Сучасні класифікації методів термінотворення

1.2.1 Термінологічний словотвір. О. Реформатський розрізняв у терміні дві його сторони — логос і лексис акт термінотворення може здійснюватися за допомогою різних прийомів, в основі яких лежить відносне значення логосних — пов’язаних з системою понять, — та лексисних — пов’язаних з лексичною системою мови, — факторів. Необхідність того чи іншого терміна і його загальний тип мотивований сферою логоса, тобто розвитком науки, а його конкретна форма визначається сферою лексиса (лексичною системою мови і даною терміносистемою з її термінологічним узусом).

Відносне значення логосних і лексисних факторів виявляється залежним від способів творення терміна — термінотворчих засобів. Один з можливих способів — семантичне термінотворення, яке полягає у використанні для позначення наукового поняття слова загальновживаної мови, переведення цього слова у розряд термінів, його термінологізацію. Іншими словами, це семантична конверсія, тобто термінотворення шляхом зміни (спеціалізації) значення. У даному випадку семантична мотивованість визначається прямим співвідношенням термінологічного значення з основним номінативним значенням відповідних загальновживаних слів. Об'єкт термінування — тобто той предмет чи явище, якому треба дати назву, — завжди має якусь спільну рису з предметом чи явищем, назва якого використовується у ролі терміна. Це може бути подібність у зовнішній формі, функції, суміжність понять чи їх аналогія (тобто використання слова загальновживаної мови, поняття якого може асоціюватися за аналогією з тим науковим поняттям, для якого слід підібрати назву), а також — уточнення значення. До семантичної конверсії приєднується термінологічна — транстермінологізація — перенесення готового терміна з одної дисципліни в іншу з повним або частковим його переосмисленням і перетворенням на міжгалузевий омонім.

Другий спосіб — термінологічна деривація, що являє собою різновид словотворчої процедури. Він полягає у формуванні термінів з наявних у мові кореневих морфем за словотворчими моделями, характерними для даної мови. Цей спосіб відрізняється від звичайного словотворення тим, що надає перевагу конкретним компонентам — терміноелементам — і композиційним моделям. Термінологічну деривацію можна назвати власне термінотворенням. Оскільки термінотворення — процес попередньо спрямований, то для підсилення цілеспрямованості тут відбувається звернення до спеціалізованих, часто штучних, моделей і елементів.

Третій спосіб — запозичення терміна з іншої мови із збереженням чи специфікацією його основних дефініційних параметрів і з фонетико-морфологічною адаптацією. Запозичення бувають фонетичні і семантичні. Фонетичне запозичення — це повне прийняття іншомовного терміна з бажано подібною вимовою. Семантичне запозичення — це буквальний переклад іншомовного терміна, що здійснюється згідно з нормами мови-реципієнта і орієнтацією на іншомовний словотвір. Такий метод словотвору ще називають калькуванням, а його продукти — кальками. На сьогодні джерелом поповнення нових лексем-термінів є сучасні високорозвинені національні мови, з яких беруться готові терміни.

1.2.2 Запозичені терміни. Запозичення - це універсальне мовне явище, яке полягає у прийнятті однією мовою матеріалу іншої внаслідок екстралінгвістичних контактів між ними, які відрізняються за рівнем і формами. Загальну причину появи цього явища можна сформулювати так: у процесі розвитку кожної мови природно виникає невідповідність між наявним у певний момент станом мови та потребою вираження нових явищ, думок, що у свою чергу зумовлює зміни в мові - з одного боку, внаслідок внутрішніх процесів, а з іншого - шляхом запозичень.

Для входження іншомовного терміна до системи мови-реципієнта необхідні певні умови:

• — його оформлення фонетичними й графічними засобами даної мови, при чому перенесення графічно неоформленої іншомовної лексики до мови з іншою писемністю свідчить про незавершений процес запозичення;
• — відповідне граматичне оформлення іншомовного терміна, тобто включення його до певного лексико-граматичного розряду (частини мови) і надання йому властивих граматичних категорій і форм;
• — можливість використання слова чи морфеми для подальшого словотворення;
• — семантичне освоєння запозиченого терміна, його нового значення чи диференціації значень між питомим і запозиченим словом;
• — необхідне стійке і регулярне вживання у конкретній термінологічній підсистемі мови-реципієнта, тобто його стилістичне функціонування.

