Шкільний захід, присвячений О.С. Пушкіну і Н.М. Гончаровій «А душу Твою люблю я ще більше твого лиця...»

Сценарій Шкільний захід, присвячений О.С. Пушкіну і Н.М. Гончаровій «А душу Твою люблю я ще більше твого лиця…» .

Обладнання: портрети Н.М. Гончарової і О.С. Пушкіна, виставка творів поета, літератури про нього і про Н. М. Гончарову, на окремій полиці книга Агнії Кузнєцової «Моя Мадонна», фотографії і малюнки, плакат з рядками: «Гляделась ли ты в зеркало, и уверилась ли ты, что с твоїм лицом ничего сравнить нельзя на свете, а душу твою люблю я еще более твоего лица» .

А.С. Пушкін — Н.М. Гончаровій.

Ведучі сидять за столиками, читці виходять із-за куліс.

В глибокому кріслі сидить учениця — Н. М. Гончарова, її ноги обкутує плед, в руках сімейний альбомна задньому плані сцени — ще один стіл, на ньому портрети О. Пушкіна, Н. Гончарової.

Біля портрету О. Пушкіна стоїть ваза з квітами, біля портрету Н. Гончарової - ваза пуста.

Над столом газета «Ужели их забуду друзей моей души» .

Звучить спокійна музика.

1 читець. Здравствуй, Пушкін! Просто страшно это — …

2 читець. Молодой, веселый и кудрявый -…

1 ведучий. У кожного з нас своя дорога до Пушкіна. Та і не завжди дорога: стежка іноді.

Але як важливо не збитися з неї, не загубити її, стежку, що веде до духовних вершин, до висот людської культури.

Пушкін для нас — натхненний поет і мудрий, щирий співрозмовник, чиє слово і жест мають цілющу властивість.

Через Пушкіна ми приходимо до себе.

2 ведучий. Пророк, він не підвладний ні моді, ні часу. Хвилі його поезій вже б’ються до берега ХХІ століття, і на цьому, новому березі, як і раніше, багато народу і, мабуть, навіть значно більше, ніж раніше.

3 читець. Мы любим Пушкина.

3 ведучий. З іменем Пушкіна ми живемо завжди. Але влітку він входить в нас більш повно.

Ось уже більше півтора століть ми кожен рік шанобливо згадуємо його 6-го червня в день народження великого генія.

В 2004 році 6 червня виповнюється 205 років від Дня народження О.С.Пушкіна.

4 ведучий. Інтерес до Пушкіна, його життя з роками не слабне. Тому що він — частина кожного з нас, тому що ми з ним і він з нами.

Тому такі близькі і дорогі нам і ті люди, яких любив і цінив Пушкін в своєму житті, кому присвятив свої безсмертні рядки. (на фоні музики звучать вірші Пушкіна).

5 читець. Я помню чудное мгновенье…

1 читець. Не пой, красавица при мне…

2 читець. Ты видел деву на скале…

3 читець. Не множеством картин.

Учениця. (Біля виставки книг, по ходу розповіді бере в руки потрібну книжку).

Своєю Мадонною О. С. Пушкін називав Наталію Миколаївну Гончарову, жінку, з якою він зв’язав своє життя.

Про неї написані наукові праці і мемуари, популярні очерки і емоційні есе, романи і повісті, оповідання і драми.

В багатьох художніх творах і літературних працях Наталія Миколаївна зображалась безсердечною, пустою, легковажною красунею, любителькою балів і інших світських розваг.

Багато десятиліть Наталію Гончарову вважали прямою винуватицею смерті О. Пушкіна.

Навіть прекрасна поетеса ХХ століття Марина Цвєтаєва майже через 100 років після загибелі Пушкіна опинилась серед «ворогів» Наталії Миколаївни.

Цвєтаєва писала: «Було в ній одне: красуня. Тільки красуня, простокрасуня, без корективи розуму, душі, серця, дару. Гола краса, що разила, як меч. І - вразила» .

Скільки людей — серед них і друзі поета — чомусь не прислухались до Пушкіна, найголовнішого свідка на цьому нещадному суді людського поговору над дорогою для нього людиною.

Йому, генію, що вибрав її подругою життя, не вірили.

Але ж існують листи Олександра Сергійовича до дружини, в яких сказана істина про Наталію Миколаївну. Майже 60 листів, написаних Пушкіним, чоловіком і батьком, — це потік ніжності, ласкавого гумору і турботи.

