Мистецтво росії ХІV – ХVІІ ст

Реферат на тему:

МИСТЕЦТВО РОСІЇ ХІV — ХVІІ ст.

Мистецтво Росії бере свій початок від мистецтва Київської Русі. В ХП та на початку ХІІІ ст. російське мистецтво стає самостійним і виділяються окремі князівства: Ростово-Суздальське, Новгородське та інше.

Татаро-монгольські набіги та майже двохсот річна іноземне Іго дотримали розвиток мистецтва майже по всій території Росії, крім Новгорода та Пскова, які не платили дань Золотій Орді.

І тільки й ХV ст. скинувши татаро-монгольське Іго князівства об'єдналися навколо Москви і наступає новий підйом.

ХV ст. можна рахувати золотим століттям російського мистецтва, а твори московської школи — його класикою.

Російське мистецтво розвивалось в загальному руслі середньовічної культури. Так як і в Європі залишалось переважно церковним, культовим і дотримувалось встановленої неонографії. Художні принципи не мали великої різниці між професійним та народним мистецтвом. Воно також було оправою ремісників.

Фактично російське мистецтво на було ні галуззю візантійського, ні аналогом західного, у нього був свій характер, який можна назвати мистецтвом й епічно-билинного складу.

Візантійські художні традиції, які поширились в Російському мистецтві швидко трансформувались в атмосфері демократичності, простоти, навіть просто народність. Найбільш це відбувається, а архітектурі. Основни­ми спорудами були церкви, дзвіниці, які будувались у великій кількості. Стародавні зодчі вміли безпомилково вибирати місця для храмів-по берега річкових шляхів, на висотах, щоб було добре видно. Церкви не були, дуже високими, не були гострокінцевими як готич. Для них характерна компактна пластичність, скругленість форм.

В ХІІ ст. виробився характерний російський тип хрестово-купольного білокам'яного храму.

В ХІІ ст. художня першість належала Володимиро-Суздальському кня­зівству. Тут була створена неповторна архітектура. Дослідники довгий час не могли дійти спільного висновку, де тільки не шукали прототипи і у Візантії, в романськ. м-ві на Сході. Деякі спільні риси знаходимо, але в більшості це самостійна і неповторна архітектура.

— церква Покрова на Нерлі (1165р.).

— Дмитрівський Собор у Володимирі (1197р.).

Мистецтво Новгорода та Пскова було простим, цілісним. Споконвічні народні печатки тут були найміцнішими. Після спорудження величної Новгородської Софії, Юр'єва та Антонієвого монастирів фактично не споруджувати великих храмів.

В середині храми розписувались. Мозаїка, яка процвітала в Києві, ненабула розвитку в Росії, частіше використовувалась фреска, а згодом найпоширенішою формою живопису стала ікона. Найбільш відомими пам’ятками є:

— цикл розписів новгородського храму Спаса на нередиці. Церква була розгромлена у війну, зараз реставрована і збереглась невелика кількість фресок. Вони являють цілу галерею «внуків Даждьбога» в образах християн­ських святих.

В ХІV ст. у Новгороді працював Феофан Грек, художник, який приїхав із Візантії в Росію, де його мистецтво пустило глибоке коріння і принесло результат. Для його робіт характерна динамічність: білі штрихи оживляють темно-теракотові вузькі обличчя — ТРОЙЦЯ. Фреска в церкві Спаса Преображення.

Пізніше Феофан Грек працював в Москві і напевне був одним із вчителів Андрія Врубльова.

Найбільш широко та яскраво ніж в розписах стін, розкривається російське мистецтво і в іконописі.

ІКОНА — це також класична форма середньовічного мистецтва, як для Стародавньої Греції - статуя, для Єгипту — рельєф, для Візантії - мозаїка.

Згодом Ікони розвиваються в особливий жанр середньовікової картини: це не тільки фігури та обличчя святих, а і сюжетні зображення подій євангельської історії,.

Приблизно, а ХІV ст. ікони об'єднують. А в загальну композицій — перегородку, яка відокремлює вівтар. ІКОНОПОСТАС — російський винахід, який не знала Візантія, ікони в іконостасі розміщувались в декілька горизонталь­них ярусів, в центрі - де ісусний чин — фігура Христа на троні, по сторонам від нього ікони із фігурами Марії та святих.

ІКОНА — (від гр. еікоп — зображення, образ) — християнській релігії твір живопису, який е предметом культу, головним чином в країнах, де утвер­дилась східна вітка християнства — православна (Візантія, Київська Русь, Болгарія і т.д.).

