«Пiсня про Буревiсника» Максима Горького — пам'ятка доби росiйських революцiй, її вплив на настрої сучасникiв

" Пiсня про Буревiсника" Максима Горького — пам’ятка доби росiйських революцiй, її вплив на настрої сучасникiв В iсторiї було чимало переломних моментiв, але початок ХХ сторiччя був особливим навiть серед них. Його можна назвати добою не-однорiдностi розвитку цивiлiзацiї, зiткненням культурних епох, що вже потiм вилилися в полiтичнi катаклiзми. Ламалися традицiї, як звичаєвi в багатьох країнах, так i мистецькi. Моральне сум’яття, загальна невдоволенiсть, розчарованiсть i найрiзноманiтнiшi пошуки панували в душах людей. Передчуттям змiн була сповнена атмосфера. I, як завжди, серед творчих людей знаходилися тi, що жили саме цим особливим передчуттям i були здатнi передати його в своїх творах. Таким письменником був i Максим Горький у раннiй перiод творчостi.

Молодiсть, iдеалiзм i надзвичайно багатий для його вiку життєвий досвiд зумовлювали свiжiсть погляду на подiї та дозволяли вiдкривати новi ракурси, знаходити новi теми, образи, новий стиль. Романтизм раннiх оповiдань Горького сильно вирiзнявся з традицiй класичного романтизму. Суто новаторськими стали його «пiснi» i казки-легенди, метафоричнi, дуже актуальнi за тематикою i сповненi надзвичайної вiри в людину. Саме в них найвиразнiше передано дух епохи: вiд емоцiйного ладунку до самого сполучення прози та героїко-романтичної «пiснi». Виникає новий напрям — революцiйний романтизм (хоча Горького вважають насамперед створювачем iншого напряму — так званого соцiалi-стичного реалiзму). Не випадково на деякi з них полiтичнi дiячi реагували на творчiсть Максима Горького сильнiше й швидше за лiтературнi кола, а з символiчним образом Буревiсника в уявi людей поєднався образ самого письменника.

Справдi, його «Пiсня про Буревiсника», написана 1901 року, тобто на самому початку столiття, викликала чи не найсильнiшi пристрастi, що взагалi мали будь-якi лiтературнi твори. «Зазначений вiрш склав сильне враження на лiтературнi кола вiдомого напряму, при цьому Горького стали називати не лише „буревiсником“, але й „буреглашатаєм“, бо вiн не лише проголошує про майбутню бурю, але кличе бурю за собою» , — засвiдчує довiдка департаменту полiцiї, i, мабуть, важко знайти кращий доказ.

У «Пiснi про Буревiсника» виразно передано бойовий дух, пристрасна жага волi: на тлi гри стихiй, коли майже все живе завмирає або ховається, «гордо лине буревiсник, чорнiй блискавцi подiбний». Безстрашний птах кидає виклик усьому свiту.

Цей твiр був поворотним i для самого Горького, його доля як лiтератора остаточно переплiтається з його долею як полiтичного дiяча. Стає важко розрiзнити, де закiнчується одне i де починається iнше. 1902 року його обирають почесним академiком, але результати виборiв скасовуються з суто полiтичних причин з прямим утручанням самого царя. В. Короленко й А. Чехов на знак протесту вiдмовляються вiд цього ж звання: лiтература й полiтика знову змiшуються в одне, i це теж — характерна прикмета тих часiв.

" Пiсню про Буревiсника" активно використовували в агiтацiї серед робочих кiл соцiал-демократи та бiльшовики. Вождь бiльшовикiв Ленiн використовує горькiвський образ у своїх статтях. Одна з них — «Перед бурею» — закiнчується цитатою з «Пiснi про Буревiсника»: «Хай сильнiше гряне буря!» .

Але й свiт мистецтва починає бачити в Горькому саме лiтератора нового типу, «вiзитiвкою» якого для всiх є знов-таки саме «Пiсня про Буревiсника». За зiзнанням О. Купрiна, в його повiстi «Поєдинок» «усе смiливе та буйне» належало авторовi «Пiснi про Буревiсника». Вiн писав Горькому: «Якби ви знали, як багато я навчився вiд Вас, i який я вдячний Вам за це» .

Образ Буревiсника нiби поширюється на всю подальшу творчiсть Горького: наприклад, артист в. качалов називав «п'єсою-буревiсником» п'єсу «На днi» .

Iнший письменник i драматург, л. Андреєв, теж згадував" Пiсню про Буревiсника" у вступi до збiрки своїх творiв, уточнюючи «про вплив Горького не лiтературний, а вплив лицаря духу на того, хто коливається i нерiшуче любить цей дух» .

Наостанок слiд звернути особливу увагу: тут пiдкреслюється найважливiше в «Пiснi про Буревiсника» — те, за що й любили сучасники Горького в цьому творi. Горький зумiв передати саме найтиповiшу й узагальнену сутнiсть прагнень бiльшостi своїх сучасникiв. Не лише настрiй, не лише образ. Символiчний змiст метафор «Пiснi…» дуже легко розгадується, вони простi, але велика глибина й не була потрiбною. У цьому випадку простота — не недолiк. Масштабнiсть почуття, знайомого потроху всiм сучасникам Горького, пiдсилилася в «Пiснi про Буревiсника» до здатностi роздмухувати до справжнього полум’я «нерiшучi», але вже наявнi бажання, а отже й надихати iнших.

Iнакше кажучи, «Пiсня про Буревiсника» стала вiдображенням одного з найсуттєвiших моментiв тiєї доби, своєрiдним документом-пам'яткою. Не фактографiчним, а емоцiйним, що не менш важливо. Сама тодiшня популярнiсть цього твору доводить про правильнiсть вiдчутої Горьким тенденцiї з духовного життя людей, що в свою чергу свiдчить про художню майстернiсть автора. Якщо ми бажаємо дiзнатися, що вiдбувалося на початку минулого столiття, можна зазирнути в пiдручник iсторiї, але якщо нас цiкавить, що вiдчувала тодi значна частина людей — про це нам розповiсть «Пiсня про Буревiсника» .