Багатьом, дуже багатьом, в тому числі і Марині Цвєтаєвій, відповів Пушкін листом до дружини від 21 серпня 1833 року: «Гляделась ли ты в зеркало, и уверилась ли ты. Что с твоим лицом ничего сравнить нельзя на свете, а душу твою люблю я еще более твоего лица».

По правді, у Наталії Миколаївної Пушкіної був один, але наймогутніший покровитель. Він потурбувався про те, щоб камні, в неї кинуті, впали, не долетівши. Він оборонив її надійно, беззастережно і назавжди.

Щоб більше взнати про ту, котру Пушкін назвав своєю Мадонною, перелистаємо разом сторінки прекрасної повісті Агнії Кузнєцової «Моя Мадонна», в підзаголовок якої винесено:

" Справжні листи і факти" .

(Далі супровід ніжної, спокійної мелодії).

1 ведучий. Йшов 1863 рік. З дерев на мокру землю повільно падало листя.

Трава, припорошена інеєм, сумно склонилась в прощальному поклоні.

Плакав вітер, безсило кидаючись у вікна петербурзької квартири Ланських, де помирала Наталія Миколаївна.

Вона лежала на ліжку з відкинутою запоною, під голубим шовковим покривалом, на високо піднятих, обшитих кружевами подушках, протягнувши вздовж тіла безсилі руки, і її біле-біле змарніле обличчя з трагічним згином лівої брови і загадковим поглядом, спрямованим тепер в невідоме для оточуючих, як і раніше, було прекрасне.

2 ведучий. Вона не вірила в те, що помирає.

Навіть приїзд всіх дітей її і Пушкіна, крім Наталії, яка знаходилась за границею не переконував в цьому.

Останні роки вона часто хворіла. Нездоровитись їй почало з судорог в ногах, точно таких, як тоді, коли вмирав Олександр Сергійович. Найменші неприємності, зв’язані з дітьми і чоловіком, Петром Петровичем Ланським, вона переживала в багато разів тяжче, ніж раніше.

3 ведучий. Почалась безсонниця. Ночами тихенько, щоб не розбудити чоловіка, вона вставала і боса, в одній сорочці прокрадалась із спальні в столову. Там кидалась на диван і вчепившись зубами в хустину, старалась заглушити зворушливі ридання. Потім вона довго стояла біля вікна, дивилась на сплячі петербурзькі будинки з темними вікнами, а на світанку йшла в свою маленьку молитовню, застелену килимом, обвішану образами, вставала на коліна і шептала:

" Боже! За що ти караєш мене?" Вона згадувала все своє життя з дитинства і до останнього дня.

Наталія Миколаївна. Ні, ніколи, нікому свідомо я не робила поганого. Може, ти, Господи, караєш мене за друге заміжжя? Але 7 років я виконувала дану собі обітницю.

А Пушкін, вмираючи, говорив носити траур за ним всього 2 роки…

3 ведучий. Лежить Наталія Миколаївна під голубим покривалом. По подушці, отороченій мереживом, розкидане її незібране темне з сивиною волосся.

Часто приходить напівзабуття. А в інші хвилини яскравим баченням проноситься минуле.

4 ведучий (з білими квітами в руках).

Москва, завірюшний лютий 1831 року, церква Великого Вознесіння на Нікітській вулиці. Вона у вінчальному платті, з довгим шлейфомпрозора фата спадає з голови, прикрашеної білими квітами, зісковзує по відкритих плечах, падає на спину. Яка вона прекрасна!

Це відчувається по захоплених поглядах рідних і знайомих, що зібралися тут. А Пушкін — той нічого не помічає, крім неї.

Зустрівся з палкими голубими очима, її поглядомі читає в них: Наталя Миколаївна щаслива безмежно, любов невтримну.

І в Наталії серце завмирає від щастя і якогось незрозумілого страху перед майбутнім. Вона любить Пушкіна. Вона горда тим, що він, — знаменитий російський поет — вибрав її подругою життя.

Вони обмінюються обручками. Обручка Пушкіна падає, котиться по килиму. Він поспішно нахиляється підняти її, і свіча в його лівій руці гасне, а з аналоя, який він зачепив падають хрест і Євангеліє.

Наталія Миколаївна бачить як смертельною блідістю покривається його лице. Всі помітили це, і багато хто пророкував нещасливий шлюб — і помилився.