Ікону ще називають образом, так як зображення, яке створює на ній художник, являється згідно з вченням церкви, не відтворенням, а тільки символічним відображенням, а звідси умовним образом християнського свя­того або якої-небудь сцени із Святого Письма.

Мистецтво написання ікон називають іконописанням. Сюжет і композиція ікони були підчинені строгим правилам церкви, колонам, які рівнялися до візантійських зразків.

Ікону писали на дерев’яній дошці, живопис виконувався поверх ґрунту («левкаса») фарбами, так званою яєчною темперою, в яких порошок фарби-пігмент, зміщувався з жовтками курячого яйця.

Зображення на іконі будується по особливих законах. Передусім в ній відсутня лінійна перспектива, декоративно трактується колір. На відміну від картини в іконі немає розгорнутої дії, іконописці прог­нули до вираження довгочасного стану. Це пояснюється особливостями змісту середньовічного мистецтва і зв’язана з загальним світобачен­ням того часу. Найталановитіших із художників-іконописців вміли в рамках строгої церковної регламентації створювати видатні твори, які володіють великою образною виразність, які несуть в собі, недивлячись на властиву їм умовність.

Російський «проторенесанс» так і не переріс в худ-й РЕНЕСАНЕ, подібний італійському. Останнім сроком була творчість ДІОНІСІЯ (ХV-ХVІ ст.).

ДІОНІСІЮ належать розписи стін церкви Ферапонтова монастиря в Білозерському краї. Монастир залишився одним Із найяскравіших пам’ят­ників стародавнього Російського мистецтва.

ІКОНА «РОЗПЯ'ТТЯ» 1500 р.

В ХV ст. в Росії проходять зміни, невеликі князівства об'єднуються навколо Москви. Обирається перший «государь» всея Руси", який починає велику розбудову Москви, прикрашаючи її як «третій РИМ» виписав італійських архітекторів для керівництва будівництвом соборів в Кремлі, іноземні зодчі уберегли національний російський характер архітектури:

— УСПЕНСЬКИЙ СОБОР в Московському Кремлі 1475−1479рр. споруджено італійцем ФІОРАВАНТІ.

В ХVІ ст. виникає новий тип в архітектурі шатрового храму відродивши давні традиції дерев’яного зодчества:

— ранній і найкращий зразок такого меморіального типу є церква Вознесіння в Коломенському.

Шатрові споруди пізніше будувались скрізь, особливо в наступні століття (особливо ХVІІ ст.);

— храм Покрова (ВАСИЛЯ БЛАЖЕННОГО в Москві на червоній площі). Зодчі росіяни БАРМА ТА ПОСІНІК, звернених до ХРИСТА. Верхні яруси зай­мали погрудні зображення богоматері та пророків, внизу на царських воротах і по боках від них — БЛАГОВІЩЕННЯ, євангелісти та зображення святого, кому присвячений храм.

Одним із найвідоміших іконописців ХV ст. — є Андрій Рубльов. Його ім'я часто згадувалось в літописах. Але досить важко судити, які із творів належать руці великого майстра:

— розписи стін УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ у Володимирі;

— ІКОНА ТРІЙЦЯ 1420р. (Третьяковська галерея);

— СПАС ІКОНА із ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО ЧИНА І420р.

Ще одним шедевром московського іконопису — «Видіння ангела жінкам-мироносицям» ;

— Покладіння в гріб ікона ост. четв. 15 століття.

— РІЗДЗО ХРИСТОВО, ікона ХV ст.

У ХVІ ст. продовжувавши розвиток рукописної книги. Щоправда, характер її оформлення змінюється, пишно фламентовані, розмальовані золотом євангелія та псалтирі стають рідкістю.

Але справжню революцію у книжковій справі зробило книгодрукування. У 1564р. московський першодрукар Іван Федоров випустив у світ першу, нерукотворну книгу — «Апостол» .

Для архітектури ХVІІ ст. характерно не лише збільшення будів­ництва кам’яних споруд, а й прагнення зодчих надати церковній будівлі характеру світської. Прикладам такої архітектури є Теремський палац у Москві (1635−1636рр.) Вікна, портали входів, стіни прикрашені розписом, різьбленим каменем, металом.

Яскравим прикладом кам’яної архітектурі цього періоду є церква Покрови у Філях (1693−1694). По трьох сторонах хреста мальовничо розмістились відкриті галереї з широкими сходовими маршами, утворюючи підніжжя над яким височить сама баштоподібна споруда. Широкі, світлі вікна, білі Декоративні наличники, тонкі колонки, ажурні гребінці над вікнами.

