Світові релігії
Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою — нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у «третій святій істині»: «Що ж є святою істиною позбавлення страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення їх і усунення їх». Допомогти… Читати ще >
Світові релігії (реферат, курсова, диплом, контрольна)
КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «РЕЛІГІЄЗНАВСТВО» .
на тему:
" Світові релігії"
ПЛАН.
1.БУДДИЗМ.
2.ХРИСТИЯНСТВО.
3.ІСЛАМ.
4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
Вступ
Складнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення наднаціональних, або світових релігій.
До них належать: буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (виникло у І ст. н. е., нараховує близько 1,7 млрд віруючих), іслам (виник у VII ст. н. е., нараховує 935 млн віруючих). Кількість віруючих світових релігій наведена на початку 90-х років і може розглядатись як приблизна.
1. Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак’ямуні (пустельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.
За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті «освітлений вищими знаннями») прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563−483 рр. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я — Гаутама).
Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаутамою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири «святі Істини»: «жити — значить, страждати», «причина страждань — бажання» — «для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань» — «шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Буд-ди», яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.
Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.
Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, пожадливо поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?» .
Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов’язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після нього.
Справді, в усіх релігіях, як правило, «світ земний», «світ чуттєвий» принижується, а протиставлений йому «світ небесний» звеличується, утверджується як «істинне буття». Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до «життя» у «світі небесному». Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагорода за перетергшені страждання під час перебування на землі.
Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що е водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Шсля неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.
Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою — нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у «третій святій істині»: «Що ж є святою істиною позбавлення страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення їх і усунення їх». Допомогти у здійсненні цього шляху можуть вісім доброчинно-стей: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.
Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Тршіітака, що включає в себе 3 частини: віная-літака (міфи про Будду та його повчання) — сутта-пітака (притчі й бесіди, Будди та його послідовників), абхідхарма-гатака (філософія буддизму).
Буддизм в Україні репрезентують більше 30 громад, котрі нараховують близько 500 членів і 10 тис. симпатиків. Як правило, буддизм поширюється в Україні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).
2. Християнство. При вивченні цієї другої за хронологією виникнення світової релігії необхідно зазначити, що за змістом вона тісно пов’язана з іудаїзмом. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.
Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.
Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.
Месіаністські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв’язку з Іудейською війною 73−66 рр. до н. е. В іудаїзмі виникає секта євусеїв (євсеїв). 1947;1952рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в Хірбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одному з яких багато уваги відведено «наставнику справедливості» — ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до н. е. до др. пол. І ст. н. е.). На основі рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе «синами світу», вірили в якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і що його переслідував якийсь нечестивий жрець. Через 40 років після його страти, як вважали кумраніти, він повинен був повернутися для суду над всіма народами. Цілком можливо, що вірування кумранітів стали одним з багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який реалізувався в образі їсуса Христа (з грецьк. сЬгізіоз — помазаник, месія). Сучасні дослідження не заперечують історичного існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого — Євангелія — створювалися значно пізніше його смерті.
Римо-Католицька церква визнає понад 20 вселенських соборів, включаючи до їх складу пізніші собори Західної церкви.
Церковна організація остаточно склалася VI ст. Імператор Юстиніан І своїм указом визначив п’ять центрів патріаршеств: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям — єпископії. Було створено чітку систему церковних громад, яка у загальних рисах нагадувала провінційний поділ імперії. Від названих патріаршеств пізніше відокремилися автокефальні церкви, які існують і зараз.
Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору ідеолога та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками.
395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався процес розділення римської і константинопольської церков, який завершився у 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької (з грецьк. КаІЇгоІіков — вселенський), а східна — православної (з грецьк. — правовір'я).
У XVI ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії: православ’я, католицизм і протестантизм (з лат. protestan — той, що заперечує).
Православ’я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков — Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років у вселенському православ'ї існували ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська.
Основу православного віровчення складає Біблія («Святе Письмо»), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.
Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле — одружені парафіяльні священики.
Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких «під видимим образом передається невидима Благодать Божа». Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення.
Хрещення — прилучення до християнства шляхом занурення у воду або окроплення. Слово «охрещений» рівнозначне слову «християнин» .
Обряд окроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини «нечисту силу». Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при занурюванні в неї Давати йому ім'я.
Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, Наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу Осиріса, а 25 грудня — день народження стародавнього іранського бога Митри. Утверджуючись в різних країнах, свято «Різдво Христове» вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що не суперечили християнським догмам.
У Київську Русь свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.
Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з’явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.
Хрещення Господнє. Це свято — одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазначають, що воно було проголошене в пам’ять історичної події - хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Ця подія описується в Євангеліях.
Спочатку християнство, як ми зазначаливзагалі не знало обряду схрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про Цей обряд. Він запозичений християнством із стародавніх культів. Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, наші далекі пращури одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вода вгамовувала спрагу, освіжала людину, землю, пасовища, забезпечувала родючість полів.
У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду «очищення» людини від будь-якої «скверни» -, «нечисті» за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.
Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І - початку II ст. Однак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половиш II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов’язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.