5 ведучий. Пушкін був щасливий в сімейному життя. Відразу ж після весілля він з молодою дружиною їде на дачну квартиру в Царське Село.

Священні царсько сільські парки, в яких пройшла юність, манили поета.

Він починав нове життєве коло. І йому хотілось, що молода дружина ввійшла не тільки в майбутній світ їх спільного існування, але й побачила його минувшу юність: ліцей, бронзові статуї над повільною водою, розові солодкі зарослі роз — світ його поезії.

Наталія Миколаївна. Ми поселились в невеличкому дерев’яному будинку з верандою. Царське Село для нас стало островом щастя.

Вечорами ми гуляли в парку. Одного разу, коли сутеніло, під час прогулянки, ми несподівано зустріли в парку царя з царицею.

5 ведучий. Наталії Миколаївні добре запам’ятався той сонячний день, коли відбулася ця зустріч.

1 ведучий. Сонце несміло пробиралось крізь густу траву дерев, сонячними зайчиками чудаковато лягало на доглянуті доріжки.

Вітер ніжно ласкав лице. Вона йшла поряд з Пушкіним, в білому повітряному платті, в білій шляпі, в красивій шалі з довгими китицями, накинутій на плечі, — молода, щаслива і прекрасна.

Імператорська чета (озброєний загін) і свита, блискучі, нарядні йшли назустріч. Заховатися було нікуди.

Наталія Миколаївна розгубилась, вітаючи високих осіб.

Про цю зустріч спостережливий Пушкін потім розповідав із звичайним своїм гумором і заливистим сміхом: особливе замішання виникло не у нього з жінкою, а в імператорській четі і в свити. До досконалої красоти не так-то й привичні люди навіть великосвітського оточення — вона вражає і в перші секунди породжує мовчання.

Так от і мовчали всі деякий час. Тільки птахи співали свої гімни прекрасній жінці. Тільки сонячні зайчики чудакувато і любовно лягали на її червону шаль і вітер ще ніжніше красив рум’янець збентеження, виступивши на її щоках…

На кінець заговорив імператор: він дуже радий познайомитись з такою прекрасною дамою. Імператриця відразу ж побажала, щоб Наталія Миколаївна була при дворі. Імператор спитав Пушкіна, чому він не служить, і той відповів, що готовий служити, але крім літературної служби, не знає ніякої.

2 ведучий. Так на алеях парку в Царському Селі в один із перших подружніх місяців Пушкіна рішилась його доля.

Цар захотів, що він писав історію Петра І.

Пушкіна зарахували в колегію іноземних справі, потім підвищили в титулярні радники.

Він мав можливість тепер займатися в державних архівах і отримував 500 рублів доходу в рік.

А для того, щоб красуня-жінка мала можливість блищати на балах в Анічковому палаці, Пушкіну було присвоєно придворне звання камер-юнкера.

Наталія Миколаївна. Він був розлючений. Це звання, зазвичай, мали юнаки. І коли великий князь привітав чоловіка з цим званням, Олександр Сергійович відповів йому: «Уклінно дякую, Ваша Величносте, до сих пір всі наді мною сміялися, ви перший мене поздоровили» .

2 ведучий. О.С.Пушкін до зухвальства ухилявся бувати при дворі, посилаючись на хворобу, і Наталія Миколаївна не раз вислуховувала докори імператора.

Все сходило з рук тільки тому, що цар тут же розсипався в компліментах прекрасній дамі (звучить вальс фа-дієз мінор. П.І. Чайковського).

3 ведучий. Але що це? Наталія Миколаївна виразно чує звуки вальсу. Вони, потужні і чуть сумні, прориваються звідкись здалеку набирають силу, захоплюють її і кружляють ритмічно і повільно.

Її веде цар. Його рука в білосніжній рукавичці обережно торкається її рукавички.

Друга рука царя так само легко доторкується до її стану.

Повільно вальсуючи, він веде свою даму до крісла.

Цій парі розчищений зал. Всі очі слідкують за ними.

(юнак в строгому костюмі і дівчина в бальному платті танцюють вальс).

3 ведучи. І знову, і знову вона старається не піднімати очей, щоб не бачити його палкий погляд, погляд, що просить і приказує.

Наталія Миколаївна. Він тихо говорив мені: Мадам не бажає навіть подивитися мені в очі, а її погляд, тільки один погляд приносить мені більше, ніж радість.

У нього багато турбот про підданих, багато неприємностей і зовсім мало радості.