На відміну від загальнолітературних, термінологічні запозичення проникають до мови переважно письмовим шляхом, адже обмін науково-технічною інформацією йде через публікації. З іншого боку, процеси запозичення термінологічних одиниць зазнають свідомого впливу, пов’язаного з планомірним формуванням терміносистем, тоді як загальномовні запозичення відбуваються неконтрольовано, або навіть стихійно.

У прескриптивній лінгвістиці розроблені численні практичні рекомендації щодо способів запозичення іншомовного терміна, які можна звести до розгляду варіантів терміна в оцінці доцільності запровадження запозиченої одиниці. Тут «конкурентами» іншомовній одиниці можуть бути описові звороти й кальки, створені внутрішніми засобами мови-реципієнта. Також є випадки, коли серед таких «конкурентів» зустрічаються штучні терміни, створені на базі греко-латинських терміноелементів.

Процес лексичного запозичення тісно пов’язаний з інтернаціоналізацією як словника будь-якої національної мови, так і способів творення слів. Розширення інтернаціонального лексичного фонду йде шляхом запозичення іншомовної лексики і створення нових слів на основі інтернаціональних морфем. Інтернаціоналізація лексики різних мов досягла зараз такого рівня, за якого багато слів, а також кореневих та афіксальних морфем стали спільними для різних мовних систем.

Сучасний аналіз галузевих терміносистем дає змогу констатувати: близько 40% їх складають слова, запозичені з інших мов. На перше місце за часткою англіцизмів сьогодні виходять семантичні групи, пов’язані з комп’ютерною технікою, бізнесом, економікою і менеджментом. Такий приплив чужої англійської лексики у системи інших мов пов’язаний в першу чергу з появою нових понять саме у згаданих сферах.

1.2.3 Синонімія у термінології. Традиційно явище синонімії визначають як збіг за основним значенням слів, морфем, конструкцій чи фразеологічних одиниць. При цьому зазначається, що характерними рисами синонімів є вираження одного поняття, але відмінність у відтінках значень чи стилістичному забарвленні, або в тому й іншому одночасно і здатність до взаємного заміщення у контексті.

Трактування явища синонімії можна умовно звести до двох груп:

• 1. Заперечення синонімії в термінології - тут присутні лише так звані дублети. Серед прихильників такого погляду — О. Ахманова, А. Коваль, Д. Лотте. На їхню думку, між дублетами відсутні опозиції емоційно-експресивні, стилістичні, смислові, кожен з них може відрізнятися від іншого структурою або етимологією.
• 2. Синоніми в термінології - це закономірне і функціонально виправдане явище. З цим поглядом погоджуються такі вчені, як І. Кочан, І. Панько, Г. Пацюк, А. Крижанівська, С. Худолєєва та інші. Іншими словами, вони вважають, що закони мови універсальні і термінологія теж їм підпорядкована. В такому разі синоніми сприяють багатограннішій характеристиці об'єктів.

Сьогодні окремі мовознавці визнають доцільність існування синонімічних назв одного наукового поняття не лише на початкових етапах становлення терміносистем, коли синонімія є об'єктивно виправданим, безумовно позитивним явищем, а й упродовж усього функціонування терміносистем. Окрім того, уникання монотонності наукового викладу — це одна з сучасних стилістичних вимог до статей, рефератів, монографій тощо.

Отже, синонімія — це суто лінгвістичне явище, сутність якого полягає у подібності самих найменувань, а не об'єктів номінації. Проте при взаємодії терміносистем з загальномовною лексичною системою певної етномови повністю уникнути синонімії не вдається. Звичайним явищем тут залишається співіснування національних кальок — синонімів інтернаціональних термінів-оригіналів.