Розвиток римо-католицької церкви в Одесі у ХІХ столітті

РОЗВИТОК РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ОДЕСІ У ХІХ СТ

У ХІХ ст. певну частину християн Одеси становили римокатолики, до яких належали німці, поляки, французи, італійці, іспанці та інші. Згідно з указом Катерини ІІ від 19 квітня 1795 р. вони, як і представники інших конфесій, отримали умови для розбудови своєї церкви із веденням служби рідною мовою Полное собрание законов Российской империи. — Собр. I. — Т. ХХШ. — СПб., 1830. — № 17 320. — С. 686−688.. Дослідження становлення та розвитку римо-католицької церкви в Одесі є важливим не лише для реконструкції церковної та світської історії південного краю, але й для вивчення історії України в цілому.

Зазначена проблема певною мірою висвітлювалась в історичній літературі. Серед істориків церкви ХІХ ст. варто виділити працю Херсонсько-Таврійського архієпископа Інокентія (Борисова), в якій він, аналізуючи розвиток католицизму на південних землях Російської імперії, різко виступав проти утворення херсонської римо-католицької єпархії Записка Иннокентия, Архиепископа Херсонского и Таврического, о новоучрежденной епархии римско-католической в Херсоне // Русский архив. — 1868. — С. 412−436. На сучасному етапі розвитку історичної науки пожвавився інтерес до вивчення вказаної теми. Дослідники зверталися здебільшого до внеску представників римо-католицької церкви у соціально-економічний і культурний розвиток міста. У 1999 р. В. В. Самодурова підготувала бібліографічний покажчик, де представлено внесок німецьких переселенців, які належали до різних конфесій, в тому числі й до римо-католицької, в розвиток Одеси Причерноморские немцы. Их вклад в развитие г. Одессы и региона, 18 031 917. Библиографический указатель /сост. В. В. Самодурова. — Одесса: Астропринт, 1999. — 200 с. Окремі аспекти історії римо-католицької церкви в Одесі, в контексті дослідження проблеми формування німецької общини в місті, розглядала Е.Г. Плеська-Зебольд Плесская-Зебольд Э. Г. Одесские немцы, 1803−1920 / Э.Г. Плесская-Зебольд: научно-популярное издание. — Одесса: ТЭС, 1999. — 520 с. У контексті розвитку благодійності в Одесі І. С. Гребцова торкалася питання участі в цьому процесі римокатоликівГребцова И. С. Становление государственного попечительства и общественной благотворительности в Одессе в конце ХУШ — 60-е гг. ХІХ ст. (в аспекте проблемы: центр — регион). Монография /И. С. Гребцова, В. В. Гребцов. — Одесса: Астропринт, 2006. — 320 с.. Більш чітким спрямуванням відрізняються праці О.О. Баковецької, яка вивчає історію римо-католицької церкви в Україні кінця ХУІІІ - ХІХ ст. Численні дослідження авторки знайшли своє відображення в докторській дисертації та опублікованій монографіїБаковецька О.О. Римо-католицька церква в Україні в кінці XVIII — ХІХ столітті: монографія / Ольга Баковецька. — Миколаїв: Іліон, 2015. — 360 с. Ольга Олександрівна в своїй роботі використала величезну кількість документів, які відклалися в архівах України, Білорусі та Російської Федерації. Нею опрацьовані також деякі фонди Державного архіву Одеської області. Проте поза увагою дослідниці залишилася певна кількість документів, які зберігаються в першому та третьому фондах цього архіву й містять інформацію стосовно діяльності римо-католицької церкви в Одесі.

Мета поданої статті полягає в тому, щоб на основі документів Держархіву Одеської області простежити основні етапи розвитку римо-католицької церкви в Одесі упродовж ХІХ ст.

Попри втрати під час Другої світової війни в архіві збереглися документи, які дають можливість прослідкувати окремі фрагменти розвитку католицизму в Одесі. Більшість із них відклалася в фондах:

«Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора» (ф. 1), «Головний статистичний комітет Новоросійського краю» (ф. 3), «Правління римо-католицької церкви св. Петра в Одесі» (ф. 628).

