Праця, що приносить задоволення і радість (про вчительську працю)

РЕФЕРАТ на тему:

Праця, що приносить задоволення і радість (про вчительську працю).

Є багато професій на Землі. Серед них професія вчителя не зовсім звичайна. Учителя зайняті готуванням нашого майбутнього, вони виховують тих, хто завтра перемінить нинішнє покоління. Вони, так сказати, працюють із «живим матеріалом», псування якого дорівнюється майже до катастрофи, тому що упущені ті роки, що були спрямовані на навчання.

Професія учителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, заохотити до праці, закласти непорушні моральні основи.

Діяльність учителя — це всякий раз вторгнення у внутрішній світ вічно мінливого, суперечливого, що зростає людини. Треба завжди пам’ятати про це, щоб не поранити, не зламати незміцнілий паросток дитячої душі. Ніякими підручниками не можна замінити співдружність педагога з дітьми.

Учителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб росту, тренером інтелекту і пам’яті… Цей список можна продовжити. І все це — чиста правда. Тільки, на відміну від інших професій, учителю не дано відразу насолодитися плодами своєї праці. Від посіву до жнив в нього проходить чимало років.

Своє натхнення вчитель черпає зі свідомості свого боргу перед справжнім і майбутнім. Його творчість харчують життєдайні ідеї реформи школи. Перед його очима великі імена: К. Д. Ушинський, Н. К. Крупська, А. В. Луначарський, А. С. Макаренко, В. А. Сухомлинський і ін.

Таким чином, щоб бути гарним педагогом, потрібно, щоб діти тебе сприймали не тільки в якості вчителя, але і як товариша і навіть друга! Учитель, що домігся цього, може по праву вважатися майстром своєї справи.

Хочеться навести рядки з поеми «Дума про вчителя» Івана Драча:

Болять майбутнім, школо, твої груди ;

Нехай святиться твій простий поріг!

Це вчителі, найкращі наші люди,.

Готують старт для всіх крутих доріг.

Так, Вчителю, вже істина ця сива,.

Хай все в книжках — хіба ж в книжках усе?!

Бо неповторність людська, як росина,.

Всеможне сонце в крихточці несе.

Плекає педагог майбутність долі ;

Яких за десять, за п’ятнадцять літ.

Несе в собі всі долі ясночолі,.

Які лиш потім світом йдуть у світ.

Їм світ несе з майбутніми законами,.

Він, педагог, їм еталонить все.

І пальцями своїми ніжнотонними.

Плекає неповторний їх хосен.

Світ клекотить. Земля йде по орбіті.

А ти зімпровізуй їм свій секрет.

А в цьому, у яснім дитячім світі,.

Годинник на п’ятнадцять літ вперед.

Неси, як пташку, мрію їм безсонну,.

Щодня їм поклювати дай зерна.

І в корінці впізнай шумливу крону,.

Щоб в небі вкорінилася вона.

Це вчителі, найкращі наші люди,.

Плекають нас для всіх крутих доріг.

Болять майбутнім, школо, твої груди ;

Нехай святиться твій простий поріг!

Так, у наш час багато є проблем, серед і них матеріальні проблеми освітян, але якщо відкинути меркантильні підходи, в яких погрузло чимало людей нашого часу, то хочеться стверджувати, що професія вчителя одна з найцікавіших і, водночас, одна з найвідповідальніших.

Учительська професія, — писав Сухомлинский, — це людинознавство, постійне, що не припиняється проникнення в складний духовний світ людини. Чудова риса — постійно відчиняти в людині нове, дивуватися новому, бачити людини в процесі його становлення — один із тих коренів, що харчують покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається в людині ще в дитинстві й отроцтві, закладається й у родині, і в школі. Він закладається турботами старших — батька, матері, учителя, — які виховують дитини в дусі любові до людей, поваги до людини".

Саме так формувався педагогічний талант самого В. А. Сухомлинського, джерело якого — любов до дітей, глибока віра в можливість виховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені в ранньому дитинстві помилки.

Терпимість до дитячих слабкостей, розуміння найтонших спонукальних мотивів і причин дитячих витівок, чуйність, турбота про дитину — усю цю мудрість Сухомлинський виніс із власного дитинства.

У виховній роботі важливо й утримування матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поведінки.

Слово вчителя знаходить відзвук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли «мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів».

Діти дуже добре почувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконанню вихователя. Вони нехтують того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре темними словами. Сухомлинський підкреслював: «Корінь багатьох лих виховання саме в тому, що найчастіше вихованця закликають випливати за прапором, у той час, як цей прапор ніхто не несе». Саме в цьому В. А. Сухомлинський бачить вище призначення педагога.

Нова епоха, що настала, — епоха змін, інновацій, епоха інтелекту, глобалізації диктує свої умови життя, проповідує інші цінності, пред’являє нові вимоги до людини. У цьому зв’язку основним результатом діяльності освітнього закладу повинна стати не система знань, вмінь та навичок самі по собі, а набір ключових компетентностей в інтелектуальній, громадянсько-правовій, комунікаційній, інформаційній тощо сферах.