Менше, ніж вам здається.

3 ведучий. Але вона була чиста і горда, була байдужа до вигоди свого становища в світі і дуже любила О.С.Пушкіна.

Вона усвідомлювала, що для Батьківщини Олександр Сергійович значиміший імператора.

Наталія Миколаївна. Від Пушкіна я не скривала нічого. Він знав кожний порух моєї душі.

4 ведучий. В жовтні 1833 року в Росію з метою зробити кар'єру приїхав француз барон Дантес. У Франції це йому не вдалось. Дантес був красивий, досить розумний і хитрий, вмів подобатись жінкам, в петербурзькому світському середовищі став одним із наймодніших молодих людей.

Вперше зустрівши в світі Наталію Миколаївну, він був приголомшений і здивований її красою.

• -.Я ніколи не думав, що на землі існують такі неземні створіння.

Чутки про вашу красу йдуть по всьому Петербурзі. Я щасливий, що побачив вас.

— Схрестивши руки на грудях, він нахиляється в низькому поклоні.

— Але, нарікайте на себе, я тепер не зможу забути вас.

Віднині і надалі буду біля вас на балах, вечорах, в театрі…

Така моя доля.

Наталія Миколаївна. День за днем, місяць за місяцем — при кожній зручній нагоді - він слідував скрізь за мною, писав відчайдушні листи, під час танців на балах шептав мені гарячі слова, підкараулював скрізь: в магазинах, в театрі, на прогулянках.

5 ведучий. Пушкін терпить цю постійну присутність Дантеса біля дружини. Він чекає, що ось-ось легковажний молодий чоловік втомиться від марних зітхань і влюбиться в іншу жінку.

Але пройшов рік, пішов другий — все залишалось, як і досі.

На очах всього світу Дантес демонстрував, що загубив голову від любові, і світ з цікавістю і лихослів'ям слідкував, що буде далі.

Атмосфера розпалялася. Кільце інтриг стискалось навколо Пушкіна і його дружини, яка по молодості років багато чого не розуміла.

1 ведучий (відкриває конверт з листом).

4 листопада 1836 року Пушкін отримав листа — «Диплом просвітлого ордену рогоносців», в якому натякалось на зв’язок Наталії Миколаївни з імператором. Пушкін впевнений, що цей пасквіль задуманий бароном Геккерном, прийомним батьком Дантеса. Барон Геккерн мріяв про одне: нанести удар в саме серце ненависному поету. Пушкін викликає на дуель Дантеса.

Під погрозою дуелі Дантес сватається до старшої сестри Наталії Миколаївни — Катерини.

2 ведучий. … І от в домі Пушкіних передвесільна суєта. Приміряючи нові плаття, Катерина, щаслива і схвильована, кожен раз біжить до молодшої сестри.

Фігура Катерини красива. Витонченою талією всіх трьох сестер Гончарових нагородила мати, і кожне плаття сидить відмінно.

Наталія Миколаївна схвалює, іноді дає поради щось змінити, доповнити.

Наталія Миколаївна. Пушкін старався менше бувати вдома, не подобалась йому ця суєта.

Не вірив він в те, що в останній момент жених і його прийомний батько не придумають можливість уникнути весілля. Мабуть, ці ж думки хвилювали і Катерину.

— Скоріш би. Скоріш би йшов час! — часто у відчаї говорила сестра…

… Але весілля все ж відбулося…

Жалісна, жалісна доля Катерини, вона ж все бачила. Вона ж знала, що женився Дантес по необхідності.

3 ведучий. Після весілля Дантес знову поновив свої залицяння за Наталією Миколаївною. Говорив їй, що женився з відчаю, що йому було все одно на кому женитись.

Що з Катериною він зв’язав свою долю тому, що через неї можна було частіше зустрічатися з Наталією Миколаївною.

Наталія Миколаївна. Знову і знову я вимушена бачитись з Дантесом на балах, у вітальнях знайомих. Він посмілів. Запрошує на танці і клянеться, що нещасливий в своєму одруженні. Що все це розіграно заради його нещасливого почуття до мене.

4 ведучий. Потім, згадуючи про Дантеса, Наталія Миколаївна буде не раз задавати собі одне і те ж питання.

Наталія Миколаївна. Та чи любив він мене насправді? Можливо, спочатку любив. А потім — навіщо треба було йому після одруження на Каті так відкрито проявляти свою страсть на очах всього світу?

