Розділ і. Проблема особистісної освіти в сучасній педагогіці

Внутрішній світ людини як один з орієнтирів в галузі педагогічної науки

Однією з найвагоміших сучасних педагогічних проблем є особистісна орієнтація освіти. Цілком зрозуміло, що поняття особистості та освіти завжди були взаємозумовленими і не розглядалися одне без одного. Втім у сучасних умовах він набув особливого значення і смислу.

У традиційній освітній системі, що переслідувала здебільшого технократичні цілі, тобто забезпечення певного стандарту знань, особистісна проблематика, як правило, тлумачилася через призму нормативно заданих уніфікованих параметрів — знань, умінь та навичок і обмежувалася наданням індивідуальної допомоги в їх опануванні. Зміст освіти описувався в термінах предметної реальності, а сама освітня система уявлялась як низка «предметів», засвоєння яких приводило до формування відповідного предметного досвіду діяльності суб'єкта навчання. Педагогічне забезпечення розвитку індивіда здійснювалося побічно і диктувалося ідеологічними нормами та державними запитами. Причиною цього було панування абстрактної ідеї над реаліями життя, перевагою утилітарності та прагматизму поточних завдань над загальнолюдським смислом розвитку духовного світу людини [29, с.24].

В умовах переходу до особистісної парадигми примат став надаватися розвитку самобутності суб'єкта навчально-виховного процесу як «надпредметного» результату, досягненню якого підпорядковуються всі змістові та процесуальні компоненти освітньої системи. Згідно з цим оволодіння власне предметним змістом освіти набуло якісно нового смислу — не як самоцілі, а як засобу розвитку внутрішнього світу людини, її власного «Я». Такому «олюдненню знань» сприяла зміна освітніх ідеалів — формування особистісних якостей суб'єкта, розкриття у навчально-виховному процесі цілісної та гармонійної картини світу, сповненої сенсорних відчуттів, з повноцінним відображенням у ній явищ культури, зокрема художньої. Набула поширення концепція, за якою становлення особистості визначається не тільки інформативним змістом предметів навчання, але й тими смислами, що відкриваються суб'єкту в ході їх опанування. Саме ці тенденції визначили сутність гуманітаризації освіти з відповідною спрямованістю процесів навчання і виховання [6, с. 124].

Мета виховання, сформульована в нашому суспільстві,? формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

Психологія як наука синтезує цю триєдність поняттям інтелектуально-емоційно-волевий комплекс [ 19, с. 25 ].

Отже, орієнтація на внутрішній світ людини, що трансформувалась в одну з центральних ідей педагогіки, акцентувала необхідність розвитку самостійності, творчої ініціативи, потреби самовдосконалення, почуття відповідальності суб'єкта навчально-виховного процесу, його здатності до мотиваційного обґрунтування своєї діяльності, моральної позиції, естетичних поглядів тощо. Особистісне забарвлення зумовило такий характер засвоєння змісту освіти, при якому відбулося своєрідне «зняття» об'єктивного значення матеріалу і виявлення в ньому суб'єктивного смислу. Пізнавальний та практичний досвід став складовою більш широкого емоційно забарвленого особистісного досвіду, завдяки якому людина прилучається до глибинно-смислового осягнення світу натомість одержання формальних предметних знань про нього.

Про оволодіння таким досвідом, окрім предметних знань і вмінь, способів розв’язання пізнавальних і практичних завдань, свідчать світоглядні диспозиції індивіда, життєві ідеали, ціннісні орієнтації, структура життєвих смислів, свого роду правила самоорганізації власного внутрішнього світу. [19, с. 26].