Роль сім'ї у виховній системі В.О. Сухомлинського

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було створено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогічних знань серед населення, батьків і навіть старшокласників. 14, c. 394].

В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної батьківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважає В. О. Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом стало досить помітним таке явище, як невідповідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідальності перед суспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, пише В. О. Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей — біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат — важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршуються умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкі діти» — це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненормальних стосунків у сім'ї.

Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою являється мати. Мати — це не тільки тепло, затишок, увага. Це — мир сонця, любові, добро, ласки, весь світ в руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, яким виросте людина. При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується — психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри вважають, що декілька місяців позбавлення материнського впливу достатньо для того, щоб в психіці дитини відбулися зміни, які вже не можна повністю усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері — це результат серйозних роздумів про необхідність зв’язку поколінь, про передачу духовної культури. Людина, яка любить Пушкіна і Гейне, людина, якій хочеться сказати красиво про красу, оточуючу його, людина, для якої пошуки потрібного слова сталі такою ж потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина, для якої поняття про красу людської виражається, перш за все, в пошані людської чесноти, в затвердженні найсправедливіших відносин між людьми, — така людина не може стати грубіяном, циніком. 14, c.395].

Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. «Своїх вихованців — юнаків і дівчат ми вчимо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей».

В.О.Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впровадження спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, моральна підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніх матерів і батьків»).

Василь Олександрович був не тільки великим знавцем батьківської педагогіки, досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекрасним сім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту, громадянську зрілість.

В.О.Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, позитивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихованням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально вольових чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. І це дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання з боку батьків чи вихователів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і стати працьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбудеться сам учень. Скільки б ми не вмовляли дитину бути відважною, не боятися труднощів, перешкод, вона буде боягузливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість, скованість тощо. 13, c.444].

Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша риса особистості - слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волі наставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованість можуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовільність. А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Лише той характер сильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність; незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всім і всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти, пристосовуватися до всяких вимог (розумних і нерозумних) спотворить характер, почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.

«Виховання може бути безрезультатним, — пише В. О. Сухомлинський, — якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюватися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнання самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів. 13, c.445].

Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою — найбільша перемога. Щасливим, пише В. О. Сухомлинський, може бути лише той, хто є володарем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бракує цієї дуже цінної риси — відповідності рівня бажань і домагань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитичний спосіб життя дітей у деяких сім'ях — дармоїдство, марнотратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і неприборкані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими, — джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів.

В.О.Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов’язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей активно втручатись у сімейні справи. Під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ — п’янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, — можна змінити або позбутися цих явищ.

В.О.Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже актуальну проблему сучасності - проблему спілкування дітей з дорослими, проблему нового соціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Це не тільки розвиток ідей А. С. Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей у матеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільні виробничі об'єднання, участь дітей разом з дорослими у різноманітних громадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань. І головне, щоб у спільній діяльності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправними, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали формальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступатиме не як службовий обов’язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторення себе в дітях.