Аналогічні процеси спостерігались 1 в живопису ХУП ст. фреска поступово втрачала свою монументальність.

Характерним прикладом можуть бути розписи церкви Іллі Пророка (1681), виконані групою живописців на чолі з Гурієм Нікітіним і Силою Савіним. Релігійні легенди служать часом лише приводом. Для зображення побутових або історичних сцен. Так, у сцені «Зцілення отрока» показані жнива.

Центральною постаттю у рос. мистецтві другої половини ХVІІ ст. був Симон Ушаков (1626−1686рр.). Це не тільки талановитий живописець-новатор, але й визначний теоретик, видатний педагог, який очолював ба­гато років Іконописну майстерню в Оружейній палаті.

Важливим етапом у творчості Ушакова була його ікона «Трійця» (1671). Постаті ангелів в ній написані об'ємно, вони сповнені тілесної вагомості. Твір С. Ушакова «Наладження древа держави Російського» (1668) важко назвати іконою — це скоріше груповий портрет, виконаний на за­мовлення царського двору.

Отже, ХVІІ ст. завершився середньовічний період історії рос. мистецтв. Багатий досвід накопичений митцями в галузі монументального й станкового живопису, архітектури й художнього ремесла книгодрукуван­ня підготував ґрунт для нового етапу у розвитку рос. мистецтва, який наступив ХVІІІ ст.

З будов кінця ХVпочатку ХVІ ст. на території, Московського Кремля слід відзначити дзвіницю Івана Великого (1505−1508) італійського архітектора Бона Фризіна. Це висока, баштоподібна споруда з кількох ярусів, які поступово зменшувалися.

Досягнення московського живопису другої половини ХV ст. пов’язані з іменем Діонісія (нар. близько 1440 — пом. після 1502 р.).

Мистецтво Діонісія завершує художні пошуки цього часу. Його розуміння людини, як втілення краси і духовної досконалості, а також художня мова творів спираються на рубльовські традиції. Разом з тим в його обра­зах менше емоційної глибини, художник ніби варіює один і той же тип.

У середині ХVІ ст. в рос. кам’яній архітектурі під впливом народ­ного дерев’яного зодчиства з’явився своєрідний тип церковної споруди, так званої шатрової, що поривало з усталеною традицією хрестово-купального храму.

Найяскравішим зразком такого типу культових споруд в Вознесенська церква в Коломийському (1539).

Храм являє собою високу, звужену доверху двадцятивосьмиметрову вежу. Не тільки конструкція, а й плоскі пілястри, витягнуті вікна, стрільчасті арочки в простінках, кокошники із загостреними верхами.

У Вознесенській церкві немає вівтарної апсидії, інтер'єр її не був розписаний.

Наступний шедевр рос. архітектурури — церква ПОКРОВИ «нарові-собор» Василія Блаженного" (1555−1560) був задуманий і споруджений як пам’ятник на честь взяття рос. військами Казані. Авторами будівлі були рос. майстри Постник і Барма. Восьмикутна в плані, Покровська церква складається з дев’яти окремих, композиційно об'єднаних між собою об'ємів, які утворюють мальовничу пірамідальну групу із складним силуетом. Червоно-цегляна кладка споруди неначе вишивкою пожвавлена візерунками з білого каменю: площини грати прикрашені кокошниками різної величини і форми.

Мотиви сучасності чисто побутові елементи все частіше проникаю у такий вид станкового живопису, як ікона. Так у іконі поряд з традиційними святими стали з’являтися зображення царя, цариці.

Своєрідною історичною композицією є величезна за розмірами і сильно витягнута по горизонталі ікона середини ХVІ ст. «Церква-воінствуюча» створена на честь взяття Казані. Ідея уславлення величі й сили Московської держави, царя-переможця, що повертається з тріумфом, набуває тут символічного амгоричного вираження. Дуже детально виписана, ікона вже немає тієї мо­нументальності, що властива ранньому іконопису. Призначена не для церкви, а для царських палат.

В історії Росії період ХІV-ХVІІ ст. увійшов як надзвичайно склад­ний і напружений.

Було скинуте ненавмисне монголо-татарське Іго, розпочалося об'єднання руських земель, що завершилося в ХVІ ст. утворенням могутньої цент­ралізованої держави на чолі з Москвою, відбулося історичне возз'єднання України з Росією. Водночас тривала боротьба проти нових іноземних загарбників, зокрема з польсько-шведськими інтервентами. Дальше посилення фео­дальної експлуатації викликало широкі народні повстання під кер1вництво^ Івана Болотникова і Степана Разіна. Всередині феодалізму поступово виз­рівали елементи буржуазної суспільно-економічної формації.

