Конституційні основи державного ладу України (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Конституційні основи державного ладу України

ПЛАН.

1. Поняття державного ладу України.

2. Принципи державного ладу України.

3. Механізм Української держави.

4. Основні функції Української держави.

1. Поняття державного ладу України Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є орга­нізацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді визначається й може визнача­тись як будівництво держави (державне будівництво, або державотворення) або її устрій та діяльність.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та реально існує.

Державний лад є складовою частиною конституцій­ного ладу. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави і найбільше гарантується нею. Ра­зом з тим він є одним з найскладніших конституційних інститутів та несе найбільше суспільне навантаження.

За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, со­ціальну, культурну та інші основи.

Зокрема, політичну основу державного ладу утворюють політичний механізм і відповідна (політична) функція (функції) держави;

еко­номічну основу — економічний механізм й відповідна функція (функції) держави;

соціальну основу — соціаль­ний механізм і відповідна функція (функції) держави;

культурну (духовну) основу — культурний (духовний) механізм й відповідна функція (функції) держави.

Нинішній державний лад України має чимало особ­ливостей.

По-перше, Українська держава і державний лад Ук­раїни мають у багатьох відношеннях перехідний і змі­шаний характер, перебувають у стадії становлення.

Україна рішуче й безповоротно відходить від свого колишнього статусу — суб'єкта федерації Союзу РСР;

Розвиток Ук­раїни спрямований на утвердження дійсно суверенної, незалежної держави, повноправного і рівноправного суб'єкта світового співтовариства,.

до держави, яка не визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім влади свого народу, до держави, яка служить народу і вва­жає утвердження й забезпечення прав і свобод людини своїм основним обов’язком, до держави, яка визнає право на існування різних політичних партій, форм власності, в тому числі приватної власності, різноманіт­них ідеологій, вчень, теорій, до держави, яка сприяє під­приємництву і розвитку ринкових відносин.

За 11 років незалежності в українській державі від­булися істотні зрушення майже у всіх сферах — політичній, економічній, соціальній, культурній, — але, на жаль, в жодній з них остаточно не сформувались нові суспільні відносини.

Це дає підстави стверджувати, що нині Українська держава має перехідний і змішаний характер. Конститу­ція 1996 р. підбила певний підсумок розвитку нашої держави та створила необхідні передумови для її подаль­шого поступу, розбудови й утвердження в ній якісно нових рис, притаманних істинно суверенній, демокра­тичній, соціальній, правовій державі, і відповідно, якіс­но нового державного ладу.

По-друге, державний лад України утверджує в Укра­їні національну державу. Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в своїй осно­ві реалізацію багатовікової української ідеї створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, су­веренної), соборної (єдиної, унітарної), вільної, демо­кратичної, справедливої, правової, соціальної, розвину­тої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну українську націю — Український народ, дбає про розви­ток етнічної української нації та інших етносів.

Відповідно до Конституції, держава, яка виникла на основі здійснення українською нацією, усім Українсь­ким народом права на самовизначення, сприяє консолі­дації та розвиткові української нації, її історичної сві­домості, традицій і культури, а також розвиткові етніч­ної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Ук­раїні в останні роки, Українська держава утверджуєтеся як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підт­вердженням тому є Конституція України 1996 р.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний фак­тор, який впливає на інші держави і міжнародні ор­ганізації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

2. Принципи державного ладу України

Конституція кожної країни визначає, регулює, за­кріплює і охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: органів державної влади, ос­новних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави.

Основні принципи державного ладу опосередкову­ють суть держави, її тип, місце і роль в суспільстві.

За Конституцією основними принципами державно­го ладу є такі принципи:

принцим — суверенності і незалежності держави, принцим — демократизму держави, принцим — соціальної і правової держави, принцим — унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується та­кож унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5).

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній су­веренітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культур­ній (духовній, інформаційній). За своєю суттю сувере­нітет, незалежність означає верховенство, повноту і са­мостійність державної влади в середині країни та рівно­правність й незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет — це суверенітет у внутрі­політичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від по­літичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб'єктів. Держава залежить лише від одного суб'єк­та політичної системи — народу України.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньо­політичній) сфері.

Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суверенітету в інших сферах зовнішньої діяльносгі нашої держави у повному обсязі є ще значною мірою її намі­ром, програмою, метою.