Православ’я в Україні складалося на протязі багатьох століть і є логічним продовженням київського християнства. Його специфіка у обрядово-культовій сфері, мистецькому оформленні церков, оригінальному трактуванні деяких канонів обумовила формування в ньому таких рис, як демократизм, соборно-правність, народність, віротерпимість, гуманізм. Свій практичний вираз українське православ’я знайшло у русі за створення української автокефальної православної церкви та її визнання вселенським православ'ям (див. розд. IV).
Католицизм — один з трьох основних напрямів християнства, що має ряд особливостей у віровченні, відправленні культу та організації. Сучасний католицизм поширений у країнах Європи, Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії і нараховує 1 млрд 17 млн 580 тис. віруючих.
У питаннях віровчення католицизм має багато спільного з православ’ям: віра у два джерела віровчення («Святе Письмо» і «священний переказ»), Божественну Трійцю, рятівну силу церкви, наявність безсмертної душі, потойбічне життя тощо. Є загальні риси і в обрядовості. Але водночас віровчення та культ католицизму мають деякі відмінності. За поглядами католицьких богословів, Дух Святий йде не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина (вчення про філіоквез лат. Шк^ие — «і сина»). Поряд з раєм та пеклом католицизм визнає чистилище, де душа нібито знаходиться доти, поки її не відправлять до раю. Католицька церква вчить, що тривалість перебування у чистилищі залежить від молитов та пожертвувань родичів і друзів померлого. У католицизмі значнішою мірою, ніж у православ'ї, розвинуте шанування Богородиці. Католики вірять, начебто Марія, на відміну від усіх інших святих, вознеслася на небо не лише душею, а й тілом. Вчення про Марію необхідне церкві для поширення свого впливу серед жінок. Однією з головних відмінностей католицизму від інших напрямів у християнстві є вчення про зверхність римського папи (мається на увазі претензія бути керівником усіх християн) та догмат папської непогрішності у справах віри й моралі. Католицькому духовенству всіх рангів заборонено одружуватися.
Протестантизм (380 млн) являє собою різновид християнства, що виник у XVI ст. і започаткував собою епоху Реформації. Оскільки віджилий феодальний устрій захищала католицька церква, то Реформація насамперед була спрямована проти католицької ієрархії. В результаті від папства відмежувалися деякі країни Західної та Північно-Західної Європи, де й виникли у XVI ст. незалежні від римської курії так звані протестантські церкви: лютеранська, реформатська, меннонітська, анабаптистська (в континентальній Європі), англіканська, пуританська, пресвітеріанська, конгрегаціоналістська (в Англії). Строкатість протестантизму віддзеркалювала інтереси соціальних і національних сил, які брали участь у буржуазних революціях.
3. Іслам — наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн послідовників ісламу.
Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95−99% населення, в 13 державах — впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).
Іслам виник на початку VII ст. в південно-західній частині Аравійського півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держави. Одним з засновників цієї релігії є Мухаммед (570−632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.
Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси — друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще «магометанство» (від зміненого імені Мухаммед — Магомет).
З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.
Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є суннітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладено у «святій» книзі мусульман — Корані (у перекладі з араб, означає «читання»). Написаний він у VII ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й зміни.
Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сукна (араб.: поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права — шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.
Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:
• віра в одного бога Аллаха і його посланців — Мухаммеда і Алі. Аллах — один, невіддільний і єдиний. «Доповнюють» Аллаха пророки, ангели, демони, які також шануються як боги;
• шанування «священного писання» (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, міфи, старо-давньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100 років, роботу над ним було завершено у VIII ст.;
• шанування «священного писання» (Сунни) — зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха — мусульманського правознавства — і шаріату — зведення мусульман;
• щоденна п’ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є двоі одноразова молитви — намази. Перед намазом — ритуальне обмивання (водою або піском);
• сплата податку (закят) — у давньому ісламі - на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині - на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком — добровільним пожертвуванням;
• дотримання посту (уразу). Протягом дев’ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих;
• ходіння на молитви до Мекки (хаджж) — покаяння у гріхах і прилучення до святих;
• священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу і віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.
У ісламі велику роль відіграє складна релігійнаобрядовість. Мусульманин повинен п’ять разів на деньздійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.
Тридцятиденний піст місяця рамазану належить | до обрядових звичаїв, які існували в стародавнійАравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано в часи Золотої Орди. В період Кримського ханства, до завоювання його Росією, іслам мав всі умови для розвитку. Так, у XVII ст. тільки у Бахчисараї було 32 мечеті, а на весь Крим діяли 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). У подальшому мусульманство терпіло утиски з боку світської і духовної влади імперії. Зазнавало відомих переслідувань татарське ісламське населення і за часів Рад. Союзу. Особливо це відбувалося під час депортації кримських татар. Нині відбувається відродження мусульманських громад, їх на початок 1999 р. було в Україні 181. Вони діють в структурі трьох об'єднань: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Асоціація незалежного ДУМУ і ДУМ Криму.
ЛІТЕРАТУРА.
1.БеленькийЛ. С. О мифологии й философии Библии. — М., 1997.
2.Гараджа В. Й. Протестантизм. — М., 1991.
3.Максуд Р. Ислам. — М., 1999.
4.Мень А. История религии. Вторая книга. Пуги христианст-ва. — М., 1991.
5.Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1982.
6.Хоуп Дж., Лоон Б. В. Будда. — Ростов-на-Дону, 1997.
7.Щекин Г. В. Религии мира. — К., 1995.