Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. 
Завдання педагогіки

Система педагогічних наук. Зв’язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки Система педагогічних наукзв’язки та відношення, що скла­лися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, ві­кова педагогіка, корекційна педагогіка, галузеві педагогіки.

Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, дослід­жує загальні проблеми навчально-виховного процесу.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірнос­ті виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.

Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання ви­ховання, навчання та освіти дітей з різними вадами: сур­допедагогіка (навчання й виховання глухих і глухоні­мих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й вихован­ня розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія (навчання і виховання дітей з по­рушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (пе­ревиховання неповнолітніх і дорослих злочинців).

Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка роз­криває закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.

До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.

Окрема група педагогічних наук — часткові, або пред­метні, методики, предметом дослідження яких є законо­мірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Наприкінці XX ст. намітився стрімкий розвиток соці­альної педагогіки як галузі, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інсти­тутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соці­альних служб, які сприяють формуванню соціальної ак­тивності дітей та молоді в процесі розв’язання суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки становлять: агогіка — наука про вивчення проблеми запо­бігання відхиленням у поведінці дітей та підлітківгерогіка — наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого вікуандрагогіка — наука про освіту та виховання людини впродовж усього її життявіктимологія — нау­ка про різні категорії людей, які стали жертвами неспри­ятливих умов соціальної організації та насильства.

Оскільки до розв’язання проблем виховання особисто­сті причетні різні науки, педагогіка тісно пов’язана з ними, Міжпредметні зв’язки педагогіки — зв’язки ледаголки з інши­ми науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, яви­ща і процеси.

Педагогіка пов’язана з філософією (етикою), соціоло­гією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гі­гієною людини та з іншими науками.

Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію за­гальних закономірностей людського буття і мислення, на­дають оперативну інформацію про зміни в науці та сус­пільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психоло­гія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спричи­няють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ пси­хології. Анатомія і фізіологія людини — база для розумін­ня біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апара­ту, серцево-судинної та дихальної систем.

Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє орга­нізації на наукових засадах у закладах освіти заходів що­до зміцнення здоров’я, фізичного розвитку школярів, тру­дової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівниц­тва та обладнання навчальних і дитячих закладів різних ти­пів. Зв’язок педагогіки з медициною став передумовою формування корекційної педагогіки як спеціальної галузі педагогічного знання, предметом якої є освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями в розвитку, У взаємозв'язку з медициною вона розробляє систему засобів, Що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегши­ти процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах. По-перше, це спільність об'єктів (по­нять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів). По-друге, взаємодія, взаємовплив, вза­ємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших наук. По-третє, педагогіка спирається на ідеї інших наук (люди­на формується у діяльності - з філософії) — використовує методи дослідження інших наук (анкетування — із соці­ології), результати досліджень інших наук (насамперед психології) — проводить дослідження спільно з іншими нау­камидає замовлення іншим наукам на дослідження пев­них явищ.

На сучасному етапі педагогіка покликана вирішувати, зокрема, такі завдання: а) вдосконалення змісту освітиб) вироблення принципово нових засобів навчання, нав­чального обладнанняв) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освітиг) комп’ютеризація пра­ці вчителя- ґ) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчанняд) підсилення виховної ролі уро­куе) вдосконалення змісту й методики вихованняє) удо­сконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праціж) вироблення шляхів демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.

Напрями, течії зарубіжної педагогіки

У зарубіжній педагогіці існує чимало течій, що є озна­кою розмаїття і свободи педагогічної думки, їх можна зве­сти до трьох напрямів: філософського, психолого-педагогічного, соціального.

Філософський напрям утворюють течії педагогіки, що ґрунтуються на філософії неопозитивізму, екзистенціаліз­му, неотомізму та ін, Педагогів-тєоретиків у філософії неопозитивізму цікав­лять його гносеологічні установки і принципи методології наукового пізнання, оскільки неопозитивізм претендує на виконання функції загальнометодологічної засади всієї сучасної науки. Спираючись на положення цієї філософії, окремі її прихильники (Дж. Мур, Л. Вітгенштейн, Б. Рассел) зробили певний внесок в уточнення й систематизацію логічних принципів і методичних прийомів наукового дос­лідження, відкрили широкі можливості застосування мате­матичних методів дослідження в педагогіці. Прагнення роз­ширити сферу використання в педагогіці математичних ме­тодів свідчать про намагання вчених-педагогів досягти більшої об'єктивності результатів своїх досліджень. Однак аналіз праць деяких західних педагогів переконує, що за складним математичним апаратом дослідження педагогіч­них проблем приховується бідність педагогічного змісту. Абсолютизація кількісних показників призводить до по­милкових теоретичних висновків.

Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і виховання об'єктивних закономірно­стей, збіднюючи таким чином теорію педагогіки, а спро­би дослідження фундаментальних теоретичних проблем вважають «безплідними інтелектуальними спекуляціями» кабінетних теоретиків.

Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її деідеологізація, звільнення від зв’язків із загальнофілософськими методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби підготувати нав­чальні програми в дусі загальнолюдських цінностей, віль­них від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок.

Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософії екзистенціалізму, виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей, жодної «людської природи» не існує, кожен індивід — унікальний, неповторний. Тому ін­терес дослідника має концентруватися на окремій особи­стості, на царині її індивідуального буття й свідомості.

На думку екзистенціалістів, індивідуальна «внутріш­ня сутність» дитини («екзистенція») майже не доступна для педагогічних впливів, а тому ефективним у формуван­ні її особистості є лише самовиховання. Виходячи з поло­ження, що навчання — це актуалізація прихованих здіб­ностей дитини, педагоги-екзистенціалісти заперечують не­обхідність оволодіння учнями системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і підручни­ками. Вони вважають, що дитина має право на свободу вибору знань. Тому цикл предметів, які підлягають вив­ченню, повинен бути не обов’язковим, а вибірковим. Зав­дання вчителя — не озброєння учнів системою знань, а створення сприятливих умов для саморозкриття кожної особистості: він пропонує учням різноманітні навчально-виховні ситуації, а вони вибирають ті, що найбільше їм ім­понують, завдяки яким зможуть найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному пошуку способів її реалізації, експериментуван­ню. Найважливішим є не рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння «слухати свої внутрішні імпульси», «пізнати самого себе».