Напрями діяльності міліції Донбасу другої половини 60-х — у 70-ті роки

У третьому розділі «Напрями діяльності міліції Донбасу другої половини 60-х — у 70-ті роки» аналізуються оперативна обстановка в регіоні, заходи та ефективність боротьби міліції з кримінальної та економічною злочинністю, розглянуто взаємовідносини правоохоронних органів з громадськістю.

Аналіз попередніх досліджень та опрацьованих джерел доводить, що Донбас, починаючи з післявоєнного періоду, стає найбільш неблагополучним у криміногенному плані регіоном республіки. Значна міграція населення, будівництво і реконструкція шахт вимагали припливу малокваліфікованої робочої сили зі всього СРСР. На багатьох ділянках відновлюваних робіт працювали особи, що відбули покарання у виправно-трудових колоніях. Таке поєднання шахт і зон наклало відбиток і на майбутнє.

Злочинність Донбасу характеризувалася значним насильницьким чинником, тобто злочини скоювалися навмисно, наприклад, такі як убивства, бандитизм, розбої, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень тощо. Партійні та керівні органи Донецької та Ворошиловградської області неодночасно на своїх засіданнях констатували незадовільний стан оперативної обстановки в регіоні. Серйозною проблемою була злочинність серед неповнолітніх.

За даними за 1970 р. на 10 тис. осіб населення по Донецькій області було скоєно 32 злочини, у Ворошиловградській — 33. Більше було зареєстровано тільки у Дніпропетровські - 35. Ще однією особливістю регіону, яку підтверджують загальнотеоретичні дослідження, було те, що близько половини всіх злочинів скоювалося у великих містах. Так, у Донецькій області 49,7% всіх злочинів здійснювалося у чотирьох містах: Донецьку — 19%, Горлівці - 9%, Макіївці - 11%, Жданові - 11%. Структура злочинів по регіону за аналізом архівних даних представляла собою наступну картину: на першому місці - розкрадання державного та особистого майна, на другому — хуліганство, злочини проти особистості (вбивства, тілесні пошкодження, зґвалтування і замахи), потім самогоноваріння і автотранспортні. У середньому ріст злочинності у 70-ті роки відбувався за п’ятирічку більше ніж на 13%.

Отже, міліція Донбасу вимушена була працювати у досить складних умовах. Головними формами боротьби зі злочинністю як в країні так і в області на той час вважалась попереджувально-профілактична робота. Обласні партійні організації проводили багато відповідних заходів: роз’яснювальна і виховна робота серед населення через засоби масової інформації, індивідуальна профілактика, залучення до співпраці з правоохоронними органами громадськості тощо.

Питання про хід виконання численних постанов партії та уряду стосовно боротьби зі злочинністю в країні та республіці регулярно розглядалися на засіданнях секретаріату обкому партії, обговорювалися на засіданнях бюро міськкомів, райкомів, у первинних парторганізаціях. Повсюдно розроблялись і затверджувались комплексні плани заходів щодо попередження правопорушень і зміцненню громадського порядку, в яких головну увагу зосереджували на підсилення боротьби з хуліганством, пияцтвом, розкрадачами народного добра тощо. З цією метою у міста і райони зі складною оперативною обстановкою направлялись бригади з числа робітників відділу адміністративних органів обкому партії, УВС і прокуратури області, відділу юстиції, які на місцях вивчали організацію боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку, ефективність профілактики правопорушень у трудових колективах, учбових закладах, за місцем проживання трудящих.

Проведені з 1966 по 1970 рік заходи щодо вдосконалення діяльності карного розшуку створили умови для подальшого покращення організації цієї служби та її тактики в боротьбі зі злочинністю. Особливу увагу при цьому було приділено удосконаленню форм і методів боротьби з крадіжками з магазинів, квартирними й кишеньковими крадіжками; злочинами, пов’язаними з використанням автотранспорту; злочинами проти особи тощо.

Усі ці заходи при неблагоприємній оперативній обстановці давали певні позитивні результати. Так, розкриваємість злочинів у середньому по Донецькій та Ворошиловградській областях становила вище 95%, у деяких містах (як правило — невеликих) та районах вона досягала 100%.

Велику увагу приділялось боротьбі з пияцтвом. Адміністративними органами регіону було підсилено контроль за роботою торгівельних організацій і підприємств громадського харчування щодо дотримання правил торгівлі алкогольними напоями. У 1975 р. працівниками адміністративних органів і силами громадськості Донецької області було виявлено 4941 осередків самогоноваріння. Покращилась правова і антиалкогольна пропаганда, більше увагу приділялося організації відпочинку і побуту трудящих.

Одним з провідних напрямів діяльності роботи міліції Донбасу була боротьба з економічними злочинами, які складали третину від всіх скоєних. Структура економічних злочинів представляла собою розкрадання соціалістичної власності, хабарництво, зловживання посадовим становищем тощо. Архівні дані свідчать, що більш за все здійснювалися розкрадання на підприємствах торгівлі та громадського харчування (більше 30%) та на промислових підприємства (близько 15%).

Так, у 1969 р. апаратами боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією (БРСВС) Ворошиловградської області було виявлено 301 розкрадання у великих розмірах. Матеріальні збитки в результаті розкрадань та розтрат у 1971 р. тільки по Донецькій області склали 441 тис. крб. Як правило, за допомогою громадськості органи БРСВС регіону досягли великих успіхів у боротьбі з економічними злочинами, державі поверталися великі кошти завдяки конфіскацій. Викривались справжні злочинні угрупування серед керівного складу промислових підприємств, закладів торгівлі, автотранспортних парків. Але відсоток хабарництва, розкрадання «народного добра», передусім, за об'єктивних причин мав тенденцію до збільшення.

Одним з пріоритетних напрямів та безперечно успішною формою діяльності міліції регіону у досліджуваний період був взаємозв'язок з громадськістю. Сприяння органам правопорядку втілювалося у масовому русі добровільних народних дружин, товариських судів та опорних пунктів. Поширеною практикою став рух трудящих за підприємства і населені пункти зразкового громадського порядку, що дозволяло у половині з них домогтися стовідсоткової розкриваємості злочинів та їх загального скорочення. Стосовно роз’яснення діючого законодавства, про роботу міліції, суду прокуратури і громадськості по укріпленню правопорядку і перевихованню правопорушників активно залучалося телебачення, радіо, обласні багатотиражні газети.

Проте, певна заорганізованість та так звана «добровільна необхідність» дискредитували рух у сприянні міліції, породжували процентоманію серед керівних та партійних органів.