економічної системи управління сільське господарство, включно з державними інститути планування та розвитку товарно-грошових відносин, ціноутворення, прибутку, ренти і госпрозрахунку, фінансів, кредиту й, звісно, гласності та демократизму. Селянин, орендар, фермер, коллективист-колхозник, робочий радгоспу можуть бути господарями землі і своєю ж власної долі немає від насильницького перетворення однієї форми господарювання до іншої, проте як вільні громадяни правового держави. І цей вони мають робити самі, а чи не за вказівкою командної системи. До цього висновку веде аналіз всього досвіду розробки й реалізації аграрної політики у 50 -60-ті роки. Але, на жаль, не засвоєно багатьма й досі пор.

Список використовуваної литературы.

1. Аксютін Ю.В., Волобуєв О.В. М., 1991, «ХХ з'їзд КПРС: новації і догмы.».

2. Барсуков Н. А. та інших. М., 1991, «ХХ з'їзд КПРС»), і його історичні реальності. «.

3. Федосєєва П.Н., Черненко К. У., М., 1972 «КПРС резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. «Том 8.

4. Хрущов М. С., М., 1962, «Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. «Том 2.

5. Хрущов М. С., М., 1962, «Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. «Том 4.

6. Хрущов М. С., М., 1963, «Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. «Том 5.

7. Хрущов М. С., М., 1963, «Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. «Том 6.

8. Хрущов М. С., М., 1957, «У найближчі року наздогнати Сполучені Штаты.

Америки із виробництва м’яса, оливи й молока душу населення. «.

9. «ХХII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу» Том 1.

.

———————————- [1] КПРС резолюціях… Т.8. З. 304 [2] Саме там С. 359 [3] Хрущов М. С. Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. М., 1962. Т. 2. С. 431 [4] Хрущов М. С. Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. М., 1963. Т. 5. С. 78. [5] Саме там. З. 80. [6] Хрущов М. С. У найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки по виробництву м’яса, оливи й молока душу населення. М., 1957 С. 14 [7] Саме там. З. 15−17 [8] Хрущов М. С. Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. Т.6 С. 231. [9] Хрущов М. С. Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. М., 1962 Т.4 С. 231.

[10] Хрущов М. С. У найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки по виробництву м’яса, оливи й молока душу населення. С.15−16 [11] Хрущов М. С. Будівництво комунізму у СРСР та розвитку сільського господарства. М., 1962 Т.4 С. 240. [12] ХХII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу: Стеногр. звіт. Т.1. З. 80.