Сіддхартха

Сиддхартха

А. Стрєлков.

Сиддхартха (Siddh?rtha) — ім'я засновника буддизму. Частіше її називають Буддха («Пробуджений»), Гаутама (Готама — під назвою однієї з пологів племені Шакья, якого він належав) чи Шакья Муни — «Мудрець з племені Шакья». Умовно вважається, що воно народилося приблизно прибл. 563, помер прибл. 483 до зв. е., хоча історично його існування не доведено. Легендарна біографія С.-Буддхы, излагаемая в канонічних творах буддистів, включає низку драматичних положень та які впливають почуття слухача контрастних ситуацій. «Чотири зустрічі» вихованого в розкоші та насолоді юнака з мерцем, хворим, старцем і самітником — зустрічі, що відкривали З. «марноту і метушню земного»; те що його з рідної домівки у пошуках істинного знання; спокуса З. царем демонів — Марою, обіцятиме інвестору йому владу світом; пізнання З. «істинного шляху» звільнення з вічного кола народжень; його подальша життя жебрака скитальца-проповедника, який живе тільки тому, щоб «наставити на шлях істини» свій народ; зрадництво учня і родича З. — Девадатти; суперечка царств через праху Буддхы — такі найяскравіші мотиви цієї легенди, використані неодноразово світової літературою для пропаганди ідей квиетизма і «непротивлення злу».

Возникновение легенди про життя С.-Буддхы в Сівши. Індії середині першого тисячоліття до зв. е. є надзвичайно показовим. На той час переважно закінчено розпад родового ладу північ від півострова, і маємо цілком яке склалося класове суспільство. Панівним класом виступає клас феодалов-кшатриев, виразниками ідеології яких є брахмани. До кшатриям прилягають та інші привілейовані касти. У цей час вже значна роль торгових верств цілком сформованих і швидко зростаючих міських центрів. Торговим міським верствам було не на-руку кастове розподіл, і вони очевидно шукають потім із нього виходу. За підсумками подібних соціальних взаємин у Сівши. Індії, та розвивається буддизм з дуже характерною йому пессимистич. світоглядом і ще індивідуалізмом. Очевидно цього періоду слід віднести виникнення чи іншого індійського легендарного образу «Махапуруши» (великої, героя), обдарованого усіма якостями військового аристократа. Вочевидь від імені З. маємо злиття двох мистецтв. образів, які з’явились у тієї ж соціальному середовищі: З. часто називається в буддійської літературі Махапуруша. Проповідь Буддхы у її «внесословном» аспекті була дуже вигідна торговим верствам індійського міста на той час. Це підтверджують основні буддійські легенди, де купцю відведена не остання роль. Буддизм був породженням міста, а чи не сільській громади, як і думали деякі. У легендах пізніших часів, зокрема у джатаках, купець майже завжди виступає в позитивну роль. Хоча ці літературні твори датуються в дійшли до нас редакціях починаючи з I в. до зв. е., проте мушу вбачати у яких більш ранній час основу.

В європейської літературі про буддизмі існує три основних погляду на легенду про З. Одні дослідники, серед яких перше місце займає Керн (H. Kern, 1830—1917), вважають, що це сказання є суцільним вигадкою, що виникли в VI—V ст. до зв. е. північ від Індії. Інші, й у першу чергу Сенар (E. Senart, 1847—1928), допускають, що у основу легенди лягло життєпис релігійного реформатора, жив середині першого тисячоліття до зв. е. в долині Гангу, але що ця біографія надзвичайно затемнена елементами вимислу. Треті нарешті, як Ольденберг (H. Oldenberg, 1854—1920), намагаються відновити життя С.-Будды, з буддійських канонічних книжок, гол. обр. південної школи. Очевидно справді найбільш древні частини буддійського канону, деякі проповіді (зокрема перша проповідь в «Гайку газелей» біля Бенареса) й перевели розмову Будди з учнями (в «Махапариниббанасутта») сягають які витерпіли сильне зміна проповідей і розмовам якийсь історичної особистості. Решта є безперечно вигадкою. Буддійська легенда видозмінювалася разом із розвитком цього культу, що легко простежується по основним творам буддійської літератури. До цього часу немає всебічного дослідження цього питання, хоч і робилися спроби у даному напрямі, серед які слід згадати роботу Charles Eliot’а «Hinduism and Buddhism» (L., 3 vv., 1921), на жаль недостатньо критичну. Основним недоліком усіх робіт із легенді про З. можна вважати ігнорування характеристики соціального середовища, окремих історичних етапів його розвитку.

Легенда про З. розроблено у численних пам’ятниках буддійської літератури (див. «Індійська література»). Поруч із культовими текстами у тому числі є і високохудожні твори, як дещо поем знаменитого поета Асвагоши. Легенда про З. отримала відбиток й у європейської літературі. Середньовічне сказання про визнаних святими християнської церквою Варлаама і Иосафате, відоме вже з VII в. зв. е., є нічим іншим, як переказ буддійської легенди. Встановлено, що ім'я Иосафат, чи Іоасаф, є зіпсоване бодхисат, бодхисатва. У християнському сказанні точно повторюються епізоди із цивілізованого життя З., зокрема епізод «зустрічей», що призводить майбутнього Будду-Гаутаму до отшельничеству. Поза тим в сказання про Варлаама і Иосафате включені деякі притчі і вступні розповіді, відомі у індійської літературі, находимые в джатаках та інших аналогічних коротких розповідях. Припускати, що легенди про З. потрапили до Європу, як це роблять деякі, за посередництвом манихеев, є помилковим. По-перше, самий сюжет буддійського розповіді дуже далекий до усе те кола міфологічних і літературних мотивів, які ми знаходимо у манихеев, по-друге, це є абсолютно зайвим, т. до. існує перська версія сказання, написана поки що не пехлеві. Точніше думатиме, що легенда про З. потрапила при Сасанидах до Ірану, де вірніше всього була запозичена несториянами, котрі перенесли їх у Єгипет, звідки вона перекочувала до Європи. Вже у самому початку XVII в. португалець Дієго до Конто зазначив зв’язок сказання про Варлаама і Иосафате з легендою про З.

Из літературних обробок ХІХ ст. найбільший успіх мала свого часу поема «Світло Азії» (The Light of Asia, 1879), що належить англійської поетові Едвіну Арнольду (E. Arnold, 1832—1904). Арнольд виклав буддійську легенду, але художнім образом, створений англійським поетом, ближчі один до зображенню Христа Штраусом і Ренаном, ніж до з того що маємо в індійських пам’ятниках.

В російської літератури окремі епізоди легенди про С.-Будхе (за європейськими джерелам) популяризовал Л. Толстой в своїх дидактичних виданнях («Коло читання»), присвячених проповіді «непротивленства».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.