Принцип демократизму держави опосередковує пе­редусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціо­нування Демократичною є держава, яка всебічно і повно ви­ражає волю народу, а її організація (будівництво) і ді­яльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соці­альних груп, спільностей та кожної окремої особи — людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно його волі.

Але головне в демократизмі держави — це забезпечення державою реального демократизму. Це досягаєть­ся як конституційно визначеним порядком формування органів державної влади та інших інститутів держави, так і характером організації та діяльності держави.

Першочергове значення у становленні і функціону­ванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування.

Відповідно до Конституції, шляхом вільних і демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту — Верховній Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України.

Вибори до цих органів відбуваються на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції).

Судді Конотаційного Суду України (18 суддів) призначаються Президентом, Верховною Радою та з'їздом суддів України на паритетних засадах (по шість суддів) Основним показником демократизму держави є на­явність виборних представницьких органів державної влади і місцевого самоврядуванню.

Виборними органами державної влади в Україні є Верховна Рада і Президент.

Виборним представницьким органом державної вла­ди є лише один орган державної влади — Верховна Рада України Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку їх формування.

Президент України, який також обирається безпосе­редньо народом, представляє державу у відносинах з ін­шими державами і міжнародними організаціями, а та­кож у внутрішніх (внутрідержавних) відносинах і висту­пає від її імені.

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути виразником, представником і за­хисником інтересів як усього суспільства, усього народу, тобто публічних, загальних інтересів, так і інтересів кож­ної людини і громадянина. Соціальною державою, як правило, вважається та держава, яка бере на себе обо­в'язок піклуватися про соціальну справедливість, добро­бут громадян, їх соціальну захищеність.

Соціальна держава дбає і має дбати насамперед про соціальне незахищених або найменш соціальне захище­них осіб і про відповідні верстви населення (безробіт­них, непрацездатних тощо). Щодо більшості громадян, то соціальна держава має створювати сприятливі умови для їх діяльності, виявлення їх професійних, ділових, творчих можливостей у власних інтересах і в інтересах держави та суспільства Відповідно до ст. 3 Конституції, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження й за­безпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених й закріплених Конституцією (ст. 43−49) та в системі їх гарантій.

Зокрема, Консти­туцією передбачаються такі соціальні права, як право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на житло (ст., 47), на достатній життєвий рівень (ст., 48), право на охорону здоров’я, медичну до­помогу та медичне страхування (ст., 49) тощо. На жаль, ці соціальні права людини і громадянина нині значною мірою не реалізуються, не забезпечуються або залиша­ються символічними.

Ідеї демократичної держави були сформульовані в тому чи іншому вигляді практично з моменту виник­нення держави і існують вже тисячі років. А от теорія і практика соціальної держави є порівняно новим яви­щем. Поняття «соціальна держава» з’явилось у консти­туціях ряду країн (ФРН, Франція, Італія та ін.) пере­важно після другої світової війни. Воно означало не ли­ше збільшення кола соціально-економічних прав грома­дян, а й створення системи або систем їх гарантій,.

Соціальна держава має створювати умови для забез­печення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитко­вий мінімум, сприяти збільшенню числа дрібних і серед­ніх власників, охороняти найману працю, піклуватися про освіту, культуру, сім'ю, охорону здоров’я, поліпшувати соціальне забезпечення тощо.

В Україні Конституція 1996 р., вперше закріпивши соціальну державу, передбачила ряд заходів по її утверд­женню. Це розширення кола соціально-економічних прав та гарантій їх реалізації. Маються на увазі, зокрема, передбачені Конституцією забезпечення захисту усіх суб'єктів власності і господарювання, соціальна спрямо­ваність економіки, проголошення рівності усіх суб'єктів власності перед законом (ст. 13) — державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і безпеч­ністю продукції та усіх видів послуг і робіт (ст. 42) — га­рантування працівників від незаконного звільнення та гарантування права на вчасне одержання працівниками винагороди за працю (ст. 43) — гарантування того, що пенсії, інші види соціальних витрат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рі­вень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст., 46) — охорона державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51) тощо.

Правовий характер нашої держави виявляється на­самперед у передбаченому Конституцією верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), га­рантуванні прав і свобод людини й громадянина тощо.

Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики, економіки, культури та інших інсти­тутів (основ) держави, а також щодо інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Принцип унітарності нашої держави означає її єд­ність, соборність в політичному, економічному, соціаль­ному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо цього зазначається, що те­риторія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

Існуючий поділ України є адмі­ністративно-територіальним поділом і не має політич­ного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атри­бути держави (Автономна Республіка Крим) або спеці­альний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впли­вати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації державної влади (форми правління) — за якої глава держави (Президент) обирається народом або парламентом, шляхом прямих або непрямих виборів на певний строк (4, 5, 6, 7 років), Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, оскільки глава держави — Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Відповідно до змісту Конституції наша держава за своїми основними рисами вважається президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (уряд), який відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконавчої влади. Верховна Рада — парламент України — може прийняти резолюцію недові­ри Кабінетові Міністрів, яка веде до відставки Кабінету Міністрів. За відповідних умов Президент має право розпуску парламенту.

Названа форма нашої держави не є випадковою Сучасні держави в переважній більшості є республі­ками:

президентськими, парламентськими або змішани­ми — президентсько-парламентськими чи парламентсько-президентськими (статус інституту президентства в них неоднаковий) Президентською є така республіка, в якій президент обирається народом — безпосередньо чи опосередкова­но — і є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, очолює уряд (адміністрацію). Він формує уряд, який підзвітний йому. Парламент не має права виносити вотум недовіри уряду. Президент не має права розпуску парламенту.

Парламентською є така республіка, в якій президент обирається парламентом і є лише главою держави. Гла­вою уряду стає, як правило, лідер партії, яка перемогла на виборах. Парламент здійснює контроль над урядом. В разі винесення парламентом вотуму недовіри уряду, він має піти у відставку. Міністри призначаються із членів парламенту і зберігають в ньому свій статус.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів з тими чи іншими перевагами.

Зокрема, президент обирається у змішаних республіках, як правило, безпосередньо громадянами держави і сам формує уряд, який йому підзвітний. Парламент має пра­во висловити недовіру уряду. Президент має право роз­пуску парламенту. Міністри не є членами парламенту.

Вибір форми держави залежить від багатьох факто­рів: історії, традицій, ментальності народу, рівня роз­витку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Для України на даному етапі її розвитку об'єктивно є найбільш прийнятною президентсько-парламентська республіка, що закріплена в новій Конституції.

Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція закріплює й ряд інших принципів держави, зокрема принципи національної і світської держави та інші.

Про національний характер нашої держави свідчать, зокрема, основні напрями її національної політики, передбачені і закріплені новою Конституцією.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що дер­жава сприяє консолідації та розвиткові української на­ції, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної са­мобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Національний характер української держави відтворено в Конституції 1996 р. і тим, що в ній втілено багато­вікову українську ідею й ідеологію, у тому числі ідео­логію українського державотворення. Мріючи і борю­чись за створення (відновлення) своєї держави, україн­ський народ прагнув мати дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну (унітарну) державу. Таку державу нині й має український народ юридично і фактично.

Світський характер нашої держави закріплено в Конституції опосередковано. Зокрема, в ст. 35 Консти­туції, поряд з проголошенням права на свободу сві­тогляду і віросповідання, зазначається, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від дер­жави, а школа від церкви і жодна релігія не може бу­ти визнана державою як обов’язкова, тобто як державна.

3. Механізм Української держави Механізмом держави, як правило, вважається сис­тема органів державної влади (апарат держави) та інших основних інститутів держави. До механізму держави, поряд з органами державної влада, належать також гро­мадянство, територія (територіальний устрій), бюджет­на, грошова і банківська системи. Збройні Сили та ін­ші військові формування держави, державні символи тощо.

Механізм держави — це система органів і організа­цій та інших інститутів держави, які складають її органі­заційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та інші.

До організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного механізму належать насамперед органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави.

До організаційно-економічної основи держави, тобто до її економічного механізму належать передусім бюд­жетна, грошова і банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності дер­жави.

До соціальної (організаційно-соціальної) основи дер­жави, тобто до її соціального механізму належать пере­важно громадянство, а також державні соціальні систе­ми: охорони здоров’я, соціального захисту тощо.

До організаційно-культурної (духовної) основи дер­жави, тобто до її культурного (духовного) механізму від­носяться насамперед державна мова, а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади.

