Психологічні особливості віку студента

Студентський вік є особливий період життя людини. Заслуга самої постановки проблеми студентства як особливої ??соціально-психологічної та вікової категорії належить психологічній школі Б.Г. Ананьєва. У дослідженнях Л.А. Баранової, М.Д. Прикладі Західного регіону України, Ю.М. Кулюткіна, Є.І. Степанової, Л. М. Фоменко, В.А. Якуніна та ін накопичений великий емпіричний матеріал спостережень, наводяться результати експериментів і теоретичні узагальнення з цієї проблеми.

Студентський вік, за твердженням Б.Г. Ананьєва, є сензитивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. [3, 33] Освіта має великий вплив на психіку людини, розвиток його особистості. За час навчання в коледжі, за наявності сприятливих умов у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки. Вони визначають спрямованість розуму людини, тобто формують склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Для успішного навчання в коледжі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, пам’яті, мислення, уваги, рівня володіння певним колом логічних операцій.

При масовому переході на багаторівневу структуру підготовки в коледжі викладачами наголошується, що для досягнення високого рівня науково-практичної підготовки студентів необхідно вирішити дві головні проблеми: забезпечити можливість отримання студентами глибоких фундаментальних знань і змінити підходи до організації навчальної діяльності з тим, щоб підвищити якість навчання, розвинути творчі здібності студентів, їх прагнення до безперервного придбання нових знань, а також врахувати інтереси студентів у самовизначенні і самореалізації (А. Вербицький, Ю. Попов, Є. Андресюк). [8, 47].

Організація та вдосконалення системи безперервної освіти учнівської молоді неможливо без цілісного розуміння психічної та пізнавальної діяльності учня і глибокого вивчення психофізіологічних детермінант розвитку психіки на всіх щаблях навчання (Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. А. Бодальов, Б. Б. Косов, В. П. Озеров). [40,65] Найважливішим принципом при цьому є принцип комплексного підходу до вивчення здібностей студентів. При організації та вдосконалення системи безперервної освіти необхідно спиратися не тільки на знання закономірностей психічного розвитку, але і на знання індивідуальних особливостей студентів і в зв’язку з цим планомірно спрямовувати процес інтелектуального розвитку.

Л.С. Виготський, не розглядав спеціально психологію юнацького віку, вперше не включив його до дитячих віки, чітко розмежувавши дитинство від дорослості. «Вік від 18 до 25 років становить швидше початкова ланка в ланцюзі дорослих віків, ніж заключне ланка в дитячому розвитку …». Отже, на відміну від усіх ранніх концепцій, де юність традиційно залишалася в межах дитячих вікових груп, вона вперше була названа Л. С. Виготським «початком зрілого життя». Надалі ця традиція була продовжена вітчизняними вченими. [16, 89].

Студентство в якості окремої вікової та соціально-психологічної категорії виділено в науці відносно недавно — у 1960;х роках ленінградської психологічної школою під керівництвом Б.Г. Ананьєва при дослідженні психофізіологічних функцій дорослих людей. Як вікова категорія студентство співвідноситься з етапами розвитку дорослої людини, представляючи собою «перехідну фазу від дозрівання до зрілості» і визначається як пізня юність — рання дорослість (18−25 років). Виділення студентства всередині епохи зрілості - дорослості грунтується на соціально-психологічному підході. [3,48].

Розглядаючи студентство як «особливу соціальну категорію, специфічну спільність людей, організовано об'єднаних інститутом вищої освіти», І.А. Зимова виділяє основні характеристики студентського віку, що відрізняють його від інших груп населення високим освітнім рівнем, високої пізнавальної мотивацією, найвищою соціальною активністю і досить гармонійним поєднанням інтелектуальної та соціальної зрілості. У плані общепсіхіческого розвитку студентство є періодом інтенсивної соціалізації людини, розвитку вищих психічних функцій, становлення всієї інтелектуальної системи і особистості в цілому. Якщо розглядати студентство, враховуючи лише біологічний вік, то його слід віднести до періоду юності як перехідного етапу розвитку людини між дитинством і дорослістю. Тому в зарубіжній психології цей період пов’язують з процесом дорослішання. [26, 55].

Період юності розглядався здавна як період підготовки людини до дорослого життя, хоча в різні історичні епохи йому надавалася різний соціальний статус. Проблема юності хвилювала філософів і вчених здавна, хоча вікові межі цього періоду були нечіткі, а уявлення про психологічні, внутрішніх критеріях юнацького віку були наївні і не завжди послідовні. У плані наукового вивчення юність, за висловом П. П. Блонського, стала відносно пізно досягненням людства. [13, 15].