У 2011 р. працівниками архіву видано перший випуск «Зведеного каталогу метричних книг», який охоплює період 17 971 939 рр. У підрозділі «Римо-католицизм» вказуються метричні книги, що стосуються римо-католицьких парафіяльних церков (костелів) міста Одеси та сіл Мангейм і Северинівка (ф. 628) Державний архів Одеської області. Зведений каталог метричних книг. Випуск І: 1797−1939 / упоряд. Л.Г. Білоусова, С.Є. Березін, С. М. Герасимова та ін. — Одеса: Пресс-Кур'єр, 2011. — С. 54.

Деякі архівні матеріали стосуються історії першого католицького храму Одеси, заснованого в 1795 р. на кошти віруючих. Зокрема, документ про звернення римо-католиків до міської влади з проханням надати їм землю для будівництва нового храму в зв’язку із зростанням чисельності парафіян. У 1808 р. будівельний комітет виділив місце на воєнному форштадті Одеси для будівництва кам’яної церкви для католиків загальною площею 2 925 кв. сажень. У 1811 р. католицьке духовенство розпочало клопотання перед Одеським будівельним комітетом щодо видачі ним відкритого листка на офіційне володіння виділеною під потреби церкви землею. Це прохання було задоволене і церква отримала право на вільне володіння землею у кварталі, який обмежувався вулицями Катерининською, Поліцейською (нині Буніна), Рішельєвською та Поштовою (нині Жуковського), за виключенням трьох будинків: лікаря Пєшки, аптекаря Шуманського та купця Андрича, які знаходилися на розі відведеної площі. Будівельні роботи за проектом італійського архітектора Франческо Моранді здійснювалися впродовж 18 091 853 рр. Держархів Одеської області. — Ф. 628. — Оп. 1. Спр. 1. — Арк. 3.

Варто зазначити, що період з кінця ХVШ до 20-х рр. ХІХ ст. був найбільш сприятливим для розвитку католицизму в місті. Певною мірою це зумовлено лояльним ставленням до католиків з боку місцевої влади. Зокрема, генерал-губернатор Новоросійського краю і градоначальник Одеси де-Рішельє сприяв утворенню римокатолицьких парафій в регіоні й допускав до управління в них єзуїтів, які продовжували діяти в Росії з часів Катерини ІІ. Із 1811 р. у Новоросійському краї була затверджена посада візитатора римо-католицьких церков, який ставав одночасно й пробстом католицької церкви в Одесі. Із державної скарбниці йому виділялася платня в розмірі 2 600 крб. на рік. Першим візитатором призначено єзуїта абата Домініка-Шарля Ніколя, який здійснював контроль за діяльністю усіх католицьких парафій краю, що знаходились в цей час у Херсоні, Одесі, Миколаєві та Северинівці. Проте в 1820 р., у зв’язку з порушенням заборони на проповідницьку діяльність серед православних, єзуїти були виселені з Росії й місце Ніколя зайняв виходець із Баварії Ігнатій Ліндль. Проте два роки по тому його також усунено від посади і вислано з Росії. Офіційною причиною була проповідь ідей протестантизму серед католиків Діанова Н. М. Формування етно-конфесійної структури населення міст Південної України (кінець XVIII — перша половина ХІХ ст.): [монографія] / Н.М. Діанова. — Одеса: Астропринт, 2010. — С. 113−114.

Заборона проживання єзуїтів на теренах Російської імперії поклала початок для нового періоду в історії католицизму. Повною мірою він проявився після поразки польського повстання 18 301 831 рр. Його відмітною рисою став наступ російського уряду на католицьку церкву, яка підозрювалась у підтримці повстанців. У цей час намітилася політика ліквідації католицької церкви й підпорядкування її православній. Світська влада дозволяла собі грубо втручатися в справи католицького єпископату, фактично ізолювавши його від Апостольського Престолу.

