Конституційний склад і структура Верховної Ради України (реферат)

Реферат

На тему:

Конституційний склад і структура Верховної Ради України

Сучасні склад і структура Верховної Ради України є неабиякими надбаннями держави і суспільства протягом останніх років і відображають рівень та напрями їх роз­витку.

Загальний кількісний склад Верховної Ради і її структура визначаються Конституцією, Регламентом Верховної Ради та законами про окремі її структури й інститути.

Згідно із чинною Конституцією (ст. 76), конститу­ційний склад Верховної Ради становить, як зазначалося, 450 народних депутатів. Ця кількість народних депутатів зумовлена певними чинниками: кількістю населення (громадян) України і виборців, системою виборчих ок­ругів та кількістю виборців у них, виборчою системою, однопалатністю парламенту тощо.

Із часу перших виборів до Верховної Ради України (1938 р.) її загальний кількісний склад неодноразово змінювався у зв’язку із збільшенням кількості населення та іншими обставинами.

Якісний склад Верховної Ради, природньо, не пе­редбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними.

Тоблиця 1

Вибори до Верховної Рада України (до 1991 р. — УРСР)

Проте чин­ною Конституцією встановлено певні вимоги до народ-лих депутатів, які відрізняються від вимог до народних депутатів попередніх скликань Верховної Ради. Зокрема народним депутатам може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років (ст. 76 Конституції). Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має суди­мість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом поряд­ку. Конституція 1996 р. значно знизила віковий ценз на­родних депутатів — з 25 до 21 року і підвищила ценз осідлості з 2-х до 5-ти років, а також встановила обме­ження для осіб, які мають судимість.

Під час виборів до Верховної Ради XIV скликання, які відбулися 29 березня 1998 р., обрано 444 народних депутати. Серед них 36 жінок, 11 депутатів з числа мо­лоді (до 30 років), 150 народних депутатів минулих скли­кань (XI, XII і XIII скликань).

Найхарактернішою рисою Верховної Ради XIV, як і XIII, скликання є винятково високий професійний і освітній рівні народних депутатів. Так, 422 народних де­путати, мають вищу освіту, 8 — незакінчену вищу освіту, 12 — середню спеціальну і 2 — середню освіту. Майже такий само склад народних депутатів був у Верховній Раді XIII скликання.

Окрім того, більше 100 народних депутатів мають на­уковий ступінь: 69 — кандидати наук і 34 — доктори на­ук. Серед народних депутатів із вченим званням 24 доценти і 22 — професори, 9 — членів-кореспондентів і 14 — академіків НАН України.

Більше половини складу Верховної Ради двох ос­танніх скликань становлять народні депутати, які мають гуманітарні професії, за освітою (фахом), це, зокрема: економісти, юристи, фахівці освіти, культури, мис­тецтва, засобів масової інформації тощо. У парламенті XIV скликання помітно збільшилась кількість юристів, фахівців засобів масової інформації, соціологів, психо­логів, політологів та інших працівників гуманітарної сфери.

Високий професійний рівень більшості народних де­путатів, їхня робота в парламенті на постійній основі поєднувалася з відносно молодим віком: 71% народних депутатів мають вік до 50 років.

Ефективність роботи парламенту значно залежить від його структурованості, а вона, в свою чергу, — від партійності народних депутатів.

У Верховній Раді XIV скликання 31,38% (139) на­родних депутатів — позапартійні депутати- 26% (115) — члени Компартії України- 10% (42) — члени Руху- 7% (35) — соціалісти і селяни- 7% (28) — НДЇІ- 5% (20) — Всеукраїнське об'єднання «Громада» — 4% (19) — ПЗУ- 2% (11) — ПСПУ- 6% - інші партії (14 партій), до яких входять 27 народних депутатів.

В українському парламенті XIII скликання 172 на­родних депутати були безпартійними. Найбільш масови­ми, численними і впливовими у парламенті були такі партії, як Комуністична партія (90), Народний Рух (24), Аграрна партія (24), Соціалістична партія (17).

Хоча партійність народних депутатів є основою утво­рення фракцій, але вона не тотожна фракційності в усіх відношеннях, оскільки до фракцій часом входять поза­партійні депутати (табл. 2).