Юність однозначно оцінювалася як етап завершення фізичного, статевого дозрівання та досягнення соціальної зрілості і пов’язувалася з дорослішанням, хоч уявлення про цей період розвивалися з часом, і в різних історичних суспільствах воно було відзначено різними віковими межами.

Психологічний зміст юності пов’язано з розвитком самосвідомості, вирішення завдань професійного самовизначення і вступу у доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні та професійні інтереси, потреба у праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, затверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. У молодості людина стверджує себе у вибраній справі, знаходить професійну майстерність і саме в молодості завершується професійна підготовка, а, отже, і студентська пора.

А.В. Толстих підкреслює, що в молодості людина максимально працездатна, витримує найбільші фізичні і психічні навантаження, найбільш здатний до оволодіння складними способами інтелектуальної діяльності. Найлегше купуються всі необхідні в обраній професії знання, вміння і навички, розвиваються необхідні спеціальні особистісні та функціональні якості (організаторські здібності, ініціативність, мужність, винахідливість, необхідні в ряді професій, чіткість і акуратність, швидкість реакцій і т.д.). [13, 27].

Студент як людина певного віку і як особистість може характеризуватися з трьох сторін:

• 1) з психологічної, яка являє собою єдність психологічних процесів, станів і властивостей особистості. Головне в психологічній стороні - психічні властивості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), від яких залежить перебіг психічних процесів, виникнення психічних станів, прояв психічних утворень;
• 2) з соціальної, у якій втілюються суспільні відносини, якості, породжувані приналежністю студента до певної соціальної групи, національності;
• 3) з біологічної, яка включає тип вищої нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу, статуру і т. д. Ця сторона в основному зумовлена?? спадковістю і вродженими задатками, але у відомих межах змінюється під впливом умов життя. [13, 27]

Вивчення цих сторін розкриває якості й можливості студента, його вікові та особистісні особливості. Якщо підійти до студента як до людини певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і словесні сигнали, оптимум абсолютної та різницевої чутливості аналізаторів, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. Порівняно з іншими віками в юнацькому віці відзначається найвища швидкість оперативної пам’яті і переключення уваги, вирішення вербально-логічних завдань. Отже, студентський вік характеризується досягненням найвищих, «пікових» результатів, що базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку.

Якщо ж вивчити студента як особистість, то вік 18−20 років — це період найбільш активного розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, професійно-трудових та ін З цим періодом пов’язаний початок «економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім'ї. Перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтації, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією — з іншого, виділяють цей вік у якості центрального періоду становлення характеру і інтелекту. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень. [60, 92].

Студентський вік характерний і тим, що в цей період досягаються оптимуми розвитку інтелектуальних і фізичних сил. Але часто «проявляються» ножиці «між цими можливостями і їх дійсною реалізацією. Безперервно зростаючі творчі можливості, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, які супроводжуються і розквітом зовнішньої привабливості, приховують в собі і ілюзії, що це зростання сил триватиме «вічно», що вся краще життя ще попереду, що всього задуманого можна легко досягти «.

Характерною рисою морального розвитку у цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в старших класах — цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (цілі, способу життя, обов’язку, любові, вірності та ін.).

Разом з тим фахівці в області вікової психології і фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки в 17−19 років розвинута не в повній мірі. Нерідкі невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. Так, В.Т. Лісовський зазначає, що 19−20 років — це вік безкорисливих жертв і повної самовіддачі, але і нерідких негативних проявів. [50, 72].

Юність — пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Але ідеальне «Я» ще не вивірене і може бути випадковим, а реальне «Я» ще всебічно не оцінений самою особистістю. Це об'єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може викликати у нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішньої агресивністю, розв’язністю або почуттям незрозумілості.

Таким чином, в юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, в трудову діяльність. Пошук професії - найважливіша проблема юності. Знаменно, що в юності деяка частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо Рефлексуючи на них.

Юність, знаходячи потенціал особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від безпосередньої залежності тісного кола значимих осіб (рідних і близьких людей). Ця незалежність приносить найсильніші переживання, захльостує емоційно і створює величезну кількість проблем. Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв’язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно важкі переживання відчуження від кола значущих людей, через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до поверненню в новій іпостасі - тепер уже як дорослого, здатного проідентифіковано себе зі значимими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких. Саме дорослий, соціально зріла людина несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднують у собі не тільки «незалежність», а й розуміння необхідності залежності - адже особистість несе в собі буття суспільних відносин.