4 ведучий. І пізніше їй стало зовсім зрозуміло, що цим Дантес хотів в першу чергу образити ненависного йому Пушкіна.

Наталія Миколаївна. Ні, ніколи не любив мене Жорж Дантес. Було спочатку захоплення, потім тонка гра, прикидання його і барона Геккерна, якась недоступна моєму розумінню інтрига, яку знав тільки Пушкін і таємницю забрав з собою в могилу.

5 ведучий. Але не дано людині передбачити майбутнє. Перед вдумливим поглядом Наталії Миколаївни проноситься все її життя. І особливо один спогад невідв'язно спливає в пам’яті.

Тоді сірий петербурзький ранок з вітром і мокрим снігом змінився ясним холодним днем. Наталія Миколаївна поїхала за старшими дітьми, які були у княгині Мещерської - близького друга Пушкіних.

Звичайно, віще серце Наталії Миколаївни в той день не відчувало біди. Не помітила вона і того, як ледь-ледь звернувши в сторону, її сани пропустили зустрічні, в яких їхав Пушкін з Данесом.

Серце-віщун і тут змовчало.

1 ведучий. Олександра Сергійовича чекала до обіду, а він запізнювався.

Вже давно був накритий стіл. З дитячої доносились м’які удари м’яча, грохіт падаючих іграшок, іноді голос няні.

…А в цей самий час на Чорній річці смертельно раненого Пушкіна секунданти несли до саней.

В тривозі за прийомного сина примчався до місця дуелі барон Геккерн. Пушкін не знав, що додому привезли його в кареті ворога.

В кожному проміжку між приступами нестерпного болю він її кликав, старався втішити, повторюючи, що вважає її невинною в своїй смерті і що ніколи ні на одну хвилину не залишав її своєї довіри і любові" .

Наталія Миколаївна підійшла до вікна, впізнавши карету Геккерна, що зупинилась біля їхнього будинку:

• -.Передайте барону, що я не можу його прийняти.

Але тут на сходах вона почула кроки. «Це не кроки Олександра Сергійовича» , — подумала Наталія Миколаївна, і вперше за цей день в тривожному передчутті завмерло її серце.

Двері відкрились без попередження, і появився Констянтин Карлович Данзас, в розстебнутому верхньому одязі. Схвильовано проговорив уривчастим голосом:

" Наталія Миколаївна! Не хвилюйтесь. Все буде добре, Олександр Сергійович легко ранений.

Вона кидається в прихожу. Ноги її не тримають. Притуляється до стіни і крізь пелену втраченої свідомості бачить, що камердинер Нікіта несе Пушкіна в кабінет, притискаючи до себе, як дитину.

А розхристана, сповзаюча шуба, волочиться по підлозі.

— Будь спокійна. Ти ні в чому не винна, — одними губами говорить Пушкін і намагається усміхнутися.

Наталія Миколаївна. Потім були дні і ночі, але коли була ніч і коли день — я не знала.

Не знала з тої пори, як приголомшив мене мій власний божевільний крик:

" Пушкін! Ти будеш жити!" - і його обличчя — величне, спокійне і прекрасне, якого я не знала в колишньому його житті.

3 ведучий. Наталія Миколаївна вперше заплакала, коли привела дітей, що злякано тулились одне до одного. Не розуміючи, що сталось з мамою, і що відбувається навколо.

Ще б!

Адже Сашкові, білокурому любимчику Пушкіна, всього 4-й рік, Машеньці - тільки чотири, товстобокому кудрявому Грішенці - ще немає і двох, а восьмимісячну Наташу принесли на руках.

• -.Як же ми тепер без нього?

Що ж тепер я? — заломила руки Наталія Миколаївна.

Наталія Миколаївна. Я не знала, що в ці дні народ збирався, не тільки в прихожій, але і на подвір'ї, на вулиці. Не знала, що петербуржці брали візника, даючи йому адресу: «До Пушкіна!» .

Жуковський на дверях вивішував бюлетень стану здоров’я Олександра Сергійовича. Так прийняти смерть міг тільки Пушкін, це одна із надлюдських особливостей, із яких складається геній.

4 ведучий. Вмираючи, він просив скласти список боргів і підписав їх.

Він вийняв із поданої йому шкатулки перстні і роздав їх друзям.

Він в ці останні години думав не про себе, не про страшну загадкову смерть, про дітей, Наталію Миколаївну.

