Астматичний стан. 
Інфекційні хвороби

Шифр МКХ 10 — J 45.0

Астматичний стан слід розглядати, як важкий подовжений напад бронхіальної астми, який триває більш двох годин і є стійким до застосування ₂ адреноміметиків та глюкокортикоїдів.

Ризик виникнення астматичного стану вище у дітей з важкими формами захворювання. Чільним в виникненні астматичного стану є бронхоспазм і обструкція бронхів та бронхіол в’язким слизом, набряком слизової оболонки, клітинною інфільтрацією та м’язовим спазмом з порушенням функції зовнішнього дихання і розвитком гіперкапнії та гіпоксії.

Клінічні і пара клінічні діагностичні критерії.

Діагноз астматичного стану встановлюється у дитини з важким нападом бронхіальної астми з урахуванням газового складу крові та/або застосування ₂ адреноміметиків та глюкокортикоїдів. Компонентами для визначення діагнозу є:

І. Огляд хворого.

• 2. Термометрія
• 3. Вимірювання АТ, ЦВТ, ЧД
• 4. Клінічний аналіз крові, сечі
• 5. Рентгенографія легень.
• 6. Визначення гематокриту.
• 7. Гази крові та кислотно-лужний баланс
• 7. ЕКГ

Додаткові дослідження:

• 1. Огляд отолярінголога.
• 2. Повторна рентгенограма легень.
• 3. Розгорнуті лабораторні клінічні дослідження крові та сечі.
• 4. Поглиблені біохімічні дослідження крові (електроліти, сахар, коагулограма. протеїнограма, осмолярність).
• 5. Бронхограма (за показами).
• 6. Імунограма
• 7. Консультація спеціалістів за необхідністю.

За наявністю тахікардії, тахіпное, ознак респіраторного дістресу особливо у поєднанні із зменшенням дихальних шумів, парадоксального пульсу хворий підлягає госпіталізації в відділення інтенсивної терапії.

Лікування:

Інгаляцію зволоженого 100% кисню.

При відсутності дихальних шумів — вентиляцію за допомогою мішка (маски).

При лікуванні астматичного стану препаратами першої лінії є ₂-агоністи адренергічних рецепторів. Препаратом вибору слід вважати Албутерол в інгаляціях (по 2−4 дози через 20 хвилин при використанні дозованого інгалятору; по 0.15 мг/кг (максимально 5 мг) або 0.03 мл/кг 0.5% розчиненого в 2,5 — 3 мл ізотонічного 0.9% розчину натрію хлориду, через небулайзер. Дітям, що є толерантними до інгаляцій призначають постійну інгаляцію препарату в дозі 0,6 — 1,0 мг/кг на годину.

• 4. Підшкірно бета-адренергічні препарати (звичайно в дозі 0.01 мл/кг, максимально 0.3 мл) призначають у наступних випадках:
  • -хворим які нездатні вдихати ₂-агоністи, а також при депресії свідомості;
  • -при відсутності ефекту від інгаляції ₂ — адренергічних агоністів;
  • -при швидкій декомпенсації із розвитком дихальної недостатності;
  • -при неможливості синхронізувати інгаляцію препарату із вдихом;
  • -при вираженому неспокої дитини та упиранні проведенню інгаляційної терапії.
• 0.1 % розчин адреналіну або 0,1% розчин тербуталіну підшкірно у дозі 0.01 мл/кг (максимально 0,3 мл),
• 5. Метілпреднізолон 1−2 мг/кг внутрішньовенно або внутрішньом'язево.
• 6. Антихолінергічні препарати. Іпратропіум бромід (переважною дія на

М₃-рецептори бронхів) призначають кожні 20 хвилин в дозі 0.25 мг дітям раннього віку, та 0.5 мг хворим старшого віку у 2.5−3 мл. ізотонічного 0.9% розчину натрію хлориду.

• 7. Еуфілін у випадку резистентності бронхоспазму до інгаляції ₂-адренергічних агоністів, призначенню кортикостероїдів або проблемах у припиненні ШВЛ. Болюс-доза (якщо дитина не одержувала теофілін раніше) складає 7 мг/кг маси тіла та вводиться протягом 15 хвилин в ізотонічному 0.9% розчині хлориду натрію або 5% розчині глюкози на тлі інгаляції кисню. Підтримуюча доза залежить від віку.
• 8. Внутрішньовенне вливання рідини та електролітів: швидкість введення дорівнює подвійному рівню фізіологічних потреб.
• -Гідратація: 12 мл/кг або 360 мл/м2. протягом 1 години, 5% глюкоза ¼ ізотонічного розчину NaCl;
• -Фізіологічні потреби: 50−80 мл/кг за добу в залежності від віку або 1500 мл/м² за добу, 5% глюкоза із 2ммоль калію та 3 ммоль натрію на 100 мл. інфузату;
• -Відновлення патологічних втрат, які тривають: 20−30 мл/кг за добу або 300−500 мл/м² за добу 5% глюкоза та ½ ізотонічного розчину NaCl в залежності від віку.
• 9. Корекція ацидозу: якщо рН нижче 7.30 та від'ємне значення ВЕ > 5 ммоль/л, проводять корекцію за формулою:

Гідрокарбонат (ммоль) = (-) ВЕ 0.3 масу тіла (кг). Одразу вводять ½ розрахованої кількості, а решту — після аналізу крові на гази.

• 10. Антибіотики: при наявності підтвердженої бактеріальної інфекції або знаній підозрі на інфікування.
• 11. Дезобструкція ТБД:

вібромасаж та віброперкусія.

ультразвукові інгаляції з секретолітичними та секретокінетичними медикаментозними засобами.

стимуляція кашлю.

постуральний дренаж.

аспірація харкотиння з дихальних шляхів.

Обсяг дихальної підтримки та її інвазивність залежать від стану хворого. Якщо консервативна терапія не має ефекту, то потрібна інтубація трахеї та лаваж ТБД. Трахею інтубують під кетаміновим наркозом в дозі 2 мг/кг внутрішньовенно із бензодіазепінами. Для швидкого і нетривалого паралітичного ефекту використовують сукцінілхолін в дозі 3 мг/кг внутрішньовенно. Для ШВЛ краще використовувати апарати з контрольованим об'ємом. Дихальний об'єм 10−12 мл/кг при частоті дихання 8−12 за хвилину, з пролонгованим експіраторним часом (5−6 секунд).

Відміняють ШВЛ при РаСО₂ < 45 мм.рт.ст. та відновленні чутливості до бронхорозширюючих препаратів.