Це викликало обурення папи Григорія ХУІ та негативну реакцію у Західній Європі. У 1842 р. папа римський звинуватив російського імператора у відсутності віротерпимості та гонінні на католицьку церкву в Росії. З метою залагодження інциденту Микола І у грудні 1845 р. змушений був поїхати до Риму на аудієнцію з папою, що стало початком переговорів між Петербургом і Апостольською Столицею. У 1847 р. був підписаний конкордат між російським урядом і Апостольським Престолом. Наряду з іншими важливими питаннями йшлося про утворення нової католицької Херсонської єпархії з центром у Херсоні, що спричинило бурхливу реакцію православної ієрархії. Херсонський і Таврійський архієпископ Інокентій (Борисов) вважав, що створення цієї єпархії є необдуманою і наївною поступку Риму, наслідком якої могла стати активізація місіонерської діяльності католицького духовенства, зростання чисельності католиків серед населення і посилення впливу папи римського на Півдні. До того ж, його обурювали значні витрати, які держава брала на себе по влаштуванню та утриманню католицького духовенства і семінарії. Щорічно для Херсонської католицької єпархії планувалось виділяти 4 480 крб. сріблом, у той час як щорічний оклад православного архієпископа складав не більше 600 крб. сріблом. Члени католицької консисторії мали отримувати досить пристойну платню, а членам православної консисторії взагалі нічого не платили. Враховуючи те, що відмовитись від утворення католицької єпархії уряд вже не міг, архієпископ радив не поспішати з її облаштованістю і розмістити в іншому місці, наприклад у Ставрополі, ближче до Саратовської губернії, де проживала значна кількість католиківЗаписка Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического, о новоучрежденной епархии римско-католической в Херсоне // Русский архив. — 1868. — С. 412−436.

Російський уряд, зважаючи на значний авторитет Інокентія (Борисова) і протести жителів Херсона, змушений був звернутися до папи з проханням про перенесення столиці католицької єпархії з Херсона до Тирасполя. У відповідності з декретом папи Пія ІХ від 26 серпня 1852 р. столиця єпархії була перенесена до Тирасполя, а сама єпархія отримала назву Тираспольської й увійшла до складу Могилівської митрополії. Проте єпископська резиденція знаходилась в Одесі, де в 1853 р. було завершене будівництво кам’яного кафедрального собору, освяченого в ім'я Успенія Пресвятої Діви Марії. Його настоятелем став священик Єжи Безутович, якому допомагали чотири капелани: для поляків, італійців, французів і німців Держархів Одеської області. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 54. — Арк. 68, 76.

У другій половині ХІХ ст. розпочався наступний, більш сприятливий період для розвитку католицизму на півдні України і зміцненні позицій церкви в Одесі. Доцільно звернути увагу на той факт, що для німців-католиків Тираспольський римо-католицький єпископ змушений був запрошувати священиків із німецьких земель або Австрії. Це зумовлено відсутністю німців у Тираспольській римо-католицькій семінарії. Проте цей процес строго контролювався світською владою. Один із таких прикладів зафіксований в документі, що відклався в Держархіві Одеської області. Він свідчить, що 7 квітня 1859 р., після від'їзду настоятеля Одеського Успенського кафедрального собору Леопольда Борія, синдики звернулися до Новоросійського і Бессарабського генералгубернатора О. Г. Строганова з проханням про дозвіл запросити священика із-за кордону. У результаті позитивної резолюції до Одеси прибув священик — австрійський підданий Петро Малі. Проте, як повідомив декан римо-католицьких церков Херсонської губернії, він не міг без особливого дозволу уряду приступити до виконання духовних треб. Для вирішення цього питання знадобилось втручання О. Г. Строганова. Але у відповідь на його клопотання міністр внутрішніх справ С. С. Ланской 16 листопада 1859 р. повідомив про неможливість допустити священика до місця служби, посилаючись на чинне законодавство Російської імперії. По-перше, виклик із-за кордону духовних осіб можливий лише на основі прохання самих парафіян-іноземців або через російські місії, при умові попереднього узгодження з Міністерством внутрішніх справ. По-друге, на основі положення про паспорти, російські місії і консульства зобов’язувались при видачі паспортів римо-католицьким священикам, які їхали до Росії, вимагати від них письмову довідку про непричетність до ордену єзуїтів і таємних товариств, про що ставилась відмітка в паспорті. У зв’язку з тим, що така процедура не була дотримана при переїзді П. Малі й Міністерство внутрішніх справ не отримало підтвердження його благонадійності, то його кандидатура була відхилена Держархів Одеської області. — Ф. 1. — Оп. 197. — Спр. 118. — Арк. 10, 11.. Тому пошуки римо-католицького священика для німецької общини Одеси, який задовольняв би потреби як урядовців так і парафіян, продовжувався ще певний період часу.

