Правове регулювання міжнародних річкових перевезень. 
Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень (реферат)

Реферат на тему:

Правове регулювання міжнародних річкових перевезень. Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень

Більшість країн світу мають свої судноплавні ріки, а деякі країни мають спільні ріки з іншими країнами світу. Так, ріка Дунай, як відомо, протікає через територію Австрії, Болгарії, Молдови, Федеративної Республіки Німеччини, Румунії, Словаччини, Угорщини, України, Югославії.

Ріки використовуються для перевезень різних вантажів із однієї країни в іншу, що викликає необхідність вступати у відповід­ні відносини, пов’язані з використанням річкових шляхів. Велике значення при цьому має питання про державну належність рік (озер, каналів). Якщо вони повністю розташовані в межах однієї країни, то є складовими її національного багатства, а в деяких країнах визначаються як виключна власність народу (наприклад, ст. 1, 9 Закону України «Про власність»). Як правило, в національних ріках держави забороняють судноплавство, різний промисел з боку інших держав.

Щодо міжнародних рік (Дунаю, Рейну, Амазонки та інших), то вони відповідно до умов міжнародних договорів відкриті для вільного судноплавства.

Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Так, режим однієї з найдовших у Європі ріки Дунаю (загальна довжина дорівнює 2850 км, довжина судноплавної її части­ни — 2588 км) визначений Белградською конвенцією 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції навігація по цій річці має бути вільною і відкритою для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів і умов торговельного судноплавства.

Усі судна, які плавають по Дунаю, повинні дотримуватися мит­них, санітарних та інших правил, що встановлюються відповідними придунайськими державами. Але водночас ці правила не повинні перешкоджати вільному судноплавству. Судна мають право користуватися портами, здійснювати вантажно-розванта­жувальні роботи, посадку і висадку пасажирів, у разі необхідності поповнювати запаси пального тощо. Портові збори з суден стягуються придунайськими державами без будь-якої дискримінації.

Для контролю за дотриманням умов Конвенції 1948 р. про режим судноплавства по Дунаю, планування спільних заходів, проведення консультацій і вироблення відповідних рекомендацій та здійснення інших функцій створена спеціальна Дунайська комісія. До її складу включено по одному представнику від усіх придунайських країн.

У межах міжнародного співробітництва щодо використання ріки Дунай укладені різного роду угоди, які визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, єдині тарифи тощо (наприклад, Братиславська угода 1955 р., Бухарестська угода 1961 р.). Так, відповідно до загальних умов перевезення вантажів їх транспортування здійснюється на підставі заявок вантажовідправників (фрахтувальників). Пароплавство, яке прийняло вантаж, видає коносамент — документ, який містить умови перевезення вантажу і є доказом наявності відповідного договору і прийняття вантажу до перевезення. У ньому вказується назва судна, найменування перевізника, відправника, одержувача, місце завантаження, призначення вантажу та ін.

Загальні умови перевезення вантажів передбачають вирішення питань, пов’язаних з порядком і оплатою вантажно-розвантажу­вальних робіт, майновою відповідальністю тощо.

Велику роль у питаннях правового регулювання морських перевезень відіграє Міжнародна морська організація — міжурядова спеціалізована установа ООН, що функціонує з 1959 р. До неї входять понад 130 держав світу. Вона створена з метою організації співробітництва та обміну інформацією між урядами з технічних питань, які стосуються судноплавства, пов’язаного з міжнарод­ною торгівлеюсприяння безпеці на моріскасування дискримінаційних дій і обмежень щодо судноплавства, пов’язаного з міжнародною торгівлею, тощо. Саме з ініціативи цієї організації було розроблено і підписано ряд конвенцій, значна кількість рекомендацій, які є важливими джерелами міжнародного морського права.

Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень

Ефективність економічного співробітництва між країнами багато в чому залежить і від рівня розвитку залізничного транспорту, який покликаний забезпечувати перевезення вантажів і пасажирів з однієї країни в іншу.

Міжнародні залізничні перевезення регулюються спеціальною багатосторонньою конвенцією, яка була підписана в Берні у 1924 р. Колишній Радянський Союз не був учасником цієї конвенції, а міжнародні залізничні перевезення здійснював на основі окремих двосторонніх конвенцій, укладених з деякими сусідніми державами у 1927 р. Крім того, в 1951 р. у Будапешті практично всі країни — члени Ради Економічної Взаємодопомоги на конференції представників залізниць підписали Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Важливе значення для організації залізничних перевезень у межах держав СНД має угода про координаційні органи залізничного транспорту, якою було створено спеціальний орган — Раду з залізничного транспорту, яка складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом. Основним її завданням є координація роботи залізничного транспорту.

Під час укладання двосторонніх і багатосторонніх угод на перевезення вантажів і пасажирів, як правило, дотримуються певних загальних, стандартних умов.

Приймаючи вантаж для міжнародних перевезень, застосовують правила залізниці країни-відправника, але з урахуванням правил, які діють у країні, до якої надсилається вантаж. Усе це дістає своє закріплення у відповідних двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угодах.

В угодах обумовлюється, що до перевезення забороняється приймати вибухонебезпечні, легкозаймисті предмети, горючі гази, самозаймисті і радіоактивні речовини, всілякі боєприпаси. Що стосується негабаритних, важковагових, довгомірних вантажів, а також вантажів, які перевозяться у спеціальних цистернах (наприклад, кислоти), то вони можуть бути прийняті до перевезення лише за попередньою згодою країни призначення (транзиту).

У міжнародних угодах обумовлюються також вимоги до тари й упаковки, які мають забезпечити збереження вантажів під час транспортування. При оголошенні цінності вантажу необхідно враховувати його фактичну вартість, а якщо він не призначений для продажу, то ринкову. За оголошення цінності стягується на користь перевізника відповідна плата. Усі спірні питання, які виникають на основі міжнародного договору перевезень, розглядаються у претензійному і судовому порядку. До суду звертаються лише у тому разі, якщо у встановлений строк не надійшла відповідь на претензію або якщо вона відхилена. Вантажовідправники подають претензії до залізниці через станцію відправлення вантажу, а вантажоотримувач — до залізничної дороги станції призначення.

Свої особливості має і міжнародне перевезення пасажирів. Наприклад, вартість проїзду пасажирів і перевезення багажу визначається ставками або внутрішнім тарифом країн, що беруть участь у цих перевезеннях, або спеціальними ставками міжнарод­них тарифів, що встановлюються у межах міжнародних угод відповідними державами.

Література.

1. 1.Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо, 1975. 408с.

2. 2.Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична література, 2002. 324с.

3. 3.Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ, 2002. 312с.

4. 4.Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000. 158с.

5. 5.Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник (для студентів юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 210с.- 9.58.