Сьогодні людині для того, щоб вона могла справитися із справою, необхідні інші навики. Змінилась не лише сума знань, необхідна сучасній людині, ще більші зміни відбулися у способах вивчення нового. Прийшов час корінних змін політики в області освіти.

Сучасне завдання школи — формування у школярів не лише знань, вмінь та навичок, а багатофункціональних, надпредметних, базових компетентностей.

Це поняття включає знання, вміння, навички, а також результати навчання, систему ціннісних орієнтацій, особливості їхньої соціальної поведінки. Бо надати усі знання, котрі необхідні в житті, неможливо, відбувається їхній постійний ріст в умовах швидкої зміни соціальної реальності. Необхідно формувати в учнів вміння самостійно застосовувати отримані знання у житті.

За тринадцять років державності нашої країни ставлення до педагога з боку суспільства практично не змінилося. Від учителя завжди вимагали самовіддачі і якісного виховання юного покоління. Як, утім, і скрізь. Але навряд чи людина, котра думає про шматок хліба для себе і своїх дітей, здатна переживати за дітей чужих, а тим більше — за долю держави. Професія вчителя, заробіток якого донедавна не дотягав до прожиткового мінімуму, на якийсь час утратила популярність серед молоді.

Яке ж покоління може виховати людина, яка живе на межі бідності? Цим питанням останнім часом серйозно стурбована українська влада. Поліпшення економічних показників розвитку України стало приводом для того, щоб звернути увагу на педагогів. Сьогодні відбувається народження українського вчителя — забезпеченого й благополучного.

Цікаво, що у 2002 році в Харкові вперше в Україні відкрито пам’ятник учительці. Не якійсь конкретній особі, а узагальненому образу Вчителя, через руки якого проходить кожен з нас і який залишається у нашій пам’яті на все життя. Можливо, цей пам’ятник сприятиме підйому престижу вчительської професії, однак він ніяк не зможе замінити педагогів, яких не вистачає сьогодні у школах.

Два з половиною роки тому було прийнято Державну програму «Вчитель». Але запрацювала вона тільки зараз. На сьогодні цілком ліквідовано борги з заробітної плати працівникам освіти, а протягом останнього року зарплату педагогам було підвищено вдвічі, і зараз вона становить близько 500 грн.

Для України, котра є поліетнічною державою із етнічною, культурною, релігійною різноманітністю тісна співпраця вчителів та учнів різних регіонів України здійснює значний вплив на процес конструювання громадянської нації, процес розбудови демократії та громадянського суспільства. Різноманітні заходи (навчальні семінари, конференції, обговорення, конкурси та громадські акції), що носять добровільний характер із використанням інноваційних форм та методів сприяють ефективному формуванню громадянської позиції вчителів та їхніх учнів.

Довгий час невдоволення й обурення педагогічної громадськості викликали мізерні доплати (близько десяти-двадцяти гривень) за додаткову роботу — перевірку зошитів, ведення класного керівництва і т.д. Напередодні початку нового навчального року це питання було вирішено урядом. З 1 вересня розміри доплат за роботу такого роду прив’язуються до посадових окладів учителів, і становлять: за класне керівництво — 20−25%, за перевірку зошитів — 10−20%, за завідування навчальними класами й кабінетами — 10−20% від ставки заробітної плати. Також доплату в розмірі 15% від ставки одержать працівники шкіл, завідувачі бібліотечними справами. Уперше з моменту прийняття Закону «Про освіту» (1996 р.) уряд у повному обсязі забезпечив виплату педагогам надбавок за вислугу років (10−30% від ставки в залежності від стажу роботи), щорічну виплату преміальних, а також коштів на підтримання здоров’я.

Особливу увагу уряд приділяє сільській школі, сільському вчителю. Одним з недавніх кроків уряду було відновлення оплати державою комунальних послуг для вчителів, які працюють у сільській місцевості. До кінця цього року кожен з 340 тисяч сільських учителів безкоштовно одержить тверде паливо, грошову компенсацію за опалення й електроенергію. Крім того, для залучення випускників педагогічних вищих навчальних закладів до роботи в сільських школах, за словами першого заступника міністра освіти і науки Віталія Журавського, урядом передбачається солідна грошова виплата молодим фахівцям.

Уряд усвідомлює, що без формування вчительської корпорації становлення нашої держави неможливе.

Є два блискучі приклади, коли вчителі відіграли головну роль у становленні державності. Знаменитий німецький канцлер Бісмарк стверджував: «Без німецького вчителя і без німецького чиновника ми б не побудували сильну імперію». Це була його формула економічного й державного дива. Канцлер вважав, що якщо підтримати чиновника, котрий мислить державними категоріями, і створити гарні умови для шкільного вчителя, за півтора-два покоління вони зможуть одержати сильну країну. І він не помилився.

Точно так само вчинили і японці - вони в повоєнний період, коли всю країну було зруйновано, вклали величезні гроші в систему освіти. За двадцять років Японія одержала перше покоління висококваліфікованих фахівців, котрі зробили вітчизняні товари конкурентноздатними на світовому ринку.

Держава — це результат діяльності вчителів і чиновників. Так було завжди. Забезпечений учитель є запорукою сильної, процвітаючої країни.