Таким же складним і суперечливим був розвиток російського мистецтва цієї пори. Розквіт іконопису в першій половині ХV ст. (А.Рубльов) та монументального живопису другої половини цього століття (Діонісій), змінюється поступовим занепадом обох видів у ХVІ-ХVІІ ст. з’являться і набуває все більшого поширення «парсуна» — попередник російського портрета.

У ХVІ-ХVІІ ст. надзвичайно інтенсивно розвивається архітектура. Храм Василія Блаженного, церква в Коломенському, ансамбль в Кіжан, архітектурний комплекс Московського Кремля увійшли до скарбниці російсько­го будівельного мистецтва як неповторні шедеври. У книжковій справі ефектний переворот зробив Іван Федоров — московський першодрукар, який у 1564 році випустив своє перше друковане видання — «АПОСТОЛ» .

Найважливішим же досягненням названого періоду є те, що з колись розрізнених місцевих мистецьких шкіл поступово сформувалось єдине на­ціональне російське мистецтво.

З усіх розрізнених земель Русі найменше від монголо-татарської навали постраждав Новгород.

У кінці ХІІІ - початку ХІV ст. це місто перетворилося на великий центр Північно-Західної Русі.

Розквіт Новгорода вплинув на розвиток мистецтва, насамперед архітектури. Характерним у цей період став одноглавий, невеликий, але просторими храм з однією апендою.

Класичним зразком подібної архітектури е церква Спаса Преображення на Ільїні (1374). Вона відзначається красою зовнішнього оформлення. Численні, асиметрично розташовані заглиблення в стінах у вигляді арочок, ніш, випуклих напівколонок, хрестів найрізноманітнішою форми створюють на поверхні фасадів мальовничу гру світла й тіні, що надає церкві наряд­ного характеру.

Інтенсивне будівництво приваблювало в Новгород не тільки архітекторів, але й живописців. Саме в Новгороді розкрився могутній талант Просавленого Феофана Грека, художника і філософа, який прибув із Візантії і знайшов на Русі свою другу Батьківщину Феофан Грек разом з новгородськими живописцями працював над розписами церкви СПАСА ПРЕОБРАЖЕННЯ на Ільіні. Живопис Феофана Грека, який зберігся тільки частково вражає оригінальністю й драматизмом образів, гостротою їх характеристик. У феофановських образах ми неначе бачимо відгомін тієї складної і багато­страждальної дійсності, сповненої тривог і боротьби, свідком якої був художник.

й ХV ст. Новгород поступово втрачає своє провідне становище. В архітектурі не з’являється нічого значного. Втрачає монументальні якості і фресковий живопис. Тільки Ікона, на яку великий вплив справила народна творчість, зберігає високі художні якості Новгородському іконо­пису цього часу більше, ніж будь-коли властиве народне тлумачення тра­диційних релігійних образів і сюжетів. Так, багато святих сприймались як покровителі людей, тварин, природи. Одним із найулюбленіших персонажів став св. Георгій, якого художники часто перетворювали в образ молодого сміливого воїна, що вбиває списом дракона — уособлення зла.

У Другій половині ХV ст. сюжети новгородських ікон стають ще різноманітнішими, їх композиція ускладнюється. Художники вводять в ікони зображення архітектури, пейзажу, різних побутових подробиць (такі ікони «Новгородці, що моляться» (1467р.).

У другій половині ХІV ст. московські князі зуміли об'єднати ряд удільних князівств у спільній боротьбі з Золотію Ордою. Історична Куликовська битва (1300), яка поклала початок вигнанню монголо-татарських завойовників, ще більше зміцнила авторитет і значення Москви.

У середині ХІV ст. навколо Кремля споруджується кам’яний мур (близько 2 км) з дев’ятьма баштами.

До Москви — нового художнього центра-потяглися архітектори, художники. До Москви переїхав і Феофан Грек. У Москві розрів і розквітнув та­лант Андрія Рубльва (1360−1430), творчість якого стала одним з найвищих досягнень російської культури.

Відомості про художника, які дійшли до нас, дуже скупі. Відомо, що Рубльов був монахом Юність його пройшла в Троіці-Сергієвському монастирі.

Рубльов прагнув втілити у мистецтві своє розуміння сучасного ідеалу. Образи художника відзначаються великою людяністю, сповнені почуттям, світлої парості, душевної чистоти й гармонії.

Своїм мистецтвом Рубльов хотів піднести людину, розкрити її моральну красу, вселити в її душу впевненість і надію.