Систему органів державної впади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади.

2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Органи судової влади.

5. Інші органи держави.

Органом законодавчої влади є Верховна Рада Украї­ни. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, одно­палатним органом законодавчої влади, який склада­ється з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент України. За Консти­туцією, він є гарантом державного суверенітету, терито­ріальної цілісності, додержання Конституції, прав і сво­бод людини і громадянина (ст. 102).

Президент обира­ється громадянами України на основі загального, рівно­го і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Він призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106). Кабінет Міністрів є відповідальним перед Президентом та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді.

Органи виконавчої влади, за Конституцією, станов­лять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міні­стрів, який є вищим органом у системі органів ви­конавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст, 124).

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

Відповідно до Закону України (від 15 січня 1998 р. N 22/98-ВР) «Про Вищу раду юстиції», Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років.

Вища рада юстиції є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремо у Державному бюджеті України. Вища рада юстиції складається з 20 членів Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) орга­нів державної влади є:

— поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

— демократичний порядок формування органів дер­жавної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

— системність і структурованість;

— конституційність, законність в організації й діяль­ності;

— постійний характер діяльності і детермінованість, тобто визначальність повноважень органів державної влади;

— врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будів­ництва;

— гарантування діяльності органів державної вла­ди.

Пріоритетним принципом будівництва органів дер­жавної влади є, звичайно, принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Надзвичайно важливим принципом будівництва ор­ганів державної влади є демократичний порядок їх формування. Зокрема, народні депутати і Президент обираються на основі загального, рівного й прямого ви­борчого права шляхом таємного голосуванняПрем'єр-міністр і Генеральний прокурор призначаються Прези­дентом за згодою Верховної Радипрофесійні судді на перші п’ять років призначаються Президентом, а потім обираються Верховною Радою безстрокове.

Наступним важливим принципом організації і діяль­ності органів державної влади є їх системність і струк­турованість.

Вкрай необхідним в діяльності органів державної влади є принцип конституційності і законності. Відпо­відно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конс­титуцією та законами України. Тим самим має бути подолана практика багатьох десятиліть, коли ряд органів державної влади, в тому числі прокуратура, міністерства, державні комітети і відомства, діяли на підставі певних підзаконних актів.

Істотно новим принципом організації і діяльності органів державної влади за новою Конституцією е по­стійний характер їх діяльності і чітка детермінованість їх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 4 роки (ст. 76) і здійснюють свої повноваження на постійній основі (ст. 78). Президент обира­ється строком на 5 років (ст. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Президент не може мати іншого представниць­кого мандату, обіймати посаду в інших органах держав­ної влади або в об'єднаннях громадян, а також займати­ся іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради під­приємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103). Лише професійні судді після перших п’яти років своєї роботи обираються Верховною Радою безстрокове.

Територія України як складова частина політичного механізму держави в межах існуючого кордону є ціліс­ною і недоторканною (ст. 2 Конституції).

Територіальний устрій України, тобто організація її території, грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентра­лізації у здійсненні державної влади, збалансованості со­ціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і де­мографічних особливостей, етнічних і культурних тра­дицій.

Територіальний устрій може бути:

— політико-територіальним, який означає наяв­ність в державі інших державних утворень (штатів, зе­мель тощо);

— адміністративно-територіальним та інших видів.

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територі­альний устрій (поділ). Систему цього устрою складають: Автономна Республіка Крим, області (24), райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133 Конституції).

Збройні Сили України є юридичне і фактично но­вим явищем в її механізмі і в державному ладі в цілому. їх існування стало можливим після проголошення неза­лежності, суверенітету України.

Відповідно до Конституції (ст. 17), на Збройні Сили покладаються: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Ра­зом з тим Конституцією передбачається існування й інших державних військових формувань та право­охоронних органів. На них покладаються завдання гарантування державної безпеки і захист державного кордону (ст. 17).

Державними символами України, за Конституцією (ст. 20), є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державним Прапо­ром України є стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб).

Державний Гімн України являє собою національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затверд­женими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

Складовою частиною механізму держави, зокрема її політичної основи, є столиця — головне місто держави, центр її політичного життя. Столицею України є місто Київ.

Складовими організаційно-економічної основи, еко­номічного механізму державного ладу України є насам­перед Державний бюджет, грошова одиниця і Націо­нальний банк.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону по­дає до Верховної Ради звіт про виконання Державного бюджету.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради України здійснює Ра­хункова палата.

Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є ос­новною функцією центрального банку України — На­ціонального банку.

Рада Національного банку України розробляє основ­ні засади грошово-кредитної політики та здійснює конт­роль за її проведенням (ст. 100 Конституції),.

Головною складовою частиною економічного меха­нізму держави і державного ладу в цілому є державна власність.

Держава забезпечує захист як права державної влас­ності, так і прав усіх суб'єктів права власності й госпо­дарювання (ст. 13 Конституції),.

Соціальною основою держави, її соціальним меха­нізмом є насамперед громадянство України. Громадяни України складають Український народ.

Наша держава не визнає подвійного чи множинного громадянства.

Разом з тим Україна допускає постійне проживання на її території осіб без громадянства (апатридівроздільне проживання) та перебування іноземних громадян, які користуються в переважній більшості національним режимом, тобто ма­ють в основному ті ж права, свободи і обов’язки, що й громадяни України.

За Конституцією, кожному, хто на законних підста­вах перебуває на території України, гарантується свобо­да пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обста­вин, що встановлюються законом (ст. 33).

Організаційно-культурну (духовну) основу, духов­ний, культурний механізм держави складає насамперед державна мова. Державною мовою в Україні, відповідно до ст. 10 Конституції, є українська мова. Держава забез­печує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, В Україні також гарантується вільний розви­ток, використання і захист інших мов національних меншин України.

Основну частину духовної культурної основи дер­жави, відповідного її механізму складають державні сис­теми освіти, виховання, науки, культури, мистецтва, інформації тощо.

4. Основні функції Української держави

Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності) держави (вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення держави). Тому Конституція, визначаючи державний лад, закріплює по­ряд з механізмом держави також її основні функції.

Ці (основні) функції держави закріплюються як прямо, безпосередньо, так і опосередковано, маючи, до того ж, далеко не однакову назву: зміст і спрямованість діяльності держави, обов’язок держави (ст. 3), здійснен­ня державної влади (ст. 6), державне забезпечення, піклування (ст. 11, 12, 13) — найважливіші функції дер­жави (ст. 17) тощо.

Зазначимо, що основні функції держави не закріп­люються повною мірою в якомусь одному розділі Конс­титуції, а є змістом практично всіх розділів Конституції, вони закріплюються насамперед в розділі І, присвя­ченому загальним засадам Конституції і конституційного ладу.

Нині визнано, що функції держави, опосередковую­чи собою діяльність держави, відображають насамперед основні напрями і види (сторони) її діяльності. Крите­ріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльності.

Такими елементами, зокрема, є суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяльності тощо.

За Конституцією, Україна здійснює цілісну, повноцінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій.

Це такі функції, як політична, економічна, соці­альна, культурна, екологічна і т. п. Найбільш рельєфно в Конституції закріплюється політична функція (ст. ст. 1, 5, б, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 тощо). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає за­сади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійс­нює внутрішню та зовнішню політику (ст. 116) тощо.

Досить повно закріплена в Конституції також еко­номічна функція держави (ст. ст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 тощо). Так, держава в особі відповідних органів дер­жавної влади здійснює від імені Українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст0 13), охороняє основне національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у підприємниць­кій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України (ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що шкяь економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92), тощо.

Найдетальніше Конституцією визначена соціальна функція (ст. 1, 3,13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116).

Всебічно закріплена й культурна (духовна) функція держави (ст. 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116 тощо). Порівняно новим явищем у конституційному закріп­ленні і регулюванні функцій держави є закріплення еко­логічної функції (ст. 16, 50, 85, 92, 116 тощо) Зокрема, в Конституції зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на терито­рії України, подолання наслідків Чорнобильської катаст­рофи, збереження генофонду українського народу є обо­в'язком держави (ст. 16),.

Досить повно визначено в Конституції зовнішні функції держави: оборони, захисту суверенітету і терито­ріальної цілісності (ст. 17), а також зовнішньополітичну (ст. 18) й зовнішньоекономічну функції, функцію куль­турного співробітництва (гуманітарну функцію) тощо.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як законодавча, виконавча і судова, які умовно називають «владними» («організаційними», «технологіч­ними» чи «процесуальними») функціями.