Лікарі дивувались його мужності. Ранений він був вниз живота, роздроблені бедрені кістки і найменший порух приносив невиносиму біль.

Друзі говорили Наталії Миколаївні пізніше, що в ті хвилини Пушкін створив з ними чудо: він примирив їх зі смертю.

О 14 год.45 хвилин Жуковський зупинив годинник в кімнаті Олександра Сергійовича Пушкіна.

5 ведучий (підходить до виставки і відкриває потрібну книгу).

З листа В’яземського: «Для Пушкіна жаль, що він не був вбитий на місці, тому що муки його невимовні, але для честі дружини його — це щастя, що він залишився живий.

Нікому з нас, бачачи його, неможливо сумніватися в невинності її і в любові, яку до неї Пушкін зберіг" .

А ось свідчення княгині Мещерської-Карамзіної: Посеред найжахливіших фізичних страждань, Пушкін думав тільки про дружину і про те, що вона повинна була відчувати по його вині.

4 читець. «Погиб поэт! — невольник чести…».

5 читець. «А мне приснился сон…».

1 ведучий. Вмираючи, Пушкін сказав Наталії Миколаївна: «Їдь в село, носи по мені траур 2 роки, а потім виходь заміж, але тільки за порядку людину» .

І Наталія Миколаївна поїхала з дітьми на Полотняний завод, в свій родовий маєток. Вона не виходила заміж не два, а 7 років. Зустрічались їй мужчини, але вони любили її і не любили її дітей, і тільки через сім років Наталія Миколаївна зустріла генерал-майора Ланського, який полюбив і її, і з великою ніжністю віднісся до її дітей. Вони одружились.

Наталія Миколаївна. Чи любила я його? Безмежно поважала — за добре відношення до моїх дітей, за любов до мене. Я ж так замучилась від одинокості, втомилась від боргів, труднощів побуту, складностей виховання дітей, коли все треба було вирішувати одній.

Любов прийшла потім. Любов глибока, відповідна рокам, без пристрасті, і від цього більш міцна.

Учень (підходить до виставки, бере і відкриває книгу).

І тепер, коли Марії був вже 31 рік, Олександру 29, Григорію 28, а Наталії 27, мати точно так само переживала їхні невдачі, хвороби, неприємності, як тоді, коли вони були маленькими. Для неї вони залишились дітьми до кінця її життя, такими ж, як Соня, Ліза, Ася!

… Метається в страшній тузі Наталія Миколаївна.

Ще темніші лягають навколо очей тіні, і в погляді її зникає властива їй уважна ласкавість. Найчастіше в ньому страх. Рідше — задуманість і байдужість.

Вона худне на очах дітей і чоловікатихо йде від них, і всім це зрозуміло, і тому біль нестерпна.

Але Наталія Миколаївна не думає про смерть. Вона питає Даля, який кожен день буває в неї:

• -.Чи скоро, чи скоро мені буде легше?

• -.Скоро, Наталія Миколаївна, — говорить Даль, стараючись інтонацією не видати зміст цього «скоро» …

І згадується йому в ці миттєвості, як питав його Пушкін, чи скоро наступить смерть, жаліючись, в основну, не на біль, а на виснажливу його тугу.

Мабуть, цю передсмертну, неусвідомлену тугу переживає і Наталія Миколаївна.

І вона знову чує свій божевільний крик: «Пушкін, ти будеш жити!» .

І раптово починає розуміти, що помирає.

Вранці 26 листопада у Наталії Миколаївни почалась агонія. Спогади вже не піднімали її зі смертного одра і не відводили в минуле.

Вони її не терзали.

Душа, яку так любив Пушкін, повільно покидала прекрасний людський облік (свіча на столику біля Наталії Миколаївни гасне).

В Санкт-Петербурзі, на старому Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври, стоїть пам’ятник, оточений залізною огорожею.

На ньому надмогильний надпис: «Наталія Миколаївна Ланська, народилася 27 серпня 1812 р. померла 26 листопада 1863 р.

Вірю, що коли-небудь, в недалекому майбутньому, по людській історичній справедливості до прізвища Ланська додадуть: Пушкіна.

Учень. (з букетом гвоздик біля портрету Наталії Миколаївни, на фоні ніжної мелодії) читає вірш «Здесь похоронена Ланская» (букет ставить у вазу біля портрета Н.М. Гончарової.

Всі учасники свята виходять на сцену. Прощаються з глядачами.

Кінець.