Як видно із складу Верховної Ради України останніх (XIII і XIV) скликань, український парламент в цілому склався, але перебуває на початковій стадії свого роз­витку. Актуальними проблемами його дальшого розвитку і вдосконалення є, зокрема: структуризація всього скла­ду парламенту на партійній основіпредставництво в парламенті значно більшої кількості юристів і економістів, жінок, молоді, робітників і селянзабезпечення значно більшої наступності у складі парламенту в ході кожних виборів. Останній момент зумовлений тим, що при оновленні складу парламенту більше, ніж на поло­вину, що мало місце при формуванні складу Верховної Ради трьох останніх скликань (XII, XIII і XIV), об'єк­тивно необхідний досить тривалий час (до 1−2 років) для досягнення парламентаріями і парламентом в цілому необхідного професійного рівня.

Ефективність діяльності Верховної Ради залежить як від її складу, так і від її структури.

Конституція України 1996 р. в цілому залишила за­гальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді од­нопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Істотними новелами української парламентсь­кої реформи є: припинення існування Президії Верхов­ної Ради як постійно діючого органу загальної компе­тенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети, формування Рахункової палати Верховної Ра­ди, створення інституту Уповноваженого Верховної Ра­ди з прав людини та інших інститутів, зокрема інсти­тутів найстарішого за віком народного депутата для від­криття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депутатамипредставника Президента у Верховній Раді та ін.

З метою зміцнення правової основи організації і діяльності Верховної Ради та її органів передбачено прийняття Закону про Регламент Верховної Ради замість Регламенту Верховної Ради.

Покладено початок створенню елементів інфра­структури Верховної Ради: парламентського видав­ництва, парламентської бібліотеки, Інституту законо­давства, друкованих органів — журналу «Віче», газети «Голос України» та ін.

Відповідно до чинної Конституції (ст. 88) і Регла­менту Верховної Ради загально-парламентськими інсти­тутами загальної компетенції є: Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови та апарат Верхов­ної Ради. Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови Верховна Рада обирає зі свого складу і відкликає їх.

Голова Верховної Ради має такі повноваження:

1) веде засідання Верховної Ради-

2) організовує підготовку питань до розгляду на засі­данні Верховної Ради-

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою-

4) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради.

Порядок здійснення Головою Верховної Ради своїх повноважень передбачено Конституцією та Регламентом Верховної Ради.

Основними галузевими органами Верховної Ради є її комітети (табл. У), які створюються замість постійних комі­сій Верховної Ради і на їх основі. Верховна Рада затверд­жує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів. Комітети здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради (ст. 89 Конституції).

Основними функціями комітетів, як і постійних ко­місій, мають бути такі функції:

1) законопроектне робота, яка включає насамперед організацію розробки за дорученням Верховної Ради чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою;

2) участь у складанні, прийнятті, контролі за вико­нанням Державного бюджету в частиш, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільнос­ті, економічності та ефективності використання держав­них коштів;

3) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України.

Таблиця 3

Комітети Верховної Ряди України чотирнадцятого скликання ___________(станом на 14 травня 1998 р.)

Назви комітетів

1. Комітет з питань правової реформи

2. Комітет з питань державного будівництва, місцевого самовряду­вання та діяльності рад

3. Комітет з питань соціальної політики та праці

4. Комітет з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства

5. Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту

6. Комітет з питань науки і освіти

7. Комітет з питань культури і духовності

8. Комітет з питань економічної політики, управління народним гос­подарством, власності та інвестицій

9. Комітет з питань бюджету

10. Комітет з питань фінансів і банківської діяльності

11. Комітет з питань промислової політики

12. Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної по­літики та ядерної безпеки

13. Комітет з питань будівництва, транспорту і зв’язку

14. Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин

15. Комітет у закордонних справах і зв’язках з СНД

16. Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

17. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної ді­яльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

18. Комітет з питань національної безпеки і оборони

19. Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України.

20. Комітет з питань свободи слова та інформації

21. Комітет з питань прав людини, національних менших і міжна­родних відносин

22. Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів

обираються, призначаються чи затверджуються Верхов­ною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кан­дидатуробговорення кандидатур посадових осіб, при­значення яких відповідно до законодавства погоджуєть­ся з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і про* позицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів державних програм еко­номічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розгляда­ються Верховною Радою;

5) здійснення контролю за дотриманням та реаліза­цією Конституції та законів України, інших норматив­них актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, виз­начений головним розробником з певного законопроек­ту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають певні обов’яз­ки насамперед щодо якісної і вчасної підготовки зако­нопроектів, висновків та рекомендацій, а також вико­нання доручень Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати і тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що станов­лять суспільний інтерес, Верховна Рада може створюва­ти тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових спеціальних та слідчих комісій вста­новлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини при­значається Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за ви­користанням коштів Державного бюджету від імені Вер­ховної Ради (ст. 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та іншихстворення відносно цілісної системи інфраструктури парламентушироке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесуза­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та її орга­нів з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.