Обережна політика уряду по відношенню до католицького духовенства свідчила про бажання запобігти впливу Ватикану та посиленню його позицій в межах Російської імперії.

На цей час католицька громада Одеси була найбільшою на півдні України й чисельність її невпинно зростала. Так, у 1857 р. вона налічувала 3 063 особи Санкт-Петербурзька філія архіву Російської Академії Наук. — Ф. 30. — Оп. 1. — Спр. 64. — Арк. 455−459., а три роки по тому — уже 4 224 віруючих Держархів Одеської області. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 60. — Арк. 46. У 1873 р. в Одеському градоначальстві, згідно даних Одеського статистичного комітету, налічувалося 8 616 римокатоликів: 4 955 осіб чоловічої й 3 661 особа жіночої статі та 14 католицьких священнослужителів Там само. — Ф. 274. — Оп. 1. — Спр. 30. — Арк. 20−21.

Зростання католицької общини спонукало церкву придбати двір лікаря Пєшки, який прилягав до її будівлі, загальною площею 225 кв. сажень. 18 січня 1889 р. Правління римо-католицької церкви звернулося до Одеського міського управління з проханням видати йому акт на володіння землею й усіма будівлями згідно листка, отриманого від Будівельного комітету в 1811 р. Міська дума прийняла рішення від 10 травня 1889 р. уповноважити міську управу видати акт на право повного володіння землею і будівлями римо-католицькій церкві Там само. — Ф. 628. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 6−9. храм католицький єпископат церква У Держархіві Одеської області (ф. 628) зберігся документ, який свідчить, що в 1918 р. Одеська Успенська римо-католицька церква придбала у Вікентія Станіславовича Шеліота нерухомість у районі Молдованки, загальною площею 408 кв. сажень за 6 тис. крб. Там само. — Арк. 11−12.

Наприкінці ХІХ ст. приміщення цієї церкви вже не могло задовольняти потреби усіх католиків Одеси. Крім самого собору в місті діяла ще й каплиця, яка знаходилась на вулиці Балківській. У 1892 р. духовенство звернулося до Міської думи з проханням про виділення земельної ділянки на вулиці Балківській для будівництва нової церкви, будинку для притчу, церковнопарафіяльного училища та притулку для бідних і пристарілих. У відповідь міський голова Г. Маразлі 18 листопада 1892 р. підписав наказ про безоплатне виділення земельної ділянки загальною площею 1 659 кв. сажень для будівництва церкви. Настоятелем майбутнього храму був призначений священик Іосиф Шейнер. Тож на місці каплиці була побудована церква Св. Климента Там само. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 54. — Арк. 76.

У 1893 р. на вулиці Гаванній з ініціативи французьких емігрантів був збудований костел св. Петра, який в Одесі називали французьким.

Важливим джерелом для дослідження церковного життя парафіян є метричні книги. У Держархіві Одеської області у фонді 628 зберігаються деякі метричні книги Одеської римо-католицької церкви Успенія Пресвятої Діви Марії та деяких парафій Одеської області. Вони різняться недостатнім ступенем інформативності й охоплюють достатньо короткий проміжок часу. Зокрема, метрична книга Успенської церкви про укладення шлюбів велася упродовж 1867−1878 рр. Вона містить інформацію про щорічну кількість вінчань і країну, з якої до Росії прибули молодята. Найбільша кількість вінчань (71) відбулася в 1871 р., найменша (24) — в 1878 р. Метричні книги костелів св. Климента та св. Петра, а також каплиці Антонія Падуанського, яка була під Жеваховою горою, взагалі не збереглися Державний архів Одеської області. Зведений каталог метричних книг. Випуск І. 1797−1939. — С. 180.

Тож документи, які відклалися у фондах Держархіву Одеської області, дають можливість реконструювати окремі сюжети розвитку римо-католицької церкви в Одесі упродовж ХІХ ст. У комплексі з опублікованими джерелами і дослідницькою літературою вони є важливим підґрунтям для подальшого дослідження історії католицизму в Україні.